Льодовий режим озер
Озера за характером льодового режиму в залежності від кліматичних умов поділяють на чотири групи:
1) озера, які не мають льодових явищ;
2) з нестійким льодоставом;
3) з стійким льодоставом;
4) з льодоставом на протязі року.
У озер зі стійким льодоставом виділяють три характерні періоди льодового режиму: замерзання (осінні льодові явища), льодостав, скресання (весняні льодові явища).
Основні льодові утворення на озері такі як і на річках.
3.1.8.Хімічний склад озерних вод
Рівняння хімічного (сольового) балансу має такий вигляд:
R+річ + R+підз + Rх = R-річ + R-підз + Rвітр + Rос ± ∆R,
де R±річ, R±підз – надходження та витрати солі з поверхневим та підземним стоком;
Rх – надходження солі з атмосферними опадами;
Rвітр – винесення солі з поверхні озера вітром;
Rос – кількість солі, що осідає на дні озера;
±∆R – зміна кількості солі у воді озера за проміжок часу t.
Для стічних озер найбільший внесок до сольового балансу мають надходження і витрати солі за рахунок річкового стоку.
Для мінералізованих безстічних озер посушливої зони в прибутковій частині рівняння зростає роль притоку солі з підземним стоком, а у витратній – осадження солі та винесення солі вітром.
3.1.9.Донні відклади озерної улоговини
На дні та схилах улоговин озер весь час відбувається накопичення відкладів. Матеріалом для формування озерних відкладів є продукти ерозії грунтів, руйнування берегів, рештки відмерлих організмів, господарська діяльність людини тощо. Отже, рівняння балансу наносів, має такий вигляд:
R+річ + Rбер + Rе + Rвід = R-річ + Rак ±∆R,
де R± - надходження та винесення наносів з річковим стоком;
Rбер – внаслідок руйнування берегів;
Rе – еолове принесення;
Rвід – рештки відмирання живих організмів;
Rак – акумуляція на дні;
±∆R – зміна вмісту суспензій у воді.
Акумуляція наносів на дні приводить до формування донних відкладів, які за походженням часток, що їх складають, поділяються на теригенні (переважно це мінеральні частки, що надходять з водозбору і берегів озера), біогенні й хемогенні, які є результатом гідробіологічних і гідрохімічних процесів у водній товщі озера.
За складом донні відклади поділяють на мінеральні (пісок, мінеральний мул, солі), сапропелі (біогенні мули) і торф’янисті. Сапропель (гнилий мул) містить в основному рештки нижчих рослин і тварин з більш-менш значними домішками мінеральних часток та вищих рослин. Мули типу сапропелю характерні для евтрофних, багатих на поживні речовини, це озера лісової зони. Потужність їх може досягати 30 м. Сапропель використовується як добриво, додають до корму для худоби.
Торф’янистий мул характерний для озер дистрофного типу, бідних на органічні речовини. Він складається з решток сплавин і прибережної рослинності, мохів, листя, стовбурів та гілок дерев. Він використовується як паливо, добриво та в хімічній промисловості.
У розподілі відкладів в озерній улоговині існує певна закономірність, що пов’язана з механічним складом наносів. Крупність наносів зменшується в напрямку від берегів до центра улоговини: галечник, галечниково-піщані відклади, мулисто-піщані відклади.
3.1.10.Коливання рівня води в озерах
Коливання рівня води в озерах за причин, що викликають їх можна поділити на дві групи:
1) коливання рівня води в озерах, що спричиняються зміною співвідношення елементів водного балансу, тобто зміною водної маси озера;
2) коливання рівня води в озерах, які не пов’язані зміною водної маси, тобто ті, які відбуваються при постійному об’ємі водної маси, це так звані денівеляції.
Коливання рівня першої групи пов’язані перш за все з кліматичними причинами і тому зміна рівня як і кліматичні зміни можуть бути віковими, багаторічними та сезонними.
Коливання рівня другої групи пов’язані перш за все зі згінно-нагінними денівеляціями рівня, обумовлені вітрами.
3.1.11.Водні маси озер
Основні властивості водної маси у водоймі – її генетична однорідність. За генезисом виділяють два типи водних мас: первинні та основні.
Первинні водні маси озер формуються на їх водозборах і надходять до водойми у вигляді річкового стоку. Властивості цих водних мас залежать від природних умов водозборів і змінюються по сезонах в залежності від гідрологічного режиму. Основна особливість первинної водної маси фази повені – низька мінералізація, підвищена мутність води, достатньо високий вміст розчиненого кисню. Температура первинної водної маси в період нагрівання зазвичай вища, ніж у водоймі, і нижча в період охолодження.
Основні водні маси формуються безпосередньо у водоймі; їх характеристики відображають особливості гідрологічного, гідрохімічного і гідробіологічного режимів водойм. Частку властивостей основні водні маси спадкують від первинних водних мас, частку набувають внаслідок процесів, які відбуваються всередині водойми, а також під впливом обміну речовиною і енергією між водоймою, атмосферою та грунтами дна. В межах основної водної маси водойми в окремі сезони року виділяють її модифікації: поверхневу, проміжну, глибинну та придонну.
Поверхнева водна маса – це верхній найбільш нагрітий шар води (епілімніон), глибинна водна маса – зазвичай найбільш потужній і відносно однорідний шар більш холодної води (гіполімніон), проміжна водна маса відповідає шару стрибка температури (металімніон), придонна водна маса – це вузький шар води на дні з підвищеною мінералізацією та специфічними організмами.
Внаслідок взаємодії первинної (річкової) і основної (озерної) водних мас формується зона змішування, в якій одна водна маса трансформується в іншу. В межах цієї зони знаходиться гідрологічний фронт – це відносно вузька смуга з найбільш горизонтальними градієнтами основних визначальних характеристик води (мінералізація, температура та ін.). Гідрофронт роз’єднує різні водні маси.
3.1.12.Гідробіологічна характеристика озера
Озеро багате на водні організми (гідробіонти). Місце знаходження організмів називають біотопом. У водоймах суші виділяють два біотопи – дно (бенталь) і водну товщу (пелагіаль).
В залежності за пристосуванням до умов існування в певних біотопах розрізняють чотири групи: нейстон, планктон, нектон і бентос.
Нейстон – це мікроорганізми, які живуть в плівці поверхневого натягу, та організми, що частково виходять за межу поверхневої плівки в повітря і воду (подібно рясці).
Планктон – це організми, які не здатні самостійно рухатися в товщі води (бактерії, водорості, макроскопічно малі істоти). Вони пасивно пересуваються турбулентним потоком.
Нектон – це організми, які здатні самостійно рухатися (риби).
Бентос – це населення дна озера, яке пристосувалося до життя на дні або на незначній від дна глибині (рослини прибережних заростей, хробаки, молюски).
Серед мешканців вод озер розрізняють організми, що живляться мінеральними речовинами і утворюють органічні речовини (автотрофні), і організми, які живляться готовими органічними речовинами (гетеротрофні).
Загальна кількість органічних речовин у живих організмах, яка припадає на одиницю поверхні дна або об’єму води в озері, виражена у вагових одиницях, називається біомасою. Збільшення біомаси пов’язане з ростом і розмноженням організмів, зменшення – з їх відмиранням.
Біологічна продуктивність – це властивість водойми відтворювати органічну речовину у вигляді живих організмів.
3.2.ГІДРОЛОГІЯ ВОДОСХОВИЩ
Водосховище – це штучна водойма, яка створена для накопичення, збереження та подальшого використання води, регулювання стоку.
Одне із стародавніх водосховищ – це водосховище з греблею Сад-ель-Кафара, яке було створено в Єгипті в 2950 –2750 роках до нашої ери. В наш час на земній кулі їх більше 30 тис. Загальна площа водосховищ світу біля 400 тис.км2. Сумарний повний об’єм водосховищ досягає майже 6 тис.км3.
Дата добавления: 2015-03-19; просмотров: 1547;