Водний режим водосховищ

Найхарактернішим показником гідрологічного режиму є водний баланс, який можна характеризувати як водний баланс озер. Характерною особливістю водного балансу водосховища є переважання притоку річкових вод в прибутковій частині і переважання стоку вод у витратній частині. На долю опадів припадає лише 2-3% прибуткової частини (за винятком водосховища Вольта, де на долю опадів припадає 22%), на долю випаровування - не більше 10% витрат води (за винятком водосховища Вольта – 1570 мм або 25%).

Для водосховищ, що розташовані в умовах надмірного і достатнього зволоження, у_пр < у_ст , тобто нижче водосховища відбувається деяке збільшення річкового стоку. Навпаки, в умовах недостатнього зволоження, у_пр > у_ст, і у водосховищах втрачається частка стоку.

Водосховища відрізняються від озер і більш інтенсивним водообміном завдяки більшій проточності. Для більшості водосховищ СНД коефіцієнт умовного водо­обміну знаходиться в межах 1-10, тобто період умовного оновлення в цих водосхо­вищах складає приблизно від 1 року до 1 місяця. Найбільші коефіцієнти умовного водообміну для великих водосховищ такі: Насер - 0,5 - 0,6; Вольта - 0,3 - 0,4; Братське - 0,5 (вода в цих водосховищах оновлюється приблизно 2-3 рази за рік).

Залежно від зміни кількісних характеристик складових частин водного балансу відбуваються й коливання рівнів води у водосховищах. У період зимової межені водосховище спорожнюється, що призводить до зниження рівнів води, а з настанням водопілля починається накопичення води. Найвищі рівні води бувають під час (або трохи пізніше) максимальних витрат води в річці.

На водосховищах, як і на озерах, доволі звичайні згінно-нагінні коливання рівня.

Течії у водосховищах мають багато загального з течіями озер і відрізняються більш складною просторовою структурою та нестаціонарним характером.

Хвилювання на водосховищах залежить від їх розміру. Зазвичай воно слабкіше, ніж на озерах, але сильніше ніж на річках. Висота хвилі може досягати 2-3 м.

3.2.4.Термічний і льодовий режим водосховищ

Термічний режим водосховищ відрізняється від термічного режиму річок неоднорідністю розподілу температури води за довжиною, шириною і глибиною, а в глибоких та великих водосховищах відрізняється від аналогічних нестабільним характером.

Інтенсивне прогрівання водосховища відбувається спочатку поблизу гирла приток, в районах мілководдя. В цей період температура може спостерігатися одночасно від 0⁰ С до 10⁰ С (в різних місцях водосховища) і мати зворотну, пряму стратифікацію і гомотермію. В період осіннього охолодження характерна гомотермія майже до появи криги, коли температура приблизно 0⁰ С по усій глибині, що пов’язано з вітровим перемішуванням водної маси мілководного водосховища.

Льодовий період на водосховищах, як і в озерах, більш триваліший ніж на річках. Товщина льоду на водосховищах також більша ніж на річках.

3.2.5.Гідрохімічний гідробіологічний режим водосховищ

Особливості гідрохімічного і гідробіологічного режимів водосховищ визначаються переважно такими обставинами: інтенсивністю водообміну, характером грунтів і рослинності зон затоплення, підтоплення та режимом накопичення і спрацювання вод, величиною та інтенсивністю коливання рівнів води.

Істотно впливає на гідрохімічний і гідробіологічний режим водосховищ в перші декілька років і рослинно-грунтовий покрив, який залишився під водою після утворення водосховища. Розклад рослин в зоні затоплення може привести до зменшення вмісту кисню у водній товщі, що приведе до загибелі риб.

В зоні надмірного зволоження, де поверхневі води не дуже мінералізовані, а об’єм підземного притоку незначний, зміни в хімічному складі води будуть незначними. В районах недостатнього зволоження, а також в посушливих районах мінералізація води значно змінюється.

3.2.6.Замулення водосховищ та переформування їх берегів

Водосховища, як і озера, є акумуляторами наносів.

Відкладення у водосховищах дрібних (зважених) наносів називають замуленням, крупних (тягнених) – занесенням. Завдяки замуленню формується товща донних відкладів водосховища.

Береги водосховищ за своєю еволюцією поділяють на три групи: абразивні, які зазнають постійного руйнування; стабільні, які не руйнуються; та акумулятивні, які нарощуються за рахунок перевідкладання наносів. На рівнинних річках (Волга, Дніпро) абразивними є 40-50 % берегів, стабільними – 40-50 % і акумулятивними – 5-15 %. Такий розподіл можна пояснити тим, що більшість водосховищ на цих річках достатньо «молоді», а їхня берегова зона активно формується.

3.2.7.Водні маси водосховищ

У водосховищах, як і в озерах зустрічаються дві водні маси – первинна (річкова) і основна (водна маса самого водосховища), але їх співвідношення різне. Так, в озерах на долю річкової водної маси приходиться лише 10-15 % (наприклад, на Онезькому озері), а у водосховищах збільшується до 30-35 % в повінь і до 10-25 % в межень (наприклад, в Рибінському водосховищі). Тому водні маси водосховищ більш рухомі, ніж в озерах. У водосховищах в призагатній зоні формується специфічна придонна водна маса, як модифікація основної водної маси.