Зимостійкість.

Здатність рослин переносити несприятливі умови перезимування, не піддаватися вимерзанню (морозостійкість), випріванню, випиранню коріння з ґрунту і т.д. називається зимостійкістю.

Морозостійкість, тобто здатність переносити не лише заморозки, але і тривалі морози, в окремих груп рослин різна. Сходи злакових трав, наприклад, можуть переносити морози 10 гр.С і нижче, тоді як сходи бобових трав гинуть при температурі 2-3 гр.С нижче нуля.

Високою морозостійкістю наділені такі цінні трави, як житняки, костер безостий, що переносять суворі морозяні і малосніжні зими. Збільшенню морозостійкості рослин сприяє накопичення до початку зими найбільшої кількості запасних поживних речовин, особливо цукру і жирів.

Поряд з вимерзанням іноді проходять випрівання і вимокання, а також випирання рослин. Випрівання в вимокання звичайно спостерігається під глибоким сніговим покривом в результаті застою води при повільному таненні снігу.

Випирання рослин пов'язане з почерговим відтаненням і замерзанням ґрунту взимку. При цьому грунт осідає і в рослин оголюються вузли кущіння, що веде до вимерзання, а також до розриву коріння.

Згідно класифікації, запропонованій А.В. Колосовою, багаторічні трави за зимостійкістю поділяються наступним чином.

* В лісовій зоні найбільш зимостійкими є костер безостий, тимофіївка лучна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, мітлиця біла, пирій повзучий. Доброю зимостійкістю відрізняються також костриця червона, чина лучна, люцерна жовта.

До рослин, що не відрізняються морозостійкістю, але переносять вимокання і випрівання, відносяться костриця лучна, райграс високий; гинуть від вимокання, випрівання і вимерзання конюшина лучна, конюшина гібридна, еспарцет посівний, люцерна посівна, райграс багатоукісний, райграс пасовищний.

В степовій зоні високою морозостійкістю відрізняються костер безостий, житняки, пирій повзучий, типчак, люцерна жовта; до рослин середньої морозостійкості відносяться райграс високий, еспарцет посівний, люцерна посівна; неморозостійкі - конюшина лучна, конюшина повзуча.

Зимостійкість рослин може різко змінюватися в залежності від умов росту, розвитку і способу використання.

Рослини, які слабо розвинулись, часто і з запізненням скошуванні і стравлювані, і внаслідок цього малозабезпечені до зими поживними речовинами, - робляться незимостійкими. Існує ряд заходів, які підвищують зимостійкість багаторічних трав. До них належать: скошування і стравлювання трав не пізніше, як за 30 днів до кінця вегетації рослин; снігозатримання при малосніжних зимах і осушення ґрунтів з надлишковою вологою; притрамбовування снігу взимку і присипка його попелом при рясному випаді снігу на талу землю; внесення фосфорно-калійних добрив; весняне втрамбовування ґрунту при випиранні рослин.

Світло

В житті рослин велике значення має світловий режим. 90-95% сухої маси зелених рослин складають органічні речовини, що утворені тіні, зменшується вміст цінних поживних речовин. Так в зернах злакових і бобових рослин знижується кількість білка. Багаторічні трави, підсіяні під добре розвинені покривні культури, розвиваються при слабкому освітленні і отримують світлозбіднілої частини спектру, фотосинтез підпокривної культури іде дуже повільно, дихання переважає над фотосинтезом. Молоді рослини, як правило, більш тіневитривалі: покращення поживного, зокрема фосфорно-калійного режиму, підвищує стійкість трав до затінення, що може бути практично використано при підпокривних посівах.

Слід зазначити, що інтенсивність роботи фотосинтезуючого апарату можна збільшити покращенням освітленості асиміляційної поверхні, відповідно змінюючи структуру травостою. Розміщення стебел і листків за висотою травостою - стійка ознака виду, що зберігається при сумісному зростанні його у складних угрупованнях.

Найбільше листків розташовано в нижній частині травостою у таких рослин як типчак, ковилі, тонконіг лучний, грястиця збірна, костриця лучна, конюшина повзуча. До рослин, більшість листків яких розташована в середньому ярусі, на висоті 50-70 см від поверхні ґрунту, відносяться костер безостий, тимофіївка лучна, люцерна посівна. Підбором відповідних низових і верхових типів рослин можна досягти значного покращення освітленості всього профілю травостою і тим самим підвищити інтенсивність фотосинтезу.

Різні рослини не однаково реагують на силу освітлення. Незначне затінення витримують конюшина повзуча, райграс пасовищний і високий, спориш; трохи більше затінення витримують конюшина лучна і гібридна, люцерна жовта, горошок мишачий, костер безостий, лисохвіст лучний, мітлиця біла. Значно краще витримує затінення чина лучна, віка мохната, тонконіг лучний, грястиця збірна і костриця червона.

На пасовиськах, де рослинність стравлюють при висоті 15-20 см, ярусність травостою відіграє меншу роль, так як листки практично знаходяться в одному ярусі.

В порівнянні з травостоями сінокосного використання пасовищні травостої, через кращі умови освітлення можуть виробляти значно більші кількості органічної речовини, що ставить підвищені вимоги до забезпечення їх поживними речовинами і водою.

Крім цього, інтенсивність асиміляції вуглекислого газу листками помітно зменшується по мірі їх старіння, що характерно для сінокосних рослин. За даними С.П. Смєлова та інших авторів, листок тимофіївки лучної знаходиться в зеленому стані в середньому не більше 35 днів, після чого він жовтіє і відмирає. Часті відчуження зеленої маси на пасовиськах сприяють формуванню активного молодого фотосинтетичного апарату, здатного працювати з високою напруженністю.

В дослідах кафедри луківництва Московської сільськосподарської академії ім. А.К. Тімірязєва найбільша продуктивність фотосинтезу на пасовиську спостерігалась в перші 10-15 днів після стравлювання, коли взаємне затінення рослин було найменшим.

Велике значення для рослин має тривалість освітлення протягом доби. Наприклад, рослини південного походження розвиваються і зацвітають тим швидше, чим коротший день. Такі рослини називають рослинами короткого дня. У випадку продовження дня вони дають потужну вегетативну масу, але пізно зацвітають, а іноді і зовсім не зацвітають. І навпаки...