Аварія 26 квітня 1986 року, ліквідація наслідків

26 квітня 1986 року в ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23 стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло більше 30 вогнищ пожеж. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2 години 10 хвилин і на даху реакторного відділення до 2 годин 30 хвилин були пригнічені. До 5 години 26 квітня пожежа була ліквідована. Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20 годині 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоки виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння даної пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.

У перші години розвитку аварії зупинений сусідній 3-й енергоблок, проведені відключення устаткування 4-го енергоблока, розвідка стану аварійного реактора.

У результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 14×10¹⁸ Бк , що становить приблизно 380 мільйонів кюрі радіоактивних речовин, в тому числіізотопів урану, плутонію, йоду-131 , цезію-134, цезію-137, стронцію-90.

Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинула одна людина, ще один помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.

Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Б. Є. Щербина.

Основна частина робіт була виконана в 1986—1987 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще більш серйозних наслідків.

Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку приступили до зведення бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. Його зведення завершено та Актом Державної приймальної комісії і законсервований четвертий енергоблок прийнятий на технічне обслуговування 30 листопада 1986 року.

Наказом № 823 від 26 жовтня для експлуатації систем і обладнання об'єкта «Укриття» організований реакторний цех четвертого блоку.

22 травня 1986 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 583 було встановлено термін введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і 2 ЧАЕС — жовтень 1986 року. У приміщеннях енергоблоків першої черги проводилася дезактивація, 15 липня 1986 закінчено її перший етап.

У серпні на другій черзі ЧАЕС вироблено розсічення комунікацій, загальних для 3-го і 4-го блоків, зведена бетонна розділова стіна в машинному залі.

Після виконаних робіт з модернізації систем станції, передбачених заходами, затвердженими Міненерго СРСР 27 червня 1986 року і спрямованими на підвищення безпеки АЕС з реакторами РБМК, 18 вересня отримано дозвіл на початок фізичного пуску реактора першого енергоблока. 1 жовтня 1986 запущений перший енергоблок і о 16 год 47 хв здійснено підключення його до мережі. 5 листопадапроведений запуск енергоблока № 2.

24 листопада 1987 року приступили до фізичного запуску реактора третього енергоблока, енергетичний запуск відбувся 4 грудня. 31 грудня 1987 рішенням Урядової комісії № 473 затверджено акт приймання в експлуатацію 3-го енергоблока ЧАЕС після ремонтно-відновлювальних робіт.

Будівництво 5-го і 6-го блоків було припинено, незважаючи на високий ступінь готовності об'єктів. Існувала думка про доцільність закінчення будівництва і пуску 5-го блоку, що мав незначні рівні радіаційного забруднення, замість проведення масштабної дезактивації 3-го блоку для його подальшої експлуатації.

У перші дні після аварії було евакуйовано населення міста-супутника ЧАЕС — Прип'ять і жителів населених пунктів у 10-кілометровій зоні. У наступні дні евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. 2 жовтня 1986 прийнято рішення про будівництво нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їх сімей після аварії на ЧАЕС — Славутича. 26 березня 1988 був виданий перший ордер на заселення квартир.

У результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані сотні дрібних населених пунктів, близько 200 000 чоловік було евакуйовано із зон забруднення.

Аварія оцінена 7-го рівня за шкалою INES.