Ліквідація Запорозької Січі 1775 року.

Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.

Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

■ Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

■ Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

■ Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

■ Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу

до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

■ Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

■ Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв'язання запорозької проблеми виник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули не розглядаючи. Фаворит імператриці Г. Потьомкін із відвертим глузуванням відповів старшині А. Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».

По завершенні російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. У козаків це не викликало ніякої підозри.

4 червня російські війська непомітно зняли вартових і оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі двоти-сячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам.

Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Нову Січ зруйнували, та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожцям дозволялося або вступати до кінних пікі-нерських полків, або повертатися туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі. Але не минуло й двох років, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи перетворювали їх на кріпаків.

Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис.) після ліквідації Січі подалася до турецьких володінь. Вони просили турецького султана прийняти їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ.

Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього розселення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиси. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинились тут, заснували Банатську Січ.

Така ситуація стурбувала російський уряд. Замість знищення запорозького козацтва й перетворення його на регулярне військо сталося інше. Задунайська Січ, яка стала продовжувачем традицій запорожців, перетворилася на вогнище небезпеки для Росії.

В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р., царський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд дозволив колишнім козакам-запорожцям створити Військо вірних козаків, перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відновити запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак це не відновило запорозької вольниці. Служити імперії погодилися 12 тис. колишніх запорожців.

Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. Напередодні російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців до війни, запевняла: «Ми вважаємо (запорожців) найзичливішими нашими підданими і при першій нагоді Височайшу нашу милість усьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинемо». У війні 1768— 1774 рр. запорожці взяли найактивнішу участь.

У 1774 р. був підписаний Кучук-Кайнарджийський договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, а Кримське ханство проголошувалося незалежним.

Знову про запорожців згадали під час війни з Туреччиною 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. два полки ко-заків-чорноморців оволоділи Хаджибеєм (сучасне місто Одеса).

Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взятті головної фортеці турків на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.

Активно діяли козаки-чорноморці в останній рік війни. Зокрема, у битві біля озера Бабадат козаки розгромили чималий загін турецько-татарської кінноти. Під час цього бою козаки-задунайці, що були в складі турецької армії, допомогли своїм товаришам у розгромі турків.

Згідно з договором, підписаним у Яссах, кордоном між Туреччиною і Росією ставала річка Дністер.

Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі вольності в межиріччі Дністра й Південного Бугу. Але це занепокоїло царський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України.

У 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де постало Кубанське козацьке військо.

Історичне значення Запорозької Січі. Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам'яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою, яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, і обороною південних рубежів України. Вони були на чолі національно-визвольної боротьби українського народу впродовж століть. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економічного

і культурного життя українців. Разом із тим наявність Січі була тим чинником, який стримував закріпачення українських селян, оскільки саме в запорозьких степах збиралися втікачі з усієї України. З'явившись як воєнна організація, козаки цим не обмежились. Ними були створені нові форми соціального, політичного та економічного життя.

Висновки

Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі півдня України і Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії. У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство Під імперською владою почалося активне господарське освоєння новоприєд-наних земель.

 

 








Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 2891;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.008 сек.