Д) товщина шовних ниток
- по своїй товщині нитки нумеруються від №0 - найтонша нитка до № 10 - найтовща нитка;
- при судинних, мікрохірургічних операціях використовуються нитки більш тонкі, ніж №0, їм привласнюється нумерація №1/0, 2/0, 3/0 і т.д.; найтонша нитка застосовується в офтальмології - №10/0;
Б) Способи стерилізації шовного матеріалу:
- основний метод стерилізації – променева стерилізація в заводських умовах
(на упаковці шовної нитки вказуються розміри, кривизна й вид (колючий або ріжучий) голки, матеріал, з якого виготовлена нитка, її довжина й номер);
- методом променевої стерилізації можуть піддаватися нитки й без голки;
- в умовах стаціонару стерилізують тільки капрон, лавсан і металеві скріпки (автоклавування);
- зберігання розкритих або автоклавованих ниток роблять в 960 етиловому спирті.
5. Стерилізація конструкцій, протезів і трансплантантів:
А)Спосіб стерилізації залежить від матеріалу, з якого виготовлений протез:
а)найбільш ефективна променева стерилізація в заводських умовах ;
б)металеві конструкції для остеосинтезу (пластини, шурупи, гвинти, спиці) стерилізуються разом із металевими неріжучими інструментами в автоклаві, сухожаровій шафі;
в)судинні протези з лавсану можна піддавати кип'ятінню;
г) протези клапанів серця, суглобів ( що складаються з металу й пластмаси) краще стерилізувати в газовому стерилізаторі або шляхом замочування в антисептичному розчині.
Профілактика ендогенної інфекції
1. Визначення:Ендогенною називається інфекція, джерело якої перебуває в організмі самого хворого.
2. Значення ендогенної інфекції в хірургії:
а)джерела ендогенної інфекції:
- шкіра хворого, шлунково-кишковий тракт, хронічний тонзиліт, каріозні зуби, запальні захворювання сечовивідних шляхів, аднексит, інфекції бронхіального дерева й легенів і т.п.;
б)шляхи поширення ендогенної інфекції в рану:
- по кровоносних судинах (гематогенний шлях);
- по лімфатичних судинах (лімфогенний шлях);
- безпосередньо з інфікованих тканин й органів у рану (контактний шлях).
3. Профілактика поширення ендогенної інфекції в хірургічних хворих -обов'язковий компонент сучасної хірургії:
А) Профілактика ендогенної інфекції перед плановою операцією:
- доопераційне виявлення вогнищ ендогенної інфекції;
- доопераційне обстеження пацієнта, у якого планується планова операція (клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічне дослідження крові, флюорографія грудної клітки, електрокардіографія, аналіз крові на RW (реакція Вассермана - виявляє захворювання сифілісом) і форма 50 (аналіз на антитіла до вірусу імунодефіциту людини), висновок стоматолога про санацію порожнини рота, для жінок - висновок гінеколога);
- якщо при обстеженні виявлене джерело ендогенної інфекції, планову операцію проводять тільки після його санації;
- після перенесеного гострого інфекційного захворювання не можна оперувати в плановому порядку протягом двох тижнів після повного видужання;
Б) Профілактика ендогенної інфекції перед екстреною операцією:
- при необхідності виконання операції за абсолютними показниками наявність гострого або хронічного запального вогнища не є протипоказанням до операції;
- незважаючи на короткочасність і відсутність можливості поглибленого доопераційного обстеження, необхідно звернути увагу на клінічну симптоматику вогнищ інфекції в організмі пацієнта;
- для профілактики загострення запального процесу або його поширення необхідно застосовувати антибіотики, уросептики й ін.
Профілактика госпітальної інфекції
1. Визначення:Госпітальна інфекція (нозокоміальна інфекція, «noso» - хвороба, «komos» - придбання)- це захворювання або ускладнення, розвиток яких пов'язаний з інфікуванням хворого, що відбулось під час його перебування в стаціонарі, у тому числі й у хірургічному, при проведенні лікувально-діагностичного процесу.
2. Загальна характеристика госпітальної інфекції(характерні риси госпітальної інфекції):
А)Збудники стійкі до основних антибіотиків й антисептичних засобів;
Б)Збудники – звичайно умовно-патогенні мікроорганізми, найбільш часто стафілокок, клебсієли, кишкова паличка, протей й ін.
В)Виникає в ослаблених у результаті хвороби й операції пацієнтів;
Г)Часто виникають масові ураження одним штамом мікроорганізму, що проявляється подібною клінічною картиною захворювання або ускладнення, що утрудняє їхнє лікування.
3. Профілактика госпітальної інфекції(основні міри):
А)Скорочення доопераційного ліжко-дня;
Б)Облік розташування хворих у палатах при госпіталізації (по тривалості перебування, характеру захворювання й наявності ускладнень);
В)Рання виписка зі стаціонару з наступним контролем загоєння рани вдома або в поліклініці;
Г)Зміна антисептичних засобів й антибіотиків, використовуваних у відділенні, під контролем мікробного моніторингу відділення;
Д)Раціональне призначення антибіотиків.
Проблема ВІЛ-інфекції в хірургії:
1. Актуальність проблеми:
- в умовах стрімкого розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення України кожен пацієнт повинен розглядатися як потенційний носій вірусу імунодефіциту людини.
2. Шляхи ВІЛ-інфікування в хірургії:
-безпосередньо з кров´ю хворого через пошкодження шкіри рук (проколи, порізи) під час виконання оперативних втручань або маніпуляцій;
- через непошкоджену шкіру або слизові оболонки в разі попадання на них крові чи біологічної рідини хворого;
А) Виявлення носіїв ВІЛ-інфекції:
- обстеження хворих групи ризику: наркомани, гомосексуалісти, хворі, які перенесли гепатит В або С, венеричні захворювання;
- обстеження хворих, яким планується використання інвазивних методів діагностики та лікування;
- обстеження медичного персоналу хірургічних відділень, операційних блоків, відділень переливання крові, гемодіалізу, лабораторій - 1 раз кожні 6 місяців.
Б) Виявлення хворих на СНІД:
- обов΄язкове обстеження крові на вірус імунодефіциту людини (форма 50) хворих із:
* високою пропасницею протягом більше 3 діб;
* схудненням, діареєю;
* грибковим ураженням верхніх дихальних шляхів та стравоходу;
* гепато- і спленомегалією;
* системним збільшенням лімфатичних вузлів;
* клінічними ознаками імунодефіциту;
* пневмоцистною пневмонією;
* саркомою Капоші.
3. Профілактика внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією(згідно з наказом МОЗ України №120 від 25.05.2000 р.)
А) Загальні положення:
- кожне робоче місце медичного працівника забезпечується засобами запобігання передачі вірусу імунодефіциту людини від можливого вірусоносія або хворого на СНІД іншим пацієнтам, медичному персоналу;
- робочі місця забезпечуються інструктивно-методичними документами, аптечками для проведення термінової профілактики при аварійних ситуаціях, необхідним набором медичних інструментів для одноразового використання, дезінфікуючими засобами для проведення знезараження;
- використаний медичний інструментарій, посуд, білизна, апарати та інше, забруднені кров’ю або біологічними рідинами, а також речі, які забруднені слизом хворого, відразу після використання підлягають дезінфекції;
Б) Заходи профілактики при наданні медичної допомоги та обслуговуванні хворих
- медичні працівники зобов’язані дотримуватись заходів перестороги під час огляду хворого, проведення маніпуляцій з ріжучим та колючим інструментом;
- при маніпуляціях, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри й слизових оболонок, розтині трупів, проведенні лабораторних досліджень, обробці інструментарію та ін. медичні працівники повинні користуватись засобами індивідуального захисту (медичними халатами, масками, гумовими рукавичками, а при необхідності - захисним екраном, окулярами, нарукавниками), що дозволяє уникнути контакту шкіри та слизових оболонок медпрацівника з кров’ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнтів;
- медичні працівники з пошкодженнями шкіри рук (рани, подряпини, ексудативні ураження шкіри), які неможливо закрити гумовими рукавичками, звільняються на період захворювання від безпосереднього медичного обслуговування хворих;
- для уникнення поранень після виконання ін’єкцій голки з використаних шприців не знімають до дезінфекції, перед зануренням шприця з голкою в дезрозчин виймають тільки поршень;
В) Заходи профілактики при роботі з біоматеріалом:
- всі маніпуляції з кров’ю й сироватками в лабораторіях повинні виконуватися за допомогою гумових груш, автоматичних піпеток, дозаторів;
- будь-які ємності з кров’ю, іншими біологічними рідинами, тканинами, шматочками органів тощо повинні відразу на місці взяття щільно закриватися гумовими або пластмасовими кірками;
- для забезпечення знезараження при випадковому витіканні біологічної рідини кров та інші біоматеріали необхідно транспортувати в штативах, покладених у контейнери, бікси або спеціальні пенали, на дно яких укладається чотиришарова суха серветка;
- не допускається транспортування проб крові та інших біоматеріалів у картонних коробках, дерев’яних ящиках та поліетиленових пакетах;
- не допускається вкладання бланків направлень та іншої документації в контейнер чи бікс із біоматеріалом.
Г) Заходи при пораненнях, контактах з кров’ю, іншими біологічними матеріалами ВІЛ-інфікованого або хворого на СНІД:
- будь-яке ушкодження шкіри, слизових оболонок медперсоналу та забруднення їх біоматеріалом пацієнтів під час надання їм медичної допомоги повинно кваліфікуватись як можливий контакт із матеріалом, який містить ВІЛ або інший збудник інфекційного захворювання !
- якщо контакт із кров’ю або іншими біологічними рідинами чи біологічними матеріалами супроводжувався порушенням цілісності шкіри (укол, поріз та ін.), потерпілий повинен:
*зняти рукавички робочою поверхнею усередину;
*видавити кров із рани;
*ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (3% розчином перекису водню, 70% етиловим спиртом, йодонатом та ін.);
*ретельно вимити руки з милом під проточною водою, а потім протерти 70% етиловим спиртом або розчином стериліуму;
*на рану накласти лейкопластирну пов’язку, надіти напальчник;
*при необхідності продовжувати роботу - одягти нові гумові рукавички;
*терміново повідомити керівництво лікувально-профілактичної установи про аварію для її реєстрації та проведення екстреної профілактики ВІЛ-інфекції;
- у випадку забруднення шкіри кров’ю або іншими біорідинами без ушкодження необхідно:
*обробити місце забруднення одним із дезінфектантів (70% етиловим спиртом, розчином стериліуму, 3% розчином перекису водню та ін.);
20.промити водою з милом і повторно протерти спиртом
- у разі потрапляння крові або біорідини хворого на слизові оболонки:
* ротової порожнини - прополоскати 70% етиловим спиртом;
* порожнини носа - закапати 30% розчин альбуциду;
* очей - промити водою, закапати 30% розчин альбуциду;
- у разі попадання біоматеріалу на халат, одяг:
*одяг зняти й замочити в одному з дезрозчинів;
*забруднене взуття дворазово протерти ганчіркою, змоченою в розчині одного з дезінфікуючих засобів;
*шкіру рук та інших ділянок тіла при їх забрудненні через одяг необхідно протерти 70% етиловим спиртом, промити водою з милом й повторно протерти спиртом;
Д) Реєстрація аварій, нагляд за потерпілими та заходи по запобіганню професійному зараженню:
-в усіх лікувально-профілактичних заходах ведеться форма 108-о „Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та роботі з ВІЛ-інфікованим матеріалом”;
- після проведення реєстрації аварії потерпілому пропонують (за його згодою) пройти обстеження на наявність антитіл до ВІЛ;
- вперше кров для тестування за кодом 115 (медичний контакт) відбирається безпосередньо після аварії, але не пізніше 5 днів після неї; позитивний результат свідчить про те, що працівник був інфікований ВІЛ раніше й аварія не є причиною зараження;
- якщо результат обстеження негативний, те наступне тестування необхідно проводити через 3 та 6 місяців і далі - через рік;
- результати обстеження медичних працівників є конфіденційними;
- якщо профаварія мала місце під час роботи з біоматеріалом, про який заздалегідь відомо, що він інфікований ВІЛ, потерпілому співробітнику проводитися екстрена профілактика азидотимідином (АЗТ) чи його аналогами й на період нагляду за ним забороняється здавати донорську кров;
- розпочинати профілактичний прийом азидотимідину бажано якнайшвидше, але не пізніше 24-36 годин після факту ушкодження.
ОСНОВИ І ВИДИ СУЧАСНОЇ АНТИСЕПТИКИ
1. Визначення:Антисептика(«anti» - проти, «septicus» - гниття) – це одночасно й галузь науки, і вчення про способи, засоби, умови, механізми пригнічення життєдіяльності мікроорганізмів в рані, патолочігному вогнищі або організмі хворого в цілому.
2. Види антисептики:
А)Механічна антисептика;
Б)Фізична антисептика;
В)Хімічна антисептика;
Г)Біологічна антисептика.
3. Механізми протимікробної дії антисептиків(спричинювані антисептиком зміни в структурі й обміні речовин й енергії мікроорганізму, які ведуть до загибелі мікроба, припинення його росту й розмноження або до зниження чисельності мікробної популяції):
А) Деструктивний механізм:
- процес руйнування структур (органоїдів) і макромолекул, що супроводжується необоротними змінами будови молекул, їх механічних, фізико-хімічних, електричних й інших властивостей і веде до втрати виконуваної органоїдом і молекулою функції;
- деструкцію молекул викликають хімічні речовини, механічні фактори, температура, світло, випромінювання, ультразвук, осмотичний тиск;
- з антисептиків деструктивний ефект мають 96% етиловий спирт, високі концентрації фенолу, галогенів, кислот і основ, деяких солей важких металів, поверхнево-активних речовин із високими детергентними властивостями .
Б) Окисний механізм.
- антисептиками з окисним механізмом дії є перекис водню, калію перманганат, галогени;
- окиснювання органічних речовин мікробної клітини антисептиками підкоряється загальним закономірностям, які пояснює перекисна теорія окислювання;
- на першому етапі ланцюгової реакції відбувається від'єднання від антисептика кисню, його активація, а також утворення проміжних перекисних продуктів: ВІН', ВІН" й інших, які несуть більш високий електрохімічний потенціал, ніж кисень;
- на другому етапі активований кисень і проміжні окиснювачі взаємодіють із реакційноздатними групами хімічних сполук мікробної клітини, у результаті чого відбувається повна деструкція молекул або утворюються солетвірні або несолетвірні аналоги й мішені, які не здатні виконувати властиві первісній сполуці функції.
В) Мембраноатакуючий механізм:
- до антисептиків цієї групи належать поверхнево-активні речовини (ПАР), антибіотики, поліміксини й граміцидіни, імідазольні препарати, карбонові кислоти, аміни й спирти жирного ряду, зокрема поліенові антибіотики, а також ундециленова кислота і її похідні;
- механізм протимікробної дії фенолів і йодофорів проявляється зміною функції клітинних мембран;
- катіонні поверхнево-активні речовини (четвертинно-амонієві сполуки, полімиксини, граміцидини) концентруються на мембрані й зв'язуються з фосфатидними групами ліпідів мембрани;
- аніонні речовини, до яких належать лужні мила, жовчні кислоти, алкіл- і арилсульфони, йодофори, взаємодіють із реакційноздатними групами білків мембран;
- феноли й спирти розчиняють ліпідні фрагменти мембрани;
- поліенові антибіотики зв'язуються зі стеринами мембрани еукаріотичних мікроорганізмів.
Г) Антиметаболічний й антиферментний механізм:
-до антиметаболітів відносять структурні аналоги нормальних метаболітів (амінокислот, пуринових і піримідинових основ, моносахарів, жирних кислот й ін.), які впливають на обмін речовин й енергії (сульфаніламідні препарати);
- будучи структурними аналогами параамінобензойної кислоти, вони блокують синтез дигідрофолієвої і тетрагідрофолієвої кислот, що входять до складу ферменту, що каталізує синтез піримідинових основ нуклеїнових кислот .
4. Застосування методів антисептики в умовах клініки:
А)У практиці звичайно сполучаються різні види антисептики;
Б)Використання антисептичних методів, поряд зі знищенням мікроорганізмів, може стимулювати різні механізми в організмі хворого, спрямовані на пригнічення інфекції;
В)Препарати й методи антисептичного впливу повинні бути нешкідливі, нетоксичні для різних органів і систем і не викликати серйозних побічних ефектів.
Механічна антисептика
1. Визначення:Механічна антисептика – це знищення мікроорганізмів механічними методами.
2. Принципи механічної антисептики:
А)Механічні методи антисептики є основними;
Б)Механічні методи включають видалення ділянок тканин, насичених мікроорганізмами, інфікованих згустків крові, гнійного ексудату.
3. Види механічної антисептики(рис. 82)
Рис. 82
Рис. Основні заходи механічної антисептики
А) Туалет рани:
а)Проводиться практично при будь-якій перев'язці, у тому числі при наданні першої лікарської допомоги при пораненні, що дозволяє ліквідувати близько 80-90% мікроорганізмів у рані й навколо її:
-знімають просочену відокремлюваним пов'язку;
- обробляють шкіру навколо рани, знімаючи при цьому відшарований епідерміс, сліди раневого ексудату, залишки клеола;
-при необхідності пінцетом або затискачем з марлевою кулькою видаляють гнійний ексудат, інфіковані згустки крові, вільно лежачі некротичні тканини;
Б) Первинна хірургічна обробка рани:
а)первинна хірургічна обробка рани - важливий етап механічної антисептики ;
б)первинна хірургічна обробка дозволяє перетворити інфіковану рану в стерильну шляхом висічення країв, стінок і дна рани разом зі сторонніми предметами й зонами некрозу;
в)при первинній хірургічній обробці рани видаляються всі тканини, які торкалися нестерильних предметів й зовнішнього середовища, у яких можуть перебувати мікроби;
г)первинна хірургічна обробки рани – основний метод лікування свіжо- інфікованої рани;
В) Вторинна хірургічна обробка рани:
а)вторинна хірургічна обробка рани виконується при наявності рани, у якій уже розвилася інфекція;
б)вторинна хірургічна обробка рани включає:
-видалення некротичних тканин (скупчення мікроорганізмів, живильне середовище для життєдіяльності мікробів);
-виявлення поглиблень, кишень або затікань, з яких утруднений відтік ексудату;
-розсічення вузьких ходів і каналів, що ведуть у порожнину із гнійним ексудатом, для створення сприятливих умов для його відтоку;
Г Інші операції й маніпуляції:
а)механічна антисептика – це лікування інфекції хірургічним шляхом, за допомогою хірургічних інструментів і скальпеля:
+основний принцип гнійної хірургії«Uvi pus – ubi es» (бачиш гній – випусти його);
- розкриття абсцесів, флегмон;
- пункція гнійника (гнійний гайморит, гнійний плеврит);
- видалення органів, у яких відбувається скупчення мікроорганізмів при гострому запаленні (гострий апендицит, гострий холецистит).
Фізична антисептика
1. Визначення:Фізична антисептика – це знищення мікроорганізмів за допомогою фізичних методів .
2. Види фізичної антисептики(рис. 83):
Рис. 83 Основні заходи фізичної антисептики
А) Гігроскопічний перев'язний матеріал:
а)введення в рану гігроскопічного матеріалу значно збільшує обсяг евакуйованого виділюваного ;
б) як гігроскопічний матеріал використовують марлю (тампони, серветки, кульки), білу вату або ватно-марлеві тампони;
в)уведений у рану марлевий тампон у середньому зберігає свої властивості «висмоктувати ранове відокремлюване» близько 8 год., а потім просочується ексудатом і втрачає свої властивості;
г)щоб тампон не став перешкодою для відтоку ранового ексудату, рана дренується тампоном пухко;
Б) Гіпертонічні розчини:
а)гіпертонічні розчинивикористовуються для поліпшення відтоку з рани;
б)осмотичний тиск гіпертонічних розчинів вище, ніж у плазмі крові;
в)найчастіше як гіпертонічний розчин використовують 10% розчин хлориду натрію;
г)змочені розчиноммарлеві серветки або тампони вводяться в рану, й, за рахунок різниці осмотичного тиску, збільшується відтік рідини з рани;
В) Дренування ран:
а)важливий елемент фізичної антисептики, заснований на принципах капілярності й сполучених посудин;
б)розрізняють три основних види дренування: пасивне, активне, проточно-промивне:
Рис. 84 Види дренування: а - пасивне; б - активне - в - проточно-промивне
+ пасивне дренування
- дренування за принципом сполучених посудин, тому дренаж повинен перебувати в нижньому куті рани, а другий вільний кінець - нижче рани;
- як дренажі використовуються поліхлорвінілові трубки, гумові смужки, рукавично-трубчасті дренажі;
- на кінці трубки, що вводиться в рану, роблять додатково кілька отворів для кращого дренування;
+ активне дренування
- можливе при герметичному дренуванні рани;
- до зовнішнього кінця дренажу приєднується спеціальна пластмасова гармошка, гумова гармошка або електричний відсос, за допомогою яких проводиться аспірація відокремлюваного;
+ проточно-промивне дренування
- рана дренується не менш ніж двома дренажами;
- по одному або декількох з них постійно протягом доби здійснюється введення в порожнину рани діалізуючої рідини, а по іншому (одному або декількох дренажах) промивна рідина витікає;
- введення рідини в дренаж проводиться методом краплинних вливань, і при проведенні методу необхідно стежити за повнотою відтоку рідини з рани;
Г) Застосування сорбентів:
- у рану вводяться речовини, які адсорбують на собі токсини й мікроорганізми;
- сорбенти являють собою вуглевмісні речовини у вигляді порошку або волокон;
Д) Фактори зовнішнього середовища:
а)промивання рани – забезпечує вимивання з рани некротичних тканин, сторонніх предметів, гнійного ексудату;
б)висушування рани – звичайно застосовується при опіках: хворі перебувають у наметах із підвищеною температурою й низькою вологістю;
Е) Технічні засоби:
а)ультразвук – використовується при лікуванні гнійних ран :
- у рану наливають розчин антисептика;
- у розчин занурюють наконечник приладу з низькочастотними ультразвуковими коливаннями;
- коливання рідини сприяють поліпшенню мікроциркуляції в стінках рани, відторгненню некротичних тканин, а іонізація розчину в рані порушує окиснювально-відновні процеси в мікробних клітинах;
б)лазерне випромінювання малої потужності – застосовується в гнійній хірургії
- забезпечує бактерицидну дію на стінки рани;
в)УФ-промені – забезпечують бактерицидну дія на ранову поверхню:
- ультрафіолетове проміння знищує мікроби в ділянці рани, трофічних виразок і т.д.;
г)рентгенотерапія – застосовується для пригнічення інфекції в невеликих, глибоко розташованих вогнищах (кістковий панарицій, остеомієліт, анастомозити після операцій на органах черевної порожнини).
Хімічна антисептика
1. Визначення: Хімічна антисептика – це знищення мікроорганізмів за допомогою різних хімічних речовин у рані, патологічному вогнищі або організмі хворого й у навколишньому середовищі.
2. Класифікація антисептиків:
А)Дезінфікуючі засоби – використовуються для обробки інструментів, миття стін, підлог, обробки предметів догляду;
Б)Антисептичні речовини – застосовуються зовнішньо для обробки шкіри, рук хірурга, промивання ран і слизистих оболонок;
В)Хіміотерапевтичні засоби – уводяться усередину й виявляють резорбтивну дію в організмі хворого, пригнічуючи ріст мікроорганізмів у різних патологічних вогнищах.
3. Групи хімічних антисептиків.
А) Група галоїдів – використовується для зовнішнього застосування:
- препарати йоду: 1-5% спиртова настойка, йодинол, йодонат, йодопірон, бетадин, повідон-йодин, розчин Люголя;
- препарати хлору: хлорамін Б;
Б) Окислювачі:
- перекис водню- антисептик зовнішнього застосування: 3% розчин використовується для промивання гнійних ран при перев'язках, 6% розчин є важливою дезінфікуючою речовиною, входить до складу первомуру;
- перманганат калію - антисептик зовнішнього застосування: 0,02-0,1% розчин застосовують для промивання ран, слизуватих оболонок, 2-5% розчин може застосовуватися для місцевого лікування опіків, пролежнів;
В) Спирти:
- етиловий спирт – застосовується для обробки шкіри й рук хірурга, входить до складу препаратів АХД-2000 й АХД-2000-спеціаль (для обробки рук хірурга й хірургічних інструментів);
Г) Альдегіди:
-формалін – у сухому вигляді використовується для стерилізації оптичних інструментів у газових стерилізаторах, входить до складу потрійного розчину;
Д) Феноли:
- карболова кислота - застосовується в комплексі з іншими препаратами в складі присипок, мазей, потрійного розчину;
Е) Барвники:
-брильянтовий зелений, метиленовий синій – антисептики зовнішнього застосування: 1-2% розчин (спиртовий або водний) використовується для обробки саден, поверхневих ран, 0,02% водний розчин – для промивання ран;
Ж) Солі важких металів
- нітрат срібла – антисептик зовнішнього застосування, 0,1-0,2% розчини - для промивання слизових оболонок, 5-20% розчини – для припікання надлишкових грануляцій;
- протаргол, коларгол – для промивання сечового міхура, змазування слизових оболонок;
- оксид цинку – входить до складу присипок і паст, що володіють протизапальним ефектом, захищає шкіру від мацерації.
З) Детергенти (поверхнево-активні речовини)
- хлоргексидину біглюконат (гібітан), дегмін, дегміцид - антисептики зовнішнього застосування, застосовуються для обробки рук хірурга, операційного поля;
- цитеал – антисептик із вираженою протизапальною, антимікробною дією й миючим ефектом, застосовується при лікуванні гнійних ран у концентрації 1:10, для промивання порожнин (черевної, грудної, порожнини суглоба) – у концетрації 1:100;
И) Похідні мірамістину:
- мірамідез – 0,1% спиртовий розчин, застосовується для обробки операційного поля, рук хірурга, профілактики інфікування мікротравм шкіри;
- мірамістин - 0,01% водний розчин, застосовується для профілактики нагноєння й лікування гнійних ран, лікування гнійно-запальних процесів, гострих і хронічних уретритів й уретропростатитів, лікування поверхневих і глибоких опіків, підготовки опікових ран до дерматопластики;
И) Похідні нітрофурану:
- фурацилін – антисептичний засіб для зовнішнього застосування, розчин 1:5000 використовується при лікуванні гнійних ран, промивання слизових оболонок;
- ліфузоль – плівкотвірний антисептик зовнішнього застосування, містить фурацилін, лінетол, смоли; застосовується для захисту шкіри навколо свищів, для лікування поверхневих ран;
-фуразолфдон, фурагфн, фурадонфн, фурамаг – хіміотерапевтичні препарати для внутрішнього застосування, «уроантисептики», застосовуються при інфекціях сечовивідних шляхів і кишкових інфекціях;
К) Похідні 8-оксихіноліну:
- нітроксолін (5-НОК) – уроантисептик, застосовується при інфекціях сечовивідних шляхів;
- ентеросептол, інтестопан – хіміотерапевтичні препарати для лікування кишкових інфекцій;
Л) Похідні нітроімідазолу:
- метронідозол (метрагіл, флагіл, трихопол) – хіміотерапевтичний засіб широкого спектра дії, ефективний у відношенні бактероїдів, найпростіших, деяких анаеробів, застосовується в комплексі з антибіотиками при лікуванні тяжких гнійно-септичних процесів;
М) Антисептики рослинного походження:
- хлорофіліпт, ектерицид, настійка календули, баліз – антисептики зовнішнього застосування для промивання ран, слизових оболонок;
Н) Сульфаніламідні препарати:
- сульфадімезин, сульфазин, сульфадіметоксин, сульфален, етазол–хіміотерапевтичні засоби з бактеріостатичною дією, застосовуються внутрішньо (у вигляді таблеток) або зовнішньо в складі мазей, присипок;
- бісептол (бактрим) - комбінований препарат, застосовується для лікування різних запальних процесів.
Біологічна антисептика
1. Визначення:Біологічна антисептика – це методи знищення мікроорганізмів за допомогою фармакологічних препаратів біологічного походження прямої й опосередкованої дії.
2. Види біологічної антисептики і її основні фармакологічні препарати й методи:
А)Біологічна антисептика прямої дії – використання фармакологічних препаратів біологічного походження, що безпосередньо впливають на мікроорганізми:
а)антибіотики;
б) протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин, хімопсин, терилітин, іруксол);
в)препарати для пасивної імунізації (лікувальні сироватки, антитоксини, гамма-глобуліни, бактеріофаги, гіперімунна плазма);
Б)Біологічна антисептика опосередкованої дії – використання фармакологічних препаратів біологічного походження й інших методів різного походження, що стимулюють можливості макроорганізму в боротьбі з мікроорганізмами:
а)методи, що стимулюють неспецифічну резистентність (кварцування, вітамінотерапія, УФО крові, лазерне опромінювання крові);
б)препарати, що стимулюють неспецифічний імунітет (тималін, Т-активін, продігіозан, левамізол, лізоцим, інтерферони, інтерлейкини);
в)препарати, що стимулюють специфічний імунітет (вакцини, анатоксини).
Антибіотики
1. Визначення:Речовини, що є продуктом життєдіяльності мікроорганізмів або отримані синтетичним шляхом, що пригнічують ріст і розвиток певних груп інших мікроорганізмів.
2. Принципи раціональної антибіотикотерапії:
А)Застосовувати антибіотики тільки за суворими показаннями ;
Б)Призначати максимальні терапевтичні або, при тяжких інфекціях, субтоксичні дози препарату;
В)Дотримуватись кратності введення протягом доби для підтримки постійної бактерицидної концентрації препарату в плазмі крові;
Г)Застосовувати антибіотики курсами із тривалістю від 5-7 до 14 діб;
Д)При виборі антибіотика спочатку проводити емпіричну атибіотикотерапію з наступним переходом на препарати, обрані з урахуванням чутливості мікрофлори;
Е)Робити зміну антибіотика при його неефективності;
И)Ураховувати синергізм й антагонізм при призначенні комбінації антибіотиків, а також антибіотиків й інших антибактеріальних препаратів;
Й)При призначенні антибіотиків звертати увагу на можливість побічних ефектів і токсичність препаратів;
К) При тривалих курсах застосування антибіотиків призначати протигрибкові препарати й вітаміни;
Л)Використовувати оптимальний шлях введення антибіотиків (поверхневий шлях – промивання ран; порожнинний – введення в черевну, грудну порожнину, у порожнину суглоба; глибока антибіотикотерапія – внутрішньом'язове, внутрішньовенне, внутрішньоартеріальне, ендолімфатичне введення, пероральний прийом).
3. Ускладнення антибіотикотерапії:
А)Алергійні реакції – алергійна висипка, набряк Квінке, порушення дихання, бронхоспазм, анафілактичнй шок;
Б)Токсична дія – проявляється в порушенні функції нирок, печінки, слуху;
В)Дисбактеріоз –порушення мікробного біоценозу внутрішніх органів;
Г)Формування стійких штамів мікроорганізмів.
4. Основні групи антимікробних препаратів, застосовуваних у хірургії:
А) Захищені амінопеніциліни:
- амоксицилін-клавуланат (Амоксиклав, Аугментин) в/в по 1,2 м - при легкій, 2,4 м - при тяжкій інфекції кожні 8 годин;
- ампіцилін-сульбактам (Ампісульбін-кмп, Ампісулцилін, Уназин) в/в, в/м по 1,5 м - при легкій, 3,0 м - при тяжкій інфекції кожні 6 годин;
- піперацилін-тазобактам (Тазоцин) в/в по 2,5 м - при легкій, 4,5 г- при тяжкій інфекції кожні 6-8 годин;
- тикарцилін-клавуланат (Тиментин) в/в по 3,2 м - при легкій, 6,2 м - при
тяжкій інфекції кожні 6-8 годин;
Б) Цефалоспорини:
+ першого покоління:
- цефазолін (Кефзол, Рефлін, Цефазолін) в/в, в/м по 1,0 м - при легкій та 2,0 м - при середньотяжкій інфекції кожні 6-8 годин;
+ другого покоління:
- цефуроксим (Аксетин, Зінацеф, Кетоцеф) в/в, в/м по 1,5 м - при легкій, 3,0 м -
при тяжкій інфекції кожні 8 годин;
+ третього покоління:
- цефотаксим (Клафоран, Цефотаксим, Цефотаксим натрієва сіль) в/в,
в/м по 1,0-2,0 м - при легкій, 3,0-4,0 м - при тяжкій інфекції кожні 8-12 годин;
- цефоперазон (Медоцеф, Цефобід) в/в, в/м по 1,0-2,0 м - при легкій, 3,0-
4,0 м - при тчжкій інфекції кожні 8-12 годин;
- цефтриаксон (Лендацин, Офрамакс, Роцефин, Цефтриаксону натрієва
сіль) в/в, в/м по 1,0 м - при середньотяжкій, 2,0-4,0 м - при тяжкій інфекції кожні 24 години;
- цефтазидим (Фортум, Цефтазидим-кмп) в/в, в/м по 1,0 м - при легкій,
2,0 м - при тяжкій інфекції кожні 8-12 годин;
+ четвертого покоління:
- цефіпім (Максипім) в/в по 1,0 м - при середньотяжкій, 2,0 м - при тяжкій інфекції кожні 12 годин.
В) Карбапенеми:
- меропенем (Меронем) в/в по 0,5 м - при середньотяжкій, 1,0 м - при
важкій інфекції кожні 8 годин ;
- іміпенем/ циластатин ( Тіенам) в/в, в/м по 0,5 м - при середньотяжкій, 1,0 м - при тяжкій інфекції кожні 6-8 годин;
Г) Аміноглікозиди:
-амікацин (Амікацин, Амікін) в/в, в/м 15-20 мг/кг/на добу в 1-2 введення;
-гентаміцин (Гентаміцин) в/в, в/м 3-5 мг/кг/на добу в 1-2 введення;
-нетилміцин (Нетроміцин) в/в, в/м 4 – 6,5 мг/кг/на добу в 1-2 введення.
Д) Хінолони/фторхінолони(не вводити струминно!):
-офлоксацин (Таривід, Заноцин, Офлоксацин ) в/в, внутрішньо по 0,2 м -при середньотяжкій, 0,4 м - при тяжкій інфекції кожні 12 годин;
-пефлоксацин ( Абактал, Пефлоксацин) в/в, внутрішньо по 0,4 м при
середньотяжкій, 0,8 м - при тяжкій інфекції кожні 12 годин;
-ципрофлоксацин (Ципрінол, Ципробай, Ципролет, Цифран) в/в по 0,4 м
при легкій, 0,6 м - при тяжкій інфекції кожні 12 годин.
Е) Лінкосаміни:
- кліндаміцин (Дала цин З, Кліндаміцин) в/в, в/м по 0,6 м - при легкій, 0,9 м - при тяжкій інфекції кожні 6-8 годин;
- лінкоміцин (Лінкоміцину гідрохлорид, Лінкоцин, Нелорен) в/в по 0,6 м при легкій, 1,2 м при тяжкій інфекції кожні 12 годин;
И) Глікопептиди:
- ванкоміцин (Ванміксан, Ванкоцин, Едицин) в/в по 1,0 м тільки при тяжкій інфекції кожні 12 годин;
- тейкоплакін (Таргоцид) в/в, в/м по 0,4 м 1 раз на добу протягом 1-2 діб, потім по 0,2 м на добу.
Й) Нітроімідазоли:
- метронідазол (Метронідазол, Флагіл, Ефлоран, Метродін, Метрогіл) в/в по 0,5 м - при легкій, 10 мг/кг - при тяжкій інфекції кожні 8 годин.
Протеолітичні ферменти.
1. Визначення:Препарати, що мають протизапальну дію внаслідок лізису некротичних тканин, фібрину, розрідження гнійного ексудату.
2. Види протеолітичних ферментів:
А)Препарати тваринного походження (трипсин, хімотрипсин, хімопсин) роблять із підшлункової залози великої рогатої худоби;
Б)Продукт життєдіяльності пліснявого гриба Aspergyllis terricola (терилітин);
В)Іруксол – мазь для ферментного очищення ран (комбінований препарат, до складу якого входять фермент клостридилпептидаза й антибіотик левоміцетин).
Препарати для пасивної імунізації
1. Визначення:Пасивна імунізація включає введення в організм хворого препаратів, що містять готові антитіла, за рахунок чого підвищується антимікробний титр плазми крові.
2. Препарати для пасивної імунізації:
А)Протиправцева сироватка й протиправцевий людський імуноглобулін - для профілактики й лікування правця;
Б)Протигангренозна сироватка – для лікування анаеробної інфекції;
В)Бактеріофаги (антистафілококовий, антистрептококовий, антиколи-бактеріофаг) для промивання й апликації на рану;
Г)Антистафілококова гіперімунна плазма – нативна плазма донорів, імунізованих стафілококовим анатоксином (застосовується при захворюваннях, викликаних стафілококом);
Д)Специфічні гамаглобуліни: антистафілококовий, антисиньогнійний і т.п. – виробляють із плазми донорів, імунізованих відповідним анатоксином.
Методи стимуляції неспецифічної резистентності
1. Визначення:Методи й речовини, стимулюючі стійкість організму до впливу мікроорганізмів.
2. Методи, що впливають на неспецифічну резистентність організму:
А)Фізичні методи (кварцування, ультрафіолетове й лазерне опромінення крові) – активізують фагоцитоз і систему комплементу, поліпшують функцію переносу кисню й реологічні властивості крові;
Б)Біологічні методи (вітамінотерапія, повноцінне харчування).
Препарати, що стимулюють неспецифічний імунітет
1. Визначення:речовини, що регулюють співвідношення Т- і В-лімфоцитів, що стимулюють фагоцитоз, функцію лімфоцитів і посилюючу бактерицидну активність крові.
2. Препарати для стимуляції неспецифічного імунітету:
А)Препарати вилочкової залози (тималін, Т-активін):
- виробляють із вилочкової залози великої рогатої худоби;
- регулюють співвідношення Т- і В-лімфоцитів, стимулюють фагоцитоз;
Б)Стимулятори імунної системи (інтерферони, інтерлейкіни), отримані методом генної інженерії – реаферон, роферон, ронколейкін.
Препарати, що стимулюють специфічний імунітет
1. Визначення:препарати, що підвищують вироблення специфічних антитіл у крові хворого.
2. Препарати для стимуляції специфічного імунітету: у хірургії найбільше часто використають стафілококовий і правцевий анатоксин, можливі виготовлення й застосування аутовакцин.
ОСНОВИ ЗНЕБОЛЕННЯ ТА ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ
Боротьба з болем була й залишається одним із найважливіших завдань сучасної медицини. Рішення цієї проблеми стало можливим із розвитком теоретичної й практичної анестезіології. Захист організму від захворювань, впливу патологічних факторів, операційної агресії повинен починатися в передопераційному періоді й тривати протягом виконання оперативного втручання, а також у ранньому післяопераційному періоді. Гаслом сучасної анестезіології є давньо-латинський девіз: «REGENS DEFENDO», що означає «КЕРУЮЧИ, ЗАХИЩАЮ».
1. Патофізіологічні особливості болю:
А) Біль – це сигнал на любу агресію, яка веде до пошкодження клітин, і потребує відповіді – в якості захістної реакції, наявність болю є перешкодою до оперативного тручання в зв’язку з чим її необхідно ліквідувати
Б) Шляхи розповсюдження больового сигналу:
а) больові рецептори, які є кінцевими елементамми чутливих нервових волокон – це перша ланка в розповсюдженні больового імпульсу (найбільша їх кількість в шкірі, рогівковій оболонці, окісті, зубах, парієтальній плеврі та очеревині)
б)периферичні нервові волокна, по яким передаються пропріоцептивні, температурні та больові відчуття (волокнами больової чутливості є корінці біполярних клітин спинальних вузлів та гангліїв черепно-мозкових нервів)
в) спинальні вузли, задні корінці и задні рога спинного мозку
г) спиноталамічний тракт, ствол мозку, задні вентральні ядра, гіпоталамус, таламус, ретикулярна формація
В)Відчуття болю формується в основному в гіпоталамусі, таламусі та ретикулярній формації.
Г) Вплив болю на функції систем жизнезабезпечення:
а)больовий імпульс, який дійшов до ЦНС, викликає в організмі ряд змін – від неприємних відчуттів до грубих порушень життево-важливих функцій (ці зміни слід розглядати як захисну реакцію, котра може трансформуватися в патологічсний процес)
б)у відповідь на больовий сигнал виникає напруга скелетних м’язів, підвищується потреба в кисні, виникає тахікардія, гіпертензія, на сильний біль реагують надниркові залози – збільшуеться викид адреналіну та норадреналіну
в)окрім цього, під час сильного болю збільшується викид в кров’яне русло гістаміну, серотоніну, кінінів, простагландинів, підвищується обмін вуглеводів углеводов, жирів, білків, що, в свою чергу, проявляється гіперглікемією, накопиченням недоокисленних речовин, підвищенням рівня залишкового азоту.
Г)у відповідь на сильний біль може виникнути коллапс, брадікардія та зупинка сердця
Д)Такий вплив болю на організм є перешкодою для виконання операції (саме тому больові імпульси не повинні поступати до ЦНС, що можливо досягти, блокуючи їх з допомогою хімічних речовин)
Знеболення: термінологія й загальні питання анестезіології
1. Визначення:
А)Анестезіологія (походить від сполучення грецьких слів «an» - заперечення, «aesthesis» - відчуття, чутливість (у першу чергу болю), «logos» - наука) – це наука, що вивчає методи усунення болю;
а)У сучасному розумінні анестезіологія – це наука, що вивчає:
- теорію й практику усунення болю;
- методи підтримки й відновлення життєво важливих функцій організму, керування ними;
- порушення гомеостазу, що виникли в результаті якого-небудь патологічного процесу або під впливом оперативного втручання;
Б)Наркоз (походить від грецького «narcosis» - ціпеніти) – це оборотне гальмування ЦНС, що виникає під впливом різних анестетиків, супроводжується втратою свідомості, чутливості, рухів, умовних і деяких безумовних рефлексів;
а)примітка: За допомогою сучасних анестетиків можна впливати на окремі відділи ЦНС, без завдавання відчутної шкоди організму в цілому й забезпечуючи повноцінний захист організму від різних видів агресії;
б)синонім – «загальне знеболювання». Використання терміна «загальний наркоз» неприпустиме, свідчить про неграмотність медичного працівника, тим більше лікаря, через те, що «місцевого наркозу» не існує!
Методи анестезії
4. Визначення методів анестезії:
А) Термінальна (місцева) – блокування больових імпульсів анестетиком, що безпосередньо впливає на чутливі нервові закінчення;
Б) Регіонарна (або анестезія «протягом») – блокування проведення болючого імпульсу вдалині від зони операції, але не на рівні ЦНС;
а) Різновиди регіонарної анестезії:
- провідникова (стовбурна) анестезія;
- анестезія нервових сплетень (паравертебральна, плексусна);
- епідуральна анестезія;
- спинномозкова або субарахноїдальна анестезія.
В) Загальна анестезія– блокада сприйняття болю на рівні ЦНС:
а)Різновиди за глибиною пригнічення свідомості:
- седація– контрольований рівень медикаментозної депресіїсвідомості, приякому збережені захисні рефлекси, що забезпечують адекватне дихання, і збережені відповіді на фізіологічні стимули або вербальні команди;
- наркоз– штучно викликуваний глибокий сон із втратою свідомості та больової чутливості.
+ Наркоз підрозділяють на види:
- за кількістю використовуваних анестетиків:
: однокомпонентний;
: багатокомпонентний;
- за способом введення анестетиків:
: інгаляційний;
: неінгаляційний;
- за методом інгаляційної анестезії:
: масковий (орофарингеальний, назофарингеальний);
: за допомогою ларингомаски;
: ендотрахеальний (назо-, або оротрахеальний);
: через трахеостому;
- за способом введення неінгаляційних анестетиків:
: внутрішньовенний;
: внутрішньом'язовий;
: пероральний;
: прямокишковий;
: внутрішньопорожнинний.
б)Різновиди за кількістю використовуваних компонентів:
- однокомпонентна – всі етапи, починаючи від вступного наркозу, до завершення анестезії, забезпечують введенням одного фармакологічного препарату;
- багатокомпонентна - проводиться одночасним введенням декількох загальних анестетиків.
+ Підвиди багатокомпонентної анестезії:
- змішана – введення декількох анестетиків одним шляхом.
- комбінована – послідовне використання декількох загальних анестетиків, що вводять різними шляхами, або їхня комбінація з іншими препаратами.
в)Компоненти загальної анестезії:
- анестезія– втрата свідомості, що досягається введенням інгаляційних або неінгаляційних анестетиків.
- аналгезія– усунення болючої чутливості. Забезпечується наступними препаратами:
: центральна - загальні анестетики й наркотичні анальгетики;
: периферична - місцеві анестетики.
+ Нейровегетативна блокада – забезпечується застосуванням:
: гангліоблокаторів, нейроплегиків,
: центральних і периферичних холіно- і адренолітиків,
: регіонарною місцевою анестезією.
+ Міорелаксація– розслаблення поперечносмугастої мускулатури завдяки використанню м'язових релаксантів.
+ Підтримка адекватного газообміну – забезпечується:
: вільною прохідністю дихальних шляхів,
: запобіганням збільшенню „мертвого простору", розвитку гіпоксії й гіперкапнії,
: правильно обраним методом анестезії (спонтанне або штучне дихання).
+ Регуляція обмінних процесів (водно-сольових, енергетичного обмінів, КЩС і т.д.).
Етапи анестезіологічної допомоги
4. Премедикація– це комплекс медикаментозних і безмедикаментозних заходів, спрямованих на забезпечення безпечності проведення анестезії.
А) Види премедикації:
а) Лікувальна премедикація(призначається з метою):
- нормалізації життєво важливих функцій організму;
- корекції показників гомеостазу;
- лікування супутніх і профілактики загострень хронічних захворювань.
Проводиться анестезіологом, хірургом, суміжними фахівцями:
б) Профілактична премедикація:
- психологічна - кожен пацієнт має право і повинен бути інформований про майбутнє знеболювання, на яке він повинен дати письмову згоду.
Проводиться анестезіологом, хірургом, суміжними фахівцями.
- механічна - порожній або спороженений шлунок і кишечник.
Проводиться анестезіологом.
- медикаментозна - переднаркозна підготовка нейролептиками, транквілізаторами, снодійними, центральними анальгетиками, антигістамінними, антихолінергічними препаратами.
Проводиться анестезіологом.
Б) Завдання медикаментозної підготовки:
- забезпечити седативний ефект,
- зменшити споживання анестетиків і підсилити їх анальгетичну та анестетичну здатність,
- пригнітити салівацію,
- запобігти ваго-вагальним рефлексам.
+ Особливі вказівки:
- медикаментозна підготовка не повинна пригнічувати дихання;
- в екстрених випадках препарати для премедикації вводять внутрішньовенно;
- після премедикації хворий не повинен вставати з постелі!
- доставляти хворого в операційну треба тільки на каталці!
ТЕРМІНАЛЬНА (МІСЦЕВА) АНЕСТЕЗІЯ ТА БЛОКАДИ
1. Визначення:Термінальна (місцева) анестезія – метод усунення болю в зоні оперативного втручання шляхом зворотного перериву передачі імпульсів по чутливим нервам нижче рівня головного мозку при збереженні свідомості хворого..
2. Актуальність проблеми:
А) Цей метод знеболювання і в сучасний час не втратив актуальності, незважаючи на розробку й широке впровадження сучасних методів керованого загального знеболювання
Б)До 50% операцій у хірургії виконуються під місцевою анестезією.
В) Місцева анестезія широко застосовується при невеликих оперативних втручаннях, у пластичній хірургії, лікуванні больових синдромів, комплексній терапії травматичного шоку, діагностичних дослідженнях; розроблено ряд нових і менш токсичних препаратів для місцевого знеболювання (тримекаїн, лідокаїн й ін.).
3. Сучасні хімічні препарати для місцевої анестезії.
А)Кокаїн – алкалоїд, складний ефір бензойної кислоти
- перший у світі препарат, що застосовувався для місцевого знеболювання
- в 3 рази сильніше новокаїну, але в 16 разів токсичіші (знеболююча й токсична дія всіх місцевих анестетиков порівнюють із новокаїном, чиї властивості прийняті за умовну одиницю)
- застосовують кокаїн у вигляді 1 - 5% розчинів в офтальмології, стоматології, отолярингології, урології (у зв'язку з високою токсичністю застосування його в сучасний час різко обмежено)
Б)Новокаїн - синтетичний препарат, складний ефір пара-амінобензойноі кислоти
- нестійкий препарат, швидко розкладається в сироватці крові, в печінці
- припустимо вводити до 2 гр. новокаїну за 1 годину , тобто до 400 мл 0,5% розчину
- застосовують у вигляді 0,25-2% розчину в хірургії, травматології, урології, гінекології й ін. галузях медицини
В)Совкаїн – амід ароматичної й гетероциклічної кислоти
- один з найдужчих місцевих анестетиків - в 20 разів сильніше новокаїну, але й токсичніше в 30 разів
- використовується у вигляді 0,5 - 1% розчинів для спинно-мозкової анестезії
Г)Дикаїн – складний ефір пара-амінобензойної кислоти
- застосовується у вигляді 0,25 - 2% розчину
- добре всмоктується через слизуваті оболонки
- в 15 разів сильніше новокаїну й в 10 разів токсичніше
- застосовується в офтальмології, отолярингології
Д)Тримекаїн – один з амідів ароматичного аміну
- використовується у вигляді 0,25 - 2% розчину
- анестезуюча активність і тривалість дії в 3 рази більше новокаїну, а токсичність - в 1,5 рази
- застосовується для різних видів анестезії в хірургії, травматології
Е)Лідокаїн - амід ароматичного аміну (анілід)
- сильніше новокаїну в 4 рази, токсичніше в 2 рази
- застосовується у вигляді 0,5 - 2% розчину, а також 4 - 10% розчину для поверхневої анестезії шляхом змазування або зрошення
4. Механізм дії місцевих анестетиків:
А)Перешкоджають виникненню й зворотньо блокують проведення больового імпульсу по нервовому волокну
Б) В основі даного механізму лежить інгібірування цими речовинами проходження іонів натрію через натрієві канали й запобігання деполяризації мембрани нервової клітки, що й перериває проходження імпульсу
В)На цьому принципі месцевоанестезуючі засоби впливають на рецептори, нервові провідники й спинномозкові центри, пригнічуючи в них збудливість і провідність, внаслідок чого знеболювання можна досягти шляхом або блокування периферичних больових аналізаторів, або блокадою (перериванням) нервових шляхів на різних ділянках проходження больового імпульсу до ЦНС
Г) Цей механізм і здійснюється в різних видах місцевої анестезії: поверхневої, інфільтраційної, провідникової (нервових стовбурів, нервових сплетінь, епідуральна, спинномозкова)
5. Оснащення для місцевої анестезії:
- шприци (1, 2, 5 й 10 мл)
- набір коротких і довгих (до 12 см) голок різної товщини
- спеціальні голки для спинномозкової й внутрікісткової анестезії
- стерильний анестезуючий розчин
6. Переваги й недоліки місцевої анестезії:
А)Переваги місцевої анестезії
- не має необхідності в складних дорогих апаратах й інструментах
- можливість виконання на будь-якому етапі надання медичної допомоги; незамінна у військово-польовій хірургії при великому потоці поранених
- дешевина препаратів
- швидкість застосування
- простота виконання (не потрібно участі інших осіб, крім хірурга)
- незначна кількість ускладнень (практична безпека й нешкідливість)
- не потрібна спеціальна тривала передопераційна підготовка
- немає необхідності в постійному тривалому післяопераційному спостереженні
Б)Недоліки місцевої анестезії:
- немає достатнього розслаблення мускулатури внаслідок чого, наприклад, важко зробити ревізію органів черевної порожнини
- неможливо управляти функціями організму при великих і тривалих операціях, особливо на органах грудної порожнини
- неможливо точно дозувати анестетик
- не виключається можливість психічної травми через збереження свідомості хворого
- можлива інтоксикація при передозуванні анестезуючої речовини
7. Показання й протипоказання до місцевої анестезії:
А)Показання до місцевої анестезії:
- короткочасні невеликі оперативні втручання
- практично всі амбулаторні операції
- хворі, для яких є високий ризик інтубаційного наркозу з м'язовими релаксантами й ШВЛ
- хворі, що страждають на дихальну й серцево-судинну недостатність
- особи літнього віку, старі
- ослаблені й виснажені хворі
Б)Протипоказання до місцевої анестезії:
- підвищена індивідуальна чутливість (сенсибілізація) до місцевих анестетиків
- дитячий вік (менш 10 років)
- порушення психіки, підвищена нервово-психічна збудливість
- виконання екстрених операцій, наприклад, при триваючій гострій внутрішній кровотечі
8. Клініка місцевої анестезії:
А)Період введення анестезуючої речовини
Б)Період очікування (час із моменту введення анестетика до настання повної анестезії: 5 – 10 хв.)
В)Період повного знеболювання (1 – 2 години)
Г) Період відновлення всіх видів чутливості
9. Види місцевої анестезії:
А) Поверхнева анестезія:
- галузі застосування : офтальмологія, отолярингологія, урологія, деякі діагностичні процедури
- спосіб виконання: змазування або зрошення слизуватих оболонок
- препарати: - розчин кокаїну 5-10%
- розчин дикаїну 1-2%
- розчин лідокаїну 4-10%
- розчин новокаїну 5-10%
Б) Інфільтраційна анестезія:
- галузі застосування: хірургія, травматологія
- спосіб виконання: після знеболювання ділянки шкіри найтоншою голкою шляхом утворення желвачка у вигляді «лимонної скоринки» по ходу передбачуваного розрізу через це місце вводять більш товсту й довгу голку й пошарово просочують (інфільтрують) тканини анестезуючим розчином. Після проведення розрізу шкіри й підшкірної клітковини по черзі працюють шприцом , інфільтруючи глибше розташовані тканини, й скальпелем - розсікаючи їх після досягнення анестезії.
- препарати: - розчин новокаїну 0,25 - 0,5 %
- розчин лідокаїну 0,25 - 0,5 %
- розчин тримекаїну 0,25 - 0,5 %
В) Інфільтраційна футлярна анестезія за А.В.Вишневським:
- галузь застосування: хірургія, травматологія
- спосіб виконання: після утворення «лимонної скоринки» по всій довжині розрізу слабкий (0,25%) розчин новокаїну у великій кількості вводять глибше, утворюючи тугий інфільтрат. Після розсічення шкіри й підшкірної клітковини новокаїн уводять у підапоневротичний простір, у м'язові футляри, здійснюючи так називану гідравлічну препаровку тканин, що полегшує дії хірурга, особливо в зоні судинно-нервових пучків.
- препарати: - розчин новокаїну 0,25%
- розчин лідокаїну 0,25%
- розчин тримекаїну 0,25%
Г) Провідникова (регіонарна) анестезія- це анестезія шляхом переривання проходження больових імпульсів вдалині від місця оперативного втручання на різних ділянках протягу нервового волокна):
Розрізняють анестезію: - нервових стовбурів
- нервових сплетінь
- нервових вузлів (гангліїв)
- галузь застосування : хірургія, травматологія, стоматологія, урологія й ін.
- спосіб виконання: після утворення «лимонної скоринки» на обмеженій ділянці шкіри анестезуючу речовину вводять периневрально або ендоневрально (що гірше, тому що не виключена можливість травматизації нерва або нервового сплетіння). Для виконання цієї анестезії треба добре знати зовнішні орієнтири нервових стовбурів, сплетінь і гангліїв.
- препарати: - розчин новокаїну 1 - 2 %
- розчин лідокаїну 1 - 2 %
- розчин тримекаїну 1 - 2 %
а) Провідникова анестезія пальця за Лукашевичем-Оберстом:
Анестезуючу речовину вводять в основі пальця по обох бічних поверхнях у місця, де проходять судинно-нервові пучки. Попередньо вище місця введення анестетика накладають джгут. Застосовується, в основному, при операціях із приводу панарицію.
б) Провідникова анестезія (блокада ) міжреберних нервів:
Анестезуючий розчин уводять у міжреберні проміжки по верхньому й нижньому краю ребра, відступивши убік хребта на декілька сантиметрів від місця перелому ребра.
в) Анестезія плечевого сплетення за Куленкампфом:
Над ключицею, приблизно на середині її, визначають пульсацію підключичної артерії. Зовні від цього місця вище ключиці вводять тонку довгу голку й просувають її в напрямку до першого-другого грудних хребців. Поява „стріляючого” болю в руці вказує на те, що голка досягла плечевого сплетення. Після цього вводять анестезуючий розчин. Цим досягається знеболювання всієї верхньої кінцівки.
г) Пресакральна анестезія(це провідникова анестезія шляхом блокади больових імпульсів на рівні виходу нервів з міжхребцевих отворів):
У самого кінчика куприка по передній його поверхні після знеболювання шкіри вколюють довгу голку й поступово просувають її по середній лінії до передньої поверхні куприка й хрестця, відчуваючи кінчиком голки кістки. Одночасно із просуванням голки подають розчин анестезуючої речовини. Цією анестезією досягається знеболювання органів таза й промежини.
д) Перидуральна (епідуральна ) анестезія:
Після знеболювання шкіри між остистими відростками на нижньогрудному або поперековому рівні обережно вводиться більш товста голка в перидуральний простір - вузьку щілину між внутрішньою поверхнею кісткового каналу й твердою мозковою оболонкою, заповнену пухкою клітковиною. У цьому просторі проходять передні й задні корінці спинного мозку. Уведена анестезуюча речовина блокує проходження по них больових імпульсів. Анестезуючу речовину можна вводити дробно, довгостроково, через катетер, проведений через просвіт голки й залишений у перидуральному просторі.
е) Спинномозкова анестезія
-галузь застосування: хірургічні, травматологічні, гінекологічні, урологічні оперативні втручання на органах, розташованих нижче рівня діафрагми.
- протипоказання: - травматичний шок
- гіпотензия
- тяжка інтоксикація
- запальні захворювання шкіри в
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 1128;