ШИЙНА І ШИЙНО-ГРУДНА РАДИКУЛОПАТІЯ. Ураження корінців спинномозкових нервів у шийному та шийно-грудному відділах хребта має різну етіологію
Ураження корінців спинномозкових нервів у шийному та шийно-грудному відділах хребта має різну етіологію. Найбільш часті причини — остеохондроз хребта, грижа диска, травма, запалення, пухлини та інші травматичні процеси, обумовлені ушкодженням хребта або міжхребцевих дисків. Запальні ушкодження корінців виникають при менінгітах й інших захворюваннях. При остеохондрозі хребта причиною є дегенеративні зміни в кістковій і хрящовій тканинах, а також аутоімунні процеси. Провокуючим фактором є переохолодження. В цих випадках дегенеративний процес виявляється дифузійним для всього хребта, але найчастіше охоплює який-небудь із відділів. Дегенеративним змінам найбільше піддаються нижньошийні сегменти (СIV—СV; СV—СVI; СVI—СVII), що" відрізняються найбільшою рухливістю;
Клініка. Больовий синдром за типом "простріл", як правило, виникає раптово після невдалого руху або невеликого фізичного напруження. Положення голови стає вимушеним. Біль може поширюватися в плече, руку, надлопаткову ділянку. Розвиваються парестезії в різних відділах руки, частіше пальцях. Біль іноді імітує інфаркт міокарда або стенокардію. Загострення болю відбувається вночі, хворий змушений всю ніч "заколисувати" хвору руку. Іноді біль зменшується при закладанні руки за голову. При шийно-грудному або грудному радикуліті приєднується біль на рівні грудної клітки. При діагностиці шийного радикуліту біль виникає: при підніманні прямої руки уверх; при відведенні витягнутої руки назад й убік; при поворотах і нахилах голови; при чханні, кашлі; при навантаженні на шийний відділ хребта біль локалізується в шийних, грудному відділах і нерідко іррадіює у пальці.
При обстеженні у хворих виявляються гіпостезії (іноді анестезії) у зоні іннервації того або іншого корінця, гіпотонія м'язів верхньої кінцівки й плечового суглоба. Частіше страждають корінці 6—7-го шийних й 1-го грудного хребців. Також має місце гіпорефлексія, вегетативно-судинні розлади. Тривалість больового синдрому при шийному радикуліті — 1,5—2 тижні, але може бути й кілька місяців.
Діагноз визначається на підставі клінічних проявів і за даними рентгенологічного дослідження. Показано витягнення шийного відділу хребта (петля Глісона, ватно-марлевий комір).
Незважаючи на те що клінічні прояви захворювання різноманітні за характером і локалізацією залучених у процес органів і тканин (тканини верхніх кінцівок, серце, діафрагма, м'язи й шкіра шиї, артерії голови й шиї), основна причина захворювання — подразнення або компресія корінців (і судин) шийного відділу спинного мозку. Корінці, що виходять із шийного відділу спинного мозку, забезпечують іннервацію названих вище органів. Зменшення компресії сприяє послабленню клінічних проявів.
Усі методи фізичної реабілітації спрямовані на усунення причини захворювання, а не на лікування симптомів (біль й обмеження функції плечового суглоба при синдромі плечолопаткового періартриту, недостатність кровопостачання задніх відділів головного мозку при задньому шийному симпатичному синдромі, серцевий біль при кардіальному синдромі тощо). Таким чином, лікування має бути патогенетичним, тобто спрямованим на усунення основної причини захворювання, а не симптоматичним (лікування окремих симптомів). Тому хворих можна групувати не за клінічними симптомами, а лише за гостротою клінічних проявів. Це значно полегшує роботу реабілітолога. Розрізняють також три клінічних періоди: гострий, підгос-трий і період клінічного видужання.
Гострий період характеризується сильним болем в стані спокою у іншими вираженими клінічними проявами, внаслідок чого ЛГ не рекомендується. Хворому в цьому періоді необхідний спокій. Тривалість 5—7 днів. Найдовшим є підгострий період захворювання, що триває в середньому ЗО днів. У підгострому періоді доцільно виділити два рухових режими: відносного спокою і відновлювальний. За тренувальним режимом можуть займатися хворі після повного клінічного видужання. Неповне видужання має місце у хворих зі стійкими органічними змінами в пасивній частині хребетного стовпа (остеофіти, підвивих хребців, виражена деструкція міжхребце-вого диска зі значним зниженням його висоти), які створюють непереборну компресію. У таких хворих ЛГ сприяє лише зменшенню запалення корінців шийного відділу спинного мозку.
Загальні завдання дозованого фізичного навантаження: підвищення тонусу центральної нервової системи; нормалізація кіркових процесів; поліпшення функції дихання та кровообігу; підвищення опірності організму хворобам й ускладненням.
Спеціальне завдання — сприяти зменшенню запалення (подразнення) корінців шийного відділу спинного мозку. Для цього застосовують ватно-марлевий комір, вправи на розслаблення м'язів шиї, плечового пояса, верхніх кінцівок, що підвищують стійкість вестибулярного апарата, на відновлення координації рухів і рівноваги, а також динамічні для всіх суглобів верхніх кінцівок. Для виконання вправ використовують вихідне положення, при якому відмічається повне розвантаження м'язів шиї. Для розслаблення м'язів шиї застосовують вихідне положення лежачи на слині й на боці (голова на високій подушці), сидячи з опорою для голови й спини, для активізації функції дихання — статичні дихальні вправи за умови зняття сили тяжіння рук (покласти на опору).
Відомо, що перебіг шийно-грудної радикулопатії відбувається з порушенням рухів верхньої кінцівки, тому вправи для відновлення рухів передпліччя і кисті виконують із опорою об стіл. У міру відновлення рухової функції вихідні положення ускладнюють. При шийній або шийно-грудній радикулопатії найчастіше використовують вихідні положення сидячи, стоячи, з опорою й без неї, зі зняттям сили тяжіння паретичної кінцівки (лямки, косинки) та інші, а також вправи махові з поступово зростаючою амплітудою в плечовому суглобі, кидання й ловлю м'яча. Однак необхідно пам'ятати, що у хворих ізшийно-грудною радикулопатією має місце біль при підніманні прямої руки уверх, відведенні назад й убік, лри поворотах голови.
У відновлювальному режимі більш інтенсивно використовуються вправи, що підвищують стійкість вестибулярного апарату за рахунок збільшення темпу й зміцнення м'язів тулуба.
Варто враховувати, що запальний процес у ряді випадків супроводжується утворенням спайок у нервових корінцях і стовбурах, ліквідація яких можлива за рахунок вправ у потягуванні рук і за рахунок махових рухів руками як без предметів, так і з предметами. Махові рухи виконують у сагітальній і фронтальній площинах з поступовим збільшенням амплітуди.
За ступенем зростання компресійного впливу м'язової тяги ці вправи можна розподілити в такий спосіб: рухи навколо вертикальної осі (повороти голови й шиї); рухи навколо (сагітальної осі (нахили голови й шиї);рухи навколо фронтальної осі (згинання голови й шиї і повернення у вихідне положення).
Поліпшенню трофіки верхньої кінцівки, крім динамічних вправ, сприяють вправи в короткочасному (1—2 с) статичному напруженні м'язів для втримання кінцівки у висячому положенні під прямим кутом.
Тренувальний режим застосовується в амбулаторних, санаторних або домашніх умовах.
Основне завдання: сприяти зміцненню м'язів плечового пояса, верхніх кінцівок, шиї і тулуба, що найефективніше здійснюється при виконанні вправ випрямленими руками, відведеними або зігнутими у плечових суглобах під кутом 90°, а також вправ з обтяженням й опором.
За ступенем збільшення стикаючого компонента м'язової тяги вправи для зміцнення м'язів шиї й тулуба можна розподілити в такий спосіб: статичне напруження всіх м'язових груп шиї при натисненні головою на опору (руки хворого, методиста, стіна) у положенні сидячи, стоячи; статичне напруження м'язів шиї і тулуба при втриманні голови у вихідному положенні лежачи на спині, на животі, на боці; статичне напруження м'язів шиї і тулуба з опором головою тиску руки хворого у вихідному положенні лежачи на спині, на животі, на боці.
Тривалість одноразового статичного напруження не повинна перевищувати 8—10 с. Починати виконання вправи у статичному напруженні м'язів шиї й тулуби необхідно у вихідному положенні стоячи, а закінчувати у вихідному положенні лежачи, оскільки особливо важко виконувати піднімання голови й тулуба над площею опори на мінімальну висоту.
Вправи в статичному напруженні м'язів шиї і тулуба доцільно виконувати при довільному диханні, не допускаючи його затримки. Вправи ж у статичному напруженні м'язів з опором доцільно виконувати на видиху. Кожну вправу в статичному напруженні м'язів необхідно чергувати з вправами на їх розслаблення.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 970;