Формування української державності впродовж Української національно-визвольної війни (революції) середини ХVІІ ст.

Волелюбний народ України не міг миритися з всезростаючим польським пануванням і у січні 1648 p. почав війну проти Речі Посполитої.

Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем — коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання — створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква.

Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському, а потім і у Білоцерківському договорах.

Першим гетьманом вільної України став Б.Хмельницький. Спочатку його у січні 1648 p. було обрано гетьманом Війська запорізького — головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б.Хмельницький оголосив себе главою звільненої України: "Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть единовладелец и самодержец русский".

Особливість української держави, що склалася, виявилася, зокрема, у виборності органів публічної влади та їх фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ — рад різних рівней, дозволяє твердити, що в українській державності була започаткована майбутня республіканська форма правління.

За Зборівським і Білоцерківським договорами Україна визнавалася автономною частиною Речі Посполитої. Проте український народ виступав проти замирення з Польщею, яка не збиралася задовольнити його справедливі вимоги і мала намір ліквідувати українську державність.

Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першочергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення належало Земському собору, який був скликаний у 1651 p. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору.

Наприкінці 1653 p. Росія досить зміцніла, щоб вступити у війну з Польщею. Земський собор 1 жовтня 1653 p. прийняв рішення про розірвання договору з нею і про те, що "гетьмана Богдана Хмельницького и все Войско Запорожское з городами их и землями принять под свою государеву высокую руку...".

Рішення Земського собору і відповідь на нього Переяславської ради було усним договором Росії і України. Його належало зміцнити церковною присягою.

17 лютого 1654 p. повноважні посли України — генеральний суддя Зарудний і переяславський полковник Тетеря повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто послам для доопрацювання і редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні зміст його майже не постраждав.

Згідно з Березневими статтями в Україні зберігався апарат влади та управління — військово-адміністративна, військово-козацька і полково-сотенна система, яка склалася у 1648—1654 pp. Гетьман Б.Хмельницький твердо і впевнено очолив цю систему.

Б.Хмельницький не підкорився обмеженням Березневих статтей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Прусія, Швеція та інші держави підтримували з Україною відносини як з самостійною державою. У документах, адресованих гетьману Б.Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом.

Після смерті Б.Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.