МИНОБРНАУКИ РОССИИ. 1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.
1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.
2. Диференціація доходів населення.
3. Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.
4. Перерозподіл доходів через податкову систему.
5. Перерозподіл доходів через цінову систему.
6. Перерозподіл доходів через трансфертні платежі.
7. Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми.
8. Споживання, заощадження та добробут людини.
1.Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.
В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна розподіл характеризується як “одна із стадій єдиного відтворювального циклу, що йде за виробництвом продукту, створенням доходу”.
У “Короткій економічній енциклопедії”, виданій перербурзькими вченими, розподіл характеризується як:
1) “різновид об’єктивних економічних процесів і відносин, специфікою яких є встановлення пропорцій, в яких суб’єкти відтворення беруть участь у виробленому продукті;
2) одна із сторін виробничих відносин, сполучна ланка між виробництвом та споживанням, необхідна фаза процесу відтворення суспільного продукту”.
Політекономічна сутність розподілу: це стадія суспільного відтворення, в якій на основі виконання нею функцій сполучної ланки між безпосереднім виробництвом і споживанням виникає підсистема відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу привласнення умов та результатів виробництва, що управляється відповідними законами, характер яких визначається у кінцевому підсумку сферою безпосереднього виробництва і власністю на засоби виробництва.
Визначальна роль сфери безпосереднього виробництва щодо розподілу виявляється також у тому, що такі категорії першої сфери, як необхідний і додатковий продукт набувають у другій форми заробітної плати і прибутку.
Оскільки необхідний і додатковий продукт є речовою основою НД, розглянемо процес розподілу останнього.
Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новостворенної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку – промисловими і торговельними капіталістами, дивідендів – різними верствами населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.
2.Диференціація доходів населення.
Диференціація доходів населення – це різниця в доступі до власності і влади різних класів, соціальних верств і прошарків у межах певної економічної системи, що виявляється у рівні їхніх доходів, передусім, грошових.
Найзагальнішою причиною диференціації в доходах населення за сучасних умов є економічна система капіталізму, побудована на відчудженні переважної більшості населення від власності на засоби виробництва і влади.
Конкретизуючи одну із причин нерівності – “володіння власністю” – американські вчені визнають, що “величезна більшість домогосподарств мають мало або взагалі не мають власності, а інші – їх меншість – володіють великою кількістю устаткування, нерухомістю, сільськогосподарськими угіддями і т.д.
Якщо виходити з біосоціальної сутності людини, то деякі причини диференціації в доходахнаселення зумовлені такими біологічними чинниками, як відмінності у здібностях і творчих обдаруваннях населення, чисельність сім’ї, частково вік та інше.
Серед соціально-економічних причин можна назвати рівень соціалізації економіки країни, чим він більший, тим менша нерівність у доходах.
Окрему групу причин диференціації в доходах населення можна виділити на мікрорівні, які, водночас, є похідними від соціально-економічних чинників. До них належать диктат монополій (олігополій) на ринку, існування контрактної системи, нижчий рівень заробітної плати і доходів у немонополізованому, передусім, дрібнотоварному секторі економіки та ін.
Ступінь нерівності в доходах населення в західній економічній літературі вимірюється шляхом виділення 10% найбагатших і 10% найбідніших верств населення (децільний коефіцієнт), 20% відповідних груп (так званий квінтіль), 30% і т.д. так, децільний коефіцієнт диференціації визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбагатшого і 10% найбіднішого верств населення.
Крім того, використовують показник концентрації (індекс Джинні), який розкриває ступінь відхилення фактичного розподілу доходів від рівномірного.
3.Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.
Перерозподіл національного доходу через державний бюджет є наступною (після розподілу) стадією його руху.
Необхідність перерозподілу національного дохду зумовлюється:
1) значною диференціацією доходів, яка не лише загрожує соціальній стабільності країни, але й гальмує стимули до ефективної праці;
2) такий перерозподіл викликаний потребами у виконанні сучасною державою широкомасштабних функцій, без яких економічна система не може існувати;
3) перерозподіл національного доходу зумовлений необхідністю підтримки малого підприємництва , національного товаровиробника, забезпечення плюралізму форм власності;
4) доцільністю розширення громадських робіт, розвитку економічної та соціальної інфраструктури та ін.;
5) необхідністю розвивати базові, капіталоємні галузі промисловості.
Перерозподіл національного доходу, як політекономічна категорія, виражає відносини власності між різними економічними суб’єктами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного та додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави.
4.Перерозподіл доходів через податкову систему.
В основі принципу перерозподілу доходів через податки лежить концепція платоспроможності.
Цей принцип базується на ідеї, що рівень оподаткування перебуває у залежності від конктетного доходу і рівня матеріального становища людини. Це означає, що окремі особи та підприємці з більш високими доходами будуть сплачувати більш високі податки ніж ті, чиї доходи значно скромніші.
Ставка податку диференціюється залежно від рівня доходу: багаті сплачують більше, а бідні – менше, тобто податки розподіляються відповідно до величини отримуваного кожною людиною доходу.
Таке співвідношення між ставкою податку і рівнем доходу, в економічній теорії називається прогресивною системою оподаткування.
5. Перерозподіл доходів через цінову систему.
Західні країни практично повністю відмовилися від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, надсилає виробникам помилкові сигнали, що призводить до негативних наслідків.
Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток.
Останнім часом, на Заході набула поширення диференційована система торівлі.Існують крамниці для людей з високим та низьким рівнями доходів, де один і той же товар має різні ціни. Крім того, може існувати суттєва знижка на товари сезонного використання тощо. У багатьох країнах, в тому числі і в Україні, держава гарантує ряд пільг для перних груп населення у користуванні суспільними благами, наприклад, пільги для інвалідів та ветеранів у користуванні громадським транспортом тощо.
6.Перерозподіл доходів через трансфертні платежі.
Трансфертні платежі являють собою передачу податкових внесків певним верствам населення, наприклад, пенсіонерам, безробітним або тим, що живуть у нестатках, тобто, держава здійснює грошові виплати певним громадянам, які постійно або тимчасово безробітні, ветерани війни, потребують виплат із соціального страхування тощо.
Таким чином, через державний бюджет відбувається перерозподіл національного доходу.
Трансфертні платежі підтримують певну соціальну рівновагу у суспільстві, виступають суттєвим важелем регулювання державного сукупного попиту.
Трансфертні платежі не впливають на зростання суспільного споживання за рахунок особистого, а призводять лише до змін в особистому споживанні. Сплата податків скорочує особисте споживання платника податку, однак, домогосподарства, які отримують цю суму у вигляді соціальних виплат, збільшують свої витрати на особисте споживання приблизно на ту ж суму, яку здійснив платник податків державі.
7.Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми .
Державне регулювання розподілу доходів можна визначити як сукупність форм та методіввпливу державних органів влади на рух ВВП (у тому числі НД), нарівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка з другого боку.
Основними напрямами такого регулювання є політика доходів та соціальний захист.
До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т.ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо.
Регулювання доходів здійснюється у таких формах:
1) рекомендаційне обмеження темпів зростання номінальної заробітної плати;
2) заморожування заробітної плати;
3) встановлення державою лімітів на збільшення номінально їзаробітної плати;
4) індексація, тобто підвищення заробітної плати відповідно до зростання цін;
5) стимулювання росту заробітних плат завдяки надання податкових пільг підприємствам.
8.Споживання, заощадження та суспільний добробут.
Заключною фазою суспільного відтворення, як зазначалось, є споживання, оскільки в ній відбувається знищення створених благ.
Специфічність даної сфери полягає в тому, що на відміну від інших сфер суспільного відтворення, в ній немає чітко визначених меж: адже воно здійснюється у сфері безпосереднього виробництва (виробниче споживання) і власне сфері споживання.
Розрізняють виробниче і невиробниче споживання.
До законів розвитку сфери споживання належать закони:
- зростання споживання послуг;
- зростання колективного споживання;
- підвищення якості споживання;
- граничної схильності до споживання.
Та частина отриманого індивідуумом, сім’єю, населенням грошового доходу, яка не йде на споживання, є заощадженнями.
У політекономічному аспекті заощадження для більшості населення є, передусім, засобом наромадження приватної трудової власності; для капіталістів – засобом нагромадження капіталу.
МИНОБРНАУКИ РОССИИ
Федеральное государственное бюджетное образовательное
учреждение высшего профессионального образования
«Ижевский государственный технический университет
имени М.Т. Калашникова»
(ФГБОУ ВПО «ИжГТУ имени М.Т.Калашникова»)
ГЛАЗОВСКИЙ ИНЖЕНЕРНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ИНСТИТУТ
(филиал) ФГБОУ ВПО «ИжГТУ имени М.Т. Калашникова»
Дата добавления: 2014-12-13; просмотров: 1171;