Культура як об*єкт наукового аналізу.

Культуру слід розглядати як багатоаспектне явище, яке охоплює усю сукупність зв’язків

духовної культури з матеріальною. Фахівці такий усебічний підхід називають

«тривимірністю» культури, маючи на увазі три основні підходи щодо з’ясування сутності

культури:

- антропологічний (під культурою розуміють спосіб життя суспільства, народу чи групи

народів; наприклад, виділяють первісну культуру, східну культуру, європейську культуру

тощо);

- соціальний (ототожнення культури з певною сферою суспільного життя – освіти,

науки, економіки тощо);

- філософський (аксіологічний), пов'язаний з високим рівнем абстракції, що розглядає

культуру як цілісний феномен.

Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури притаманне також

сучасній вітчизняній та зарубіжній культурології, що можна пояснити насамперед тим, що

культура репрезентує невичерпність людського буття. Крім того, визначення поняття

культури залежить і від дослідницьких установок учених, адже культура є об’єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін.

6.Функції культури.

Складний та багатогранний характер культури як суспільного явища зумовлює її

поліфункціональність. Функції культури розкривають ту роль, що вона відіграє в житті

суспільства.

1. Людинотворча (гуманістична, світоглядна) – головна функція культури, оскільки з

нею пов’язані і нею визначаються всі інші. Суть її полягає в тому, що людина формується,

лише залучаючись до світу культури: формується її світогляд, людський дух, емоції, оцінні складові, цінності.

2. Суспільно-перетворююча функція — здійснюється через перетворення природи,

суспільства та людини. Вона забезпечує засвоєння та перебудову світу і є засобом розвитку

людського суспільства, лежить в основі культурно-історичного прогресу.

3. Етноформуюча та етнозахисна функція – тісно пов’язана з суспільно-

перетворюючою, суть її полягає в тому, що культура творить неповторне обличчя нації,

надає їй своєрідності, національної самобутності. Національна самобутність проявляється не тільки в наявності етнічних фізичних, психічних расових ознак, а й у культурних чинниках – мові, традиціях, національних цінностях, способах господарювання, побуту, формах проведення дозвілля тощо. Етнозахисна функція виявляється в тому, що культура забезпечує цілісність і самобутність нації, оберігає її від руйнівного впливу чужих елементів.

4. Пізнавальна функція — полягає в тому, що культура розкриває перед людиною

скарбницю знань та практичного досвіду поколінь. Через культуру, яка об’єднує природничі, технічні та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе, реалізує свій культурний генофонд через знання.

5. Інтегративна (об’єднуюча) функція — полягає у здатності культури об’єднувати

людей незалежно від їхньої національної чи конфесійної приналежності, світоглядних чи

ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народи – у світову цивілізацію.

Культурні здобутки кожного народу є вагом внеском у світову скарбницю культури.

6. Семіотична (символічна, знакова від гр. semion – знак) функція — полягає в тому,

що носіями інформації про культуру є системи знаків та символів. Вони фіксують факти

матеріальної і духовної культури. Наприклад, у літературі, музиці, мистецтві такими знаками є слово, текст, звук, колір, форма, адже у них закодовано реальний зміст свідомості, цілу гаму емоцій, знань.

7. Комунікативна (спілкувальна, трансляційна) функція – тісно пов’язана з

семіотичною і полягає в передачі культурного досвіду поколінь через механізм культурної

спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування. Цю

функцію культура виконує за допомогою складної символічної та знакової систем, які

зберігають досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, засобах виробництва,

релігійних культах тощо. Наприклад, справжнє мистецтво не знає ніяких меж, воно

зрозуміле і доступне всім; музика Баха звучить однаково захоплююче як для віруючих, так і атеїстів.

8. Регулятивна (нормативна, керувальна) функція реалізується через систему норм,

правил, традицій, які регулюють людські особистісні і суспільні відносини, є орієнтирами в житті, засобами пристосування до умов життя. Мораль, право, традиції, звичаї, обряди, етикет — основа для здійснення регулятивної функції.

9. Ціннісна (аксіологічна, від гр. ахіа – цінність, вартість) функція – полягає в тому,

що культура виступає засобом передавання, поширення, культивування цінностей. Цінності — це еталони, ідеали, те, що є святим для людини чи групи людей, народу або суспільства.

Вони можуть бути загальнолюдськими, соціальними, культурними, особистісними. Це

звичаї, судження, ідеї, основоположні життєві орієнтири, потреби, настанови, джерело

мотивації діяльності. Цінності можуть бути тимчасовими і вічними, духовними й

матеріальними.

10. Соціальна функція здійснюється через засвоєння знань, соціального досвіду

поколінь, через входження в суспільство (соціалізація) і процес входження в

культуру(інкультурація). Оволодіння соціальним досвідом — це оволодіння зразками

поведінки, прилучення до знань, навичок, уміння жити і працювати відповідно до них.

11. Емоційно-естетична функція – полягає в тому, що сприймаючи твори мистецтва,

людина отримує естетичну насолоду, естетичне переживання, формується її естетичний

смак, підтримується позитивний емоційний фон (гарний настрій, активна життєва позиція,

світосприйняття).

12. Рекреативна функція – тісно пов’язана з попередньою, дозволяє людині

відновлювати свої духовні сили, шляхом відвідування театрів, храмів, музеїв, карнавалів

тощо проводити психологічне розвантаження, «профілактику» свого душевного стану.

13. Виховна функція – твори мистецтва формують відчуття добра, зла, справедливості,

формують негативне ставлення до поганого, низького.

14. Діагностична та прогностична функція – зміст її розкривається в тому, культура

ставить діагноз дійсності, відтворює її, своєчасно реагує на ті зміни і процеси, які

відбуваються в суспільстві. Прогностична функція полягає в тому, що культура дає змогу

передбачити хід майбутнього розвитку країни, враховуючи наукові прогнози й перспективи.