Залучення банками коштів шляхом емісії облігацій

До позиченого капіталу банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, одержані в інших банків, у тому числі в НБУ.

Облігація– цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення).

Банківські облігації є одним з різновидів облігацій підприємств, належать до цінних паперів, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати їм номінальну вартість у визначений строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Отже, облігація опосередковує відносини позики.

Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії банківських облігацій тісно пов’язана з перевагами та недоліками їх як інструменту мобілізації коштів.

Емісія облігацій має певні переваги.

1. Випуск облігацій не тягне за собою втрату контролю над управлінням банку, оскільки облігації не дають їхнім власникам права брати участь у такому управлінні.

2. Проценти, які виплачуються за облігаціями, відносяться на збільшення валових витрат банку.

3. Власники облігацій (порівняно з акціонерами) мають пріоритет у задоволенні претензій за ними у разі ліквідації банку.

4. За облігаціями виплачується фіксований розмір процента (якщо інше не передбачено умовами емісії), що вигідно банку за умови зростання в подальшому розміру процента на грошовому ринку.

5. Термін погашення облігацій, як правило, триваліший, вимірюється роками, тобто значно перевищує строки за міжбанківськими кредитами або залученими депозитами.

6. Банк-емітент може передбачити в умовах емісії можливість конвертації банківських облігацій в акції.

До недоліків облігацій як джерела позиченого капіталу можна віднести таке.

1. Емітент, щоб успішно розмістити облігаційну позичку, повинен мати рейтинг, який забезпечує йому доступ до відповідного сектору грошового ринку. Тобто емітент повинен бути прибутковою установою, мати постійний приплив «живих» коштів, фактично мати показники своєї діяльності, які підтверджують спроможність погашення облігацій.

2. Після емісії облігацій внаслідок зміни ситуації на грошовому ринку ставка позичкового процента може стати нижче визначеного процента виплат за облігаціями; у такому разі банк-емітент нестиме підвищені (порівняно з ринковими) витрати з обслуговування облігаційної позички.

3. Емісія облігацій пов’язана із суттєвими витратами, спричиненими підготовкою, емісією, обслуговуванням та погашенням облігаційної позички. Експертні оцінки показують, що витрати на публічну емісію банківських облігацій становлять близько 2 % від загального обсягу випущених облігацій. Фактично публічна емісія облігацій і на значні суми вигідна переважно великим банкам. Для інших банків краще здійснювати емісію облігацій під конкретних покупців, уклавши з ними заздалегідь угоди про це. У такому разі можна дещо знизити витрати на емісію облігацій.

4. Чинним законодавством не допускається емісія облігацій для формування і поповнення статутного капіталу банку, а також для покриття збитків, пов’язаних з банківською діяльністю.

5. Оскільки власники облігацій є кредиторами емітента цього виду цінного папера, то їх інтереси мають певним чином захищатися, насамперед майновою базою емітента, за рахунок якої можуть бути задоволені вимоги кредиторів. Чинним законодавством повинні регулюватися, з одного боку, вимоги до мінімального розміру статутного і резервного капіталів емітентів, а з іншого – обмеження на розмір суми, на яку можуть випускатися облігації..

Згідно із законодавством України корпоративні облігації можуть випускатися підприємствами всіх форм власності таких видів: іменними і на пред’явника; процентними, безпроцентними (цільовими) та дисконтними; з вільним колом обігу та з обмеженим.

Облігації можуть існувати виключно в бездокументарній формі.

Емітент, у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

Юридична особа має право розміщувати відсоткові та/або дисконтні облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.

На відміну від звичайних акцій облігації не дають їх власникам права на участь у керуванні банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повергає власникові номінальну вартість цього цінного папера.

Якщо банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється через викуп раніше випущених облігацій за кошти, отримані від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найвигідніший момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані банком за допомогою облігацій, від вкладів і депозитів. Якщо кошти, мобілізовані банком за допомогою облігацій, називаються в банківській практиці позичковими, або позиченими, то кошти, мобілізовані банком за допомогою вкладів і депозитів, – залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні вкладів роль банку пасивна.

До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і щодо банків, які випускають акції. Емісія облігацій регламентується законами України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери та фондовий ринок», тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.

Банк може випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або через обмін на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики банками після закінчення терміну обігу облігацій за їх номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Це пояснюється їх незабезпеченістю, нездатністю нових банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансовими труднощами, що виникли в більшості банків останнім часом, а також відсутністю вторинного ринку цінних паперів.