Вихідні дані

2. Фізико-географічна характеристика району робіт

Символіка регіону

Герб

У срібному полі чорний двоглавий орел з червоними лапами і язиками, золотими очима й озброєнням (дзьоби та кігті), на головах – по золотій відкритій короні, а на грудях синій щиток із золотим оздобленням, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича (1024 р.).

Це герб Чернігово-Сіверщини з 1635 р., тобто єдина і найдавніша земельна гербова емблема Лівобережної України. Орел – символ влади, могутності, сміливості й швидкості, великодушності й прозорливості. Корона розміщена у верхній частині щита і символізує суверенітет, єдиновладдя, незалежність.

Прапор

Прямокутне зелене полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, посередині якого проходить біла горизонтальна смуга (шириною 1/5 ширини прапора), а у верхньому від древка білому квадраті зображено герб області.

На прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони області – Полісся й Лісостеп, а біла смуга уособлює річку Десну, яка їх розділяє.

Герб і прапор затверджено 11 липня 2000 р. Автори символів – І.Ситий, А.Гречило та В.Павленко.

Загальна інформація

Територія – 31,9 тис. кв. км

Населення – 1151,9 тис. осіб

Обласний центр – Чернігів

Загальні дані

В сучасних кордонах Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 року. За площею це одна з найбільших областей України, вона посідає друге місце серед усіх областей та автономної республіки Крим. Територія займає 31,9 тис.км2 (5,3% території України).

Розташована Чернігівська область у північній частині України на кордоні трьох держав. Межує на півночі – з Брянською областю Росії (199 км держкордону), на північному заході – з Гомельською областю Білорусі (227 км держкордону), на заході і південному заході – з Київською, на півдні – з Полтавською та на сході – із Сумською областями України.

Область поділяється на 22 райони, в ній налічується 15 міст, у т. ч. 3 міста обласного підпорядкування (Чернігів, Ніжин, Прилуки), 30 селищ міського типу, 1487 сільських населених пунктів. Обласний центр – Чернігів, розташований на правому березі Десни, в 150 км від Києва. Це найбільше місто області, в ньому проживає 299,4 тис. жителів.

В Чернігівській області щільність населення 36,1 осіб/км2. Цей показник не досягає й половини відносного середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність.

У межах області знаходиться місто чорнобильських атомників Славутич – особливий анклав, адміністративно підпорядкований Київській області.

На території області проживають представники більше 90 національностей і народностей. Переважну більшість становлять українці – 93,5%. Значну частку населення представляють росіяни – 5%. Також проживають білоруси (0,6%) та євреї (0,1%). Частка жителів інших національностей незначна – 0,5%.

Більша частина території Чернігівської області належить Придніпровській низовині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської рівнини.

Рельєф, в основному, – низинна рівнина (поліська частина) та хвилясто-яружна в межах лісостепової частини області. Наддеснянська вододільна рівнина в окремих пунктах досягає висоти 220 м.

Великий вплив на формування рельєфу мали води часів дніпровського зледеніння, й тому тут переважають його водногенетичні форми. Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу представлені моренними горбами, моренними рівнинами (східна частина Полісся).

Трапляються зрідка карстові форми рельєфу, що приурочені до виходів крейдових порід .

За ландшафтними особливостями Чернігівщина поділяється на 4 фізико-географічні провінції:

Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис.км2 у північно-західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено-льодовикового походження. Численні пониження (давні річкові та прохідні долини ) досить заболочені.

Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис.км2 займає північно-східну частину області. Основу його складає Придеснянське лесове плато з численними глибокими ярами, які врізані до корінних крейдяних порід. Є тут і карстові заглибини.

На півдні області 7,3 тис.км2 займають ландшафти понижених слабкохвилястих рівнин (Дніпровські тераси) з численними лощинами, балками і западинами (степові блюдця).Південний схід області являє собою незначно підняту, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами та балками лесову рівнину (Полтавське плато).На території області чимало річок. В цілому на території області налічується 1570 річок різної довжини. Загальна довжина річкової мережі річок – 7017 км. Усі вони належать до басейну Дніпра. Територією області протікають великі річки: Дніпро (91км в межах області), Десна; Сож (30 км), Судость (17 км). Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км), Супой (25 км). Удай (195 км). Ширина долин змінюється залежно від характеру річки, найчастіше 1-3 км, а на більших річках досягає 6-18 км. Нахил рік незначний, тому їхня течія повільна.Основними водними артеріями Чернігівщини є Дніпро та Десна з найбільшими притоками Сеймом, Сновом і Остром. Всі вони належать до рівнинних річок.За своїм режимом річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. Живляться річки також ґрунтовими водами, зокрема влітку і взимку. Характерною особливістю водного режиму, особливо поліської частини області, є відносно інтенсивне підняття рівня води на початку весни, здебільшого один максимум за весняний період, поступовий спад рівнів і порівняно низьке стояння вод протягом літнього сезону, з незначними короткочасними підняттями після дощів.Артерію ріки Десни наповнюють близько чотирьох тисяч малих приток. Природні ресурси Десни мають важливе значення для розвитку продуктивного потенціалу Дніпра. Найбільші притоки Десни: Сейм – найбільша притока, Шостка, Снов, Стрижень, Білоус, Остер.В області налічується 26 великих та десятки малих озер. Найчастіше їх ділять за територіями, на яких вони розташовані:Озера від Велими до Новгород-Сіверського: Демина, Люшино, Мамкінські пруди, Десенка, Осотне, Зване, Красне, Писи, Хости, Роговате і Болоння.Від Вишеньок до заплави Сейму: Коропська стариця, Остров, Валуй, Лужок, Хавинь.Від заплави Сейму до Чернігова: Солицьке, Бузимка, Лош, Трубин, Тесняк.Від Чернігова до Дніпра: Печі, Стара Жавинка, Криве, Колюче, Кручм, Іванівські озера, Попиха, Баграч, Дайниче.Для стабільного водозабезпечення, яке має сезонне коливання, побудовані штучні водоймища. В області нараховується 683 ставки загальною площею 7781,35 га і можливим об’ємом наповнення 102,51 млн.м3. Наявні 15 водосховищ, площею дзеркала 1935 га. Використовуються вони в основному для риборозведення, водогосподарських потреб, а також як протиерозійні та протипожежні водойми.У зв’язку з геологічною будовою, рельєфом, кліматичними умовами і значною лісистістю територія області визначається значною заболоченістю. В області налічується понад 400 боліт. Загальна площа становить 95,7 тис.га, або 3% території області. Особливо поширені болота у поліській частині області, в заплавах Дніпра, Десни та їхніх приток. Тут торфові болота займають 4,5% всієї площі.

Найбільшими з них є Замглай (8334 га), Остерське (10558 га), Сновське (1745 га), Смолянки (4 300 га) та інші.Чернігівська область знаходиться в межах поліської та лісостепової зон Придніпровської низовини. На півночі області переважають змішані ліси (68% території області) і лише на півдні зустрічаються ділянки лісостепу.Рослинність Чернігівщини у природному стані збереглася лише приблизно на 1/3 території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, трав’яного покриву луків і болотної рослинності.

Лісами зайнято 21% загальної території області. Основні лісові масиви знаходяться на півночі області, на правобережжі Десни. У лісах переважають молоді та середньовікові дерева. Серед порід поширені сосна, дуб, ялина, береза, осика, вільха, липа, клен.

Суцільний ареал поширення соснових лісів на Чернігівщині знаходиться на лівобережжі Снову (північніше м.Щорс) та в долині Ревни у межах, насамперед, Щорського,

Корюківського та Семенівського районів. Найбільш поширені на Чернігівщині дубово-соснові ліси (субори). Найбільші масиви суборів знаходяться в межиріччі Дніпра й Десни (Ріпкинський, Чернігівській, Козелецький райони ) та Десни й Убеді (Коропський, Корюківськнй, Сосницький та Новгород-Сіверський райони). Субори складаються з двох ярусів – верхній (25-27 метрів) утворює сосна, нижній (16-18 метрів) – дуб. Зустрічаються також берези, вільха, осика. В підліску переважають ліщина, крушина, шипшина та іншіЧерез високу розораність області, особливо її лісостепової частини, дубові ліси збереглися лише на окремих ділянках в заплавах Десни (Борзнянський, Куликівський, північ Ніжинського районів), Удаю та Лисогору (Прилуцький, Ічнянський, Варвинський і Срібнянський райони), а також в ярах та балках, якими порізана крайня південно-східна частина області. В підліску цих лісів зустрічаються ліщина, клен татарський, в травостої – нерідко конвалія.Рідкісним явищем для Чернігівщини є ялинники природного походження. Дві ділянки таких ялинників віком 120-150 років збереглися в Орликівському лісництві Семенівського району. Утворюючи перший ярус, дерева досягають тут висоти 30 метрів, а діаметр стовбурів 40-50 сантиметрів. Невеликі ділянки старих ялинників зустрічаються також поблизу села Олешня Ріпкинського району, та у Щорському районі.Іноді на Чернігівщині трапляється сосняк з чорною бузиною у підліску. Виникнення цих лісів пов’язано зі збагаченням ґрунту азотом. Один з таких масивів утворився поблизу села Тужар Козелецького району. Через велику кількість гнізд сірих чапель і пташиного посліду, земля значно збагатилася азотом. Це й стало причиною появи тут у підліску бузини чорної.Найменш залісеною є південна частина Чернігівщини, зокрема Бобровицький, частина Прилуцького, Носівського та Ніжинського районів.

Це пояснюється тим, що насичені солями ґрунтові води знаходяться тут дуже високо й спричинюють засолення ґрунтів, а це є перешкодою для розвитку лісової рослинності.Значна частина території області, особливо в заплавах річок, зайнята луками. Для рослинного покриву лучних угідь Чернігівщини характерним є переважання осоки та злаків. Серед злакових найбільш часто зустрічаються тонконіг лучний, костриця, тимофіївка, щучник та інші, осоки – рання, заяча, лисяча. Злаки й осоки створюють зелений фон, який доповнюється великим лучним різнотрав’ям.З реліктових рослин зберігся міжльодовиковий реліктовий вид папороті – страусове перо звичайне, водяний горіх плавучий, плавун щитолистний.Тваринний світ області виділяється багатством і різноманітністю, для нього характерні представники як лісової, так і степової фауни, є акліматизовані види тварин. В області мешкають понад 70 видів ссавців, 289 видів птахів, 7 видів плазунів, 11 видів земноводних, біля 40 видів риб. Чернігівщина перш за все асоціюється з лісом, типовими мешканцями якого є різноманітні ссавці. Серед них помітне місце займають копитні тварини: козуля, лось, благородний та плямистий олень, кабан, зубр. Найчисленнішими з них є козуля, кабан, лось. На стадії відновлення ареалу знаходиться благородний олень, а стадію акліматизації проходять зубр і плямистий олень.Найчисленніші представники ссавців Чернігівщини – гризуни. Найбільший і найцінніший з них – бобер. Чисельність бобра коливається в межах 1-1,2 тисячі особин, Поширені білка, типовий для області вид, ондатра (відносно новий для Чернігівщини вид, який добре прижився і нараховує близько 4,5 тисяч голів). Зустрічаються заєць-русак, заяць-біляк, типовим хижаком є лисиця, єнотоподібний собака, вовк. Своєю різноманітністю виділяються хижаки родини кунячих: борсук, норка, куниця, ласка, видра, тхір. Представниками комахоїдних ссавців є широковідомі їжак і кріт, менше відома буро зубка, і зовсім рідкісною є кутора, або водяна землерийка – єдиний на нашому континенті отруйний ссавець (занесена до «Червоної книги»). Багато рукокрилих ссавців – кажанів, серед яких переважає вухань, велика та мала вечірниця.

3. Необхідна кількість пунктів планового обґрунтування.

Геодезичною основою топографічних знімань у масштабі 1:5 000 є:

— державна геодезична мережа;

— розрядні геодезичні мережі згущення;

— знімальні геодезичні мережі.

Державна геодезична мережа є головною геодезичною основою топографічних знімань усіх масштабів.

Державна геодезична мережа об'єднує в єдине ціле планову і висотну геодезичні мережі. Планова геодезична мережа поділяється на:

— астрономо-геодезичну мережу 1 та 2 класів;

— геодезичні мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа поділяється на:

— нівелірні мережі І і II класів;

— нівелірні мережі III і IV класів.

Державна геодезична мережа створюється відповідно до вимог діючих "Основних положень про державну геодезичну мережу України", інструкцій та інших нормативних документів.

Розрядні геодезичні мережі згущення є основою топографічних знімань у масштабах 1:5000 та інженерних робіт, які виконують у містах, селищах, на майданчиках промислового та житлового будівництва, при будівництві підземних комунікацій, в маркшейдер­ських роботах, при землевпорядкуванні, меліорації земель, земельному кадастрі тощо.

Розрядні геодезичні мережі згущення створюють методами полігонометрії, трилатерації, тріан­гуляції та поєднанням цих методів.

За наявності відповідних технічних засобів і умов спостережень визначення координат пунктів розрядних геодезичних мереж згущення може здійснюватись із використанням супутникових ра­діонавігаційних систем типу GPS.

Розрядні геодезичні мережі згущення поділяються на:

— мережі полігонометрії, трилатерації і тріангуляції 4 класу;

— мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 1 і 2 розрядів;

— мережі технічного та тригонометричного нівелювання.

Середня щільність пунктів державної геодезичної мережі для створення знімальноі
геодезичної основи топографічних знімань повинна бути доведена:

— на територіях, що підлягають зніманню в масштабі 1:5000, до одного пункту тріангуляції, трилатерації або полігонометрії на 20-30 км² і одного репера нівелювання на 10-15 км²;

на територіях, що піддягають зніманню в масштабі 1:2000 і більшому, до одного пункту триангуляції, трилатерації або полігонометрії на 5-15 км² і одного репера нівелювання на 5-7 к

—забудованих територіях міст щільність пунктів державної геодезичної мережі повинна і не менше 1 пункту на 5 км².

Подальше збільшення щільності геодезичної основи великомасштабних знімань досягається побудовою розрядних геодезичних мереж згущення і знімальної основи.

Щільність геодезичної основи повинна бути доведена побудовою геодезичних мереж згущені містах, селищах та інших населених пунктах і на промислових майданчиках не менше ніж до чотирьох пунктів на 1 км² у забудованій частині та одного пункту на 1 км² на незабудованих територіях.

Для забезпечення інженерних вишукувань і будівництва в містах і на промислових об'єктах щільність геодезичних мереж може бути доведена до восьми пунктів на 1 км².

Щільність геодезичної основи для знімань у масштабі 1:5000 територій поза населеними пунктами повинна бути доведена не менше ніж до одного пункту на 7-10 км².

4. Загальні рекомендації з організації топографо-геодезичних робіт

а) рекогносцировка

На основі затвердженого проекту проводиться рекогностування геодезичних мереж.
При рекогностуванні уточнюється проект мережі, напрямок ходів полігонометрії і намічують­ ся місця встановлення пунктів.

Ходи полігонометрії повинні прокладатися на місцевості, найбільш сприятливій для прове­дення кутових і лінійних вимірювань.

Пункти на місцевості треба вибирати так, щоб можна було використувати їх і як точки знімальної мережі.

Між двома суміжними пунктами має бути забезпечена видимість із землі.

На забудованих територіях, де це можливо, з метою збереження треба передбачити закріп­лення пунктів геодезичних мереж стінними знаками.

Місця встановлення пунктів доцільно вибирати з урахуванням можливості передачі дирекційних кутів з вихідних пунктів на пункти полігонометрії по стороні, довжина якої не коротша середньої розрахункової.

б) закладання геодезичних центрів

Вибрані в натурі місця для закладання пунктів закріплюють тимчасовими знаками (кілка­ми, металевими штирями, обкопуванням тощо) і на них складають абриси з прив'язкою до постій­них предметів місцевості не менше ніж трьома промірами. При закладанні проміри уточнюють.

На пунктах мереж тріангуляції, трилатерації і, як виняток, полігонометрії, що створюються як основа великомасштабних знімань, установлюють зовнішні геодезичні знаки таких типів: тури і металеві піраміди-штативи із візирними цілями, що знімаються, чотиригранні і тригранні мета­леві піраміди (див. рисунки нижче).

Г-подібні віхи (див. мал. 25) можуть використовуватися тільки як тимчасові геодезичні знаки.

Установлення зовнішніх знаків слід виконувати відповідно до вимог діючих нормативних доку­ментів.

На забудованих територіях зовнішні геодезичні знаки пунктів тріангуляції і трилатерації
можуть установлюватися на дахах будівель. Для цього застосовують металеві піраміди-штативи
або тури з візирними цілями, що знімаються (див. мал. 26, 28), а також: тимчасові металеві
віхи з візирними циліндрами на трьох-чотирьох відтяжках (див. мал.29).

Центрами таких пунктів слугують марки, які закладаються в тур або верхнє перекриття. Для закріплення центрів можуть також використовуватися конструктивні елементи на дахах будівель.

Візирні цілі геодезичних знаків повинні бути малофазними та мати такі розміри: висота візирного циліндра 0,50 м, діаметр 0,25 м. Відстань від інструментального столика до нижнього диска візирного циліндра повинна бути не менше 0,8 м.

Малофазна циліндрична поверхня створюється краями радіально розташованих планок, що прикріплені до дисків.

Зовнішні знаки повинні бути стійкими та міцними, щоб забезпечити можливість вимірювання кутів при вітрі середньої сили.

Знаки мають бути симетричними відносно вертикальної осі. Відхилення проекцій центрів візир­ного циліндра і столика для приладу від центра пункту може бути не більше 5 см.

На геодезичних знаках, що встановлені на дахах будівель, елементи приведення повинні бути зведені до нуля.

У всіх випадках піраміда-штатив або внутрішня піраміда простого сигналу, на яких кріпиться столик для приладу, не повинні стикатися з площадкою для спостерігача.

На час спостережень на піраміді - штативі дозволяється встановлювати віхи висотою не більше їх подвійної висоти, піднявши стандартну візирну ціль на спеціальних трубчастих елемен­тах з відтяжками.

Металеві геодезичні знаки повинні бути захищені від корозії спеціальним антикорозій­ним покриттям.

Пункти геодезичних мереж 4 класу, 1 і 2 розрядів закріплюють центрами відповідно до вимог, що викладені в діючій Інструкції про типи центрів геодезичних пунктів (ГКНТА-2.01.02-01-93, К., 1994).

При побудові геодезичної мережі в містах, селищах та на промислових майданчиках всі пункти тріангуляції, трилатерації і полігонометрії закріплюють постійними центрами типів У15, У15К, У15Н, У16, 143, 160.

Центри мають розташовуватися попарно, забезпечуючи закріплення обох кінців лінії. Вузлові точки підлягають обов'язковому закріпленню постійними центрами типу У15 або У15Н.

Пункти ходів полігонометрії, на яких центри типів У15, У15Н не закладаються, слід закріплювати центрами тривалого збереження, що передбачені для знімальної мережі (див. мал. 39-41).

На забудованих територіях пункти полігонометрії можуть бути закріплені групою з двох-трьох стінних знаків.

Зовнішнє оформлення центрів пунктів 4 класу, 1 і 2 розрядів виконують обкопуванням круглої (у плані) форми (крім центра типу 160, зовнішнє оформлення якого виконують обкопуван­ням квадратної форми) з канавою шириною 50 см зверху, 20 см знизу і глибиною 30 см.

Внутрішній радіус обкопування 1,3 м. Над центром насипають курган висотою 10 см (див. мал. 33).

На забудованих територіях, а також коли на геодезичних пунктах 4 класу, 1 і 2 розрядів встановлені металеві або залізобетонні зовнішні знаки, обкопування не виконують.

В окремих випадках, при відсутності зовнішніх знаків та обкопування, встановлюються роз­пізнавальні стовпи на відстані 1-3 м від центра пункту.

Пункти знімальної мережі закріплюють на місцевості центрами, що забезпечують трива­ле збереження пунктів (див. мал. 39-41) та тимчасовими центрами з метою збереження їх на час знімальних робіт (див. мал. 42-44).

Центрами тривалого збереження можуть бути:

бетонний паралелепіпед з розмірами 10x10x70 см, у вершину якого закладають штир або кований цвях;

марка, штир, труба, болт, залізничний костиль тощо, які закріплюють цементним розчином у бетонні основи різноманітних споруд, на ділянці землі з твердим покриттям або в скелі;

пень свіжозрубаного дерева діаметром не менше 15 см, що оброблений у вигляді стовпа, з вирізом для напису, поличкою і забитим кованим цвяхом.

Бетонні центри тривалого збереження закладають на глибину 60 см і обкопують канава­ми у вигляді квадрата із сторонами 2,0 м, глибиною 0,3 м, шириною в нижній частині 0,2 м і верхній частині 0,5 м.

Центри тривалого збереження в теодолітних ходах закладають по 2-3 у ряд з таким роз­рахунком, щоб вони закріплювали одну чи дві суміжні лінії ходу через 500 — 800 м.

Допускається замість двох-трьох сусідніх точок ходу закріплювати тільки одну точку за умови визначення дирекційного кута (азимута) із закріпленої точки на характерні, що легко розпізнають­ся, постійні місцеві предмети-орієнтири: флюгери, радіо- і телевізійні щогли, антени, заводські труби тощо. У всіх випадках центри тривалого збереження встановлюють у місцях, що забезпечують їх збереження, техніку безпеки та зручність використання при

топографічному зніманні, вишуку­ваннях і будівництві, а також наступну їх експлуатацію. Не дозволяється проводити закладання центрів тривалого

збереження на ріллі та болотах, проїжджій частині, поблизу брівок русел річок, що розмиваються, і поблизу берегів водосховищ.

Тимчасовими центрами можуть бути пеньки дерев, дерев'яні кілки діаметром 5 — 8 см із цвяхом, забитим у верхній зріз кілка (пенька), а також залізні труби, штирі, кутова сталь, забиті в ґрунт на 0,3 — 0,4 м з насічкою на металі.

Пункти планової основи нумерують порядковими номерами таким чином, щоб на об'єкті не було однакових номерів.

в) кутові вимірювання

Вимірювання кутів на пунктах полігонометрії виконують способом вимірювання окремо­го кута або способом кругових прийомів за триштативною системою оптичними приладами не нижче 5-секундної точності. Центрування приладу та візирних марок виконують з точністю 1 мм.

Спосіб кругових прийомів застосовують, коли кількість напрямків на пункті більше двох. Перед початком робіт, але не рідше одного разу на рік, прилади перевіряють і досліджують за програмою.

При вимірюваннях способом окремого кута алідаду обертають тільки за ходом годинни­кової стрілки або тільки проти ходу годинникової стрілки.

При вимірюваннях круговими прийомами в першому півприйомі алідаду обертають за ходом годинникової стрілки, а в другому — в протилежному напрямку.

Кількість прийомів, у залежності від розряду полігонометрії і точності приладу, що засто­совується, наведена в таблиці:

При переході від одного прийому до другого лімб переставляють на кут

де: n - кількість прийомів, а = 10'або 5'.

Результати вимірювання окремих кутів або напрямків на пунктах полігонометрії мають бути в межах допусків, що наведені в таблиці:

г) нівелювання IV класу

Нівелювання IV класу виконується нівелірами, що мають збільшення труби не менш 25^х, ціну поділки рівня не більше 25" (контактного — не більше ЗО") на 2 мм та нівелірами з самовстановлювальною лінією візування (НЗКЛ, Ni-025) та їм рівноточними.

При нівелюванні IV класу ходи прокладають в одному напрямку. Довжина ліній не по­винна перевищувати 8 км на забудованій території і 12 км на незабудованій.

Перед початком польових робіт виконують польові перевірки та дослідження нівелірів і компарування рейок.

Для нівелювання IV класу застосовують триметрові двосторонні рейки з шашковою шка­лою.

Відліки по чорних та червоних сторонах рейок беруть по середній нитці. Для визначення відстані від нівеліра до рейки проводять відлік по віддалемірній нитці по чорній стороні рейки.

Порядок спостережень на станції такий:

—відлік по чорній стороні задньої рейки;

—відлік по чорній стороні передньої рейки;

—відлік по червоній стороні передньої рейки;

—відлік по червоній стороні задньої рейки.

Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній сторонах рейок, допускається до 5 мм.

Нерівність відстаней від нівеліра до рейок на станції допускається до 5 м, а накопичення їх у секції — до 10 м.

Нормальна довжина променя візування 100 м. Якщо нівелювання виконують нівеліром, труба якого має збільшення не менше 30^х, то при відсутності коливань зображень дозволяється збільшувати довжину візирного променя до 150 м. Висота променя над підстильною поверхнею повинна бути не менш як 0,2 м.

Нев'язки в ходах між вихідними пунктами та в полігонах повинні бути не бі

льше 20_мм при кількості станцій менше 15 на 1 км ходу і 5_мм на місцевості із значними кутами нахилу, коли кількість станцій більше 15 на 1 км ходу, де L — довжина ходу (полігону) в км; n — кількість станцій в ході (полігоні).

Після закінчення нівелювання IV класу здають такі матеріали:

—схему ходів нівелювання;

—журнали нівелювання або його результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації;

—матеріали дослідження приладів та компарування рейок;

—абриси місцезнаходження нівелірних марок, стінних та ґрунтових реперів (у т.ч. раніше закладених);

—акти здачі знаків нівелювання для нагляду за збереженням;

—відомості перевищень;

—матеріали обчислень та оцінки точності;

—каталог висот;

—пояснювальну записку.

5.Проектування полігонометрії та нівелювання.

Мережі полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів створюються у вигляді окремих ходів а систем ходів.

Окремий хід полігонометрії повинен опиратися на два вихідних пункти. На вихідних пунктах вимірюють прилеглі кути.

Як виняток, у разі відсутності між вихідними пунктами видимості з землі, допускається:

— прокладання ходу полігонометрії, що опирається на два вихідні пункти без кутової прив'язки і одному з них. Для контролю кутових вимірів використовують дирекційні кути на орієнтир пункти державної геодезичної мережі або дирекційні кути прилеглих сторін, які одержані астрономічних вимірів з середньою квадратичною помилкою 5" або вимірів гіротеодолітами середньою квадратичною помилкою 10";

— координатна прив'язка до пунктів геодезичної мережі. При цьому для контролю кутових вимірів метою виявлення грубих помилок вимірів) використовують дирекційні кути на орієнтирні пункт або азимути, що одержані з астрономічних або гіротеодолітних вимірів. Замість останніх дозволяється прокладати кутові ходи, які утворюють замкнуті фігури з включенням вихідних пунктів.

Прокладання висячих ходів не допускається.

При створенні мереж полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів треба дотримуватися вимог, що наведені в табл. 2.

Показники	4-й клас	1-й розряд	2-й розряд
Гранична довжина ходу, км: окремого між вихідною і вузловою точками між вузловими точками	14,0 9,0 7,0	7,0 5,0 4,0	4,0 3,0 2,0
Граничний периметр полігону, км
Довжини сторін ходу, км: найбільша найменша середня	3,00 0,25 0,50	0,80 0,12 0,30	0,50 0,08 0,20
Кількість сторін у ході, не більше
Відносна помилка ходу, не більше	1:25000	1:10000	1:5000
Середня квадратична помилка виміря­ного кута (за нев'язками у ходах і в полігонах), кутові секунди, не більше
Кутова нев'язка ходу або полігона, кутові секунди, не більше, де р — кількість кутів у ході
Середня квадратична помилка вимірювання довжини сторони, см:
до 500 м 1
від 500 до 1000 м
понад 1000 м	1:40000	-	-

Розрахунок точності планових і висотних мереж.

1. Планові мережі:

1. Визначення виду ходу.

Хід вважається витягнутий якщо:

- різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу не перевищує 24°

- довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки ходу не більше

- відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої не повинно перевищувати 1,3 , тобто

Хід № 1

№ точки ходу	Довжина сторони ходу м	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої М
Михалинська
		90°	3°
		83°	10 °
		146 °	53 °
		118°	25 °
		78°	15 °
		33°	57 °
Михайлово
				93°

Аналіз ходу № 1

- різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 57 °

- довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки

- ходу більше

- відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок – хід довільний.

Хід № 2

№ точки ходу	Довжина сторони ходу	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої
Михайлово
		304°	31°
		359°	24°
		352°	17°
		6°	31°
		337°	2°
		304°	31°
Верхня
				335°

Аналіз ходу № 2

- різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 31°

- довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки

- ходу не більше

- відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок – хід довільний .

Хід № 3

№ точки ходу	Довжина сторони ходу м	Дирекційний кут сторони ходу	Різниця дирекційних кутів	Дирекційний кут замикаючої	Довжина замикаючої М
Верхня
		220°	17°
		260°	57°
		180°	23°
		184°	19°
		165°	38°
		179°	24°
		257°	54°
		170°	33°
Михалинська
				203°

Аналіз ходу № 3

- різниця дирекційних кутів замикаючої і найбільш відхиленої сторони ходу найбільша 57°

- довжина перпендикуляру від замикаючої L до найбільш віддаленої точки

- ходу більше

- відношення суми довжин сторін ходу до замикаючої

Висновок – хід довільний.

Хід 1

Хід 2

Хід 2

Хід 3

Всі три хода довільні. Для довільного ходу середня квадратична помилка слабкого місця визначається за формулою:

Для витягнутого ходу середня квадратична помилка слабкого місця визначається за формулою:

Для наших ходів знайдемо центр тяжіння і визначимо відрізки від центру тяжіння до кожної точки ходу.

Знайдемо графічним методом центр тяжіння. А для цього першу лінію поділимо навпіл і сполучимо з наступною точкою. Отриману лінію ділимо на три частини і 1/3 сполучають з наступною. Від наступної лінії визначають ¼ і т.д. і т.п.

Хід 1

= 2²´ 6+3²² / 206265² ´ 20397376 =24.00 см²

М=4.9 см

m_s=2 см

n=6

m_b= 3²

r = 206265²

Хід 2

= 2²´6+3²² / 206265² ´ 41248096 =24.01 см²

М=4.9 см

m_s=2 см

n=6

m_b= 3²

r = 206265²

Хід 3

= 2²´8+3²² / 206265² ´ 49965184=32.01 см²

М=5.7 см

m_s=2 см

n=8

m_b= 3²

r = 206265²

\Проектування нівелювання IV класу.

Оцінка точності нівелірних мереж

Для оцінки точності нівелірних мереж знайдемо середню квадратичну помилку пункту, який розташований в середині ходу.

Середня квадратична помилка в середині ходу дорівнює:

З інструкції знаємо, що середня помилка відрізняється від середньої квадратичної помили на 1.4, тобто: . Звідси Q = .

До висотного обґрунтування при створенні карт висуваються вимоги щоб середня квадратична помилка висот пунктів відносно вихідних пунктів не перевищувала 1/10 перерізу рельєфу. Висота перерізу рельєфу для моєї карти – 0,5 м.

Визначимо середню квадратичну помилку для всіх ходів.

Хід 1.

=

Q = = 37,1 / 1,4=26,5 мм.

Допустиме значення Q = 0,5м/10 = 50 мм.

В нашому випадку в допуску.

Хід 2.

=

Q = = 39,9 / 1,4=28,5 мм.

В нашому випадку в допуску.

Хід 3.

=

Q = = 41,6 / 1,4=29,7 мм.

В моєму випадку помилки в допуску.

6. Техніка безпеки та охорона праці.

Техніка безпеки при проведенні геодезичних робіт у містах, на авто і залізних дорогах.

До початку робіт у містах необхідно отримати в органах, керуючих даною територією, дозвіл на право виконання робіт і погодити вимоги безпеки, висунуті місцевими органами до проведення геодезичних робіт.

Перед початком робіт на автомагістральних дорогах з рухом транспортних засобів або ж перед виходом бригади на автостради керівник зобов'язаний проінструктувати робітників про використання умовної сигналізації, яка подається жестами або прапорцями, а також про порядок руху на маршруті.

Переходи вздовж дороги дозволяється виконувати тільки по узбіччю земляного полотна назустріч руху транспортних засобів.

До виконання робіт на автомобільних дорогах дозволяється приступати після облаштування місця роботи усіма необхідними тимчасовими дорожніми знаками та огородженнями.

При виконанні любих геодезичних робіт на полотні автодороги на працюючих повинні бути одіті сигнальні оранжеві жилети.

При переході з приладом з одного місця роботи на інше дозволяється, при відсутності тротуару, йти по проїжджій частині вулиці автодороги назустріч руху транспорту.

Особливу обережність слід дотримуватись при обході транспортних засобів або інших перешкод, обмежуючих огляд проїжджої частини.

Під час виконання робіт на проїжджій частині доріг забороняється:

- залишати на дорозі без нагляду геодезичні інструменти та обладнання;

- використовувати замість вишок сторонні предмети, створюючи при цьому аварійну ситуацію у випадку провішування ліній по осі дороги;

- проводити роботи на дорогах в туман, заметіль, грозу при ожеледиці;

- під час перерв в роботі знаходитися на проїжджій частині доріг усіх категорій;

При виконанні промірів сторін планово-висотної мережі стрічкою або рулеткою виключаються випадки перетаскування стрічки або рулетки на

проїжджу частину дороги.

Під час роботи на автодорожніх мостах до 50 м повинні виділятися з числа робітників регулеровщики-сигнальщики, які зобов'язані спостерігати за рухом транспорту і подавати сповіщаючи сигнали робітникам.

Працюючі при отриманні сигналу про рух транспортних засобів повинні йти з проїжджої частини моста або небезпечного місця за межі моста.

При роботі на мостах більш 50 м працюючі повинні переховуватись на спеціальних майданчиках, які є в конструкціях мостів.

При виконання робіт на полотнині залізниці варто виставляти сигнальників (один перед по ходу, інший позаду) на таких місцях, відкіля можна знайти і попередити техніка умовним знаком про приближении потяга, на відстані не менш 1 км. Усі члени бригади повинні працювати в жовтогарячих демаскуючих жилетах.

На автомобільних дорогах сигнальники-регулювальники вставляються за 50-100 м по обох сторонах від місця роботи техніка. Побачивши сигнал про наближення потяга, робітники повинні піти зі шляху на узбіччя (знаходитися на відстані 2 м від крайньої рейки).

Небезпечно працювати на шляхах залізних і шосейних доріг у грозу, заметіль, туман. При наближенні грози і т.п. працюючі на дорогах завчасно повинні піти з полотнини дороги в намети табору. Не можна залишати на дорогах без нагляду геодезичні прилади, штативи, рейки й інше устаткування. При вимірах ліній сталевою стрічкою чи рулеткою поблизу рейок електрифікованої залізниці не можна допускати зіткнення стрічки з рейками.

7. Список використаної літератури

1. Методичні вказівки, Шевченко О.І. Київ 2008р

2. Геодезія, Грабовий В.М., Житомир, 2006 р.

3. Карта масштабу 1:50 000

4. http://ru.wikipedia.org/

5. Геодезия, Селиханович В.Г., Москва, Недра, 1981 г.

6. Высшая геодезия, В.А. Асур, М.Н. Кутузов, М.М. Муравин, Москва, Недра, 1979 г.

ЗМІСТ

Аркуш

Завдання на курсовий проект

Графік виконання курсового проекту

Вступ

1. Вихідні дані

2. Вибір, обґрунтування і опис технологічної схеми виробництва

3. Технологічні розрахунки

3.1. Розрахунок продуктивності печей

3.2. Розрахунок пофазних рецептур

3.3. Розрахунок виробничих рецептур і вибір технологічних параметрів

3.4. Розрахунок виходу виробів

3.5. Розрахунок витрат сировини і площ для її зберігання

4. Розрахунок і вибір технологічного обладнання

4.1. Розрахунок обладнання для зберігання та підготовки сировини

4.2. Розрахунок обладнання для тістоприготування

4.3. Розрахунок обладнання для обробки тіста та зберігання готових виробів

ВСТУП

З розвитком ринкових відносин у суспільстві відбулось роздержавлення і реструктуризація хлібопекарської галузі, виникла велика кількість пекарень, відроджується домашнє хлібопечення.

На мініпекарнях в основному виготовляють булочні вироби із пшеничного борошна вищого і першого сорту у вигляді батонів, плетінок, булочок масою 500 г і менше. Розширення мережі пекарень різної потужності сприяє покращенню забезпечення свіжим хлібом населення віддалених районів, міст, невеликих населених пунктів і особливо сільської місцевості, що має велику соціальну значимість. Пекарні розміщуються як в будівлях, що стоять окремо, так і в пристосованих приміщеннях з метою оперативного впровадження нових видів дрібноштучних виробів, а також виробів спеціального призначення, особливо для дітей.

Курсовим проектом передбачено впровадження для виробництва ріжки здобних. Для забезпечення виробництва заданого асортименту впровадженні тістомісильна машини з інтенсивним замісом Діосна, лінія для приготування рогликів до складу якої входить тістоподільник Р3-ХДП, тістоокруглювачА2-ХПО-6, шафа для попереднього вистоювання БРИЗ-ПЛЮС, шафа для остаточного вистоювання БРИЗ і ротаційна піч Мусон- ротор.

Для приготування тіста передбачається прискорений безопарний спосіб з використанням поліпшувача Вітапан, що забезпечить високу якість продукції зменшення затрат і втрат на всіх стадіях технологічного процесу, а також економію енергоресурсів.

Вихідні дані

Вихідні дані для розрахунку зводимо в табл. 1.1

Таблиця 1.1