Історія геологічного розвитку. Історію тектонічного розвитку Аравійської плити можна розділити на два етапи

Історію тектонічного розвитку Аравійської плити можна розділити на два етапи. У перший етап, що охоплює тривалий проміжок часу від кембрію до палеогену включно, ця область випробувала типово платформовий розвиток.

У межах власне платформового етапу намічаються стадії, різні за характером тектонічного розвитку й набору формацій осадового чохла. У ранню стадію (кембрій-ранній девон) переважало нагромадження теригенних відкладів, що може свідчити про деяку нестійкість тектонічного режиму в умовах ще недостатньо твердої і консолідованої платформи. Середня стадія (кінець девону-середина крейди) відрізнялася переважним нагромадженням мілководних карбонатних відкладів епіконтинентальних морів, що охоплюють велику частину плити. Такий характер осадонаконагромадження пов'язаний з відносною стабілізацією платформового режиму. Пізня стадія почалася в маастрихті й охопила палеоген. У крайових частинах плити в цей час виникли значні прогини, у яких йшло нагромадження крейдоподібних вапняків. У наступний етап (частково олігоцен і неоген-четвертинний час) мало місце різке посилення тектонічної активності, що привело до утворення на значній частині території епіплатформових орогенних зон, що включають гори на східному узбережжі Середземного моря і Пальміриди.

З активізацією тектонічних рухів був пов'язаний розвиток вулканічних процесів, у результаті яких виникли великі базальтові плато, увінчані конусами четвертинних вулканів. Найбільш інтенсивними є новітні рухи в зонах, що відрізнялися підвищеною мобільністю і протягом попереднього, власне платформового етапу розвитку.

Уздовж великого тектонічного шва древнього закладання і флексур у мезозої і палеозої сформувалася Західноаравійська рифтова система у вигляді ланцюжка глибоких рифтових западин, сполучених з підняттями.