Слово та його лексичне значення

Слово є основною одиницею мови і мовлення, пов’язаною з усіма іншими мовними одиницями. На відміну від менших одиниць мови (звуків, морфем), слово характеризується самостійністю і повнозначністю. Водночас слово є будівельним матеріалом для більших одиниць — словосполучення і речення.

Слова слугують для називання предметів, дій, явищ, якостей. Відображення у слові будь-якого явища дійсності становить його лексичне значення. Крім лексичного, словам властиве граматичне значення, яке вказує на приналежність слова до певної частини мови та на його граматичні ознаки. При цьому лексичне значення слова є індивідуальним, основним, а граматичне — загальним, властивим усім словам, які належать до певної частини мови.

Слово може мати одне або кілька лексичних значень. Однозначні слова — це слова, які мають тільки одне лексичне значення, тобто називають якийсь один предмет, істоту, ознаку, дію, явище (верба, зозуля). Слова, що мають кілька лексичних значень, називаютьсябагатозначними. Багатозначні слова мають пряме значення й одне або кілька переносних (великий — 1) значний за розміром; 2) дорослий; 3) геніальний, загальновідомий). Пряме значення слова — це його первинне, основне лексичне значення. Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на основі прямого. Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (вишневий садок). Слово в переносному значенні — дуже часто назва образна, перенесена з одних предметів і явищ на інші (вишневі пахощі думок). Переносних значень у слові може бути кілька. У якому значенні вжите багатозначне слово, стає зрозумілим із контексту.

Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання

словників, вивчає типи словників;

б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового

матеріалу;

в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це

наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.

Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвіс-
тичні.
ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ описують світ, пояснюють яви-
ща, поняття, дають бібліографічні довідки про знамени-
тих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й
міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська
радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960—1966; друге
видання в 12 томах вийшло в 1977—1985), "Енциклопедія
українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в
1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Ки-
єві (т. 1—7, Львів, 1993—1998; т. 1—4, Київ, 1994—1996),
"Большая советская энциклопедия" в 50 томах (М., 1950—
1958; останнє третє видання в 30 томах вийшло в 1969—
1978), "Энциклопедический словарь" у 86 томах Ф. Брок-
гауза й І. Єфрона (С.-Петербург, 1890—1907), "Encyclo-
paedia Britannica" (Британська енциклопедія) в ЗО томах
(п'ятнадцяте видання вийшло в 1974—1986) та ін.
До енциклопедичних належать і галузеві терміноло-
гічні словники. Так, останнім часом в Україні з'явилася
значна кількість таких словників, як, наприклад, "Словник
термінів ринкової економіки" за редакцією В.І. Науменка
(К., 1996), "Короткий словник філософських термінів" за
редакцією В.М. Козакова (К., 1996), "Словник-довідник з
екології" Є.М. Кондратюка і ГЛ. Хархоти (К., 1987),
"Словник медичних термінів" В.Й. Кресюка та ін. (Одеса,
1994), "Соціологія: Короткий енциклопедичний словник"
за редакцією В.І. Воловича (К., 1998) та багато інших.
Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвіс-
тичних термінів, серед яких слід назвати "Словник
лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича і Н.С. Родзевич
(К., 1957), "Словарь лингвистических терминов" О.С. Ах-
манової (М., 1966), "Словарь лингвистических терминов"
Ж. Марузо(М., 1960; переклад із французької мови), "Сло-
варь американской лингвистической терминологии"
Е. Хемпа (російський переклад, М., 1964), "Лингвис-
тический словарь Пражской школы" Й. Вахка (російсь-
кий переклад, М., 1964), "Siownik terminologii j^zyko-
znawczej" 3. Голомба, А. Гайнца і К. Полянського (Вар-
шава, 1968). "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Гани-
ча і І.С. Олійника (К., 1985), "Kleines Worterbuch
sprachwissenschaftlicher Termini" (Лейпциг, 1975) і над-Лексикографія
251
звичайно цінний за багатством інформації "Лингвистичес-
кий энциклопедический словарь" за редакцією В.М. Яр-
цевої (М., 1990).
ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ — це словники слів. Вони дають
інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Як-
що енциклопедичні словники подають лише назви пред-
метів та явищ, які в мові представлені іменниками та імен-
ними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояс-
нюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки,
особливості їх функціонування.
Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й бага-
томовні.
ОДНОМОВНІСЛОВНИКИ
ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках розкривається (тлу-
мачиться) значення слів. У слові позначається наголос,
вказується на його граматичні й стилістичні властивості.
До кожного значення наводиться ілюстративний матеріал
(приклади вживання з художньої та іншої літератури). Є
такі тлумачні словники української мови: "Словник укра-
їнської мови" АН в 11 томах (К., 1970—1980), "Новий
словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Слі-
пушко (К., 1998), "Короткий тлумачний словник україн-
ської мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге
видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим
тлумачним словником сучасної української мови (він од-
ночасно є й перекладним) слід вважати "Словарь україн-
ської мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К.,
1907—1909; останнє видання 1996—1997) — видатна па-
м'ятка української лексикографії. Багатьма тлумачними
словниками представлена російська мова: "Толковый сло-
варь живого великорусского языка" в 4-х томах B.I. Даля
(1863—1866; шосте видання — 1989—1991; специфічною
ознакою цього словника є те, що слова в ньому розміщені
за гніздовим способом, тобто всі споріднені слова пода-
ються в одній статті; слово в такому словнику знайти важ-
ко, зате добре показано життя кореня кожного слова в
мові), "Толковый словарь русского языка" в 4-х томах за
редакцією Д.М. Ушакова (1936—1940), академічний " Сло-
варь современного русского литературного языка" в 17 то-
мах (М.-Л; 1948—1965; з 1991 р. виходить друге видан-
ня), укладений на основі 17-томного чотиритомний "Сло-
варь русского языка" (1957—1960, друге видання — 1981—252
Лексика і фразеологія
1984), "Словарь русского языка" C.I. Ожегова (шістнад-
цяте видання — 1984). У 1977—1983 pp. у Мінську вий-
шов "Тлумачальны слоунік беларускай мовы" в 6 кни-
гах, а в 1958—1968 pp. у Варшаві був видрукуваний
"Stownik JQzyka polskiego" в 10 томах за редакцією В. До-
рошевського. Серед інших тлумачних словників дуже ві-
домими є англійські словники серії Webster (Уебстер),
французькі — серії Larousse (Лярус), німецькі — серії
Duden (Дуден).
Словники НЕОЛОГІЗМІВ. Це словники тлумачного типу, в
яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові. Як при-
клад можна навести словники "Новые слова и значения"
за редакцією Н.З. Котелової(М., 1973; М., 1984), "Словарь
новых слов русского языка (середина 50-х — середина 80-х
годов)" за редакцією Н.З. Котелової (С.-Петербург, 1995),
"Словарь новых слов/Dictionary of New Words" Джоната-
на Гріна (М., 1996).
Словники іншомовних слів. Ці словники охоплюють запо-
зичену лексику, вказують на джерело запозичення слова,
наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення сло-
ва рідною мовою. Українською мовою видані такі словни-
ки іншомовних слів: "Словник чужомовних слів" А. Орла
(Нью-Йорк, 1963), "Словник іншомовних слів" за редак-
цією О.С. Мельничука (К., 1975), "Словник іншомовних
слів" М.П. Коломійця і Л.В. Молодової (К., 1998).
ДІАЛЕКТНІ СЛОВНИКИ. У діалектних словниках зібрано й роз-
тлумачено лексику одного діалекту або декількох діалек-
тів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють
лише ті слова, яких немає в літературній мові або які
мають семантичні відмінності порівняно з такими самими
словами літературної мови. Серед словників української
діалектної лексики можна назвати "Словник бойківських
говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), "Словник полтав-
ських говорів" B.C. Ващенка (Харків, 1960), "Словник по-
ліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974), "Словник гові-
рок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чаба-
ненка (Запоріжжя, 1992), "Гуцульські говірки: Короткий
словник" за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997) та ін.
Словники мови ПИСЬМЕННИКІВ. У цих словниках зареєст-
ровано всі слова, які використав письменник у своїх тво-
рах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксу-
ються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма
вжита і де. Такі словники називають конкордансами (від
лат. concordans "той, що узгоджується"). Уже створеніЛексикографія
253
словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра,
Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник
мови Шевченка" в 2-х томах (К., 1964) і "Словник мови
творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах (Харків, 1978—
1979).
ІСТОРИЧНІ словники. В історичних словниках подано лек-
сику певного історичного періоду. Українська мова пред-
ставлена "Історичним словником українського язика"
Є. Тимченка (К., 1930—1932), "Словником староукраїн-
ської мови XIV — XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької
(К., 1977), "Словником української мови XVI — першої
половини XVII ст." (вийшло шість випусків. — Львів,
1994—1999). Давньоруська лексика відображена в "Мате-
риалах для словаря древнерусского языка" в 3-х томах
I.I. Срезневського (С.-Петербург, 1893—1903; перевида-
ний у 1958 p.). Найвідомішим у всьому світі є словник-
гігант — Великий Оксфордський словник (A New English
Dictionary on Historical Principles) у 20 томах (Оксфорд,
1884— 1928), де пояснено 500 тисяч слів і наведено пів-
тора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 ро-
ків великим колективом філологів. Такого ж обсягу до-
сягає історичний словник німецької мови (Grimms
deutsches Worterbuch).
ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ. ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ розкрива-
ють походження слова, зокрема в них вказується, власне
чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої
мови. Для корінних (власних, питомих) слів установлює-
ться корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться пара-
лелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і фор-
мах слова. В Україні вийшло 3 томи "Етимологічного слов-
ника української мови" за редакцією О.С. Мельничука (К.,
1982—1989). Високо оцінений науковою громадськістю
"Russisches etymologisches Worterbuch" (Етимологічний
словник російської мови) в 4-х томах німецького мовозна-
вця М. Фасмера (Гайдельберг, 1950—1958; двічі вийшов
у російському перекладі: М., 1964—1973; М., 1986—1987).
Помітним явищем у лексикографії був вихід "Этимо-
логического словаря русского языка" в 2-х томах О.Г. Пре-
ображенського (М., 1910—1916); перевиданий у 1959 р.).
Відомими є "An etymological dictionary of the English lan-
guage" (Етимологічний словник англійської мови), який
вийшов в Оксфорді в 1953 p., "Dictionnaire etymologique
de la langue f rancaise" (Етимологічний словник французь-
кої мови) О. Блоха і В. Вартбурга, який опублікований у254
Лексика і фразеологія
Парижі в 1950 p., "Etymologisches Worterbuch der
deutschen Sprache" (Етимологічний словник німецької мо-
ви) Ф. Клюге (Berlin, 1963), "Etymologicky slovnik jazyka
ceskeho" (Етимологічний словник чеської мови) В. Махка
(Прага, 1968), "Slownik etymologiczny jazyka polskiego"
(Етимологічний словник польської мови) О. Брюкнера (Вар-
шава, 1957). З'явилися етимологічні словники груп і сімей
мов. Так, нині триває публікація "Этимологического сло-
варя словянских языков" за редакцією О.М. Трубачова
(випуск 1—23, М., 1974—1996). У 1949—1959 pp. поба-
чив світ двотомний "Indogermanisches etymologisches
Worterbuch" (Етимологічний словник індоєвропейських
мов) чеського мовознавця Й. Покорного (Берн — Мюнхен,
1959—1965).
СИНОНІМІЧНІ СЛОВНИКИ. У синонімічних словниках на-
водяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і сло-
восполучень тотожних або близьких за значенням. У межах
кожного синонімічного ряду подається семантична (вка-
зується на відмінні відтінки значень) і стилістична харак-
теристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться
приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовані ака-
демічний "Словник синонімів української мови" у 2-х то-
мах (К., 1999—2000) і "Словарь синонимов русского язы-
ка" в 2-х томах за редакцією А.П. Євгеньєвої (М., 1970—
1971). У синонімічних словниках для широкого практич-
ного користування наводяться синонімічні ряди без ілюст-
рацій прикладами їх уживання. Такими є "Короткий слов-
ник синонімів української мови" П.М. Деркача (К., 1960),
"Практичний словник синонімів української мови" С. Ка-
раванського (К., 1995), "Словарь синонимов русского язы-
ка" З.Є. Александрової (М., 1968; шосте видання вийшло в
1989 p.), "Gran diccionario de sinonimos у antonimos" (Вели-
кий словник синонімів і антонімів) іспанської мови Л. Ка-
стро де Амато (Буенос Айрес, 1988).
Словники АНТОНІМІВ. У цих словниках наводяться і тлу-
мачаться слова з протилежними значеннями, характери-
зується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вжи-
вання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими прин-
ципами укладені "Словник антонімів" української мови
Л.М. Полюги (Київ, 1987) і словники антонімів російсь-
кої мови Л.О. Введенської(Ростов-на-Дону, 1982), М.П. Ко-
лесникова (Тбілісі, 1972), М.Р. Львова (М., 1988) та анг-
лійської мови В.Н. Коміссарова (М., 1964).
Словники ОМОНІМІВ. До словників омонімів включено сло-Лексикографія
255
ва, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказу-
ють на тип утворення омонімів, а також на граматичні, сти-
лістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх
протиставленість. Прикладом таких словників можуть слу-
жити "Словник омонімів української мови" О. Демської та
І. Кульчицького (Львів, 1996), "Словарь омонимов русско-
го языка" О.С. АхмановоЦМ., 1974; трете видання — 1986),
"Словарь омонимов русского языка" М.П. Колесникова
(Ростов-на-Дону, 1995).
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ. У фразеологічних словниках зібра-
но усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична
характеристика. Такими, зокрема, є академічний "Фразе-
ологічний словник української мови" у 2-х книгах (К., 1993;
друге видання — 1999), "Фразеологічний словник українсь-
кої мови" в 2-х томах Г.М. Удовиченка (К., 1984), "1000 кри-
латих виразів української літературної мови" А.П. Коваль і
В.В. Коптілова (К., 1964), "Фразеологический словарь русс-
кого языка" O.I. Молоткова (М., 1967), "Словарь латинских
крылатых слов" "М.Т. Бабичева і Я.М. Боровського (М.,
1986), "Geflugelte Worte" (Крилаті слова) Г. Бюхмана (1864,
десятки разів перевидавали).
ОРФОГРАФІЧНІ СЛОВНИКИ. В орфографічних словниках сло-
ва наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному
написанні. Одними із кращих орфографічних словників є
"Орфографічний словник української мови", укладений
С І . Головащуком, М.М. Пещак, В.М. Русанівським і
О.О. Тараненком (К., 1994) і "Український орфографіч-
ний словник" за редакцією А.О. Свашенко (Харків, 1997).
ОРФОЕПІЧНІ СЛОВНИКИ. В орфоепічних словниках подано пе-
релік слів літературної мови з позначенням нормативного
наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні слов-
ники української мови: "Словник наголосів української
літературної мови" М.І. Погрібного (К., 1973), "Українська
літературна вимова і наголос" за редакцією М.А. Жовто-
брюха (К., 1973). Широко відомі "Орфоэпический словарь
русского языка" за редакцією P.I. Аванесова (М., 1985) і
"Словарь ударений для работников радио и телевидения"
за редакцією Д. Е. Розенталя (М., 1970).
Словники ПРАВИЛЬНОСТІ МОВЛЕННЯ. Такі словники містять
найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється напи-
сання й вимова слів, словотворення, даються граматична
і стилістична характеристики слів, наводяться приклади
можливої сполучуваності слів і керування. Як приклади
цього типу словників можна назвати "Словник труднощів256
Лексика і фразеологія
української мови" за редакцією и.л. Ермоленко (К., 1989),
"Правильность русской речи" Л.П. Крисіна і Л.І. Сквор-
цова (М., 1962), "Трудности словоупотребления и вариан-
ты норм русского литературного языка" за редакцією
К.С. Горбачевича (Л., 1973), "Словарь трудностей русско-
го языка" Д.Е. Розенталя і М.О. Теленкової (М., 1976;
шосте видання — 1987).
ЧАСТОТНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках подаються слова не
за алфавітом, а за спадом частот, тобто розташовуються в
порядку від найбільш частотного до найменш частотного.
Для створення частотного словника необхідно опрацюва-
ти надзвичайно великий масив текстів (зробити підрахун-
ки в десятках, а то й сотнях мільйонів слововживань), бо
від обсягу опрацьованого матеріалу залежить ступінь об'єк-
тивності визначення місця (рангу) слова в словнику. Прик-
ладами частотних словників є "Частотний словник сучас-
ної української художньої прози" в 2-х томах (К., 1981),
"The Russian Word Count" (Частотний словник російської
мови) Г. Йоссельсона (Детройт, 1953), "Частотный сло-
варь современного русского литературного языка" Е. Штей-
нфельдт (Таллінн, 1963; багато разів перевидавався в Мос-
кві), "Частотный словарь русского языка" за редакцією
Л.М. Засоріної (М., 1977).
Частотні словники дуже корисні в лінгводидактично-
му аспекті для швидшого й ефективнішого оволодіння іно-
земною мовою. Як уже було зазначено, 1200 найчастотні-
ших слів покривають 80% будь-якого тескту. Знаючи ці
слова, можна читати і розуміти іноземні тексти (20% слів
можна зрозуміти з контексту). Через те частотні словни-
ки використовують для укладання словників-мінімумів із
іноземних мов і для створення текстів для підручників із
іноземних мов.
ЗВОРОТНІ СЛОВНИКИ. У зворотних (інверсійних) словниках
слова розташовані за алфавітом із їх кінця: а, ба, баба,
жаба, раба і так далі. Такі словники групують слова за мор-
фемами — закінченнями, суфіксами, коренями, префікса-
ми, а це дуже корисно для дослідників мови: з такого слов-
ника легко вилучити однокореневі (споріднені) слова, ви-
значити продуктивність того чи іншого суфікса тощо. В
Україні вийшли "Інверсійний словник української мови"
за редакцією С.Ф. Бевзенка (перше видання — Одеса, 1971,
друге — К., 1985) і "Обернений частотний словник сучас-
ної української художньої прози" (К., 1998). За кордоном
вийшов "Український зворотний словник" В. Ніньовсько-Лексикографія
257
го (Мюнхен — Едмонтон, 1969). Перший зворотний слов-
ник російської мови "Riicklaufiges Worterbuch der
Russischen Sprache der Gegenwart" Г. Більфельдта вийшов
у Берліні в 1958 p. Іншими зворотними словниками росій-
ської мови є "Обратный словарь русского языка" (М., 1974)
і "Грамматический словарь русского языка" А.А. Залізня-
ка (М., 1980).
СЛОВОТВІРНІ ТА МОРФЕМНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках члену-
ються слова на морфеми, визначається твірна основа сло-
ва і морфема, за допомогою якої утворене від твірної осно-
ви слово. До таких словників належать "Морфемний слов-
ник" Л.М. Полюги (К., 1983), "Морфемний аналіз: Слов-
ник-довідник" у 2-х томах І.Т. Яценка, "Словник афіксаль-
них морфем української мови" Н. Клименко, Є. Карпі-
ловської, В.Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998) "Слово-
образовательный словарь русского языка" у 2-х томах
О.М. Тихонова (М., 1985; друге видання — 1990).
ІДЕОГРАФІЧНІ словники. В ідеографічних словниках слова
розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють
на основі спільних значень, тем. Першим ідеографічним
словником є "Thesaurus of English Words and Phrases" (Те-
заурус англійських слів і фраз) П.-М. Роже (Roget), який
вийшов ще в 1852 р. У цьому словнику всі слова розподі-
лені на б класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в середині тем
виділяються ще ближчі за значенням групи, синонімічні
ряди, антонімічні пари. За назвою цього словника всі
ідеографічні словники стали називати тезаурусами
(гр. thesauros "скарб, скарбниця").
Іншим відомим ідеографічним словником є "Der
deutsche Wortschatz nach Sachgruppen" (Німецький слов-
никовий склад за предметними групами) Ф. Дорнзайфа
(Берлін, 1959). Тут лексика поділена на 20 основних роз-
ділів, таких, як "Неорганічний світ", "Рослинний і тва-
ринний світ", "Простір", "Бажання і вчинки", "Відчуття",
"Почуття" тощо. Кожен із таких розділів ділиться на кла-
си, класи на підкласи і т.д.
Ґрунтовних ідеографічних словників поки що небага-
то. Можна було б ще назвати "Diccionario ideologicco de la
lengua espanola" (Ідеологічний словник іспанської мови)
X. Касареса (в Іспанії та Італії ідеографічні словники прий-
нято називати ідеологічними).
Словники АСОЦІАТИВНИХ НОРМ. У словниках цього типу до
кожного реєстрового слова наведено асоціації, які це сло-
во викликало у людей, що брали участь у психолінгвіс-258
Лексика і фразеологія
тичних експериментах. В Україні вийшло дві такі праці
Н.П. Бутенко: "Словник асоціативних норм української
мови" (Львів, 1979) і "Словник асоціати

12. Уживана в мові лексика у стилістично-функціональному плані переділяється на стилістичні групи. Виділяється стилістично нейтральна (загальновживана, міжстильова) лексика і обмежена певними сферами вживання та стилями (стилістично забарвлена).

Стилістично нейтральна (міжсильова) лексика - загальновживана лексика, що не пов'язана з певними функціональними різновидами мови і не має експресивного забарвлення. Вона охоплює слова, якими послуговуються всі, хто володіє мовою. Ці слова пов'язані з повсякденним життям, із спільними для більшості носіїв мови поняттями, є звичайними, зрозумілими для всіх назвами явищ природи (сніг, дощ, вітер), тварин і рослин (корова, кіт, соловей, пшениця, соняшник, груша, дуб), родинних стосунків (батько, мати, дід, баба), речей, пов'язаних із життям людини і їх частин - предметів побуту, страв, предметів одягу (хата, стіл, стеля, ніж, ложка, хліб, сіль, борошно, борщ, каша, костюм, пальто, сорочка), органів людського тіла (голова, рука, око, нога, ніс), кольорів (червоний, зелений, рожевий, білий),дії і стану (плакати, летіти, бігти), місця, часу (там, сьогодні, завтра), чисел, числових понять (три, чотирнадцять, сотня, половина), службових елементів (і, але, якщо, бо, в, на, перед, під, через) тощо. Стилістично нейтральна лексика - основа усного й писемного мовлення. Вона характеризується стійкістю, хоча може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (президент, атомний, політика).

Чіткої межі між стилістично нейтральною і стилістично забарвленою немає. Деякі багатозначні слова в одних значеннях можуть бути нейтральними (вода - безбарвна рідина), а в інших - закріпленими за певним стилем (у книжці багато води).

Лексику, закріплену за певними функціональними стилями, переділяють на розмовну, експресивно забарвлену та книжну, в якій розрізняють такі групи: суспільно-політична, виробничо-професійна, науково-термінологічна, офіційно-ділова.

Розмовна лексика - це слова, якими послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. До таких належать слова з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями(базіка, вайло, чимчикувати) та розмовні варіанти лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники.

Розмовна лексика має типові словотвірні ознаки: суфікси -ій, -уга, -юка, -ака в назвах осіб (мамій, тюхтій, хапуга, злюка, писака, читака), префікс попо- (попобігати, попозаглядати). Вона об'єднує слова, що входять до загальномовного словника, не порушуючи літературної норми: бос, велик, відик, завучка, нулівка, телик.

Розмовну лексику використовують у художніх творах як засіб відтворення особливостей живого мовлення та характеристики героїв.

Експресивно забарвлена лексика - це слова, що містять у своєму значенні компонент оцінювання, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності: тяжко, гніватися, теревенити, матінка.

За способом вираження емоційності, образності експресивно забарвлена лексика поділяється на такі групи:

1) органічно емоційні слова - такі, що містять емоційне забарвлення у своєму лексичному значенні. Вони здебільшого називають психічні, внутрішні стани, характер, переживання, емоційні кваліфікації дій людини (любов, радість, здоров 'я, сум, гнів, щирий, веселий, тяжко, радіти, базікати);

2) слова, емоційність яких досягається за допомоги суфіксів зі значенням пестливості, здрібнілості, згрубілості: -к-, -ик-, -OK-, -очок-, -оньк-,-еньк-,-есеньк-,-ісіньк-, -ищ(е), -езн(ий): татко, шнурок, лебідонька, чорнявенький, малесенький, землище, старезний.

Книжна лексика - це слова, що вирізняються вузькою сферою вжитку та вносять у спілкування відтінок офіційності, науковості, урочистості. У словниках біля цих слів є позначення "кн." (книжне).

Серед книжної лексики вирізняють суспільно-політичну лексику, що охоплює слова, пов'язані з політичним, громадським життям суспільства: народ, партія, інтелігенція, держава, мир, війна, сесія, страйк, Верховна Рада, політика, пікетування, свобода, декларація, суверенітет, парламент, народний депутат, демократизація, економіка, преса, Хартія прав людини, поступ, збройні сили. Суспільно-політична лексика постійно поповнюється новими словами, що позначають поняття, пов'язані з суспільним та економічним будівництвом у державі.

Кількісно велику групу слів охоплює виробничо-професійна лексика - це слова на позначення виробничих процесів, знарядь і матеріалів праці, приміщень, характерних для різних професій і спеціальностей: боронування, косовиця, плуг, хімічні добрива (для сільського господарства), вугілля, штрек, лебідка, трос, вагонетка (для шахтарів), школа, гімназія, урок, учитель, кабінет, абітурієнт, студент, професор (для педагогів).

Виробничо-професіна лексика поділяється на групи залежно від галузей виробництва, які вона обслуговує: медична, педагогічна, металургійна, харчова тощо. їх стільки, скільки є галузей виробництва. Звичайно ж, усі галузі мають певну кількість спільних слів, наприклад: назви підрозділів (сектор, відділ, управління, департамент), назви посад (директор, керівник, бухгалтер, юрист) тощо.

З виробничо-професійною лексикою тісно межує науково-термінологічна лексика, що охоплює слова, які вживаються у науковій літературі та у мовленні працівників наукових і науково-дослідних установ.

Основну частину цієї лексики становлять терміни. Термін - це слово чи словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки. Найважливішою ознакою термінів є їх однозначність. Найбільше у мові термінів спеціальних, що характерні для певної галузі науки, культури, наприклад: мовознавчі терміни (звук, азбука, морфеміка, просте речення, номінація), історичні (історія, історіографія, феодалізм), ботанічні, технічні, медичні, психологічні, музичні, економічні. Є певна кількість загальних термінів, що вживаються у будь-якій галузі науки: аналіз, аналізувати, аргумент, система, систематизувати, класифікувати тощо.

Офіційно-ділова лексика - це слова, що вживаються в офіційно-діловому стилі літературної мови: офіційне спілкування між установами, окремими особами та установами, ділові взаємини на виробництві. Вона вживається у різного типу ділових паперах - указах, договорах, законах, актах, кодексах, наприклад: постанова, заява, інструкція, статут, свідчення, апеляція, експерт, конвенція, розпорядження, витяг, ухвала.

Значна частина офіційно-ділової лексики вже стала загальновживаною: автобіографія, доручення, квитанція, таблиця тощо.

До експресивно забарвленої лексики належать діалектизми, ар-готизми, вульгаризми.

Діалектизми - це слова, що вживаються у мовленні не всіх людей - носіїв певної мови, а лише їх частини, яка проживає в одній з місцевостей території, де поширена ця мова: хтіти, меї, свеї, легінь (парубок), перун (грім), тайстра (торба), бане, просе.

Жаргонізми - один з різновидів соціальних діалектів, слова і вирази, властиві мовленню певної групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, родом занять: коза (зразок), хата (квартира), хвіст (академ-заборгованість), дирик (директор).

Близькими до жаргонізмів є арготизм и - нелітературні слова і сполучення слів, які вживаються у мовленні декласових та антисоціальних елементів (злодію, рекетирів, бомжів, шулерів тощо). Ці слова стоять поза межами літературного вжитку: кишки (речі), карточка (обличчя).

За певних обставин спілкування уживаються вульгаризми - грубі або лайливі слова, не прийняті в літературній мові: рило, морда, пика замість обличчя, здохнути замість померти.

Жаргонізми, арготизми, вульгаризми належать до вузьковживаної лексики і в багатьох випадках нечітко розрізняються між собою. Кожен мовець ретельно добирає слова, що відповідають літературній нормі.