Налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell NetWare 4.x

Методичні вказівки до лабораторної роботи з курсу

«Операційні системи телекомунікаційних мереж»

Для студентів спеціальності

«Інформаційні мережі зв’язку»

Львів 2002

“Налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell NetWare 4.x”Методичні вказівки з курсу «Операційні системи телекомунікаційних мереж» для студентів спеціальності “Інформаційні мережі зв’язку. Львів 2002. 16с.

Автори: старший викладач Костів О.Л.

асистент Кирик М.І

Рецензент: к.т.н. доц. Бондарєв А.П.

к.т.н. доц. Коваль Б.В.

У лабораторній роботі розглянуто основні кроки з інсталяції компонент робочої станції операційної системи Novell Netware 4.x .

Методичні вказівки розглянуто на засіданні кафедри “Телекомунікації” Національного університету “Львівська політехніка” від______2002р. протокол №____.

Мета роботи: Вивчити структуру, налаштування та принципи функціонування робочої станції Novell Netware 4-х

Порядок виконання роботи.

1. Ознайомитись з теоретичними відомостями.

2. Завантажити робочу станцію Novell Netware 4-х

3. Ознайомитись з вмістом файлу startnet.bat .

4. Ознайомитись з вмістом файлу net.cfg

5. Під керівництвом викладача провести інсталяцію робочої станції Novell Netware 4-х в DOS та Windows режимах .

6. Закінчити роботу. Здати звіти.

Теоретичні відомості.

1. Структура програмного забезпечення робочої станції

Novell Netware 4-х

В операційній системі Novell Netware 4-х структура програмного забезпечення робочої станції зазнала суттєвих змін порівняно з версією 3.11. Це було зумовлене появою та впровадженням інтерфейсу специфікації ODI (Open Data-Link Interface), точнішим дотриманням вимог еталонної моделі відкритих систем, потребою передавати одночасно пакети кількох різних протоколів..Сьогодні є кілька загальноприйнятих специфікацій драйверів. Кожна з них дає змогу передавати інформацію незалежно від типу протоколу та мережевої плати. Відомо три такі специфікації:

• ODI розроблена фірмою Novell, використовують у всіх мережевих програмних продуктах цієї фірми;

•NDIS розроблена в 1989 р. фірмами Мicrosoftї та ЗСот, використовують уWindows NT, Windows 95, Windows 98. С 16-розрядний варіант NDIS, постійно резидентний у базовій пам 'яті, - NDIS 2.0, та 32-розрядні варіанти, що використовують розширену пам'ять, - NDIS 3.0, 3.1;

• PDS (Pasket Driver Specification) — компактні пакетні драйвери, розроблені фірмою FTP Softvare для підтримки Unix-систем та протоколу ТСР/ІР.

Рис.1. Cпецифікація ODI.

• Драйвер мережевого адаптера виконаний згідно зі специфікацією ODI. Він дає змогу передавати кадри у форматах різних протоколів. Постачають у вигляді виконавчого файлу, наприклад, ЗС5Х9.СОM для адаптера Еtherlink фірми ЗСОМ та ne2000.com для адаптера NЕ200 фірми Еаgle.

• Програма керування LSL (Link Support Laayer) фактично реалізує специфікацію ODI і є посередником між програмами драйверів адаптерів і протоколами комунікації мереженого та транспортного рівнів. LSL дає змогу одному адаптеру обслуговувати кілька протокольних стеків, а кільком платам — один стек.

• Програми протоколів мережевого та транспортного рівнів. Ними можуть бути ірхodi.соm для протоколу SPX/ІРХ та tcpip.ехе для протоколу ТСР/ІР.

Програма ірхоdі.сот функціонально реалізує опрацювання інформаційних пакетів послідовно протоколами мережевого(ІРХ) та транспортного(SРХ) рівнів. За допомогою протоколу ІРХ приєднують до пакетів заголовок з адресною інформацією та передають пакети як данограми (не гарантуючи їх передавання). Протокол SРХ поліпшує характеристики ІРХ, вводячи контроль передавання інформації мережею, перевіряє правильність передавання з використанням контрольних сум, працює з підтвердженнями. Якщо після кількох спроб передати інформацію не вдається, то надходить повідомлення про розірвання сполучення.

Для початкового запуску робочої станції використовують командний файл DOS startnet.bat. Він містить команди початкового завантаження станції в такій послідовності: LSL, драйвер мережевого адаптера, програма ірхodi.com.

SET NWLANGUAGE=мова

LSL

NE2000.COM (чи інший драйвер локальної мережі)

IPXODI

VLM

LSL - це програма-драйвер, що керує трафіком між декількома комунікаційними протоколами і драйверами плати мережного інтерфейсу, що підтримують специфікацію ODI (Open Data-Link Interface) Novell (як показано на приведеному нижче рис.2). LSL можна розглядати як проміжний комутаційний оператор, що одержує пакети і направляє їх у коректний стек протоколів, або посилає пакети різних протоколів через ту саму плату мережного інтерфейсу.

Рис.2. Взаємодія рівнів.

2. Структура та головні функції запитувача DOS

Окремий комплекс програм, який називаютьзапитувачем DOS (DOS requester). пов'язує прикладну програму та мережеву ОС, виконуючи функції переспрямування.

Запитувач працює разом з DOS, одержуючи запити через інтерфейс переадресування DOS (int 2Fh). DOS визначає, кому адресовано запит, і, якщо потрібно, переспрялювує його до запитувача.

Запитувач DOS має модульну структуру. (див. рис.3). Головною в ньому є програмаМенеджер VLM,яку позначають VLM.ехе. Вона приймає запити та спрямовує їх для виконання відповідному функціональному модулю vlm, керує пам'яттю, яку використовує модуль VLM, інтерпретує командний файл конфігурації запитувача net.cfg, під час входження у мережу перевіряє наявність серверів та приєднує користувача до конкретного сервера.

Окремі модулі, до яких звертається Менеджер VLM, мають розширення VLM (Virtual Loadable Module). Їх можна розділити на мультиплексори (модулі, які керують іншими модулями) та робочі модулі (в англійській термінології child). Кожен робочий модуль підтримує певну логічну функцію. Приклади окремих VLM та їхні призначення наведені у табл. 1.

Таблиця 1.Приклади модулів.

На першому (верхньому) рівні діє Менеджер VLM. Під час роботи станції він завжди завантажений та керує модулями VLM. Другий рівень називається рівнем переспрямування DOS (DOS Redirection Layer). Функції переспрямування виконує модуль redir.vlm Третій рівень — це рівень сервісних протоколів (Service Protocol Layer). Тут є багато модулів. На четвертому рівні, який називають рівнем транспортного протоколу (Transport Protocol Layer), мультиплексор транспортних протоколів tran.vlm керує модулями транспортних протоколів ipxncp та tcpncp.

Рис.3. Взаємодія модулів.

3. Конфігураційний файл net.cfg.

Для керування запитувачем DOS є спеціальний конфігураційний файл, що міститься в каталозі NWCLIENT кожної станції net.cfg.. Це текстовий командний файл, що може містити такі чотири розділи:

• [Link driver] визначається драйвер мережевого адаптера та його параметри;

• [Link support] визначаються ємність буферів для проміжного зберігання інформації, кількість адаптерних плат та стеків;

• [Protocol] задається підтримка різних протоколів; конфігурація параметрів програм протоколів NЕТВIOS, ірхodi;

• [NetWare DOS Requester] задаються параметри конфігурації робочої станції.

Найпотрібнішими є такі команди:

Auto reconnect on/off; якщо задано режим on, то auto.vlm у разі порушення сполучення спробує знову приєднати клієнта до сервера. Якщо задано OFF, то приєднання виконує користувач;

Name context=<контекст> задати контекст, який задається кожного разу під час завантаження станції;

Preferred server=<назва серверного об'єкта> задати ім'я серверного об'єкта, до якого станція буде приєднуватись під час завантаження;

Preferred tree=<назва дерева>.

4. Особливості програмного забезпечення робочої станції.

\

Додатковими особливостями програмного забезпечення, що реалізовані на рівні робочої станції, є використання протоколу багатопакетного передавання (Packet Burst Protokol)протоколу великих міжмережевих пакетів (Large Internet Paskets) та механізму електронного підписування пакетів.

Протокол багатопакетного передавання (ПБП) призначений для передавання пачки пакетів міжмережевим з'єднанням з підтвердження пачки як одного цілого. Для використання цього протоколу потрібно додаткові буфери пам'яті, однак це значно пришвидшує передавання завдяки зменшенню інформації перевіряння. У разі завантаження станції вона та сервер узгоджують між собою розмір пачки пакетів. Згодом, у випадку передавання більше одного пакета використовується ПБП, що діє за замовчуванням. Відімкнути його можна, якщо в net.cfg у секції [Netware DOS Recuester] записати

PB BUFFERS=0.

Протокол великих міжмережевих пакетів дає змогу передавати через мости та маршрутизатори великі пакети. У ранніх версіях Novell Netware розмір пакета, який проходив через маршрутизатор, не міг перевищувати 576 байт. Під час налагодження сполучення робоча станція узгоджувала максимальний розмір пакета з сервером, який перевіряв, чи є на шляху пакетів між ним та робочою станцією маршрутизатор. Якщо маршрутизатор був, то максимальний розмір пакета дорівнював 576 байт. У Novell Netware 4.х таких обмежень немає, що дає змогу збільшити швидкість передавання інформації' через маршрутизатори.

Однак ви повинні переконатися, що маршрутизатори вашої мережі здатні працювати з даним розміром пакета. Якщо який-небудь з маршрутизаторів не може працювати з пакетами, що перевищують 576 байт, для відключення LIP (Large Internet Packet) додайте у файл NET.CFG команду:

LARGE INTERNET PACKET = OFF

Механізм електронного підписування пакетів діє як одна з компонент загальної системи безпеки. У випадку вмикання цього режиму кожен пакет підписує сервер або робоча станція. Підпис перевіряється під час одержання. Якщо підпис неправильний, пакет ігнорують і про факт його появи повідомляють робочу станцію і сервер. Підписи різні на кожному пакеті. Використання механізму електронного підписування пакетів практично не дає змоги зловмиснику замінити пакети. Рівень захисту задають окремо для станції та сервера числом від 0 (електронною підпису і захисту немає) до 3 (найбільші вимоги до захисту). За замовчуванням є рівень захисту 1. Для задання рівня захисту на станції в net.cfg записують команду

Signature level=<рівень захисту>.

5. Інсталяція робочої станції.

Після підготовки робочої станції шляхом установки плати мережного інтерфейсу, знаючи всю необхідну інформацію, ви можете запускати підпрограму інсталяції. Вставте в дисковод дискету WSDOS_1 і наберіть наступне:

A:INSTALL

Після цього виводиться екран інсталяції:

Для інсталяції кожного параметра тут передбачений відповідний крок. Перелічимо ці кроки:

1.Щоб змінити каталог, у якому інсталюються файли клієнта, натисніть на першому кроці Enter.

2.На кроці 2 натисніть Y, щоб обновити файли AUTOEXEC.BAT і CONFIG.SYS перерахованими командами. Якщо ви не хочете підключатися до мережі при завантаженні робочої станції, натисніть N. При цьому буде створений альтернативний файл запуску). При виборі N вам потрібно додати у файл CONFIG.SYS параметр LASTDRIVE=Z.

3.Якщо ви хочете інсталювати мережне програмне забезпечення Windows, натисніть на кроці 3 Y, а потім задайте каталог, у якому будуть розташовуватися файли Windows.

4.Для вибору зі списку мережних дисків натисніть на кроці 4 Enter. Виведеться запит на вказівку драйвера диска. Переглянете список і натисніть Enter, коли буде підсвічена коректна мережна плата. Якщо ви не бачите в списку потрібної плати, виберіть сумісну з нею. Наприклад, багато плат Ethernet працюють із драйверами Novell Ethernet. При натисканні Enter виведеться запит на підстановку переривань, портів введення-висновку й іншої інформації. Після заповнення форми натисніть Esc.

5.Щоб почати інсталяцию, натисніть Enter. Ви можете також повернутися назад і змінити параметри. Уставляйте запитувані дискети.

6.Після установки програмного забезпечення перезавантажите комп'ютер.
Якщо команди запуску були поміщені у файл AUTOEXEC.BAT, те виконується підключення до мережі, і вам виводиться запит на реєстрацію.

6.Windows у мережі

Якщо на жорсткому диску локальної робочої станції встановлене середовище Windows, DOS Requester завантажує драйвери і параметри таким чином, що до мережних ресурсів можна звертатися з Windows. У цьому розділі описується кілька альтернативних можливостей використання Windows. В основному вони орієнтовані на полегшення задач мережного адміністрування і полегшення інсталяції Windows для тих користувачів, що хочуть звертатися до мережі через Windows.

Описані тут процедури передбачають копіювання усіх файлів Windows у спільно використовуваний каталог мережі. Опишемо три можливих сценарії:

· Метод 1. Користувачі цілком встановлюють Windows на своїх робочих станціях, звертаючи до програм інсталяції і файлам у спільно використовуваному каталозі Windows на сервері. Після цього Windows запускається з локального жорсткого диска.

· Метод 2. На робочу станцію користувача копіюються тільки ті файли, що для даного конкретного користувача різні. Всі інші файли залишаються в мережі в тім каталозі, де вони використовуються разом з іншими користувачами. Windows завантажується з мережі, але зчитує і записує файли конфігурації конкретного користувача.

· Метод 3. Користувачі цілком запускають Windows з мережі. Їхні особисті файли конфігурації зберігаються в персональних каталогах, а спільно використовувані файли Windows - у поділюваному каталозі, з яким можуть працювати всі інші користувачі Windows.

Перший метод є найкращим, але на жорсткому диску робочої станції повинне бути достатнє місце для розміщення усіх файлів Windows. Недоліком цього методу є те, що за відновлення файлів Windows і додатків у його системі відповідає сам користувач. Коли Windows встановлюється на сервері, ці задачі можуть виконувати адміністратори мережі.

Другий метод дозволяє заощадити простір на диску локальної робочої станції, тому що там записується усього кілька файлів Windows, таких як файли INI. Однак при доступі користувачів до спільно використовуваних файлів Windows збільшується мережний трафік. Відновлення виконуються на сервері, що полегшує задачі керування.

Третій метод є найбільш простим з погляду адміністратора мережі, але створює найбільш інтенсивний трафік. Цей метод варто використовувати для запуску Windows c бездискових робочих станцій.