Довершеність усталених понять

Диктує тут учинок, жест і слово.

Тут знов готові йти і розпинать,

І плакати над Розіп’ятим знову.

Когось штовхнуть, вмоститися зручніш.

Бреде в світи загублена отара –

У трясовиння йде, чи йде під ніж…

Кому - покора і чия - покара?

Нікому не дано зійти з хреста.

Мовчить Голгофи красномовна тиша.

Не вміє птах у небеса злітать,

Аж поки шкаралупу не залишить.

Тверда, мов криця, шкаралупа снів

Про мудрість і таланти скомороші.

Та мить - і землю вибито з-під ніг –

Душа блукає в хащах власних спрощень:

За частоколом звичних заборон

Навчилася і вигідно, і спритно

Не розрізняти підлість і добро…

І …Навіть не красиво говорити.

І думки недорікуватий біль,

Й чужого слова завчена округлість.

Гріха нерозкріпачені раби…

Усюди перші чи, принаймні, другі.

Хіба було б так дивно розлюбить

На тім хресті рід злий і непокірний?

Здивовані свободою раби,

Дарованою тільки лиш по вірі.

А як сприйняти? Як збагнути це?

Як у безсиллі власному зізнатись?

І замість птаха падає яйце,

І кесаря вітає щирий натовп…

Мінливий лик потворності й краси…

Лиш Він – у всьому всесвіті Єдиний –

Розп’ятий над віками Божий Син

З Голгофи повернувся, щоб спасти нас.

***

Голгофа… Голгофа… Через товщу століть

Душею ще й досі я бачу

Той хрест, що на лобному місці стоїть.

Дивлюсь я на нього і плачу…

Минули віки, та не стерли вони

Події, що сталась давно так.

Здається, і досі ще чуть: “Розіпни!”

О, Боже, мій Боже! – За що так?

Жорстокою карою світу гріхи

Лягли на безвинную душу.

А світ до страждань тих і досі глухий,

До власної долі байдужий.

Невже не пора зупинитися нам,

В минуле своє оглянутись?

Блукаючим дочкам і блудним синам

Невже не пора повернутись?

До Батька, до Бога, що й досі чекає

Терпляче і ніжно на кожного з нас.

Бо літо спасіння уже проминає

І Божої ласки кінчається час.

Голгофа, Голгофа – Господня любов,

Яку не під силу збагнути.

У думці вертаюся знову і знов

До днів тих таких незабутніх!

Голгофа, Голгофа… У серці живуть

Ще й досі страждання Христові.

Голгофа, Голгофа – до вічності путь.

І нею іти я готова.

***

Зневажений, катований, побитий,

Терплячи муки в свій останній час,

Ішов Ісус, щоб кров Свою пролити

За землю нашу грішну і за нас.

Він знав про те, для чого був Він з нами,

Щоб нас спасти і викупить з гріха,

І ось Він там з пробитими руками

Отця благає, бо земля – глуха.

Розп’яли із розбійниками разом,

Кричали: “Якщо Бог Ти, то спасись”.

А Він сказав розбійникові фразу:

“В раю ти будеш нині, не колись!”

Життя з Ісусом вічне, знайте люди,

Бо вже звершилось чудо із чудес,

Нехай же всім про те відомо буде,

Що Бог, Який був страчений – воскрес!

Могутній Бог, яка велика сила,

Він любить нас, як і завжди любив,

Заради нас віддав на муки Сина,

Щоб не загинув кожен з нас, а жив.

Нехай же вічно Він із нами буде

І охорону шле нам із небес,

Щоб ми жили, щоб знов вітались люди:

Христос воскрес! Воістину воскрес!

***

Все небо святкує… й радіє земля,

Серпанком зеленим покрився лиман,

І сипляться квіти у пісні життя, -

Воскресла природа від смертних кайдан!

Воскресла й надія тих учнів Христа, -

Їх скорбнеє серце зазнало чудес,

І ніч проминула та сліз гіркота,

Бо вождь їх – Спаситель із мертвих воскрес!

Він сили пекельні здолав на хресті,

Де пив гірку чашу страждання без меж,

Й окови смертельні розбив Він оті,

У сяєві слави Спас з мертвих воскрес!

Воскрес і вознісся Він в славу Отця,

Всі сили небесні пред Ним впали ниць,

Щоб з мертвих воскресли всі грішні серця

І вийшли з неволі гріховних гробниць.

Й прославили Ім’я спасенне Його –

Єдину надію на всю піднебесь –

І низько вклонися пред троном Того,

Хто в день цей із мертвих з тріумфом воскрес!

Все небо святкує це Свято із свят,

Христос – Пасха наша та Другий Адам!

З Ним серце воскресло з в’язниці і грат,

Воскрес Князь могутній й дав душам бальзам!

***

Відвічная правда ходила у світі,

Завійнута в тіло синів тих земних…

Створив Він вселенну, народи і квіти,

І слави печать Сам поставив на них.

Ця правда ясніша від сонць у вселенній,

Біліш Гімалаїв, могутніш всіх гроз,

Прекрасніш краси та лагідніш всіх неней, -

І ймення цій Правді – любов і Христос.

Між смерних людей так безсмертна ходила,

Щоб в’язнів звільнити, дать волю рабам,

Сліпим дать прозріння, упалим дать крила,

Всім скрушеним серцем – зцілення бальзам.

Шукала ця Правда в бурхливому герці

Заблукані душі, де смертний покров, -

Сказати всім правду про травму їх серця,

Відкрити всім тайну про Божу любов.

Та люд не збагнув цю Путь-Правду в Ісусі,

Бо правда Ваала – алтар і свічки…

Він Правду розп’яв і закув… В землетрусі

Ця Правда воскресла на вічні віки.

О, слава Тобі, Ти відвічная Правдо,

Що в тіло ходила між людських синів!

Подяка Тобі за спасіння назавжди,

За жнива людей – золотих колосків!

***

Прокинулась земля.

Ранкове сонце усміхнулось,

Проміння зверху ніжно шле.

Виблискують роси краплини

І свіжістю так пахне все.

Пташиний спів згори…

Струмка дзюрчання теж несеться,

Зливаючись в один потік.

І вся природа Богу творить

Мелодію хвали повік.

-Христос воскрес! – звучить

Не людських уст ці звуки славні,

Не зупинити їх нічим!

Вони несуться з давен давніх

Й не змовкнуть аж до вічних днів.

Але чи так в людей?

Ми переселимся думками

В людське життя тут на землі:

Побудемо сьогодні з вами

В звичайній, як і всі, сім’ї.

За тихим містом дім.

Як гарно тут усе навколо!

Зі смаком зроблено усе.

-Господарі дбайливі в домі, -

Так зразу й думка пронесе.

І не секрет то є.

Живе християнин в цім домі;

Дружина, дітки – вся сім’я.

Брат є служителем церковним,

Відоме всім його ім’я.

Великдень наступив.

Сім’я раненько пробудилась,

Не спиться так, як в звичний день.

До церкви йти усі бажають

Співати радісних пісень.

Готові всі вже йти.

Служитель-брат заглянув в Слово,

Щоб перевірити ще раз

Усі місця, які належить

Читати в цей святковий час.

Аж раптом: Хто це є?

Тихенько хтось постукав в двері.

Й несміло перейшов поріг

Гість-незнайомець. Його вигляд

Був гарний з голови до ніг.

Він ніжно подививсь

І, так запитливо, промовив:

- Христос воскрес? – І в відповідь

Почув усім знайоме слово:

- Так! Він воскрес, воістину!

І знову ж ті слова

До них вже вдруге прозвучали:

- Христос воскрес? – І в відповідь

Так само бодро прозвучало:

- Христос воскрес воістину!

Та знову в третій раз

І саме так, питальним тоном:

- Христос воскрес? – промовив гість.

І знов брат дужим баритоном:

- Воістину воскрес! – проніс.

Затихло все на мить.

Нічого більше не промовив,

Тихенько розвернувся гість

Й пішов спокійним кроком з двору.

Брат тільки в слід за ним дививсь…

… -Чи любиш ти Мене? –

Майнули в розумі у брата

Слова, що тричі запитав

Христос в Петра. І лиш опісля

Пасти овець його послав.

А ще згадалось те,

Що тричі півень заспівав був,

Як перед грішними людьми

Петро відрікся від Ісуса

Й залився гіркими слізьми.

Щось тут є спільне…

Служитель-брат, немов підбитий,

Присів, неначе й не стояв.

- Христос воскрес? – Чому ж слова ці

Питальним тоном гість казав?

Перед очима все:

Петрова відповідь поспішна,

Відречення і гіркий плач…

І все неначе поєдналось

З візитом гостя в ранній час.

Пора в служіння йти.

Дружина й діти зворушили,

Піднявши брата, наче з сну.

І всі відправились сім’єю

До церкви в ранішню пору.

Зайшов наш брат і сів.

Він не промовив так, як звично,

Могутнім голосом до всіх:

- Христос воскрес! І не пронеслось:

- Воістину Христос воскрес!

Почав служіння брат.

Не міг сказати Він нічого,

Лише у декількох словах

Він розказав, як гість до нього

Приходив і про що питав.

А потім він сказав:

- Як щиро я бажав би зараз,

Щоб кожен з нас - і я, і ти,

Почули голос, що питає:

- Христос воскрес в тобі, чи ні?

Настала тишина.

Здавалося, що кожен слухав

І в серці відповідь шукав…

Відчутня була сила Духа,

Яку для церкви Бог послав.

І, ніби в перший раз,

Та впевнено і величаво

В цей ранок неслись до небес

Слова, що дійсність визначали:

- Христос воістину воскрес!

Подумаймо ми всі.

Чи не такі самі формальні

Прийшли в служіння ми в той час?

Чи наш Христос не є той Самий,

Що милує і любить нас?

Христос є серед нас.