Механізм правового регулювання екологічної експертизи.

Підгалузь екологічного права (забезпечення режиму використання природних ресурсів; охорона навколишнього природного середовища; гарантування екологічної безпеки).

Правові форми екологічної експертизи – основні типи організації і здійснення еколого-експертної діяльності щодо апробації об’єктів, спроможних у процесі реалізації негативно впливати на режим використання природних ресурсів, стан навколишнього середовища і здоров’я людей:

– громадська (формалізована, ініціативна);

– державна (надвідомча, міжвідомча, відомча);

– наукова (академічна, вузівська, міжгалузева);

– спеціалізована (договірна) (інституціональна, асоціаційна, кооперативна);

– міжнародна (міжгалузева, комісійна, неурядова).

Види екологічної експертизи (за критеріями поділу):

– за підставами призначення:

– первинні;

– вторинні;

– за терміном проведення:

– постійні;

– тимчасові;

– за територіальними ознаками:

– загальнодержавні (республіканські);

– регіональні;

– місцеві;

– локальні;

– за порядком проведення:

– попередні;

– основні;

– додаткові;

– за об’єктним складом:

– нормативних актів;

– нормативно-технічних документів;

– проектних матеріалів;

– технологій;

– речовин;

– систем;

– техніки;

– діючих об’єктів і комплексів;

– екологічних ситуацій.

Правовий статус експерта екологічної експертизи – правосуб’єктність спеціаліста, який має вищу освіту, володіє відповідною спеціальністю і високою кваліфікацією, глибокими професійними знаннями, навичками аналізу експертної інформації, методикою еколого-експертної оцінки і набув практичного досвіду у відповідній галузі знань не менше трьох останніх років та гарантії його захисту.

Права експерта:

– вимагати подання необхідних матеріалів, відомостей для проведення екологічної експертизи;

– зобов’язувати власників, користувачів, замовників чи авторів об’єктів екологічної експертизи подавати відомості про їх екологічний вплив та висновки попередніх експертиз:

– одержувати від органів центральної виконавчої влади, інших юридичних осіб достовірні відомості, довідкові, інформаційні матеріали;

– готувати пропозиції про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, що порушують вимоги екологічного законодавства;

– ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам законодавства, екологічним стандартам і нормативам, врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень;

– вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих фахівців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;

– надсилати підготовлений висновок екологічної експертизи зацікавленим особам та органам, які приймають рішення про реалізацію об’єктів екологічної експертизи;

– викладати власну думка щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Обов’язки експерта:

– забезпечувати всебічне, комплексне, об’єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи;

– дотримуватися встановлених строків, порядку здійснення екологічної експертизи, норм, вимог екологічного законодавства;

– враховувати громадську думку з метою коригування варіантів реалізації об’єктів екологічної експертизи і підготовки науково обґрунтованих висновків;

– готувати обґрунтовані висновки і своєчасно передавати їх державним органам і заінтересованим особам;

– готувати своєчасно обґрунтовані та об’єктивні висновки;

– обґрунтувати пропозиції про повернення відповідних матеріалів на доопрацювання;

– запобігати екологічним правопорушенням шляхом внесення відповідних пропозицій щодо вдосконалення екологічної експертизи;

– забезпечувати незалежність еколого-експертної оцінки;

– вносити пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи;

– заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об’єкта екологічної експертизи.

Відповідальність експерта:

– проведення екологічної експертизи всупереч її меті, завданням, принципам і пріоритетам;

– порушення встановленого порядку проведення екологічної експертизи;

– фальсифікація відомостей і даних про наслідки екологічної експертизи;

– порушення порядку опублікування наслідків екологічної експертизи;

– порушення вимог законодавства при здійсненні екологічної експертизи;

– здійснення екологічної експертизи неправоздатними особами та експертними формуваннями;

– подання завідомо неправдивого експертного висновку;

– невиконання експертних функцій чи покладених угодою обов’язків щодо проведення екологічної експертизи;

– підготовка свідомого неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Види відповідальності:

– дисциплінарна;

– майнова;

– адміністративна;

– кримінальна.

Гарантії прав експерта екологічної експертизи – сукупність юридично встановлених засобів, що забезпечують реалізацію та захист правового статусу експерта-еколога.

Гарантії реалізації прав:

– регламентація статусу експерта екологічної експертизи виключно законодавчими актами;

– виконання еколого-експертних функцій експертом відповідно до вимог законодавства і незалежно від розпоряджень уповноважених органів, об’єднань громадян, формувань і посадових осіб;

– свобода вибору форм і методів еколого-експертного аналізу, оцінки і викладення особистої думки експерта-еколога з питань проведеного аналізу;

– визнання незаконними будь-яких дій і актів, що обмежують права експерта чи його волевиявлення;

– проведення екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку;

– заборона втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком випадків порушення експертом вимог законодавства.

Гарантії захисту прав:

– захист порушених прав експерта у судовому порядку;

– заборона будь-якого втручання в еколого-експертн4у діяльність з боку законодавчих, виконавчих та інших органів;

– відновлення порушених прав експерта;

– притягнення осіб, винних у порушенні прав експерта до юридичної відповідальності.

Соціально-правовий механізм здійснення екологічної експертизи – сукупність соціально-юридичних засобів, спрямованих на забезпечення проведення екологічної експертизи та захист прав суб’єктів еколого-експертних правовідносин.

Законодавчо-нормативне забезпечення:

– комплекс правових приписів, які передбачають підстави виникнення і припинення еколого-експертних правовідносин;

– комплекс правових приписів, які визначають об’єктивний, суб’єктивний склад та зміст еколого-експертних правовідносин;

– комплекс правових приписів, які регламентують процедуру екологічної експертизи;

– сукупність юридичних засобів забезпечення, здійснення екологічної експертизи.

Еколого-експертні правовідносини:

– склад еколого-експертних правовідносин:

– підстави виникнення;

– об’єкти;

– суб’єкти;

– зміст;

– підстави припинення.

Процедура здійснення екологічної експертизи:

– стадії експертизи:

– підготовча;

– аналітична;

– заключна.

Система гарантій:

– матеріально-правові гарантії;

– організаційні гарантії;

– процесуальні гарантії;

– контрольно-оціночні (відновлювальні) гарантії;

– захисні гарантії.

Еколого-експертні правовідносини –це різновид екологічних процесуальних правовідносин, в яких реалізується спеціальний, відособлений організаційним і правовим забезпеченням вид експертної діяльності, обов’язки та відповідальність суб’єктів цих відносин.

Підстави виникнення:

– норма закону;

– договір про надання еколого-експертних послуг;

– доручення (замовлення):

– Кабінету Міністрів України;

– органів державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

– органів місцевої державної виконавчої влади;

– органів місцевого самоврядування.

Суб’єкти еколого-експертних правовідносин:

– суб’єкти екологічної експертизи;

– особи, які беруть участь в екологічній експертизі;

– замовники екологічної експертизи;

– власники об’єктів екологічної експертизи;

– інші заінтересовані особи.

Об’єкти еколого-експертних правовідносин:

– об’єкти екологічної експертизи;

– інші матеріали оцінки екологічного впливу діяльності;

– обґрунтування доцільності способів її здійснення;

– альтернативних варіантів рішень;

– характеристики стану навколишнього природного середовища;

– видів та рівнів екологічного впливу в нормальних і екстремальних умовах;

– можливих змін експертного стану довкілля;

– еколого-економічних наслідків;

– заходів щодо зменшення рівня екологічного ризику і запобігання екологічної небезпеки.

Зміст еколого-експертних правовідносин:

– права суб’єктів еколого-експертних правовідносин;

– права суб’єктів екологічної експертизи;

– права осіб, які беруть участь в екологічній експертизі;

– обов’язки суб’єктів еколого-експертних правовідносин;

– обов’язки суб’єктів екологічної експертизи;

– обов’язки осіб, які беруть участь в екологічній експертизі;

Підстави припинення еколого-експертних правовідносин:

– юридичний склад;

– проведення екологічної експертизи;

– підготовка і передача еколого-експертного висновку.

Права і обов’язки осіб, які беруть участь в екологічній експертизі:

Права осіб, які беруть участь в екологічній експертизі:

– заявляти клопотання та одержувати консультації;

– надавати письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції;

– одержувати інформацію про хід проведення екологічної експертизи;

– знайомитися з висновками екологічної експертизи;

– заявляти про доцільність проведення додаткових екологічних експертиз;

– порушувати питання про розірвання угоди щодо надання еколого-експертних послуг у разі навмисного порушення законодавства чи умов договору;

– заявляти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства в галузі екологічної експертизи;

Обов’язки осіб, які беруть участь в екологічній експертизі:

– подавати на екологічну експертизу необхідні матеріали на об’єкти експертизи;

– подавати на екологічну експертизу висновки щодо попередньої оцінки їх екологічного впливу;

– надавати суб’єктам екологічної експертизи необхідні матеріали, відомості, розрахунки, додаткові розробки;

– вносити своєчасно корективи і зміни, виправлення помилок, що не потребують конструктивних досліджень і розрахунків;

– оплачувати своєчасно виконані еколого-експертні роботи;

– сприяти суб’єктам екологічної експертизи в об’єктивному, всебічному і комплексному розгляді об’єктів експертизи та їх науково обґрунтованій оцінці;

– виконувати вказівки та рекомендації екологічної експертизи, викладені у її висновках, своєчасно усувати недоліки і передавати об’єкти на повторну екологічну експертизу.

Процедура здійснення екологічної експертизи – визначений законодавством порядок, який включає логічну, послідовну і узгоджену систему стадій еколого-експертної діяльності, в ході яких еколого-експертні органи чи формування вирішують завдання експертного дослідження, аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи та підготовку обґрунтованого і об’єктивного еколого-експертного висновку.

Підготовча стадія:

– створення еколого-експертних комісій (груп);

– визначення завдання екологічної експертизи;

– перевірка наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів;

– встановлення відповідності поданих матеріалів вимогам чинного законодавства.

Основна (аналітична) стадія:

– аналітична обробка матеріалів екологічної експертизи;

– натурні обстеження екологічної обстановки;

– порівняльний аналіз екологічних обґрунтувань;

– часткова оцінка ступеню екологічної небезпеки запланованої діяльності;

– встановлення достатності і ефективності екологічних обґрунтувань об’єктів екологічної експертизи.

Заключна (оціночна) стадія:

– узагальнення отриманих окремих результатів еколого-експертних досліджень;

– узагальнення одержаної інформації та наслідків екологічної експертизи;

– складання висновку екологічної експертизи;

– надсилання еколого-експертного висновку заінтересованим особам.

Висновок екологічної експертизи – юридично значимий документ, який містить екологічну інформацію і оцінку апробації об’єкта еколого-експертного дослідження, що складає науково обґрунтовані засади для прийняття відповідного рішення уповноваженого органу.

Структура і зміст:

Протокольна (ввідна) частина:

– відомості про орган, що проводив екологічну експертизу;

– дані про склад експертів;

– час проведення;

– повне найменування об’єкта екологічної експертизи;

– кількісні та якісні показники об’єкта;

– відомості про виконавців екологічної експертизи;

– дані про орган, що приймав рішення щодо реалізації об’єкта екологічної експертизи;

– відомості про замовників екологічної експертизи.

Описова (констатуюча) частина:

– коротка характеристика запланованої чи здійснюваної діяльності;

– можливий вплив такої діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людини;

– ступінь екологічного ризику діяльності і нейтралізація та запобігання цьому впливові;

– обґрунтування забезпечення екологічної безпеки;

– забезпечення ефективного використання і відтворення природних ресурсів;

– заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Оціночно-узагальнююча (заключна) частина:

– узагальнена оцінка об’єкта екологічної експертизи;

– зауваження і пропозиції щодо вдосконалення змісту екологічного обґрунтування об’єкта екологічної експертизи;

– висновки і рекомендації щодо об’єкта екологічної експертизи:

– схвалення;

– відхилення від подальшого еколого-експертного розгляду;

– повернення на доопрацювання;

– можливість прийняття рішення про подальшу реалізацію.

Юридичне значення висновку екологічної експертизи:

Висновок державної екологічної експертизи:

– обов’язковий після затвердження Мінекобезпеки України;

– підстава для відкриття фінансування програм і проектів;

– підстава для доопрацювання при негативній оцінці об’єкта експертизи і передачі на додаткову державну екологічну експертизу.

Висновок громадської екологічної експертизи та висновок інших форм та видів екологічної експертизи:

– рекомендаційні:

– можуть висвітлюватися у засобах масової інформації;

– можуть надсилатися:

– радам народних депутатів;

– органам державної виконавчої влади;

– органам державної екологічної експертизи;

– замовникам екологічної експертизи;

– іншим заінтересованим особам;

– можуть враховуватися:

– при проведення державної екологічної експертизи;

– органами, що приймають рішення про реалізацію об’єкта екологічної експертизи.

Гарантії здійснення екологічної експертизи – юридичні засоби забезпечення ефективності еколого-експертної діяльності та підготовки об’єктивних висновків екологічної експертизи.

Види гарантій:

– матеріально-правові;

– організаційні;

– процесуальні;

– контрольно-оціночні;

– захисні.

Матеріально-правові гарантії здійснення екологічної експертизи – сукупність економіко-правових засобів, спрямованих на забезпечення проведення різних форм екологічної експертизи та підготовку еколого-експертного висновку.

Забезпечення проведення державної екологічної експертизи:

– кошти Республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища;

– кошти місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

– кошти бюджету Автономної Республіки Крим (щодо об’єктів, які реалізуються за рішеннями Уряду Республіки Крим);

– кошти місцевих бюджетів (щодо об’єктів, які реалізуються за рішеннями органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, та місцевих органів виконавчої влади);

– кошти замовників;

– кошти державного бюджету:

– щодо об’єктів, які реалізуються за рахунок державних капіталовкладень;

– екологічних ситуацій згідно рішень Кабінету Міністрів України;

– екологічно небезпечних об’єктів і комплексів згідно рішення Кабінету Міністрів України.

Забезпечення проведення договірної екологічної експертизи:

– кошти власників об’єктів, які замовляють експертизу;

– кошти юридичних осіб, що експлуатують екологічно небезпечні об’єкти.

Забезпечення проведення громадської екологічної експертизи:

– кошти громадських організацій;

– кошти громадських екологічних фондів;

– кошти інших громадських фондів;

– цільові добровільні кошти громадян;

– цільові добровільні кошти юридичних осіб.

Організаційні гарантії– сукупність організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення організації здійснення різних форм екологічної експертизи, підготовку еколого-експертного висновку та його своєчасної передачі заінтересованим особам.

Органи державного регулювання екологічної експертизи:

– Верховна Рада України;

– Верховна рада Автономної Республіки Крим.

Органи місцевого самоврядування в галузі екологічної експертизи:

– селищні Ради народних депутатів;

– сільські Ради народних депутатів;

– районні в містах Ради народних депутатів;

– обласні Ради народних депутатів;

– міські Ради народних депутатів;

– районні Ради народних депутатів.

Органи державної виконавчої влади:

– вищі органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України);

– органи центральної виконавчої влади (Мінекобезпеки України, Мінздоров’я України, інші органи);

– органи місцевої державної виконавчої влади.

Організаційні форми державної екологічної експертизи:

– групи спеціалістів еколого-експертних підрозділів (Мінздоров’я України; Мінекобезпеки України);

– спеціалізовані установи (Мінздоров’я України; Мінекобезпеки України);

– спеціально створювані еколого-експертні комісії;

– створення міжвідомчих еколого-експертних комісій.

Організаційні форми громадської екологічної експертизи:

– створення тимчасових чи постійних екологічних колективів;

– організація еколого-експертних формувань громадських об’єднань;

– створення інших громадських екологічних еколого-експертних формувань;

– органи управління громадських об’єднань в галузі екологічної експертизи;

– органи управління інших формувань в галузі екологічної експертизи;

– форми участі громадськості у процесі екологічної експертизи:

– виступи у засобах масової інформації;

– подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій;

– робота у складі еколого-експертних комісій;

– участь у публічних слуханнях;

– участь у відкритих засіданнях.

Процесуальні гарантії – сукупність юридичних засобів, які забезпечують порядок організації і здійснення екологічної експертизи, дотримання строків та своєчасність підготовки еколого-експертних висновків:

– процесуальне забезпечення державної екологічної експертизи;

– процесуальне забезпечення громадської екологічної експертизи;

– визначення єдиної процедури проведення екологічної експертизи;

– підготовка еколого-експертного висновку.

Етапи:

– щодо державної екологічної експертизи:

– опублікування у засобах масової інформації замовником заяви про екологічні наслідки діяльності;

– за 20 днів до початку екологічної експертизи;

– передача державним еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням розділу «Оцінка екологічного впливу»;

– створення відповідних еколого-експертних формувань для проведення державної екологічної експертизи:

– спеціальних експертних комісій;

– доручення органам чи установам Мінекобезпеки і Мінздоров’я України;

– визначення строків проведення державної екологічної експертизи;

– 60 календарних днів експертними підрозділами (установами, організаціями, Мінприроди); при складності об’єктів – 180 днів;

– 90 календарних днів комісіями;

– 45 календарних днів щодо доопрацювання матеріалів;

– щодо громадської екологічної експертизи:

– створення еколого-експертних формувань та організацій;

– ініціативною групою місцевого призначення;

– оголошення заяви про проведення громадської екологічної експертизи;

– засоби масової інформації;

– ініціатор проведення громадської екологічної експертизи за місцем знаходження громадського об’єднання чи об’єкта екологічної експертизи;

– подання цієї заяви до місцевих Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи;

– виконавчим комітетам відповідних Рад народних депутатів;

– відомості про склад громадського еколого-експертного формування;

– перелік спеціалістів;

– об’єкти екологічної експертизи;

– строк її проведення;

– визначення законних підстав відмови у реєстрації:

– щодо цього об’єкта уже проводилась громадська екологічна експертиза;

– у складі еколого-експертного формування є особа, що притягалась до відповідальності;

– об’єкт з державною таємницею;

– відповідальність за незаконну відмову.

Контрольно-оціночні (відновлювальні) гарантії – спеціально встановлені юридичні процедури, спрямовані на спростування чи визнання висновків екологічної експертизи недійсними і оскарження рішень, прийнятих на підставі висновків екологічної експертизи.

Правові процедури:

Спростування висновків екологічної експертизи:

– призначення проведення додаткової екологічної експертизи із залученням незалежних експертів;

– органи, що прийняли рішення про проведення первинної екологічної експертизи;

– місячний строк;

– заяви заінтересованих юридичних осіб;

– у випадках відмови:

– судовий порядок розгляду;

– гарантії спростування:

– залучення до проведення додаткової екологічної експертизи досвідчених експертів на конкурсній основі;

– право заінтересованих осіб на ознайомлення з матеріалами і кінцевими висновками;

– внесення зацікавленими особами пропозицій;

– включення до складу експертних комісій представників зацікавлених осіб в якості спостерігачів.

Визнання висновків екологічної експертизи недійсними:

– судовий порядок:

– порушення законодавчої процедури проведення екологічної експертизи;

– недотримання норм і правил екологічного, санітарного, будівельного законодавства, вимог екологічної безпеки;

– порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи;

– неврахування важливих екологічних достовірних відомостей стосовно територій реалізації об’єкта;

Оскарження рішень, прийнятих на підставі екологічної експертизи:

– органи державної виконавчої влади;

– судовий порядок стосовно кінцевих рішень;

– у місячний строк з дня їх прийняття.

Захисні гарантії – система юридичних засобів, спрямованих на дотримання правопорядку в галузі екологічної експертизи та захист порушених прав суб’єктів еколого-експертних правовідносин.

Види відповідальності:

– дисциплінарна відповідальність;

– адміністративна відповідальність;

– кримінальна відповідальність;

– майнова відповідальність.

Правопорушення в галузі екологічної експертизи:

– правопорушення в галузі еколого-експертної процедури:

– порушення встановленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи;

– порушення порядку утворення і організації діяльності еколого-експертних комісій і груп;

– порушення порядку опублікування наслідків екологічної експертизи;

– порушення вимог здійснення екологічної експертизи:

– проведення екологічної експертизи всупереч її меті, завданням, принципам і пріоритетам;

– невиконання передбачених законом експертних функцій чи покладених угодою обов’язків щодо проведення екологічної експертизи;

– здійснення екологічної експертизи неправоздатними особами;

– порушення вимог в галузі екології при здійсненні екологічної експертизи;

– порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи;

– незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи;

– правопорушення, спрямовані на дезінформацію здійснення екологічної експертизи і фальсифікацію її наслідків:

– створення перешкод в організації і проведенні екологічної експертизи;

– ухилення від надання еколого-експертним органам і формуванням необхідних матеріалів і відомостей;

– надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи;

– невиконання вимог державної екологічної експертизи;

– подання завідомо неправдивого експертного висновку;

– фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

– підготовка свідомо неправдивого висновку державної екологічної експертизи:

– фальсифікація відомостей і даних про наслідки екологічної експертизи;

– створення несприятливих умов для роботи експерта екологічної експертизи чи примушення його до дій, що призводять до здійснення необґрунтованої експертизи або підготовки свідомо неправдивого висновку;

– надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть справляти негативний екологічний вплив без позитивного висновку екологічної експертизи;

– недотримання під час реалізації об’єкта експертизи екологічних вимог відповідно до висновку державної екологічної експертизи.

Тема: «Правові засади управління в галузі екології (тектоекології) (с. 136; с. 144):