НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА – ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Рецензія

на курсову роботу студентки 41 -Б групи педагогічного факультету відділення „Біологія" Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім.Тараса Шевченка Орловської Іванни на тему „Конфлікти та шляхи їх вирішення".

Проблема конфліктів у навчально-виховному процесі стала предметом досліджень багатьох науковців. В умовах гуманізації та демократизації освітньо-виховного процесу сучасної школи її актуальність очевидна. Про це йдеться у вступі курсової роботи Орловської І.

Студентка аргументує доцільність вибору даної теми дослідження, окреслює об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження.

Перший розділ присвячено теоретичному аналізу основних конфліктів, охарактеризовано міжособистісні та особисті конфлікти. Відзначено, що конфлікти необхідно долати вміло, коректно.

У другому розділі розкрито структуру конфліктів. Визначено причини конфліктів та управління ними.

У розділі підкреслюється, що вміле педагогічне розв'язання конфліктів сприяє розвитку доброзичливих стосунків між вчителями та учнями.

На основі власної шкільної практики студенткою окреслено необхідні умови профілактики конфліктів у навчально-виховному процесі.

Висновки змістовні, конкретні, вичерпні. Робота ілюстрована прикладами із власного педагогічного досвіду, розробками уроків, виховних заходів.

В цілому робота відповідає встановленим вимогам до курсових робіт, може бути допущена до захисту, заслуговує на оцінку „відмінно".

Рецензент: викладач психології

С.М.Ткачук

Вступ.

Праця — це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невіддільним від людського життя. Праця — це свідома доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей. Праця — це першооснова і необхідна умова життя людей і суспільств. Змінюючи в процесі праці навколишнє природне середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, але і створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Більше того, праця є однією з найважливіших форм самовираження, самоактуалізації і самовдосконалення людини, що вже з іншого боку, але також є могутнім чинником суспільного прогресу.

Складність і багатоаспектність процесу праці, з одного боку, і ні з чим не зрівнянне соціально-економічне значення праці, з іншого, зумовили активний інтерес до неї різних наук. Особливості праці як об'єкту дослідження, полягають втому, що, по-перше, праця — це доцільна діяльність людей по створенню благ та послуг, яка повинна бути ефективною, раціонально організованою; по-друге, праця є однією з головних умов життєдіяльності не лише окремої особи, але і будь-якого підприємства чи організації, а також суспільства в цілому; по-третє, в процесі праці формується система соціально-трудових відносин, які утворюють стрижень суспільних відносин на рівні економіки в цілому, на рівні регіону, підприємства і мікроколективу.

В системі людської життєдіяльності праця синтезує не тільки економічні, але й соціальні функції, оскільки вона узагальнює достатньо складний спектр економічних і соціальних відносин. Серед завдань, що реалізуються цією категорією, — стан виробничо-технічних умов праці, матеріального і культурного рівня життя трудящих, підвищення їхнього загальноосвітнього і професійного рівня, територіальний і галузевий розподіл трудового потенціалу тощо. Іншою, не менш важливою, практичною функцією праці є її роль у формуванні системи соціально-трудової діяльності, а саме: дотримання виробничої і громадської дисципліни, відповідальність за якісне та своєчасне виконання завдань та ін. Ще однією практичною функцією праці виступає синтез факторів соціального, економічного, соціально-політичного та суто психологічного характеру, реалізація яких в практиці роботи підприємств у ринкових умовах господарювання зростає. Це, перш за все, колективність, організованість, ступінь врахування потреб, інтересів, цінностних орієнтацій працівників. Ігнорування або недооцінка цих передумов у процесі трудової діяльності суттєво обмежує і знижує потенційні можливості праці.

Об’єктивно ринкові відносини мають стимулювати не тільки розвиток економіки, а й сприяти створенню безпечних та здорових умов праці з метою найповнішого використання творчих можливостей людських ресурсів. Використовуючи економічні категорії, можна стверджувати, що невідповідність умов праці вимогам її безпеки робить таку економічну діяльність збитковою. Хоча заходи з охорони праці мають яскраво виражений соціальний характер, вони тісно пов’язані з економічно-фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання, якщо затрати на гарантування безпеки праці розглядати як прибуток у порівнянні із втратами від небезпечних подій, які виникають через відсутність безпечних умов праці. Зміни в економіці нашої країни, розвиток різних форм власності потребують нових підходів до управління охороною праці.

Менеджмент, який сьогодні є одним із головних чинників успішної економічної діяльності будь-якого суб’єкта господарювання, охоплює цю діяльність як загалом, так і її окремі складові, зокрема менеджмент охорони праці. Під політикою в галузі охорони праці розуміють публічну заяву роботодавця щодо його поглядів на підвищення рівня безпеки праці. Таку політику формують на основі загальнодержавної концепції управління охороною праці, вона має антропосоціальну направленість, у центрі якої знаходиться працівник (персонал загалом), і передбачає залучення до управління охороною праці всього персоналу від керівництва до рядового виконавця, забезпечення адекватного усвідомлення усіма працівниками наслідків від нещасних випадків, широке впровадження внутріоб’єктної стандартизації та постійне вдосконалення управління охороною праці. Охорона праці як система заходів та засобів, спрямованих на забезпечення безпеки та здоров’я людини під час праці, є невід’ємною частиною виробничого процесу зі створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення різних потреб людини.

В умовах переходу до ринкових відносин принципово змінюються пріоритети, які визначають ефективність та імідж суб’єкта господарювання. Серед критеріїв, які сьогодні використовують для оцінювання успішності суб’єкта господарювання, враховують такі як: безпека персоналу, якість виробничих та трудових процесів і як наслідок якість товарів та послуг, надійність роботи суб’єкта господарювання тощо. Останнім часом виявлено чимало чинників, що впливають на ефективність системи управління безпекою праці, але головним серед них є культура охорони праці – суспільне явище, що відображає досягнутий на певному етапі розвитку суспільства рівень організації охорони праці. Культура охорони праці охоплює цінності, уявлення і принципи, які лежать в основі управління охороною праці, та сукупність практичних дій і поведінкових реакцій, що втілюють їх у реальність.

2. Головні поняття охорони праці.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності працівників під час трудової діяльності. Таким чином, об’єктом охорони праці є здоров’я і працездатність людини, а предметом – засоби і заходи, спрямовані на їхнє збереження.

Правові заходи охоплюють законодавчі акти загального та спеціального призначення.

До загальних законодавчих актів з питань охорони праці відносять:

· Конституцію України;

· Кодекс законів про працю;

· Закон України "Про охорону праці";

· Закон України " Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Дія загальних законодавчих актів поширюється на всі об’єкти господарювання незалежно від форм власності і видів їхньої діяльності.

До спеціальних законодавчих актів про охорону праці відносять:

· Державні стандарти безпеки праці;

· Міжгалузеві та галузеві нормативні акти з питань охорони праці (Будівельні норми і правила, Санітарні норми, Правила безпечної експлуатації електроустановок, Правила пожежної безпеки та інші).

· Нормативні акти, що діють в межах об’єкта господарювання (Положення про систему управління охороною праці на об’єкті господарювання, Положення про службу охорони праці на об’єкті господарювання, Положення про комісію з питань охорони праці на об’єкті господарювання, Положення про роботу уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, Положення про навчання і перевірку знань з охорони праці, Положення про порядок атестації робочих місць щодо їхньої відповідності нормативним актам з питань охорони праці та інші).

Сфера дії спеціальних законодавчих актів поширюється на окремі галузі виробництва, види господарсько-економічної діяльності, окремі об’єкти господарювання.

Соціально-економічні заходи передбачають використання економічних методів управління охороною праці і охоплюють:

· обов’язкове соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· пільги і компенсації за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці.

Організаційно-технічні заходи направлені на забезпечення такого рівня організації праці та таких інженерно-технічних рішень з безпеки праці, які б виключили вплив на працівників шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають проведення наукових досліджень щодо впливу виробничих чинників на здоров’я людини та встановлення гранично-допустимих рівнів цих чинників на робочих місцях, а також лабораторних досліджень з метою встановлення відповідності умов праці на робочих місцях вимогам нормативних актів з питань охорони праці.

Лікувально-профілактичні заходи вимагають обов’язкового проходження попереднього та періодичних медичних оглядів для певних категорій працівників з метою збереження їхнього здоров’я чи здоров’я людей, які контактують з ними, а також передбачають особливі вимоги до охорони праці жінок, неповнолітніх осіб та інвалідів.

3. Головні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

Державну політику в галузі охорони праці проводять, використовуючи такі головні принципи:

o пріоритет життя і здоров’я працівників над результатами виробничої діяльності об’єкта господарювання;

o повну відповідальність власника (роботодавця) за створення безпечних та нешкідливих умов праці;

o соціальний захист працівників, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві;

o встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх об’єктів господарювання незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності;

o використання економічних методів управління охороною праці;

o проведення навчання, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

o комплексне розв’язання завдань охорони праці та координації діяльності державних органів влади, об’єктів господарювання та об’єднань громадян у вирішенні питань охорони праці;

o міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

2. Відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці відповідно до Закону України “Про охорону праці” буває дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна (рис.).

Рис.1. Відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних документів з охорони праці

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який приймає на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

Адміністративну відповідальність накладають на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, у вигляді штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи спеціально уповноваженого державного органу нагляду за охороною праці – Держгірпромнагляду, а також представники інших державних наглядових органів. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення досягли шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність охоплює відповідальність як працівника, так і власника об’єкта господарювання. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну об’єкту господарювання через порушення ними покладених на них обов’язків, в тому числі і порушення правил безпеки праці. Матеріальну відповідальність встановлюють лише за пряму дійсну шкоду і за умови, що така шкода заподіяна об’єкту господарювання протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Цю відповідальність, зазвичай, обмежують певною частиною заробітку працівника і вона не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до інших видів відповідальності.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Суб’єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа об’єкта господарювання незалежно від форм власності, а також громадянин – власник об’єкта господарювання чи уповноважена ним особа. Кримінальну відповідальність визначають у судовому порядку.

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА – ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ