Українізація поза межами УСРР.

Після утворення СРСР Кремль почав розгортати в національних республіках кампанію коренізації — укорінення радянської влади в неросійському середовищі. В Україні коренізація вийшла за межі бюрократичної кампанії і стала знаряддям національного відродження. Після Всесоюзного перепису 1926 р. українські керівники ставили перед політбюро ЦК ВКП(б) питання про приєднання до республіки територій Російської Федерації, на яких українці становили більшість населення. Загальна кількість українців на прилеглих до українсько-російського кордону територіях із більшістю українського населення (Кубанський і Таганрозький округи, райони ЦЧО) налічувала 2733 тисячі осіб.

Клопотання відкинули, але керівництву УСРР вдалося добитися згоди Кремля на українізацію тих районів поза межами республіки, в яких українці становили більшість. На Кубані завдяки активній підтримці населення на українську мову було переведено діяльність адміністративних установ, шкіл, ЗМІ. У Кремлі на ці успіхи дивилися з подивом і стурбованістю. Цілком українізовану Кубань довелося б приєднувати до УСРР, тобто нарощувати її й так великий людський потенціал в СРСР.

При активному тиску КП (б) України в 1920-х - початку 1930-х рр.. проводилася українізація Кубані, Ставропольського краю, частини Північного Кавказу, Курської та Воронезької областей РРФСР. У наказовому порядку школи, організації, підприємства, газети повинні були переводитися на українську мову навчання і спілкування.

На місцях передбачалося розгорнути широку мережу місцевих підвідділів українського відділу Наркомнац. Такі підрозділи, в різні періоди, існували в Ярославлі, Тамбові, Калузі, Брянську, Орші, Курську, Петрограді, Самарі, Воронежі. Для Воронезької губернії це була актуальна проблема. Так, у 1927 р. з 3 мільйонів 308 тисяч жителів губернії 67% складали росіяни, а 33% - українці. Представники інших національностей в межах губернії були дуже нечисленні і становили близько 0,5% усього населення.

Українці були розселені в шести південних повітах Воронезької губернії, де проживали компактними групами, складаючи від 16 до 91% населення повіту.

Воронезьке губернське керівництво всіляко прагнуло розвивати в українському населенні почуття національної ідентичності і на нараді по комуністичному освіті при Губкоми ВКП (б) від 16-18 жовтня 1927 р. були поставлені наступні завдання: «У південних районах губернії укомплектувати бібліотеки українською літературою. Губернська печатка повинна більше приділяти уваги на висвітлення життя українців ». Крім того постійно зверталася увага на те, що «стосовно районів, де переважна населення українці, надсилаються працівники не вміють володіти українською мовою, треба це зжити».

З метою посилення керівництва роботою серед національних меншин, при губвиконкому в листопаді 1925 р. був виділений спеціальний уповноважений по керівництву цією галуззю роботи.

У серпні 1926 р. при Губкоми був створений підвідділ по роботі серед національних меншин і 17 січня 1927 р. в штат організаційного відділу губвиконкому був введений інструктор-українець.

Південним повітах давалися директиви виділити уповноважених по керівництву роботою серед національних меншин завідувачем відділів народної освіти. По освіті виділялися інструктори-українці. Більш того, в Валуйському, Богучарській і Россошанське повітах було наказано двом інспекторам вивчити українську мову або замінити їх вже знають українську мову.

У справі українізації освіти у Воронезькій губернії було зроблено досить багато.

У Воронежі було українське відділення на робітфаку, де навчалося 75 чоловік. При педагогічному факультеті ВДУ була кафедра української мови. У 1926 р. були організовані одномісячні губернські курси з перепідготовки вчителів-українців для шкіл першого ступеня, які закінчили 78 осіб. У 1927 р. з'явилися 40-денні курси в місті Воронежі на 78 осіб. З політико-освітніх установ у Воронежі був український клуб.

Для перепідготовки працівників політичної освіти влітку 1926 р. в губернії вперше були організовані губернські курси на кошти Ради по освіті національних меншин) Наркомосу на 30 чоловік і курси ліквідаторів неписьменності на 75 осіб. У 1927 році були організовані місячні курси для працювали в хатах-читальнях українців на 30 осіб. Крім того, були проведені двомісячні курси з перепідготовки працівників з ліквідації неписьменності.

Підготовча робота по українізації низового радянського державного апарату була розпочата в травні 1926 р. Проводилася широка роз'яснювальна кампанія про політику радянської влади в національному питанні, і виявлялося ставлення українського населення до українізації низового радянського апарату.

У результаті проведення кампанії було виявлено, що українське населення охоче йшло назустріч заходам щодо українізації місцевих органів влади.

Беручи до уваги наявність працівників, які знають українську мову, і бажання населення, у Воронезькій губернії у вигляді досвіду було вирішено українізувати 3 волості. Для підготовки працівників у українізований адміністративний апарат у місті Росош були організовані окружні одномісячні курси, де було підготовлено 50 чоловік.