Матеріальна та духовна культура трипільської цивілізації

Одну із найзагадковіших археологічних культур Східної Європи – трипільську – відкрив у 1893 році видатний український археолог Вікентій Хвойка.

Ареал існування цієї культури простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров’я на сході.

Трипільська культура існувала в 4-сер.3 тис. до н. е.)

На сьогодні відомо близько тридцяти трипільських протоміст. Найбільші протоміста існували на середньому етапі Трипілля у межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Так, площа поселення в Тальняках займала 450 га, а в Майданецькому – 250 га. За приблизними підрахунками археологів, на їх території могло водночас проживати до 10-15 тис. осіб.

Поселення були украплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини.

На другому поверсі кожної будівлі біля вікна був невеликий вівтар у формі хреста або кола, прикрашений спіральним орнаментом.

Великі трипільські протоміста були економічними, громадськими, військовими та культовими центрами.

Зародки писемності - нині відомо понад 100 знаків, нанесених у різних варіантах на керамічний посуд.

Найзагадковішою сторінкою в історії духовної культури трипільців є спалення дерев’яних будівель. Сучасні дослідження цих пам’яток переконали вчених в тому, що трипільці жили за своєрідним замкненим циклом, який тривав у середньому 60-80 років.

На полях вирощували тверді сорти пшениці, ячмінь, горох, просо. Для обробітку полів і збирання врожаю застосовували здебільшого знаряддя праці з каменю, кісток, рогів, глини, хоча інколи трапляються й мідні вироби. Велике значення мало запровадження дерев’яного плуга, завдяки чому землеробство стало надійнішим за мисливство способом добування поживи. Протягом розвитку трипільської культури поступово вдосконалювалися зубчасті серпи і з’являлися молотильні дошки. Збільшувалася кількість ткацьких верстатів. А шкури обробляли значно менше, аніж у раніших культурах.

Найвідоміші в мистецтві Трипілля розписна кераміка виготовлена без застосування гончарного круга. Різні посудини ліпили вручну і обпалювали при високій температурі у спеціальних двоярусних печах.

Одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика – різні за стилем і формою жіночі і чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що уособлюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості і загального добробуту. Виготовляли фігурки диких і свійських тварин.

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі.

В Україні трипільська культура збереглася у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою спорідненість зі своїми пращурами, що населяли проукраїнські землі задовго до появи слов’ян. Розписування хат, печей, коминів, геометричні та рослинні орнаменти, що використовуються й досі у килимарстві, гончарстві, різьбленні, вишивках, писанках – це ті ланки, що несуть у собі зв’язок тисячоліть, культур, зв’язок поколінь.