Особливості роботи над літературними джерелами.

Наукова робота виконується на основі глибокого вивчення літературних джерел. Підбір і вивчення літератури для виконання наукового дослідження є одним із важливих етапів роботи студента.

Пошук літературних джерел можна проводити різними методами. Іут Студент-дослідник практично реалізує знання, здобуті в процесі вивчання курсів '"Вступ до спеціальності'', "Основи педагогічних досліджень" і користується порадами свого керівника. Можна запропонувати такий загальний порядок опрацювання літературних джерел:

вивчення фондів бібліотеки університету та інших бібліотек за

тематичними й авторськими каталогами;

вивчення літератури, зібраної у фондах фахових навчальних

Кабінетів, наукових лабораторій і кафедр університету;

«знайомлення з науковими публікаціями провідних науковців

Кафедри, факультету, університету;

Робота з періодичними виданнями фондів читального залу

бібліотеки університету;

користування послугами бібліотек з мережі ІМТЕКНЕТ і

Електронними версіями потрібних джерел на лазерних дисках;

інші джерела за порадою керівника.

Накопичення, зберігання та створення умов для користування літературними джерелами здійснюють бібліотеки (наукові, технічні, медичні, педагогічні, історичні, зарубіжної літератури тощо). У бібліотеках встановлено певний порядок зберігання інформації. Існує основний і довідковий фонд.

Основний фонд складають: книги, журнали, збірники, бюлетені, звіти, рукописи тощо. Завдяки значному поширенню персональних комп'ютерів надійними і зручними для зберігання інформації стали диски (дискети) й лазерні компакт-диски.

Довідковий фонд містить сукупність вторинних інформаційних Документів основного фонду. Вторинна інформація є результатом аналітико-синтетичного логічного опрацювання первинних документів з метою відображення їхнього змісту в "згорнутому" вигляді. Найпоширенішим видом такого опрацювання та найбільш

< гислого оформлення відомостей про різноманітні публікації £ каталоги та картотеки, що можуть мати й електронні версії.

Каталог ознайомлює читача з друкованими виданнями, які має пібліотека. Він складається з карток, у яких занотовані основні характеристики книги: шифр, що позначає .місце зберігання книги в чібліотеці та використовується для швидкого знаходження книги працівниками бібліотеки; автор, назва, коротка анотація та інша Інформація. Картки в каталогах класифікують за певними ознаками, існує три основних види каталогів:

алфавітниймістить відомості про наявні у бібліотеці

літературні джерела незалежно від їхнього змісту, розміщені в алфавітній послідовності прізвищ їхніх авторів або назв установ. Картки апфавітного каталогу зберігаються у скриньках, на яких указані перші склади прізвищ авторів (наприклад, "Гар - Гвід", "Сем - Сол");

систематичний- складається за галузями знань: наука, освіта, техніка, економіка та ін. Він дає можливість визначити, з яких галузей знань і які саме книги є в бібліотеці;

предметний-- відображає окремі питання й утворюється за назвами предметів із дотриманням алфавіту. Структура такого каталогу визначається переліком предметних рубрик, які є коротким словесним виразом теми друкованих творів. Крім алфавітного, систематичного та предметного каталогів у чтліотеках є картотеки газетно-журнальних статей, рецензій та інші ІІ'матичні картотеки.

За алфавітним каталогом можна відшукати будь-яку інформацію, ••маючи прізвище автора документа, його редактора чи назву п'-ршоджерела. За систематичним каталогом можна підбирати Інформацію для різних галузей знань. Для прискорення пошуку пчфібної інформації до каталогу додається ключ алфавітно-предметний покажчик.

В алфавітному каталозі картки з описом видань розміщуються в І'-чельному алфавітному порядку прізвищ авторів або назв творів. ІІІчб полегшити пошук потрібних видань, важливо знати основні 'Ч'.ІшІла розміщення карток у такому каталозі: І Картки розставляються за алфавітом прізвищ авторів і назв книг. ¹ Місце картки в алфавітному ряду визначається першим словом у бібліотечному описі. В разі збігу перших слів картки розставляють їм другим словом, за третім тощо.

'-Ікщо прізвища авторів однакові, то розміщення карток у каталозі І Іійснюють із урахуванням імен авторів; якщо збігаються імена, то

враховують "по батькові", якщо й вони однакові, то враховують назву книги.

4. Картки на авторів з подвійними прізвищами розміщуються після
карток на авторів, прізвища яких збігаються з першою частиною
подвійного прізвища.

5. Якщо в заголовку трапляється абревіатура назви країни, установи
чи організації, то вона приймається за одне слово й картки
розміщуються відповідно до його буквеного складу.

6. Якщо опис починається з числівника, написаного цифрами, то при
розміщенні карток до уваги береться його словесне вираження.

7. При розміщенні карток на видання одного автора алфавітний
порядок порушується. Спочатку ставляться картки з описом повних
зібрань творів, після них - вибраних творів, потім - окремих творів
у алфавітному порядку.

Прискорення пошуку потрібних відомостей у алфавітному каталозі забезпечують роздільники з зазначенням букви, складу, слова або прізвища.

У систематичному каталозі картки розміщені за певною системою класифікації. У бібліотеках вищих педагогічних навчальних закладів в основу створення систематичних каталогів покладено Бібліотечно-бібліографічну систему класифікації (ББК). Вона визначає такі розділи каталогу:

А - Загальне/наукові та міждисциплінарні знання

Б - Природничі науки в цілому

В — Фізико-математичні науки

Г- Хімічні науки тощо.

Частини розділів (підрозділи) систематичного каталогу розмежовуються за допомогою роздільників і зв'язані між собою. Поділ розділів на частини передбачає перехід від загальних питань до більш вузьких. Наприклад,

Дидактика - Методи навчання - Словесні методи...

У систематичному каталозі пошук проводиться поступово: спочатку знаходять скриньку з потрібним написом, а потім переглядають роздільники в ньому. Кожний роздільник має свій індекс, наприклад:

Розділ Ч 30/49 - Народна освіта. Педагогічні науки.

У ньому виділяють такі підрозділи:

431- Загальна педагогіка

Ч 33 - Історія народної освіти й педагогічної думки

Ч 34 - Організація народної освіти

Ч 41 -Дошкільне виховання

Ч 42 - Загальноосвітня школа. Шкільна педагогіка Ч 45 - Професійна та спеціальна освіта Ч 48 - Вища освіта тощо.

Кожний підрозділ систематичного каталогу також має свій поділ, наприклад:

Ч 21 - Наука. Науково-дослідна робота Ч 210-Загальні проблеми науки

4213- Історія науки

4214- Організація науки

Ч 215 - Науково-дослідна робота

4216- Вчені. Наукові працівники.

За роздільником у систематичному каталозі картки розставлені в алфавітному порядку.

Основна функція предметного каталогу - довідково-інформаційна. Предметний каталог значно доповнює можливості систематичного каталогу, оскільки дозволяє вести пошук потрібної літератури в міжгалузевому, предметному розрізі. Такий каталог не є обов'язковим чля всіх типів бібліотек і лише в деяких великих бібліотеках він нідіграє роль основного. До предметного каталогу звертаються тоді, коли потрібно знайти літературу з конкретної теми, але назви книг і автори невідомі [23, 162-167].

Уміле користування довідковим фондом сприяє скороченню часу на пошук потрібної інформації та підвищує ефективність праці дослідника. І хоча пошук інформації щороку спрощується через те, що '/являються електронні версії бібліотек з можливістю їх отримання через мережу Іпіегпеї, все таки кожен, хто починає працювати з Іітературними джерелами, повинен знати основні положення Ірадиційного пошуку це стане у пригоді і при користуванні персональним комп'ютером. Найчастіше головним критерієм у цій траві виступає власний досвід дослідника. Науковий працівник постійно працює з різноманітними літературними джерелами. Протягом тривалого часу він практично, часто суто інтуїтивно підбирає ті видання, які містять найціннішу, на його погляд, наукову Інформацію та запам'ятовує ті джерела, в яких містяться матеріали, пІо зацікавили його. Так поступово формується збірка найважливіших тжерел інформації.

Методика пошуку першоджерел має свою специфіку. Найпростіший спосіб не обминути потрібної інформації- регулярний перегляд у бібліотеках виставок нових надходжень. Але цей оперативний шлях містить багато елементів випадковості, коли основний масив потрібної інформації може залишитися невідомим.

Тому науковцю-початківцю все таки корисно дотримуватися загальновизнаних методичних рекомендацій, що стосуються, зокрема, педагогічного дослідження.

При роботі над науково-педагогічним дослідженням доцільно використовувати довідники з педагогіки, психолргії, мови тощо. Важливим джерелом для роботи є підручники, навчальні посібники з педагогічних дисциплін, а також статті, опубліковані в журналах "Рідна школа", "Початкова школа", "Дошкільне виховання", "Палітра педагога", "Все для вчителя", "Педагогіка і психологія" тощо. Публікуються цікаві статті й у педагогічних газетах "Освіта України", "Освіта", "Директор школи" та ін.

Роботу з літературними джерелами розпочинають з вивчення державних документів, підручників, навчальних посібників, довідників, а також монографій. Потім вивчаються статті в журналах. Разом із указаними літературними джерелами можуть бути використані збірники наукових праць, збірники наукових статей і матеріали наукових конференцій.

Однак, у науковій роботі, за всієї різноманітності джерел та пріоритетів дослідження, важливо дотримуватися певних вимог комплексного використання наявних джерел під час вивчення проблеми. Розглянемо найпоширеніші з них.

Як уже зазначалося, якісно провести науково-дослідну роботу - це, передусім, вивчити й проаналізувати раніше опубліковані роботи за темою дослідження. Результати досліджень із різних наук і галузей життєдіяльності відображені в різних видах наукових робіт. Найперше - у монографіях, наукових статтях, тезах, рефератах, дисертаціях, наукових доповідях і звітах.

Монографія-- один із основних видів науково-літературних джерел, в якому найглибше та найпослідовніше викладаються результати наукових досліджень. Звичайно монографія публікується на матеріалах дисертаційних досліджень (кандидатських чи докторських), їхніми авторами, як правило, є відомі вчені. В монографіях знаходять відображення як теоретичні, так і прикладні (практичні) частини дослідження. Вони, як путівники, вказують шлях дослідникам у певних напрямках, розкриваючи суттєві теоретичні положення, а також способи досягнення результатів. Монографії треба читати уважно, занотовуючи найважливіші положення, висловлювання, рекомендації автора. Крім того, ці роботи здебільшого супроводжуються докладними списками літератури за проблемами дослідження, які відкривають широке поле для плідного пошуку. Дослідникові-гючатківцю корисно звертати увагу насамперед на цей

вид науково-літературних джерел, порадившись з науковим керівником, вивчити кілька робіт, що були опубліковані за останні 10-15 років.

Статті-- найбільші за обсягом (до 24 друкованих сторінок) публікації, які висвітлюють питання, що вивчаються, погляди автора з конкретних проблем, результати дослідження. Дослідник може '.вертатися до статей, опублікованих у різних наукових збірниках чи в спеціальних наукових журналах. До речі, специфіка наукових журнальних статей -- у донесенні найоперативнішої інформації, у розгляді тих проблем, які актуальні сьогодні. Систематично переглядаючи наукові журнали, беручи до уваги опубліковані в них статті, дослідник "тримає себе на матеріалі" за темою вивчення.

Тези- коротко сформульовані положення висновків, підсумків, рекомендацій за матеріалами дослідження з тих чи інших проблем. Обсяг їх невеликий 2-3 сторінки. Збірники тез здебільшого публікуються згідно з матеріалами конференцій, присвячених розгляду конкретних проблем дослідження.

Дисертаціїце наукові рукописні роботи, фундаментальні дослідження, після захисту яких аспіранту, докторанту надається вчений ступінь кандидата чи доктора наук. За матеріалами дисертацій публікуються короткі викладки, що називаються авторефератами; при-потребі ними може користуватися дослідник. Звернення до тих чи Інших науково-літературних джерел рекомендується погодити з ' науковими керівниками.

Метод аналізу науково-літературних джерел допускає короткий, ;Іле інформативно насичений запис основного змісту кожного літературного джерела. Практика накопичила достатньо способів фіксації та осмислення вивченого літературного матеріалу. До них можна віднести передусім анотування, тезування, конспектування, реферування, цитування, конструювання.

Анотація- це коротке узагальнене викладення змісту наукового Іжерела. Обсяг анотації повинен бути невеликим, не перевищувати однієї сторінки. Анотацію аналізованого джерела рекомендується фіксувати в індивідуальній картотеці дослідника, про що йшлося шііце. Оскільки кожна книга супроводжується опублікованою .піотацією, дослідник звертається до неї, щоб ознайомитися :; Іжерелом. Потім рекомендується звернутися до заголовка, щоб мати повніше уявлення про роботу, що вивчається. До індивідуальної бібліографічної картки картотеки дослідника, крім анотації, рекомендується вписувати також назви найбільших розділів, що іімкликають його інтерес.

Анотуваннязагальний метод обробки змісту джерела Конкретніше уявлення про зміст джерела дає складання у процес читання заміток із найціннішими положеннями, позиціями автора висновками та пропозиціями. При цьому рекомендується відразу а відмітити сторінки, де вони опубліковані, щоб під час оформлення своєї наукової праці робити посилання на них. Складання таких заміток може здійснюватися різними способами.

Відомо, що запис зберігає частину прочитаного. Він дисциплінує, змушує повніше заглиблюватися в зміст, привчає виділяти основне, сприяє міцнішому засвоєнню, повторенню та закріпленню матеріалу.

Наведемо деякі рекомендації щодо роботи з книгою при підготовці конспекту, тез доповідей, реферату.

Вимоги до бібліографічного опису літературних джерел є спільними для всіх, хто має справу з книгою. В описі кожен знак має важливе значення (кожна кома, крапка, двокрапка); вони є орієнтирами в світі книг під час їх пошуку. Знаючи їх і маючи невелику практику роботи з книгою, дослідник через невеликий проміжок часу буде дотримуватися їх автоматично, не витрачаючи часу на опис літературного джерела.

Звернення до різноманітних літературних джерел створює можливість прилучатися до широкої інформації з теми дослідження] Однак утримати її в пам'яті надовго людина не може. Тому, кожний! дослідник повинен виробляти конкретні прийоми фіксації та] збереження потрібної інформації. Одним зі сталих прийомів збереження інформації, який можна порекомендувати, - складання індивідуальної картотеки за темою наукової роботи. Суть її в тому, що кожне літературне джерело фіксується на окремих картках (згідно з вимогами бібліографічного опису) зі вказівкою автора, назви джерела, місця видання, видавництва, року, а також самого змісту роботи.

Планє попередньою формою запису прочитаного. Він передує тезам та конспекту - складнішим та змістовнішим формам нотування. Змістовні тези неможливі без попередньо складеного чіткого плану, хоча зміст і обсяг плану та тез можуть відрізнятися. Вдало сформульовані тези містять у собі всі основні питання, які має відбивати план. ЦІ питання у тезах доповнюються положеннями, що розкривають окремі аспекти мікротем. Отже, тези -• це стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту, що вбирають суть висловленого. Якщо план допомагає уявити структуру тексту та назвати його основні теми, то тези розкривають суть усієї текстової ' інформації. Ця форма аналітичного запису прочитаного передбачає переробку первісного тексту трансформацією більших мовних

одиниць у менші. Під час складання тез відбувається ущільнення, (гортання мовних одиниць різними переформуваннями (наприклад, зміст словосполучень передається одним словом цілого речення -окремим словосполученням, складне речення замінюється простим тощо). Робота над складанням тез потребує поступового, творчого підходу, а її результати залежать від багатьох чинників творчого підходу (врахування мети роботи, характеру тексту, індивідуальних особливостей укладача тощо). Розрізняють два види тезування: відбір авторських тез із тексту; формулювання основних положень статті чи розділу книжки власними словами. Складання тез - важливий засіб підвищення рівня самостійної роботи, розвитку логічного мислення, мовленнєвої культури студентів.

Одним із поширених способів фіксування змісту джерела є цитування,тобто точне (дослівне) відтворення тексту джерела зі збереженням усіх розділових знаків. Цитата в самій роботі дослідника переться в лапки і на неї обов'язково подається посилання (в кінці кожної сторінки чи за нумерацією списку літератури, що використовувалась, із зазначенням автора, назви джерела, сторінки запозичення цитати).

Важливе місце в роботі з книгою належить тематичним випискам, які треба виконувати так, щоб у подальшому можна було скористатися ними під час написання текстової частини наукової роботи. Дослідникові-початківцю корисно знати певні правила опрацювання літературних джерел. Наприклад: