Тампонажні системи для ліквідації поглинань
Для забезпечення можливості прокачування до зони поглинання і якісного перекриття поглинаючих каналів тампонажна суміш має володіти певними фізико-механічними властивостями і відповідати таким вимогам:
o мати високу рухливість і зберігати її на час закачування і протискування в канали поглинаючого пласта;
o строки затужавіння і затверднення, а також пластична міцність мають легко регулюватися відповідно до геолого-технічних умов. Початок затужавіння суміші після прокачування її до заданого місця має бути не менше 10-15 хв і не більше 25-30 хв;
o густина має бути близькою до густини промивальної рідини, щоб не допускати порушення рівноваги в системі «свердловина-пласт»;
o має бути стійкою до розчинення промивальною рідиною або пластовою водою;
o швидко нарощувати структурно-механічні властивості; тампонажний камінь повинен мати міцність на стиснення не менше 0,5-1,0 МПа через 8-16 год затверднення і не руйнуватися під дією агресивних пластових вод, температури і тиску.
Для ізоляції зон поглинання використовують суміші на основі в'яжучих речовин, полімерів, твердіючі суміші і суміші на глинистій основі (нетвердіючі суміші). Вони можуть бути у вигляді розчинів і паст.
До розчинів належать суміші з невеликою початковою міцністю структури (0,3-0,8 кПа) і розтічністю 13-15 см. Вони більш ефективні для ізоляції пластів з малою і середньою інтенсивністю поглинання.
До паст належать нетекучі, але прокачувані маси, які мають початкову пластичну міцність понад 0,8 кПа. Пасти ефективні у разі ізоляції зон інтенсивних поглинань, які мають місце у велико-тріщинних і кавернозних породах.
З цементних сумішей слід назвати раніше описаний піноцементний розчин, який має високі кольматуючі властивості.
Швидкотужавіючу суміш (ШТС) на основі ПЦТ одержують шляхом добавки до розчину прискорювачів затужавіння, таких, як хлористий кальцій (СаС12), кальцинована сода (Na2C03), Їдкий натрій (NaOH), хлористий натрій (NaCl), рідке скло (Na2Si03) та ін. ШТС, що розширюється в об'ємі до 5%, можна приготувати з суміші 20-30% ГГЦ із ПЦТ.
Гіпсові розчини для пластів з температурою 25-35 °С використовують з уповільнювачами затужавіння (КМЦ, сульфіт-спиртова барда (ССБ) та ін.), оскільки вони не реагують на підвищений вміст води.
Гіпсоцементну суміш можна одержати в сухому вигляді або з розчину гіпсу з уповільнювачем і тампонажного розчину. Змішують гіпс із цементом у співвідношенні 1:1. Суміш більш стійка до розбавлення водою, ніж цементний розчин.
Цементно-бентонітові суміші складаються з цементу і глини у співвідношенні 2:1 або з меншою кількістю глини. Добавка сірчанокислого глинозему забезпечує стабільну початкову рухомість на час, достатній для закачування суміші в зону поглинання (80-100 хв), і в'язкість швидко зростає.
В деяких випадках для ліквідації поглинання використовують звичайні або обважнені цементні розчини з великою водовіддачею та низькою стабільністю. Завдяки інтенсивному відфільтровуванню води в пласт скорочується час загуснення цементного розчину, що сприяє швидкому закупорюванню поглинаючих пластів.
Розчини на вуглеводневій основі, як правило, на дизельному паливі швидко досягають великої пластичної міцності після заміщення в них дизпалива водою. Для підвищення рухомості в процесі прокачування розчину додають ПАР (креозол та ін.). Вміст дизпалива становить 30-40%, креозолу 0,5-1% від маси цементу і до 6% прискорювача (кальцинованої соди).
Використовують також соляробентонітові (1:1) і соляроцемент-нобентонітові суміші, в яких маса цементу становить 30-50% від маси бентонітового порошку. Під час змішування з водою утворюється тампонажна паста з високою в'язкістю. Під час прокачування через бурильні труби суміш ізолюється від промивальної рідини верхньою і нижньою порціями дизпалива об'ємом по 0,5 м3. Об'єм суміші не має перевищувати 5 м3.
Підвищення якості ізоляції пластів можна досягнути введенням до цементного розчину наповнювачів, які підвищують закупорюючі властивості суміші. Наприклад, волокнисті закупорюючі матеріали (азбест, кордове волокно, сіль та ін.), пластинчаті матеріали (слюда, бавовник та ін.), гранульовані наповнювачі (перліт, гумова пульпа, целюлярна пластмаса та ін.) ефективно закупорюють пласти, складені з гравію та піску у широкому діапазоні розмірів зерен (3-20 мм).
Полімерні тампонажні суміші все частіше застосовують для ізоляції поглинаючих пластів завдяки їх високим технологічним і тампонуючим властивостям. З тієї ж причини широко використовують ТГР.
Одним з видів тампонажної пасти на глинистій основі є в'язка тампонажна паста (ВТП) з глини при W= 0,4 і добавкою 0,5- 1,5% СаС12.
Гіпаноглинисту пасту (ГГП) одержують змішуванням глинистого розчину на 15-20% водному розчині СаС12 з розчином гіпану 8-10% концентрації. Розчини готують окремо в двох ЦА, а потім одночасно закачують у свердловину.
Метасоцементну пасту (МЦП) одержують шляхом змішування водно-лужного розчину метасу 10-15% концентрації з цементною суспензією на водному розчині СаС12. Аналогічно приготовляють гіпаноцементну (ГЦП), поліакриламідцементну (ПААІДП) пасти та деякі інші. Змішування проходить в процесі закачування обох розчинів в колону бурильних труб та транспортування по ній в зону поглинання.
Якщо у більшості тампонажних розчинів від контакту з промивальною рідиною і пластовою водою ізоляційна здатність погіршується, то для паст це не характерно. Крім того, вони не розтікаються, тому їх доцільно використовувати для ізоляції зон інтенсивних поглинань у сильнотріщинуватих і кавернозних породах.
Дата добавления: 2014-12-29; просмотров: 1196;