Робота 27

Визначення інтенсивності дихання (за методом П. Бойсен-Йенсена)

Інтенсивність дихання визначають за кількістю спожитого кисню або виділеного вуглекислого газу. Метод базується на вимірюванні кількості виділеного рослиною СО₂ в замкненому об’ємі. Кількісне визначення СО₂ в повітрі можливе завдяки зв’язуванню його розчином Ва(ОН)₂, залишок якого відтитровують кислотою.

Мета роботи: визначити та порівняти інтенсивність дихання пророслого насіння різних культур.

Прилади і матеріали дослідження: термостат; термометр; 4 конічних колби на 300 мл; годинник; корки з отвором або плівка Parafilm; мірні циліндри на 20 мл; марля; нитки; 0,02 н Ва(ОН)_2; 0,02н НCl, фенолфталеїн; проросле насіння пшениці, гороху, соняшника, квасолі тощо.

Хід виконання роботи

1.Дослід проводять у конічних колбах місткістю 300 мл. Перед дослідом чотири колби протягом 15-20 хв витримують відкритими, далі закривають корками з отвором або плівкою Parafilm. Одна колба є контрольною і служить для визначення початкового вмісту СО₂ у повітрі, у дві інших поміщають досліджувані об’єкти. Це може бути проросле насіння пшениці, гороху, соняшника, квасолі тощо. Можна порівняти дихання половинок насінини із зародком і без нього, насіння живого і прокип’яченого, сухого і пророслого насіння.

2.У кожну колбу через невеликий отвір наливають по 20 мл 0,02 н Ва(ОН)₂ і 2-3 краплі фенолфталеїну. Наважки насіння (4-5 г) поміщають у марлеві мішечки і підвішують їх над розчином за нитку, пропущену між корком і горлом колби. При роботі з зеленими частинами рослин колби потрібно поміщати в темряву, щоб виключити процес фотосинтезу. Колби періодично струшують, щоб зруйнувати плівку ВаСО₃, яка утворюється на поверхні розчину.

3.Під час досліду вуглекислий газ реагує з баритом за рівнянням:

Ва(ОН)₂ + СО₂ = ВаСО₃↓ + Н₂О

Надлишок бариту титрують 0,02 н розчином НCl до зникнення рожевого забарвлення. При титруванні кінчик бюретки пропускають у отвір корка. Реакція відбувається за рівнянням:

Ва(ОН)₂ + 2НCl = BaCl₂ + 2Н₂О

4.Різниця між об’ємом соляної кислоти, що йде на титрування бариту в контрольній і дослідній колбах, помножена на 0,44 (кількість мг СО_2, що відповідає 1 мл розчину Ва(ОН)₂ або 1 мл НCl 0,02 н), відповідає кількості вуглекислого газу, яку виділили рослини при диханні.

5.Розраховують інтенсивність дихання в мг СО₂ за годину на одиницю маси рослини в грамах за формулою з роботи №21.

6.Четверта колба використовується для визначення інтенсивності дихання при більш високій температурі. В колбу з розчином бариту поміщають досліджуваний об’єкт і ставлять у термостат, температура в якому на 10°С вища від кімнатної. А далі, як описано, визначають інтенсивність дихання. Відношення інтенсивності дихання при температурі термостата до інтенсивності дихання при кімнатній температурі засвідчить у скільки разів зросте інтенсивність дихання при збільшенні температури на 10°С (коефіцієнт Вант-Гофа – Q₁₀).

7.Отримані результати заносять у таблицю:

8.Висновок.