Сергій Лифар-визначний діяч балетного мистецтва

Ім'я Сержа Лифаря, визначного діяча балетного мистецтва, видатного
танцюриста та хореографа-новатора, відтворювача і директора (на протязі
тридцяти років) балетної трупи парижської Гранд Опера, - широко відомо
на Заході. На батьківщині Лифаря, у Києві про нього почали говорити
порівняно нещодавно: вийшло кілька книжок його пера та про нього,
засновано Міжнародний конкурс артистів балету його імені, відкрито
меморіальні дошки. Батьківщина, яка в свій час була вимушена незаслужено
забути свого славетного сина, нарешті з гордістю згадала про цю
прекрасну людину. І якщо офіційна балетна критика 50-х років різко
негативно і політизовано відзивалась про його творчість, то сьогоднішня
балетна громадськість беззастережно визнає великий внесок Лифаря у
розвиток всесвітньої хореографії.

"Сучасники називали його "богом танцю", "добрим генієм балету XX століття". Понад З0 років він очолював трупу Паризької Гранд-Опера, на сцені якої здійснив близько 200 новаторських постановок, виховав кілька поколінь першокласних балерин, був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО та Французької Академії балету, ректором Паризького інституту хореографії та професором Сорбони.

Його відоме на всіх континентах ім'я, вилучене за радянських часів з вітчизняної культури, нині золотими літерами вписане назавжди на скрижалі історії світового мистецтва, лише в 90-ті роки повернулось на Батьківщину, яку він так щиросердно любив. Це ім'я - Серж Лифар, один з найвидатніших митців нашої епохи, який народився у Києві 2 квітня 1905 року в українській дворянській родині, що мала глибоке козацьке коріння.

Сюжети або ідеї балетів Лифаря зазвичай почерпнуті з античної та біблійної міфології, класичної літератури і поезії. Для його постановок ха­рактерне точне відображення характеру музичного матеріалу і тонке від­чуття стилю, часом абстрактність алегоричного задуму, витончена стилі­зація і статичність, патетика і мелодраматизм. Пластична мова Лифаря відзначається просторовою і скульптурно-художньою виразністю. Старанно розробляючи партії солістів, протиставляючи їх кордебале­ту, Лифар надав особливого звучання чоловічій танцювальній партії в ба­леті. Блискучий знавець академічного танцю, він достойно продовжував і розвивав його традиції, розробив принцип так званих "трьох хореографіч­них планів" (хореографічна драма як ціле; наскрізний "пластичний лейт­мотив"; детально розроблена техніка рук, шиї, торса танцівника), дома­гався від танцівника акторської виразності, гармонічного поєднання міміки і жесту з музикою. Крім того, С.Лифар — автор багатьох праць з питань історії і теорії балету, у яких висунув термін "неокласицизм" для визначення власної творчості. Першу з них — "Маніфест хореографа"(Le Manifeste du choregraphe) — він публікує в Парижі в 1935 р., останню — "Історія балету"(Histoir du ballet) — у 1966 р.