Виховна функція мистецтва

Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активіза­цією емоційно-чуттєвого початку, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням та інтелектом, а на думку радянського психолога Сергія Рубінштейн мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного й інтелектуального. Відповідно, казка діє ефективніше на дитину, ніж логічні досвіди (Казка конкретна, а логіка абстрактна. Людина сприймає моделі поведінки казкового персонажу як свій власний досвід).

Інші форми суспільної свідомості дискретно впливають на людину (мораль формує етичні норми, політика - політичні погляди), мистецтво комплексно впливає на людину, формує цілісну особистість.

На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вже давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теорія катарсису — духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці,театру і літературі. Давньогрецький письменник Лукіан писав:

Середньовічні філософи вважали митця посередником між «бо­жественним логосом» і людиною, на мис­тецтво було покладено завдання духовно-естетичного виховання, яке мали виконати два найголовніші види мис­тецтва доби середньовіччя: архітектура та поезія.

В епоху Ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичну направленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Проблема комплексного естетичного виховання висвітлена у науковому доробку іспанського філософа Xуана Вівеса.

Епоха Просвітництва зорієнтовує естетичне виховання на широку аудиторію. Проблеми естетичного смаку досліджуються в роботах Йогана Готшеда, Девіда Юма, Клода-Адріана Гельвеція. Саме ж поняття естетичного виховання було введено Шіллером у роботі «Листи про естетичне виховання людини», який стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість. Віра у виховну, перетворюючу силу мистецтва була властива багатьом митцям того часу, наприклад мрієюОлександра Скрябіна було створення «Містерії», в якій би поєдналися всі види мистецтва — музика, поезія, танець, архітектура, а також світло, і яка б перевела світ у нову епоху буття і свідомості.

Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початку XX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейда підготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей ес­тетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядається як засіб соціально-політичного виховання, що відображається у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейсле­р у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзен­штейн та були осмислені в роботах Т.Адорно, Ж. П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво стає з одного боку стає на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стає об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.