Заняття 1. Призначення, класифікація вимоги щодо стволів, казенніків, дульних гальм.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри військової підготовки

Запорізького національного

технічного університету

К.В.АЛЬОХІН

“____” ______________ 2009 р.

Розглянуто на засіданні кафедри військової підготовки Запорізького національного технічного університету

Протокол від 28.01.2009 р. № 1

м. Запоріжжя 2009 р.

Тема №1. Стислі відомості з історії розвитку озброєння

Заняття 1. Призначення, класифікація вимоги щодо стволів, казенніків, дульних гальм.

Мета заняття:. ознайомити з основними термінами та поняттями щодо

експлуатації РАО, плануванням і вводом в експлуатацію,

передаванням озброєння, обліком озброєння, звітностями,

порядком ведення формулярів (паспортів), організацію

технічного обслуговування та ремонту озброєння, а також

контроль за технічним станом і організацією експлуатації.

Час: 2 години

Місце: клас

Метод : лекція

Навчальні питання:

1 Введення в експлуатацію. Історія розвитку вітчизняної артилерії

2 Вимоги, що подаються до артилерійського озброєння.

3.

Розрахунок часу:

Вступна частина:5 хвилин.

Основна частина:

Заключна частина: 5 хвилин.

Матеріально-технічне забезпечення:

1. Методична розробка.

2. Стенди.

3. Плакати.

Інформаційно – методичне забезпечення :

1.

2.

Організаційно – методичні вказівки.

На початку заняття рекомендується провести інструктаж студентів щодо дотримання ними мір безпеки.

У вступному слові бажано підкреслити важливість питань, які розглядаються як складова частина підготовки офіцерів-фахівців служби РАО. У ході заняття навчальні питання відпрацьовуються в послідовності, яка зазначена в методичній розробці.

Хід заняття:

І Вступна частина.

1.Прийняти доповідь чергового, по взводу.

2. Перевірити наявність і зовнішній вигляд студентів.

3. Оголосити тему, ціль і навчальні питання заняття.

Учбове питання №1: Введення в експлуатацію. Історія розвитку вітчизняної артилерії

Підстави устрою артилерійських знарядь – галузь науки, що допомагає правильно вирішувати питання проектування знарядь у залежності від тактико-технічних вимог.

Термін артилерія (від французького слова atillier – готувати, споряджати), позначає: рід військ, вид зброї або сукупність предметів озброєння, наука про влаштування, властивостях і засобах бойового застосування артилерійського озброєння.

Як рід військ артилерія являє собою артилерійські з’єднання, частини і підрозділи, що входять до складу оперативних об’єднань, загальновійськових з’єднань, частин і підрозділів або в РВК.

Артилерія як вид зброї (сукупність предметів озброєння) включає:

- засоби рухливості озброєння; колісні і гусеничні тягачі і шасі; прилади керування вогнем;

- засоби розвідки і забезпечення стрілянини;

- усі види стрілецької зброї, гранатомети.

Устрій артилерійських зброї – галузь науки, що допомагає правильно вирішувати питання проектування зброї в залежності від тактико-технічних вимог.

Термін артилерія (від старого французького atillier – готувати, споряджати), означає:

- рід військ;

- вид зброї або сукупність предметів озброєння;

- наука про влаштування, властивості і засоби бойового застосування артилерійського озброєння.

Як рід військ артилерія являє собою артилерійські з'єднання, частини і підрозділи, що входять до складу оперативних об'єднань, загальновійськових з'єднань, частин і підрозділів або в Р-ВК.

Артилерія як вид зброї (сукупність предметів озброєння) включає: пушкигаубиці, міномети, безвідкатні знаряддя, бойові машини (пускові установки), ПТУР і знаряддя реактивної артилерії (артилерійські і стрілецькі боєприпаси, засоби рухливого озброєння, колісні і гусеничні тягачі і шасі), прилади керування вогнем, засоби розвідки і забезпечення пострілів, усі види стрілецької зброї, гранатомети.

Артилерія як наука - сукупність знань в області устрою, проектування, виробництва й експлуатації артилерійського озброєння, його бойових властивостей, засобів пострілів і бойового застосування.

Гарматне подвір'я було засновано у Львові в 1468 р. С кінця XV сторіччя є перші статистичні дані про артилерію в різних українських замках. Описи замків свідчать про повільний розвиток артилерії в XVI-XVII сторіч. Рушнична вогнепальна зброя з'явилася пізніше знарядь. Перше нагадування про дробові рушниці датується до 1471 р. У XIX і XX сторіччях збройні формування України використовували і використовують озброєння, виготовлене в країнах Європи.

У європі артилерія з'явилася наприкінці XIII - початку XIV ст. Перше нагадування в літописі про застосування артилерії на Русі датується 1382 р, часом правління великого князя Дмитра Донського (1359-1389).

Перші вогнепальні знаряддя були примітивні. Спочатку це були залізні труби, закріплені на дерев'яних верстатах. У якості снарядів використовували шматки заліза, камені. У XV сторіччі, із появою і розвитком гарматно-ливарної справи на Русі, знаряддя стали відливати разом із цапфами з міді або бронзи.

У 1479 р. у Москві була побудована "Гарматна хата", пізніше (1488 - 1489 р.м.) - "Гарматне подвір'я", де відливались гармати різних калібрів. У 1586 році видатний майстер гарматної справи Андрій Чохов відлив і знамениту "Царь-пушку", що зберігається в Кремлі. Пушка має калібр 890 мм, довжину 5м, масу 39 т. Хоча "Царь-пушка" не брала участь у боях і практичне значення її мале, усе ж вона свідчить про високий рівень виробництва зброї того часу і про майстерність російських ливарів.

У XVI ст. у Росії й у ряді держав європи артилерія виділилася в самостійний рід військ, з'явилася польова артилерія. Широкий розвиток російська артилерія одержала в царювання Івана IV (Грозного). У війнах, що він вів за зміцнення Московської держави (наприклад Ливонська війна), артилерія відіграла велику роль. За допомогою вогню важких знарядь Іван Грозний зруйнував фортечні стіни Казані й заволодів містом у 155 році.

У XVI - XVII ст. зародилися основи артилерійської науки (в області виробництва гармат і тактики артилерії).

На початку XVII ст. у Росії була виготовлена тридюймова бронзова пищаль, що мала в каналі ствола 10 спіральних нарізів. Пищаль заряджалася з казенної частини і закривалася клиновим затвором. Це було перше у світі нарізне знаряддя. Пищаль зберігається в Ленінградському військово-історичному музеї артилерії, інженерних військ і військ зв'язку.

Одиницею калібру (артилерійським фунтом) - рахувалася вага суцільної чавунної протоки (ядра) діаметром у два дюйми. Артилерійський фунт дорівнює 4/3pR.

Діаметр каналу ствола був на 1/29 частину більше діаметра ядра. Вага снаряда виражалася в торгових пудах і рівнялася 2/3 ваги ядра того ж діаметра. У створеної в 1701 році «Школі математичних і навігаційних наук» навчали артилерії.

У період Північної війни 1700-1721 р. російська артилерія досягла великих успіхів, зробивши серйозний внесок у багатьох боях.

Після смерті Петра I російська артилерія пережила деякий спад.

Деякі зі знарядь, так звані "секретні гаубиці Шувалова", що стріляли тільки картеч`ю, мали овальний у перетині дулової частини ствол, що давав при пострілі широкий і "плоский" виліт картечі.

На початку XIX в. продовжувалося удосконалювання у формах і методах гладкоствольна артилерія, була знижена вага знарядь, збільшена дальність стрілянини і маневреність на полі бою. Намітилися тенденції до масування артилерійського вогню шляхом тимчасового об'єднання для бою по 80-100 знарядь і до створення артилерійського резерву. Перевага російською артилерії особливо значно проявилася в Бородинськом бою у 1812 р.

Після закінчення наполеонівських війн усе помітніше стали недоліки бойових властивостей гладкоствольних знарядь: дальність стрілянини не перевищувала 1,5 - 2 тис. м., заряджання було повільним, управність недостатньої. Це особливо яскраво проявилося в період Кримської війни (1853-56 гг), коли на озброєння піхоти вже були нарізні ружжя - штуцери (від нім. Stutzen, укорочені дульно-зарядні нарізні ружжя X - XIX в.в. у Росії - із 1721 р.). Військова спадщина зіграла важливу роль у формуванні військового мистецтва. Кутузов М. И. - набагато випередив свою епоху, підняв російське військове мистецтво на новий ступінь розвитку.

Справжнім переворотом в артиллерійській справі було введення нарізних знарядь у шістдесятих роках XX в., що призвело до збільшення дальності стрілянини вдвічі і значному збільшенню купчастості бою і чіткості влучення в ціль. Недолік - трудність заряджання. Заряджання знарядь із казенної частини полегшило обслуговування знарядь у бою і підвищило скорострільність.

В другій половині XIX в. широкий розвиток одержала артилерійська наука. Цьому сприяли досягнення російських учених в області фізики, хімії, математики, механіки. Дослідженнями російських математиків Н.И. Лобачевського, П.Л. Чебишева, М.В. Остроградського, А. М. Ляпунова й ін. були розроблені багато питань внутрішньої і зовнішньої балістики й арт. стрілянини. Широку популярність і світове визнання завоювали російські вчені - артилеристи Н.В. Маєвський і П.А. Забудський, що уперше вирішили ряд задач арт. науки і техніки (про застосування нарізних знарядь, про прямування довгастих снарядів і ін. питання зовнішньої балістики).

Значним науковим діячем в області артилерії був професор артилерійської академії А.В. Гадолін, що вирішив найважливішу проблему того періоду – збільшення опірності стовбура знаряддя тиску порохових газів шляхом застосування багатошарових стовбурів.

Винахід бездимного пороху сприяло підвищенню скорострільності. Конструктором першого у світі скорострільного знаряддя – є В. С. Барановський. У 1872 -77 р.р. він розробив ряд зразків 2,5 дюймових скорострільних гармат. Він застосував поршневої затвор з пружинним ударником, що самовозводиться, а також спеціальний запобіжник для запобігання передчасного постріла при не цілком закритому затворі. Він увів також піднімальний і поворотний механізми знаряддя, розробив конструкцію унітарного патрона, застосував безоткатний лафет, ідея якого заснована на використанні гідравлічного гальма відкоту і пружинного накатника.

У 1902 р. На Путиловськом заводі в Петрограді була сконструйована 3-дюймова польова скорострільна гармата. Після удосконалення в 1902 р. Вона була прийнята на озброєння російською армії і відрізнялася високими бойовими якостями, значно перевершуючи 77мм німецьку скорострільну гармату і 75мм французьку. Складалася на озброєнні російською, а потім і Червоної Армії понад З0 років.

У російсько-японську війну 1904-05 р.р. вперше в широких масштабах застосовувався новий метод ведення артилерійського вогню – стрілянина з закритих позицій. У це й ж час був створений міномет – для навісного вогню шестовими мінами. Мічман Влас`єв С. Н. запропонував використовувати 47мм морське знаряддя. Міна була розроблена разом із капітаном Гобято Леонідом Миколайовичем (1875-1915).

Після російсько-японської війни у всіх країнах європи велися роботи зі створення важкої артилерії, головним чином гаубиць. У Росії в 1909-10 р.р. були прийняті на озброєння гаубиці 122мм і 152мм, а також 107мм важка гармата.

Краще інших країн до першої світової війни підготувалася Німеччина. У неї було більше всіх знарядь – понад 9000. У ході війни Росія досягла деяких успіхів у виправленні помилкової недооцінки ролі важкої артилерії. До початку першої світової війни артилерія підрозділялася на польову (легку, кінну, гірську), польову важку і важку (облогову). У ході війни з'явилася артилерія супроводу, зенітна артилерія, противотанкова артилерія, значний розвиток одержали міномети, яких у російською армії до початку війни майже не було, а до 1917 р. було біля 5000 шт. 76мм зенітна гармата зразка 1914 р., установлена на автомобілі, розроблена нашим співвітчизником Лендером Францем Францевичем (1881-1927 р.м.). Він 1-й розробив механізм автоматичного відчинення і закривання клинового затвора до арт. знарядь малого і середнього калібру. Пріоритет в області звукометричної розвідки у світі належить російським артилеристам.

У 30-і роки різко виростила артилерія як кількісно, так і якісно, далекобійність знарядь усіх видів зросла на 50-75%. Збільшилася скорострільність (більш ніж удвічі) танкових і протитанкових гармат. Збільшилася досяжність вогню зенітної артилерії на висоті на 60%.

Друга світова війна викликала всебічний розвиток артилерії, особливо зенітної, протитанкової, реактивна, самохідної, застосовувалася артилерія великої й особливої потужності. У січні 1942 р. Червона Армія вперше здійснила артилерійський наступ, що стало основною формою застосування артилерії в наступальних операціях Великої Вітчизняної війни. Для найважливіших операцій 1943-45 р.р. характерно масування артилерії на головних напрямках і створення щільності артилерії на ділянках прориву оборони до 200 – 300 знарядь на 1км фронту, а іноді і більш. Для цього застосовувалися артилерійські дивізії і корпуса прориву, що входили в артилерію РВГК.

У знак визнання ролі артилерії у Великій Вітчизняній війні з 1944 р. Відзначається день Артилерії, а з 1969 р. – день РВ і А.

Вогневий і тактичний підрозділ артилерії – батарея, основний вогневий і тактичний підрозділ – дивізіон (2 – 4 батареї). Артилерійські дивізіони можуть об'єднуватися в арт. Полки або арт. Бригади, а бригади (полки) – в артилерійські дивізії.

На озброєнні ВР України складаються 85мм і 130мм пушки, 122мм, 152мм і 203мм гаубиці, 152мм пушки-гаубиці і гаубиці-гармати, 82мм, 120мм, 160мм і 240мм міномети, 57мм, 85мм і 100мм протитанкові пушки, бойові машини (пускові установки) для 122мм, 140мм і 240мм реактивних снарядів, а також для ПТУР.

У західних арміях основними зразками є 105- і 155мм пушки, 105-, 155- і 203мм гаубиці, пускові установки для реактивних снарядів (100мм і д.р.), 81-, 106,7- і 120мм міномети, 90мм протитанкові пушки, 106- і 120мм безоткатные знаряддя і різноманітні види ПТУР.

Дальність стрілянини гармат 13-35км, гаубиць до 24км, мінометів 5-9км.

У бою (операції) артилерія виконує вогневі задачі в інтересах інших родів військ.

Основними напрямками удосконалювання і подальшого розвитку ствольної наземної артилерії вважається:

- підвищення точності і купчастості вогню;

- збільшення дальності стрілянини;

- підвищення ефективності дії боєприпасів у цілі;

- використання наземної артилерії для боротьби з танками, стріляниною з закритих вогневих позицій;

- підвищення скорострільності, мобільності і надійності арт. комплексів;

- стандартизація деталей.

Іноземні військові спеціалісти вважають, що важливим напрямком розвитку артилерії є використання її для боротьби з бойовими броньованими машинами, що знаходяться на великому видаленні (до 20 км) від переднього краю. Для виконання цієї задачі в боєкомплекти знарядь значного калібру(155мм і 20З,2мм) будуть входити керовані арт. снаряди, касетні снаряди з протитанковими мінами, призначені для швидкісного дистанційного мінування місцевості на танкоопасних напрямках, а також касетні боеприпаси споряджені кумулятивними вражаючими елементами, кожний із який пробиває кришку танка або БМП товщиною до 60мм.

Учбове питання № 2: Вимоги, що подаються до артилерійського озброєння

Артилерійське знаряддя - частина артилерійського комплексу або установки, що подає собою сукупність ствольно-затворної групи калібру 20мм і більш, а також, інших необхідних вузлів і механізмів, призначених для метання снаряда в задану точку простору.

При створенні нових арт. знарядь до них подаються вимоги, що встановлюють їх бойові й експлуатаційні властивості. При цьому обов'язково враховується досвід бойового застосування подібних зразків, виробничі можливості, досягнення науки і техніки і т.д.. Отже, кількість і утримання вимог до артилерійських знарядь безупинно змінюється відповідно до загального розвитку продуктивних сил країни, засобів ведення війни, військової науки і техніки.

Розрізняють три види вимог:

- бойові;

- службові;

- виробничо-економичні.

Бойові вимоги– є визначальні, підпорядковуючі всі інші види вимог.

До основних бойових вимог ставляться: могутність бойової дії, маневреність, живучість.

Під могутністю бойової дії розуміється:

- могутність дії снаряда по цілі;

- найбільша дальність стрілянини;

- купчастість бою;

- скорострільність.

Могутність дії снаряда по цілі оцінюється ефективністю його дії в цілі для поразки різноманітних цілей застосовуються снаряди різноманітних типів, тому для оцінки ефективності їхньої дії використовують різноманітні кількісні характеристики. Так, ефективність фугасних снарядів визначається в основному обсягом грунту, викинутого при вибуху; осколкових снарядів - кількістю забійних осколків, площею зони поразки; бронебійних снарядів - товщиною пробиваємої броні і т.д.

Виходячи з необхідної могутності, дії снарядів по цілі встановлюють калібр, тип знаряддя і снаряда, початкову швидкість снаряда, для підвищення універсальності дії знаряддя до нього створюються різноманітні типи снарядів. Наприклад, для протитанкових знарядь крім бронебійних снарядів, призначених для боротьби з броньованими цілями, створюють і осколково-фугасні для поразки живої сили супротивника і для рішення інших задач.

Ефективність дії боєприпасів у цілі підвищується за рахунок удосконалювання конструкції снаряда (застосування напівготових і готових осколків, створення касетних боєприпасів, споряджених осколковими і кумулятивними вражаючими моментами, а також протипіхотними і протитанковими мімами) і розривного заряду, шляхом оптимального вибору матеріалу і форми корпуса і ВВ, а також утиском неконтактних підривників, що забезпечують розірвання снаряда в заданій точці траєкторії.

Найбільша дальність стрілянини повинна забезпечувати, виконання бойової задачі на всю глибину оборони супротивника і маневр траєкторіями без зміни вогневих позицій, що дуже важливо для масування вогню в умовах розосередженого розташування бойових порядків артилерії. Збільшення дальності стрілянини пов'язано зі зростанням маси і габаритів знаряддя, тому дальність стрілянини задається в залежності від задач, покладених на артилерію даного виду. У протитанкових танкових і деяких інших видів знарядь найбільша дальність стрілянини не є визначальною вимогою, тому що для їх основний вид стрілянини - прямою наводкою, для цих знарядь більш важливою вимогою є дальність прямого постріла.

Для зменшення рассіювання снарядів потрібно строго додержуватися вимоги керівництв служби по експлуатації знарядь і боєприпасів, при цьому особливу увагу звертати на підготування знаряддя до стрілянини, установку і закріплення його на вогневій позиції, точність і одноманітність наведення знаряддя, слушність підготування боєприпасів до стрілянини.

Підвищення точності і купчастості вогню артилерії забезпечується: широкою автоматизацією всіх процесів підготування вихідних даних і керування вогнем, удосконалюванням конструкції знарядь і боєприпасів; застосуванням снарядів, оснащених голівками самонаведення на кінцевій ділянці траєкторії.

Скорострільність А.О - спроможність А.О. робити визначену кількість пострілів за деякий інтервал часу. Скорострільність залежить від калібру, ступеня автоматизації і механізації знаряддя (автоматизація операцій заряджання, відчинення і закривання затвора, виробництво постріла) усталеності знаряддя при стрілянині, а також від злагодженості і чіткості дій гарматного розрахунку.

Підвищення скорострільності дозволяє виконувати бойові задачі меншою кількістю знарядь, із кращою ефективністю поразки цілей і дає можливість забезпечувати масування вогню.

Під маневреністю розуміється рухливість знаряддя і його вогневої маневреності. Рухливість визначається швидкістю і спроможністю пересування знаряддя по різноманітній місцевості, дорогам, водяним перепонам, а також можливістю переміщення залізничним, повітряним і водяним транспортом.

Швидкість відкриття вогню залежить від швидкості перекладу знаряддя з похідного положення в бойове. Висока вогнева маневреність знарядь дозволяє раптово для супротивника обрушувати потужний вогонь на його об'єкти.

Під живучістю розуміють властивість знаряддя зберігати боєздатність можливо більш тривалий термін при різноманітних умовах експлуатації як у мирне, так і у військовий час. Висока живучість знарядь забезпечується тривкістю їхніх деталей, невразливістю в бої, високою маневреністю, точним дотриманням правил експлуатації. Невразливість у бої забезпечується:

- високою маневреністю вогню; постановкою щитів для захисту вузлів і механізмів знаряддя від вогню супротивника;

- створенням знарядь невеличких габаритів;

- правильним вибором і устаткуванням ВП.

До основних службових вимог відносяться:

- безвідмовність дії механізмів у будь-яких умовах експлуатації;

- безпека експлуатації знаряддя;

- простота і зручність експлуатації знаряддя;

- нерухомість і усталеність знаряддя при стрілянині.

Безвідмовність дії механізмів досягається:

- прийняттям на озброєння всебічно перевірених конструкцій, у яких застосовані новітні досягнення науки і техніки;

- високою тривкістю найбільше відповідальних деталей;

- наявністю захисних механізмів;

- твердих знань розрахунків устрою, правил експлуатації знарядь і мір безпеки при обертанні з ними;

- своєчасністю проведення технічного обслуговування і наявністю ЗІП.

Безпека експлуатації знаряддя забезпечується високою тривкістю найбільше відповідальних деталей, наявністю захисних механізмів, пристосувань і огороджень.

Простота і зручність експлуатації знаряддя забезпечується за рахунок поліпшення конструкції знаряддя, компактного і зручного розміщення на ньому механізмів, механізації операцій по заряджанню і розряжанню знаряддя.

Нерухомість і усталеність знаряддя при стрілянині забезпечуються наявністю противовідкатных устроїв, якістю підготування знаряддя до стрілянини і слушністю його кріплення на вогневій позиції.

Основними виробничо-економічними вимогами є:

- простота конструкції і технології виробництва, що дозволяє швидко засвоїти масове виробництво й експлуатацію знарядь;

- взаемозамінність і стандартизація деталей забезпечуучі економічність і масовість виробництва, простоту ремонту знарядь;

- застосування матеріалів, виготовлених із вітчизняного недефіцитної сировини.

Обережна робота зі знаряддями і боєприпасами, суворе дотримання правил їхній збереження і технічного обслуговування значно збільшують термін служби знарядь (живучість), зменшують втрати і витрати, пов'язані з ремонтом, забезпечують безпеку стрілянини.

Учбове питання № 3: Класифікація артилерійського озброєння. Основні характеристики озброєння. Організаційна приналежність