Участь українських військових у миротворчих операціях ООН

Починаючи з 1992 року в військових операціях взяло участь 37 000 українських військовослужбовців, 50 з них — загинуло. Також слід відмітити, що до набуття незалежності, українці брали участь у миротворчих операціях ООН від СРСР. Хоча, зазвичай, цих громадян України, не зараховують до офіційної статистики, на відміну від інших країн СНД.

Наразі^[Коли?] Збройні сили України беруть участь у 3 миротворчих операціях^[1]

Наприкінці 2012 року коллективом не байдужих офіцерів ЗС України під керівництвом полковника запасу ГРАБСЬКОГО Сергія Маратовича було засновано Всеукраїнське об'єднання "Союз учасників миротворчих операцій" яке об'єднало у своїх лавах учасників операцій з підтримки миру під егідою ООН, НАТО, ОБСЄта інших міжнародних організацій з метою визначення статусу цієї категорії, та гарантій їх соціального захисту.

Можна зауважити, що Україна вчасно відреагувала на підвищення “політичного попиту” світової спільноти на висококваліфіковані миротворчі сили [2, С. 183]. Упродовж останніх років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій ООН з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20–30 країн серед понад 80 держав-учасниць Операцій з підтримки миру (далі – ОПМ) ООН [21, С. 312]. Така воєнно-політична діяльність Збройних Сил України не тільки підвищила авторитет держави у світі, а ще й, до того ж, наприклад, за 2000–2002 роки принесла до державного бюджету 45 млн. доларів США (загалом від 1992 до 2004 року – близько 195 млн. доларів) [21, С. 312].

1992 р. Генеральний Секретар ООН Бутрос Бутрос Галі у своїй доповіді “Порядок денний для миру” визначив основні напрями миротворчої діяльності: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру і миробудівництво у постконфліктний період [7, С. 237].

На сучасному етапі йде перехід від політики реактивного реагування на події, що вже відбулися (конфлікти в Югославії, на Кавказі) і які призводять до жорстокого варіанта миротворчих операцій, до політики превентивного розгортання та врегулювання конфліктів, яка за своїм характером передбачає “м’який” варіант здійснення миротворчих завдань[19].

На початку ХХІ століття головними питаннями щодо участі українських військових у міжнародних заходах стали фінансове забезпечення українських миротворців і доцільність їхньої участі в операціях на територіях країн, які перебувають на далекій відстані і безпосередньо не зачіпають державних інтересів України [23, С. 60].

Але задля того, щоб виявити негативні наслідки та явні вигоди участі в миротворчих операціях для України, потрібно безпосередньо розглянути діяльність місій ООН, у яких наша країна брала участь.Беручи участь у миротворчих місіях під егідою ООН, український військовий контингент виконував найрізноманітніші функції.

Зважаючи на таку активну діяльність України в миротворчих місіях, здійснюваних під егідою ООН, не дивує те, що саме Україна була ініціатором створення конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, підготовленої до підписання на 49-й сесії ГА ООН (1994 р.). У грудні 1994 р. Україна одна з перших підписала цей документ, а в липні 1995 р. український парламент його ратифікував [21, С. 312].

Сьогодні не таємниця, що миротворча діяльність під егідою ООН – це не тільки почесна для іміджу країни справа, а ще й один з небагатьох порівняно легких і абсолютно чесних способів заробітку для бідних держав. Лише одна українська вертолітна ескадрилья у складі “блакитних шоломів” приносить у рік країні 12 млн. доларів США. Також Україна направляє свою техніку до місць проведення місій ООН із перспективою в подальшому передати її в лізинг і наступний викуп безпосередньо ООН [6].

виконувати поставлені завдання без подібних правопорушень [20].

Якщо не брати до уваги ці поодинокі прикрі випадки, загалом представники ООН дуже високо оцінюють внесок України в підтримку міжнародного миру та стабільності. У травні 2005 р. до України з візитом прибув президент всесвітньої асоціації “Блакитні шоломи ООН – солдати миру” Л. Байроу. Була надана висока оцінка миротворчій роботі українських солдатів миру на службі ООН. Десятки українських миротворців отримали ордени й медалі різних країн світу та рідної України [5, С. 200].

Деякі вітчизняні критики участі України в миротворчих операціях свідчать, що сьоме місце в рейтингу країн-миротворців ООН зовсім не відповідає престижу країни. Адже очолюють рейтинг як найактивніші країни-учасниці миротворчих операцій Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Голландія та Уругвай [16]. Депутат від Комуністичної Партії України Ігор Алексєєв вважає, що жодна цивілізована країна не може пишатися тим, що її військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях у всьому світі й цим наражають своє життя на небезпеку [22].

Загалом, вагомим контраргументом на захист миротворчої діяльності ООН можна вважати факт визнання її позитивного впливу світовим співтовариством, коли в 1988 році силам ООН з підтримки миру було присуджено Нобелівську премію миру [24, С. 72].

Як свідчить світова історія, на превеликий жаль, мирні періоди в історії людства завжди були коротшими за часи війн і жодна країна не може себе застрахувати від можливості бути втягнутою в кровопролитну суперечку. Тому, на нашу думку, вже те, що до України звертаються за допомогою, свідчить про її значний авторитет у сучасному світі та про зростання попиту на висококваліфіковану військову силу для участі в миротворчих операціях, адже український контингент вже неодноразово підтверджував міжнародній спільноті свою здатність брати участь у процесі забезпечення миру на ділі, а не на словах, і на високому рівні.