Битва під Ярославом.

Би́тва під Яросла́вом (17 серпня 1245) — бій, що відбувся поблизу міста Ярослав над рікою Сяном між військами галицько-волинських князів Данила і Василька Романовичів з одного боку і силами угорців,поляків та галицької боярської опозиції з іншого.

У 1241 році частина галицьких бояр на чолі з лідером про-угорської партії з Володиславом Кормильчичем, користуючись з ослаблення Галицько-Волинського князівства після монгольської навали, виступили проти галицького князя Данила I. Вони намагалися посадити на престол у Галичі Ростислава Михайловича, далекого родича галицьких Ростиславичів, племінника Данила Романовича.

У 1245 році Ростислав звернувся по допомогу до угорського короля Бели IV, який був йому зятем, і краківського князя Болеслава V Сором’язливого, дружина якого була донькою Бели IV, як і дружина Ростислава. Угорщина віддавна мала види на Галичину, а поляки ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вторгся в Галичину і підійшов до міста Ярослава.

Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїв та вислали послів до своїх союзників —мазовецького князя Конрада I і литовського князя Міндовґа I по допомогу. Проте за браком часуРомановичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангардівиступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.

Коли війська Данила і Василька перейшли ріку Сян, Ростислав отримав повідомлення про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти.

Битва розпочалася 17 серпня 1245 року з удару кінноти обох військ. Ростислав рушив з галицькими боярами на полки Данила, але його атакували передові загони двірського Андрія разом з половцями. У колотнечі частина Андрієвих сил відступила, незважаючи на підмогу 20 боярських підрозділів Данила. Сам двірський стримував натиск ворога зі своєю особистою дружиною.

На одному з флангів почали наступ поляки Флоріана Войцеховича. Співаючи гімн «Богородиця»^[3], вони зійшлися з волинськими частинами Василька і тривалий час билися.

Між тим, Данило розгледів, що основні сили противника — угорське військо на чолі з воєводою Фільнеєм — зосереджено позаду ростиславових частин. Він обійшов позиції Ростислава і вдарив по угорцях. В бою Фільней схопив Данила, але той зумів визволитися. Поки основні данилові полки боролися з ворогом, сам князь від'їхав від місця бою і напав на угорців з іншої сторони. Молодий княжич Лев Данилович збив і поранив ворожого воєводу списом. Коли русичі роздерли угорську хоругву навпіл, військо противника кинулося тікати. Побачивши, що угорці відступають, Ростислав також повернув навтікача.

Данило кинувся у погоню за ворогом через глибокий яр, не знаючи стану справу у василькових полках. Коли він угледів свою хорогву, що гнала поляків, то був дуже радий. Данило і Василько об'єдналися поблизу Ярослава та припинили переслідування. Ростиславова піхота, що стояла біля міста, заходилася тікати.

В полон до Романовичів потрапили угорський воєвода Фільней, польський воєвода Флоріан Войцехович і лідер галицької опозиції боярин Володислав Кормильчич. Їх було страчено разом із багатьма іншими «в гніві». Після бою Данило, Василько і Лев стали на «побоїщі», знаменуючи свою перемогу. Прості вояки продовжували збирати здобич і ганятися за утікачами. Данило попалив приставні форти Ростислава біля міста, визволив Ярослав і виїхав з полоненими до своєї резиденції в Холм.

Підмога Мазовії і Литви прибула під кінець битви і одразу ж повернулася додому.

Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Ростислав утік до Угорщини, війська якої перестали здійснювати великомасштабні походи до Галичини. Угорський король Бела IV уклав у 1247 році мир з Данилом і видав свою донькуКонстанцію за княжого сина Лева Даниловича. Данило став повним володарем Галицько-Волинського князівства.