Військово-історична тематика в працях Грушевського, Яворницького

Історія Русі-України — 10-томна монографія Михайла Грушевського. Головна праця його життя. Містить виклад історії України від прадавніх часів до другої половини 17 століття. Писалася з перервами протягом 1895—1933 років. Справила вплив на формування української історіографії новітнього часу.

У першому томі висвітлюються соціально-економічні, політичні і культурні процеси, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI століття. Тут говориться що 909 – 910 руські воїни служили на службі у Візантії (с 433) .912 р руські вояки на 500 човнах по 100 ч на кожному попали в Каспійське море й там грабували, ці події показують арабські джерела. 941 р Ігор пішов на Візантію. Коли грецька флотилія використала ‘грецький вогонь‘ (Грушевський вважає що це порох стр 441 на поч.. сторінки) проти руських воїнів. Ігор почав грабувати інші кордони Візантіїї. Македонська кавалерія знищила загони руських воїнів, які були післані в Бітинію за припасами.

У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської держави, окремих її земель — Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI—XIII ст. Битва на Калці (Калка) 1223 р. Спочатку перед битвою, було знищено передові полки монголів. Вже в самій битві, коли половці почали тікати, то вони напали на табір руських князів, що не брали участь у битві, почалася паніка. Залишився в тій битві тільки Мстислав київський й зайняв на горі над Калкою, укріпив своє становища возами (Грушевський каже, що таке саме було й козаків, яка була взята у турецьких кочовників, спосіб оборони табором – ланцюгом в кілька рядів.)с 242

У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.

У четвертому томі висвітлюється політична історія українських земель у складі Великого князівства Литовського та королівства Польського протягом XIV — середини XVI ст. (до 1569 р.)

У п'ятому тому подається загальний огляд суспільно-політичної еволюції українських земель у XIV—XVII ст., розглянуто станові групи населення (шляхта і маґнати, селянство, міщанство, духовенство), історія місцевого та церковного врядування, виникнення уніатської церкви.

Шостий Том завершує другий цикл фундаментальної серії, присвячений литовсько-польській добі. Простежується розвиток міського ремесла й сільського господарства, торгівлі, національних відносин, культури і побуту від часів інкорпорації українських земель до складу Великого князівства Литовського й Речі Посполитої до 20-х рр. XVII ст. — часів Козаччини. Особливу увагу приділено питанням освіти, створення братств, боротьби з унією.

Сьомий том розпочинає третій цикл «Історії України-Руси», присвячений часам козацьким. У ньому розповідається про початки козацтва від кінця XIV ст. до початку XVII ст., коли воно перетворюється з чисто побутового явища у суспільно-політичний стан, стає на чолі національно-визвольних змагань українського народу. У томі висвітлюються ключові події першої чверті XVII ст., участь козаків у релігійній боротьбі, Хотинська війна і відновлення православної ієрархії 1620—1621 рр., морські походи та військові дії гетьмана Сагайдачного проти турок і татар. Йдеться про зв'язки козацтва з київським культурно-громадським рухом цього часу, який очолювали митрополити Й. Борецький і П. Могила.

Восьмий том «Історії України-Руси» М. Грушевського, присвячений другій чверті XVII ст., складається з трьох частин. Перша — охоплює 1626—1638 рр., від Куруківської кампанії, що не виправдала планів і надій козаків перших десятиліть цього століття, до поразки під Кумейками. У другій частині розповідається про українське життя за часів так званого золотого спокою (1638—1648) та початок Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. В третій частині висвітлюється перебіг подій у перші два роки Хмельниччини (1648—1650), дається оцінка Зборівської угоди між Україною і Польщею.

Дев'ятий том висвітлює події Хмельниччини 1650—1657 років. Перша половина цього тому охоплює період від 1650 р. (похід на Молдову) до 1654 р. (Переяславська умова). Друга половина цього тому висвітлює події Хмельниччини від 1654 р. (після Переяславської умови) до 1657 р. (смерть Б. Хмельницького).

Це остання книга десятитомника «Історія України-Руси» Михайла Грушевського. В ній охоплено період від 1657 року (після смерті Богдана Хмельницького) до подій 1658 року (Гадяцька угода). Простежується історія оформлення шведсько-українського союзу, висвітлюється бунт Пушкаря, розповідається про відновлення кримсько-українського союзу, про конфлікт з Москвою і Гадяцьку унію

Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (*25 жовтня (6 листопада) 1855, с. Сонцівка — † 5 серпня 1940,Дніпропетровськ) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист,лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ (1914) і ВУАН (1929).

Работы Яворницкого носят бытоописательный характер. Яворницкий одним из первых в научном сообществе обратился к комплексному изучению истории Запорожского казачества («История запорожских казаков»[8]), издал большое количество документов. Собрал обширный фольклорный материал (сб. «Малороссийские народные песни, собранные в 1878−1905 гг.», 1906).

В історичних дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запорізької Січі, серед них:

· «История запорожских казаков», т. 1 (загальний огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид. 1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. З — історія до1734 (1897);

· «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889),

· «Вольности запорожских казаков» (1898),

Трьохтомна “Історія” Д. Яворницького, що вважається енциклопедією, “літописом запорозького козацтва, ґрунтується на великій та різноманітній (комплексній) джерельній базі, яка складається з архівних та опублікованих документів, картографічних, археологічних, фольклорних, етнографічних, культових, зображувальних та ін. пам’яток, що їх вчений розшукав в архівах, бібліотеках, музеях, приватних колекціях та в багаторічних польових (зокрема, археологічних і фольклорно-етнографічних) експедиціях.

Вперше в історіографії Д.Яворницький здійснив комплексне дослідження історії Запорожжя від початку козаччини до середини XVIII ст.

У 1-му томі «История запорожских казаков» висвітлюється, за визначенням самого автора, “внутрішній побут запорозької общини” . Тут йдеться про географію, топографію, гідрографію, рослинний та тваринний світ Запорозького краю, про устрій та функціонування Запорозького війська, збройні сили і бойові здібності козаків, церковній устрій і освіту на Січі, побут запорожців, заняття господарством, торгівлею, зовнішні стосунки із християнськими та мусульманськими сусідами. У 2-му (1471-1688 рр.) та 3-му (1688-1734 рр.) томах розглянуті питання щодо походження запорозького козацтва, його участь у боротьбі за національну та релігійну незалежність України проти Польщі, Криму і Туреччини, в тому числі у Визвольній війні українського народу під проводом гетьмана Б.Хмельницького у середині XVII ст., в російсько-турецьких та російсько-шведських війнах тощо. В “Історії” здобула висвітлення діяльність видатних українських гетьманів і кошових отаманів.

Д.Яворницький вважав запорожців автохтонним українським населенням, громадою, устрій якої базувався на народоправстві, якого ще не знала історія. Запорозький козак в уявленні вченого, це насамперед - воїн і лицар, вірний і відданий товариш, який інтереси товариства ставить вище особистих. Саме в незалежності й демократичному устрої Запорозької Січі бачив Д.Яворницький причини її скасування у 1775 р. царським урядом Російської імперії. Д.Яворницький підкреслив прогресивну роль запорозького козацтва в історії українського народу та міжнародне значення його героїчної боротьби проти мусульманської турецько-татарської навали, що загрожувала усьому слов’янському світові

 

 

40. Становлення і розвиток української військово-історичної науки в міжвоєнний період (1920-1930 рр)

В 1918 р. при Генеральному штабі П.Скоропадського створена Воєнно-історична комісії (голова – М.Головин) і військовий архів (начальник – В.Черемісов). Налагоджено випуск “Воєнно-наукового журналу армії і флоту України”. На початку 1919 р. у складі Головного управління Генштабу Армії УНР на чолі з М.Обідним було створено Воєнно-історичний відділ, який опрацював проект Статуту Українського воєнно-історичного товариства, упорядкував “Воєнно-історичний вісник”, облаштував Центральний військовий архів. Улітку 1921 р. у Тарнові – осідку Державного центру УНР облаштовано Військово-історичний музей-архів. Еміграційний уряд УНР заснував у вересні 1921 р. у Відні Музей-архів визволення України. 5 серпня 1920 р., Військовий міністр УНР В.Сальський затвердив “Статут Українського військово-історичного товариства”. Було створено умови для функціонування української воєнно-історичної науки, закладено матеріальну базу для спеціалізованого видавництва “Чорномор” у Каліші, а головне – зібрано колектив фахівців – здебільшого вищого командного складу (М.Капустянський, В.Кущ, П.Шандрук, В.Савченко, В.Прохода, А.Пузицький), який цілеспрямовано інтегрував українську національну ідею у повоєнну європейську суспільно-політичну думку. Другий період (1925–1929) діяльності Товариства започаткували Загальні збори у Каліші в січні 1925 р. на яких було проголошено створення Українського воєнно-історичного товариства й обрано Президію на чолі з А.Вовком. 1926 р. польська адміністрація легалізувала Товариство. Засновано новий друкований орган – збірник “За державність”. У “Таборі” упродовж 1925–1929 рр. опубліковано праці “За визволення (нарис історії Армії УНР)” В.Куща, “Піонери українського війська” Б.Монкевича,“ З історії формування ІІ Січового Запорізького корпусу” Б.Пулковського, “Записки до історії Сірих, або “сірожупанників” В.Проходи, “Спогади з часів гетьмана Павла Скоропадського на Україні і повстання народу українського проти влади гетьмана та німців-окупантів” П.Єрошевича, “Замітки до історії 3-го пішого полку” О.Шпілінського, “Штурм Арсеналу” А.Марущенка-Богданівського. Ще один напрям праці УВІТ – впорядкування меморіальних цвинтарів у Кракові, Любліні, Варшаві. Третій етап діяльності Товариства (1929–1939) започаткували другі Загальні збори, а завершив вибух Другої світової війни. Головне надбання Товариства цього періоду регулярний вихід друкованого органу – збірника “За державність”, чиїм редактором став М.Садовський (1938 р., після смерті В.Змієнка він очолив і Товариство). Наддніпрянці також постійно друкували свої дослідження у Львові – у видавництві “Червона калина”, “Літературно-науковому віснику” НТШ. Налагоджено співпрацю з Товариством колишніх вояків Армії УНР (засн. 1927 р. у Франції, видавало журнал – “Військова справа” і газету “Вояк”), з Українською бібліотекою ім.С.Петлюри в Парижі (її співзасновником, а згодом і головою Ради був О.Удовиченко), Українським науковим інститутом у Варшаві, Воєнно-історичним бюро Польщі.

Громадсько-політичну діяльність товариства координував Україн­ський Центральний Комітет у Другій Речі Посполитій, в якому були військовики В.Сальський, М.Безручко, В.Сінклер.

 

 








Дата добавления: 2014-12-22; просмотров: 1338;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.012 сек.