Загальна характеристика двох основних стратегій етнопсихологічних досліджень

В етнопсихології умовно виділяють два основних типи досліджень.

Кроскультурні дослідження, котрі полягають у тому, що підбира-

ється будь-яка психологічна методика, адекватна поставленим завдан-

ням, і за її допомогою проводяться дослідження двох або кількох груп,

утворених представниками певних етнічних спільнот. Отже, специфіка

кроскультурного етнопсихологічного дослідження полягає в тому, що

дослідження проводяться паралельно в кількох групах піддослідних, що

належать до різних культур. Результати, отримані в різних групах, порів-

нюються та аналізуються. Акцент, залежно від орієнтації дослідника,

ставиться або на пошуку відмінностей у результатах вибірки, або на під-

кресленні схожості якихось суттєвих моментів.

Останнім часом стає очевиднішою недоцільність жорсткого проти-

ставлення двох орієнтацій -- або на пошуки відмінностей, або на пошу-

ки схожості. Стає актуальною необхідність комплементарних дослід-

жень і цілісного аналізу як загальних моментів, так і відмінних.

Слід зазначити, що у кроскультурних дослідженнях, попри їх просто-

ту, доступність і легкість застосування, існує цілий ряд серйозних про-

блем. Наприклад, перед дослідниками постійно постає питання про ва-

лідність1 методик. Справа в тому, що кожна конкретна методика створю-

ється в певній країні та спрямовується на піддослідних даної культури.

Отже, постає запитання: наскільки можливе її використання в інших

країнах?

Ця проблема знайшла, зокрема, одне зі своїх розв'язань у створенні

так званих "вільних від культури тестів", що мало особливе значення для

дослідження інтелектуальних здібностей. Але ця задача виявилась

складнішою, ніж уявлялося спочатку. Так, дослідники зіткнулись з тим,

що навіть ставлення до процедури експерименту в різних етнічних гру-

пах не однакове.

Наприклад, В. Портеус, який створив тест-лабіринт для вивчення ін-

телектуальних здібностей, був впевнений, що його невербальний (тобто

неопосередкований мовною діяльністю експериментатора) тест може

вважатися вільним від впливу культури. Цей тест було запропоновано

австралійським аборигенам, і тут з'ясувалося, що вони просто не в змо-

Валідність (від англ. valid -- придатний) -- один з основних критеріїв якості

тесту. Чим вища валідність тесту, тим краще відображається в ньому та якість,

заради виміру якої він власне створювався, і навпаки

зі виконати інструкцію. Адже вони звикли, що рішення приймається

тільки після колективного обговорення, тому вони, по-перше, відмови-

лись приступати до виконання завдань без попереднього з'ясування дум-

ки старійшин племені. По-друге, вони не могли погодитися з тим, що

сам експериментатор, якого вони урочисто проголосили почесним чле-

ном їхньої общини, відмовляється брати участь в обговоренні завдань

тесту та допомагати їм.

Очевидно, що такі казуси і дали підставу Ф. Гудинафу, автору відомо-

го тесту "Намалюй людину" (що також належав до розряду "вільних від

культури") у 1950 р. стверджувати, що спроби створення "вільних від

культури" методів приречені на невдачу. Ця позиція, котру підтримало

багато дослідників, привела до того, що в останнє десятиріччя акцент у

кроскультурних дослідженнях переміщується з кількісних показників на

глибинний та різнобічний аналіз результатів.

Окрім зазначеної проблеми, перед психологами, які займались порів-

няльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші питання. На-

приклад, чи зможе дослідник об'єктивно та неупереджено порівнювати

особливості своєї культури та "чужої", чи він має право вивчати тільки

ті етнічні групи, до яких сам не належить. Перед ученими також завжди

постає проблема комунікації. Наприклад, якщо дослідник приїхав вивча-

ти чужу для нього культуру, то чи можна стверджувати, що він та його

піддослідні будуть правильно розуміти одне одного і що зроблені ним

висновки не будуть результатом помилок, які виникають при спілкуван-

ні представників різних культур. Ці та інші проблеми постають щораз

перед психологами, що займаються кроскультурними дослідженнями.