Основні напрями розвитку сучасної етнопсихологічної науки

Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Пла-

тонов і Н. Платонова виділяють такі:

1) вивчення особливостей національного характеру;

2) співвідношення норми та патології у різних культурах;

3) значення раннього досвіду дитинства для формування як особис-

тості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного харак-

теру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні гру-

пи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.

Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представ-

ники різних психологічних теорій. Зупинимось на характеристиках дея-

ких із цих теоретичних підходів.

1. Значне місце в етнопсихології посідає психоаналітичний напрям,

що базується як на ортодоксальному фрейдизмі, так і на неофрейдизмі, в

руслі якого працювали Е. Фромм, Е. Еріксон, Г. Деветро. Причому в пра-

цях останнім часом спостерігається еволюція психоаналізу від аналізу

психопатології особистості до позитивного полюсу -- аналізу повноцін-

ної особистості, що спрямована на реалізацію своїх потреб і здібностей.

Прикладом тут може бути праця Г. Деветро "Етнопсихоаналіз".

У рамках неофрейдизму А. Бандура розглядає природу агресивності

під нетрадиційним кутом зору. Він вважає, що агресивний, емоційний

стан -- це явище, яке має етносоціальне походження.

2. Інший напрям західної етнопсихології пов'язаний з вивченням осо-

бистості в різних культурах. Представники цього напряму -- Р. Липтон-

ду, А. Інкелес та інші вводять поняття "модальної особистості". За їхнім

визначенням, модальна особистість-- це певний тип особистості, до

якого належить найбільше дорослих членів певного суспільства. Тобто

модальна особистість-- це типовий представник того чи іншого наро-

ду. Дослідники вважають, що таких модальних особистостей в одної на-

ції може бути кілька. Таким чином, в етнопсихології з'явилася концепція

мультимодальної нації, що дає змогу створювати характеристику нації

не як особистості, а як колективу. Американський етнопсихолог Дж. Хо-

німан у рамках такого підходу пропонує поняття ідеальної особистості.

Ідеальна особистість, за Дж. Хоніманом, має ціннісні орієнтації, що

є оптимальними для передачі наступним поколінням. Всередині етнічної

спільноти може бути кілька типів ідеальної особистості, які різняться за

статтю та соціальним статусом.

3. Найзначнішим за кількістю досліджень є інтеракціоністський або

соціально-психологічний напрям. У рамках цього напряму значна увага

приділяється вивченню етноцентризму, расизму, націоналізму.

Представники цього напряму зазначають, що існування етносу зале-

жить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожос-

ті на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили "етнічного

тяжіння". Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є до-

слідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності,

припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в ін-

шій.

Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетніч-

ної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення.

Крім того, представники цього напряму досліджують такі проблеми,

як етнічна ідентифікація, етноцентризм, етнічні установки та ролі.