Етнічна психологія 20­30-х років ХХ ст.у Росії та її дискредитація

У радянській Росії проблемами етнопсихології у 20­30 роки ХХ ст.

займались Г. Шпет, В. Бехтерев, Л. Виготський, А. Лурія. Велика увага

приділялась питанням предмета і методів етнопсихології. Значний вклад

у розвиток етнічної психології зробив видатний російський філософ

Г. Шпет, який в 1920 р. організував у Московському університеті кабі-

нет етнічної психології, а в 1927 р. видав книжку "Вступ до етнічної пси-

хології".

Г. Шпет вважав, що етнічна психологія має бути описовою, а не по-

яснювальною наукою. Це означає, що етнопсихологія повинна запозичи-

ти в етнології класифікацію соціальних явищ і ставити запитання на

кшталт: "Як те чи інше явище переживається народом?", "Що він лю-

бить? Чого боїться? Кого шанує і перед ким схиляється?".

Г. Шпет значно розвинув ідеї своїх попередників -- Х. Штейнталя,

М. Лацаруса, В. Вундта. Г. Шпет першим у Росії почав викладати курс

етнічної психології. У 1920 р. він організовує при Московському універ-

ситеті перший в країні кабінет етнопсихології, який було закрито після

звільнення Г. Шпета з університету з ідеологічних мотивів. Цьому тала-

новитому досліднику так і не вдалося розвинути свої ідеї до кінця через

політичні переслідування та загибель 1937 р.

Прийнятнішим для репресивної радянської системи був підхід до ет-

нопсихології В. Бехтерева, який не визнавав поняття "народна душа",

"народні почуття", "народний дух". Він вважав, що психологію народів

повинна вивчати колективна рефлексологія, для якої вивчення міфів,

звичаїв, мови є непотрібним. А необхідним для етнопсихології він вва-

жав визначення настроїв суспільства, творчої роботи та суспільних дій.

Наприкінці 20-х років ХХ ст. проблеми етнопсихології почали розроб-

лятися культурно-історичною школою, яку очолював видатний психолог

Л. Виготський. Предметом етнічної психології, на думку представників

цієї школи, є вивчення соціально-історичного розвитку поведінки етносу.

Говорячи про етнічну психологію, Л. Виготський мав на увазі перш

за все так звану "психологію примітивних народів", тому необхідним

вважав проведення порівняльного аналізу психічної діяльності "куль-

турної людини" та "примітиву" за допомогою кроскультурного аналізу.

Він вважав, що потрібно проводити перш за все міжетнічні порівняльні

психологічні дослідження представників "традиційних" і цивілізованих

суспільств. Інструментальний метод є основним, на думку Л. Виготсь-

кого, в етнопсихології і полягає він у дослідженні психологічних інстру-

ментів, що опосередковують психічну діяльність. Наприклад, культурні

знаки (це перш за все мова, а потім -- мистецтво, релігія, побут) є своє-

рідними інструментами, за допомогою яких одна людина діє на іншу, але

водночас формує і власний внутрішній світ.

На основі теорії інструментального методу Л. Виготським наприкін-

ці 20-х років ХХ ст. була розроблена науково-дослідна програма з педо-

логії1 національних меншин. Замість традиційного тестування Л. Вигот-

ський пропонував у центр досліджень поставити вивчення національно-

го середовища, його структуру, динаміку та все те, що визначає етнічну

своєрідність психічних процесів. Крім того, психіку дітей національних

меншин Л. Виготський пропонував вивчати не в порівнянні з психікою

"стандартної" дитини, а на основі порівняльного аналізу з психікою до-

рослого тієї ж етнічної групи і який належить до того ж самого культур-

ного середовища.

Експериментальне підтвердження ідей культурно-історичного підхо-

ду Л. Виготського було здійснено його учнем О. Лурія у 1931­1932 рр. в

Узбекистані. Результати досліджень показали, що зміна суспільно-істо-

ричної формації та характеру суспільної практики призвела до корінних

змін психічних процесів узбеків -- сприймання, мислення, уяви. Але ма-

теріалам цієї експедиції поталанило побачити світ тільки через 40 років.

У 30-ті роки ХХ ст. почалися гоніння на психологічну науку, апогеєм

яких стала постанова "Про педологічні збочення у системі Наркомпро-

су". Не допомогли тут покаянні публікації Т. Баранової, С. Балабуєва

та ін. "Питання конструювання національного тесту", яка відрізнялась

підкреслено компартійною фразеологією. Зокрема, у ній проголошува-

лось, що "тест повинен бути соціалістичним, пролетарсько-класовим за

змістом та національним за формою". Автори статті закликали до не-

щадної боротьби з виявами лівого та правого ухилів у конструюванні

тестів, критикували свої попередні праці.

Але такі публікації вже не могли зупинити вигнання психології взагалі та етнопсихології зокрема з наукової арени, оскільки ці науки могли

Педологія (від гр. pais -- дитя, logos -- вчення) -- напрям у психології та пе-

дагогіці, обумовлений поширенням еволюційних ідей та розвитком приклад-

них галузей психології та експериментальної педагогіки

стати на перешкоді тоталітарному режимові, проголошуючи свободу та

унікальність кожної особистості.

Поряд з іншими галузями психологічної науки етнопсихологія була

засуджена як "буржуазна" наука і такою вона залишалась дуже довго.

Ще у 1964 р. в енциклопедичному словнику етнопсихологія визначаєть-

ся як одна з гілок буржуазної психології.

І хоча поступове повернення до проблем етнопсихології стало поміт-

ним вже в 60-ті роки, розквіт досліджень у цій сфері почався тільки піс-

ля розпаду СРСР, коли стало зрозуміло, що єдина нація -- радянський

народ -- так і не стала реальністю.