Європейські вчені про психологію народів
(середина XVIII -- перша половина ХІХ ст.)
Принципово новий етап у дослідженні етносів починається із середи-
ни ХVIII ст. Реальні процеси, що відбуваються в соціально-економічно-
му житті західноєвропейських країн XVIIIXIX ст. побудили філософів
і соціологів осмислити їх теоретично.
Г. Гегель, К. Гердер, К. Гельвецій, І. Кант, Ш. Монтеск'є розглядали у
своїх працях такі поняття, як "нація", "народ", "національний характер".
У ХVІІ ст. поширився географічний детермінізм -- вчення про те, що
національний характер народу, його психологічні особливості визнача-
ються географічним чинником.
Ш. Монтеск'є, відомий представник географічного детермінізму, так
писав про визначення національного характеру кліматичними умовами:
"Влада клімату сильніша від усіх інших влад... Народи жарких кліматів не-
рішучі, як старі люди, народи холодних кліматів відважні, як юнаки" [4].
При цьому, підкреслював Ш. Монтеск'є, можна спостерігати зміну на-
ціонального характеру: "Через зміни клімату: у північному кліматі ви
побачите людей, у яких мало вад, та немало чеснот, багато щирості й
прямодушності. При наближенні до півдня ви начебто віддаляєтесь від
самої моралі: поряд із посиленням пристрастей помножуються злочини.
У країнах із помірним кліматом ви побачите народи непостійні у своїй
поведінці та у своїх хибах і чеснотах, оскільки недостатньо визначені
властивості клімату не в змозі зробити їх стійкими. У кліматі занадто
жаркому тіло зовсім втрачає силу, а розслаблення тіла переходить і на ду-
шу: така людина до усього байдужа, не здатна ні на який благородний
вчинок, ні на яке виявлення благодушності, всі його схильності набува-
ють пасивного характеру, лінощі стають щастям; там радше будуть тер-
піти покарання, аніж спонукати себе до діяльності духу, рабство їм зда-
ватиметься легшим, ніж розумові зусилля, які необхідні для того, щоб
самим керувати собою" [4].
Отже, Ш. Монтеск'є звернув увагу на те, що народи відрізняються
один від одного за характером і намагався встановити причини відмін-
ностей. Але виведення характеру народу з кліматичних умов очевидно є
одностороннім. При сумлінніше проведеному дослідженні ми спостері-
гатимемо народи, які відрізняються один від одного за характером. Пев-
ні народи хоча й живуть в одній кліматичній зоні, але мають різні форми
державного правління, різну культуру та релігію, різну психологію. Вод-
ночас можна знайти схожі за характерами народи, які живуть на різних
континентах і в різних кліматичних умовах. У будь-якій кліматичній зо-
ні можна зустріти поруч як працелюбні й енергійні народи, так і відста-
лі, пригноблені.
Більш того, досвід історії та сучасності свідчить, що такі працелюб-
ні й талановиті народи, як український та російський, були перетворені
комуністичним режимом на сіру, безініціативну масу, яка легко піддава-
лася маніпуляції, -- "радянський народ".
На жаль, спроби повернутися до теорії географічного детермінізму
існують і в наш час, тому так детально ми зупинились на його критично-
му аналізі.
Д. Юм, англійський філософ, сучасник Ш. Монтеск'є, виступав про-
ти теорії географічного детермінізму. Замість географічного детермініз-
му він висуває іншу теорію, згідно з якою всі розумні істоти, включаю-
чи людину, живуть не відокремлено одне від одного, а тяжіють до спіл-
кування та об'єднання. Люди вступають у контакти, в результаті яких
схожі схильності та звички передаються один одному. У подальшому ці
схильності, а також звички передаються від однієї групи до іншої. І на-
решті, об'єднання людей в одну політичну організацію, вирішення ними
багатьох спільних питань, пов'язаних з обороною, торгівлею, управлін-
ням, приводять до утворення не тільки спільної мови, спільних схильно-
стей, а й національного характеру [7].
Аналогічні погляди висловлював представник французької просвіти
К. Гельвецій. Всякий народ, писав К. Гельвецій у книзі "Про людину",
має свій особливий спосіб бачити та відчувати, який і створює його ха-
рактер. Причому в усіх народів цей характер може змінюватись або рап-
тово, або поступово, залежно від раптових або поступових змін, що від-
буваються у формах правління ними та в суспільному вихованні.
Отже, національний характер, за К. Гельвецієм, -- це спосіб бачення
та відчування, який є характерним тільки для одного народу і залежить,
в основному, від соціально-політичної історії (форм правління). Зміна
форм правління, тобто соціально-політичних відносин, впливає на особ-
ливості національного характеру. Характер народів, вважав К. Гельвецій,
особливо змінюється під час переворотів, коли народи переходять зі ста-
ну свободи в стан рабства. Тоді народ, який був гордим і сміливим, стає
слабким і малодушним; і навпаки -- розвиток свободи, демократичне
правління сприяє зміні характеру народу в позитивний бік.
Отже, незважаючи на те, що інший представник французької просві-
ти Д. Дідрокритикував погляди К. Гельвеція, викладені у доробку "Про
людину", зокрема піддав критиці ідею К. Гельвеція про тісний зв'язок
характеру народу та форм правління; слід відзначити, що цим мислите-
лем французької просвіти були закладені наукові принципи розуміння
сутності національного характеру, такі, як ідея розвитку, соціальної обу-
мовленості та рівнозначності народів. Гельвецій також зазначав, що від
клімату, ґрунту та повітря не залежить, перебуватиме народ у варварстві
або знаходитиметься в розквіті культури. Природа, за К. Гельвецієм, ді-
лила дари порівну.
Отже, ідея рівнозначності народів і рас за своїми інтелектуальними
здібностями є однією з найяскравіших ідей французького філософа. Ан-
тирасистська спрямованість концепції національного характеру К. Гель-
веція звучить актуально і в наші дні, її гуманістичне забарвлення свід-
чить про значний внесок французького матеріаліста в розробку пробле-
ми рівноправності націй і народів. Безумовно, вчення К. Гельвеція про
характер народів значно вплинуло на прогресивну думку ХІХ ст. [7].
Серед представників німецької класичної філософії проблемами ет-
носу займались І. Гердер, Г. Гегель, І. Фіхте, І. Кант.
І. Гердерпідходить до формування національного характеру з точки
зору єдності зовнішнього та внутрішнього. Під зовнішнім він розумів
кліматичні умови, а під внутрішнім -- органічні, зокрема генетичні,
особливості. Він відзначає, що генетична сила породила органічні утво-
рення на Землі, а клімат лише сприяє або протидіє цій силі. У зв'язку з
цим головну роль в етнічній історії він віддає внутрішнім факторам.
У своїй головній філософській праці "Ідеї до філософії історії людс-
тва" І. Гердер поставив завдання розглянути рушійні сили розвитку сус-
пільства. Він зробив спробу відповісти на питання про те, чи існують за-
кони розвитку суспільства, чи воно розвивається без певних законів.
Крім того, І. Гердер аналізував характери різних народів. Зокрема,
значне місце у своєму дослідженні він надає слов'янським народам. Зма-
льовуючи національний характер слов'ян, І. Гердер показує важливість
їхньої ролі в історичному процесі, їхні працелюбність, миролюбство,
милосердя та гостинність. Він зазначає, що слов'яни скрізь освоювали
землі, які полишали інші, і вирощували на них хліб, розводили худобу.
Слов'яни не намагалися пригноблювати інші народи. Навпаки, історич-
но та географічно склалося так, що впродовж багатьох сторіч вони були
об'єктом агресії з боку татаро-монголів та інших племен. Оскільки
слов'яни не бажали панувати над цілим світом, наголошує І. Гердер, не
мали войовничих царів і готові були платити данину, аби тільки залиши-
ли їхню землю у спокої, то чимало народів, а більш за всіх -- німці, кої-
ли проти них великий гріх. Але слов'яни не мирилися зі своїм станом, а
поставали проти своїх гнобителів, демонструючи мужність та героїзм.
Виходячи з особливостей національного характеру слов'ян, І. Гердер
оптимістично оцінював історичні перспективи розвитку цих народів. Ко-
лесо часу, говорив він, обертається нестримно, і оскільки слов'янські на-
ції населяють найпрекрасніші землі Європи, то коли ці землі будуть упо-
рядковані, то й слов'янські народи пробудяться від свого тяжкого сну,
скинуть ланцюги рабства, стануть обробляти свої прекрасні землі та від-
святкують на них свої стародавні свята працелюбства й торгівлі (Гер-
дер). Безумовно, І. Гердер не міг передбачити, що слов'янським народам
ще доведеться пережити таке лихо, як тоталітаризм і комунізм.
Велике місце в історії етнопсихологічних досліджень мають праці
І. Канта.
І. Кантодин з перших почав вживати такі поняття, як "народ" і "на-
ція", і визначив ці поняття.
Народ, за І. Кантом, -- це об'єднана у тій чи іншій місцевості вели-
ка кількість людей, що становить єдине ціле.
Нація -- це частина народу, що через спільне походження признає
себе об'єднаною в одне громадянське ціле.
Кожен народ, вважав І. Кант, має свій характер. Основний прояв на-
ціонального характеру -- це ставлення до інших народів, гордість за
свою державну та суспільну свободу. Кант визнавав вплив географічно-
го фактора на національний характер, але при цьому стверджував, що
клімат і ґрунт, також як і спосіб правління, не є основою характеру наро-
ду. Основою ж характеру він вважав ті риси предків, які закріплені гене-
тично і передаються з покоління у покоління. Це доводиться тим, що при
зміні місця проживання та форм правління характер народу, як правило,
не змінюється -- зберігається мова, рід занять, костюми.
Значним внеском у народознавство була спроба І. Канта зробити по-
рівняльний аналіз характерів європейських народів -- німців, французів,
англійців, іспанців, італійців. Причому німецький філософ наряду із су-
часниками розглядає як позитивні, так і негативні риси, що властиві кож-
ному з народів.
Думка про те, що у національному характері кожного народу присут-
ні як позитивні, так і негативні риси, є тим раціональним моментом, що
внесла філософська та суспільно-політична думка ХVIII ст. у досліджен-
ня цього феномена.
Отже, діалектика національного характеру, досліджена І. Кантом, а
також ідея К. Гельвеція про рівнозначність народів та ідея єдності куль-
тур різних народів, висунута І. Гердером, є важливим внеском у розроб-
ку психології етносу.
У філософській та суспільно-політичній думці початку ХІХ ст. у
зв'язку з аналізом національного характеру того чи іншого народу фор-
мується поняття "дух народу", яке отримало в подальшому всебічне по-
ширення. Це поняття, зокрема, зустрічається у працях представників ні-
мецької класичної філософії Г. Гегеля та І. Фіхте.
Г. Гегельу праці "Філософія духу" відзначає, що національний ха-
рактер -- це прояв суб'єктивного духу в різних природних умовах, які
по суті визначають специфіку духовного світу націй та рас, особливий
дух народу [7].
Крім того, Г. Гегелем були вирішені деякі методологічні питання. Так,
він виступив проти ототожнення понять характеру, стверджуючи, що во-
ни різняться за змістом. Якщо національний характер -- це риса націо-
нальної спільноти, то темперамент -- риса індивідуума.
Дата добавления: 2014-12-22; просмотров: 2206;