Загальна характеристика давньоруських зовнішньополітичних орієнтацій.

Зовнішня політика тісно пов’язана з процесом державотворення. Київська Русь мала свої періоди становлення (VІІ – поч. ІХ ст.), зростання (ІХ – Х ст.), розквіту (ІХ – перша третина ХІІ ст.), диференціації (середина ХІІ – середина ХІІІ ст.) і послідуючої за монголо-татарською навалою повільної трансформації, коли в її межах усе більш чітко починають проглядатися контури нових етносоціальних утворень. (друга половина ХІІІ – ХV ст.).

Найважливішою політичною віхою в життя держави Русь було об’єднання Рюриковичами основної маси слов’янського східноєвропейського етнічного масиву, а вирішальною культурною подією – прийняття обширного комплексу східно-християнської культури, що включило Русь у систему відповідного цивілізаційного світу. Все зазначене також мало велике значення у процесі формування та розвитку (ґенези) давньоруських зовнішньополітичних орієнтацій.

Відомий російський історик В.Пашуто, досліджуючи міжнародні зв’язки Київської держави, поділив усю історію її дипломатії на два основні етапи.

Перший – ранньофеодальний (ХІ – ХІ ст.), коли відносно єдина тоді дипломатична служба виконувала вже дві чітко визначені функції: внутрішню – імперську, покликану забезпечувати виконання васалітетних обов’язків неслов’янськими народами, що входили до складу Київської Руси, і зовнішню, або міжнародну – щодо зарубіжних країн.

Другий етап припадає вже на період феодальної роздробленості, який характеризувався в політичній сфері колективним сюзеренітетом найсильніших князів.

Отже, говорячи про добу Київської держави, першим зовнішньополітичним чинником в її історії слід уважати те, що зветься «приходом», або «призванням» варягів з русів.

Першими з’явились у Києві, в землях полян, згідно з джерелами та переказами, «мужі Рюрика» – Аскольд і Дір. У сучасній історичній літературі стверджується, що вже в середині ІХ ст. на цих землях виникло могутнє державне об’єднання, яке виходить на арену світової історії, утверджуючи себе у ролі важливого чинника тогочасної міжнародної політики. Аскольд проводив активну зовнішню політику. За часів його правління Русь міцно утвердилась на узбережжі Чорного моря, яке в тогочасних джерелах не випадково дістало назву «Руського моря». Головний напрям політичних інтересів Аскольда був спрямований на південь і південний схід, де знаходились найрозвинутіші на той час країни. У 852 – 853 рр. руське військо на прохання санарійців (населення Кахетії /Східної Грузії/) взяло участь у відсічі арабської інтервенції в Закавказзя. У 864 р. (або 865 р.) дружини київського князя доходять до м. Абесгун в Ісфагані (провінція Ірану), що на південному березі Каспію. Руські купці з’являлися в Багдаді – столиці Арабського халіфату, який переживав у той час найблискучішу пору своєї історії.

Проте головним зовнішньополітичними акціями князя Аскольда були його походи на Константинополь 860, 863, 866, 874 рр.

Так, 18 червня 860 р. флот русів кількістю 200 кораблів з’явився під Константинополем. Руси й до того, як свідчать історичні джерела, з’являлись на міжнародній арені, й їх дуже боялись. У греків у час появи русів під їхньою столицею імператор Михаїл знаходився в поході в Малій Азії, тому про облогу Константинополя як про щось страшне згодом згадував константинопольський патріарх Фотій. Руси над греками влаштували справжню різанину. Але дуже скоро флот русів відійшов, бо їх стало відомо, що імператор терміново повертається. Пізніше Фотій припише спасіння Константинополя захисту Божої Матері, іконою якої греки прикрилися. Руси на чолі з Аскольдом ще не раз наганяли жах на греків. Отже, південний напрям зовнішньої політики Руси й до появи на Київському княжому столі перших Рюриковичів слід уважати головним.

Другим зовнішньополітичним чинником Київської держави часів Аскольда були стосунки зі Степом. Це був дуже серйозний напрям і обидва князі ходили в похід проти печенігів, що тоді вперше з’явилися в Степу й загородили Києву прохід до Чорного моря. Печенігів «мужі Рюрика» розбили.

До часу правління Аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду в історії Руси не залишило.

Час Аскольда й Діра був початком становлення Київської держави, яка мала значні військові сили й виступала вже як активний чинник міжнародної політики.