Симуляції або імітаційні ігри

Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імі­тують будь-які явища навко­лишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої про­грами, чітко виконуючи інст­рукцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель на­дає під час імітації чіткі поопе­раційні інструкції. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінче: певного виду діяльності всі учні отримують подібний резульг але він може розрізнятись залежно від індивідуальних осоС востей учня, складу групи, використаних ресурсів тощо. Д; важливою процедурою імітації є обговорення отриманих зультатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-нас кових зв'язків, які можна простежити, аналізуючи резульї імітації у різних її учасників.

Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.

Як організувати роботу

Виберіть явище, тему для імітації.

Сплануйте все, що необхідно для імітації, про дум участь у ній усього класу.

Надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і, одночас вчитися.

Перед імітацією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків.

Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляці або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежуваї літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інколи під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.

Симуляції — це створені вчителем ситуації, під час яких копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з д ністю суспільних інститутів, які існують у справжньому еі нічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, з асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції будуєься за чітким сценарієм, який збігається з проведенням процедури в реальному житті Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності. Ця технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняєть­ся від неї, бо її метою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів: проце­дури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, ме­ханізму зростання прибутків підприємства, функціонування вільного ринку тощо. Симуляція дає можливість учням глибо­ко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини.

Як організувати роботу

Слід пам'ятати, що в симуляції йдеться не про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу.

Необхідно пропонувати для проведення ситуативного
моделювання теми, що спрощують дійсність.

Виберіть тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні.

Сплануйте сценарій симуляції, продумайте ріозподіл ролей, участь у грі всього класу.

5. Надайте учням достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно,

вчитися.

Перед симуляцією зробіть короткий вступ.

Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків.

Спрощене судове слухання (суд ргозе) Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені судові слухання.

Технологія спрощеного судового слухання (суд ргозе «власний суд») дає можливість учням розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників. Це! процес за участю трьох осіб: судді, що буде слухати обидві сто­рони і приймати остаточне рішення, обвинувачуваного й обви­нувача або їхніх представників.

Мета: технологія спрощеного суду дає можливість учням от­римати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового! рішення, взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критич-Іним мисленням, прийняттям рішень.

Як організувати роботу

Оберіть ситуацію (судову справу, випадок, дилему) для вивчення. Перевірте, чи відповідає вона очікуваним результам та темі уроку.

Підготуйте додаткову інформацію (статистику, думки авторитетів, закони тощо) або продумайте посилання на неї. Якщо необхідно, інформація може бути подана на дошці, в папках, книжках тощо.

Продумайте самі можливі варіанти розв'язання ситуації

Підготуйте план проведення судового слухання (його регламент запишіть на дошці).

Проведіть аналіз ситуації за наведеною вище схемою.

Познайомте клас з процедурою слухання.

Поділіть клас на три однакові групи: судді, обвинувач, обвинувачувані.

а) Суддів необхідно проінструктувати про процедуру су; чинства і дати їм час для підготовки питань, б) Обвинувачам І обхідно надати час для підготовки до вступної промови і вию ду аргументів, в) Обвинувачуваним необхідно надати час д підготовки до вступної заяви і захисту.

Запропонуйте суддям сісти в різних кутках класу. Дайте таблички «суддя» або картки з іменами, а) Запропонуй' щоб до кожного судді приєднався один обвинувачуваний один обвинувач. Повідомте суддям, що коли поруч із ни: будуть обидва гравці, вони можуть починати «суд».

• Проведіть суд від свого імені, використовуючи такий порядок:

а) Вступні заяви учасників у відповідному судовому порядку. Ці заяви повинні бути обмежені визначеними часовими рамками, б) Обвинувачуваний викладає суть захисту, і його опитує суддя, в) Обвинувач викладає аргументацію, і його опитує суддя, г) Суддя виносить рішення і повідомляє його після того, як весь клас знову об'єднається.

Після оголошення суддями своїх рішень запропонуйте ; запрошеному спеціалісту обговорити процес прийняття й ухвалення рішень. Розгляньте варіанти, які будуть запропоновані запрошеним спеціалістом або дійсним суддею порівняно з рішеннями, прийнятими учнями-суддями.

Розігрування ситуації за ролями

(«Рольова гра», «Програвання сценки»,

«Драматизація»)

Імітує реальність призна­ченням ролей учасницям та учасникам і наданням їм мож­ливості діяти «наче насправді». Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гри взагалі.

Мета рольової гри - - ви­значити ставлення до конкрет­ної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та по­чуття. Рольова гра може також використовуватися для отри­мання конкретних навичок, наприклад безпечної поведінки в

певній ситуації тощо.

Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допо­може учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мис­лення, вихованню спроможності знаходити й розглядати аль­тернативні можливості дій, співчувати іншим.

У ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» визначе ну проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної під­готовки. Початкові вправи мають бути простими з наступиш* ускладненням. Наприклад, можна почати з читання текстів «зі ролями», формулювання коротких висловлювань або відпові­дей від імені історичної особи, природного явища, конкретною предмета, тварини.

Як організувати роботу

1. Сплануйте попередньо роботу та підготуйтесь:

сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

спільно з учнями визначте кількісний склад учасників рольової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніші працювати над грою: усім класом чи одночасно кількома мя
лими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті;

надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися;

продумайте, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:

розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через «своїх» персонажів;

інсценізації, під час якої герої діють частково спонті без підготовлених діалогів, але відтворюють основну інсценізації.

2. Підготовка й тренування учнів:

дайте учням час на обдумування ситуацій своїх ролей, і для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це зараз;

забезпечте активну участь всього класу в проведенні вправи;

не забувайте про ретельне обговорення й міркування у приводу вправи, які треба обов'язково вислухати наприкінці.

Не чекайте відшліфованої гри із самого початку.
учням можливість провести рольову гру й імітувати історі сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

Такі вправи повинні проводитися в обстановці де щоб учні не почувалися ніяково. Учні повинні розуміти, щгувати можна по-різному. Практика допоможе учням поч;
себе впевненіше при проведенні таких вправ.

Після закінчення вправи проводиться ретельний
глиблений аналіз учасниками та «спостерігачами» набутого досвіду їхніх думок та почуттів.

Подумайте про вихід дітей з ролей. Для цього п диться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб б учасник відповів на запитання:

Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?

Що подобалось під час гри, а що — ні ?

Чи бували ви самі в подібній ситуації?

Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вина?

Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?

Чи доводилося вам потрапляти в подібну ситуацію?

Яким чином цей досвід може вплинути на ваше поде
життя?

Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом. На пояснення умов припадає приблизно 10-15%, на роботу в малих І групах — 15-25% , на презентацію й обговорення — 40-50% , на

підсумки — до 15% .

* Правила роботи для учнів знайдіть у папці «Роздаткові матеріали»

2,4. ТЕХНОЛОГІЇ ОПРАЦЮВАННЯ ДИСКУСІЙНИХ ПИТАНЬ

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців, дискусія - - це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички від­стоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної про­блеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. В дидактиці дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу), ! так і до форм організації навчання. Певна кількість науковців | вважає дискусію різновидом ігрових форм занять, співробіт­ництва, коли з обговорюваної проблеми ініціативно вислов­люються всі учасники спільної діяльності.

У літературі існують також різні погляди щодо функцій дис­кусії в навчанні. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх і вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистіс-них якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації

учіння.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, само­стійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мислен­ню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, кра­ще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ.

Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформу­лювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з постановки кон­
кретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має од-

нозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);

не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто — ні в
тому чи іншому питанні;

у центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можли­ вим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбува­тись, якби...?) Чи були альтернативні можливості, дії?

усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?»;

• дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

У світовій практиці використання дискусії у навчанні набу ли поширення різні варіанти організації обміну думок мій учасниками, різні технології проведення дискусії, опрацюван ня дискусійних питань.

Хоча ззовні деякі технології опрацювання дискусійних пи тань можуть справляти враження учнівських експромтів, як не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя, ні з бок учнів, таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховує ться ґрунтовна підготовча робота вчителя.

При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливи моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнії матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи гру учитель тримає в полі зору три основних моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути досягти визначеної мети; підсумки, як треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.

Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в диску­сії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоцій­ний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрід­не запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізо­ду, стимулювання серією запитань на зразок: «Чому? Що б ста­лося, якщо...?»

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка до­сягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це — ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення са­мої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дис­кусії всіма її учасниками. По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учас­никами), ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначе-них запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму ду­мок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань; по­передження надмірних узагальнень; збудження учнів до по-і глиблення думок та інші.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплен-І ня навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяль^ ності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

• побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроці;

включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

побудова навчання як самостійної або групової роботи учні з обговоренням її результатів.

Найбільш поширеним у вітчизняній методиці навчання перший варіант.

Метод ПРЕС (РRЕS, МППО)

З цієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву «ме­тод ПРЕС») варто почати робо­ту над навчанням учнів диску­тувати. Вона використовуєть­ся при обговоренні дискусій­них питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайня­ти й чітко аргументувати ви­значену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й фор­мулювати аргументи, ви­словлювати думки з дискусій­ного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

Як організувати роботу

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи ме­
тоду ПРЕС.

• Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору

(починаючи зі слів.., я вважаю, що...)

• Поясніть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтую­
ться докази

(починайте зі слів ...тому, що...)

• Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої
позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази

(... наприклад ...)

• Узагальніть свою думку

(зробіть висновок, починаючи словами:

отже,... таким чином...) * Правила роботи для учнів знайдіть у папці «Роздаткові матеріали»

Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відпо­відь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.

Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір.

Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування
Методу. Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити
кілька варіантів своїх думок або прикладівКоли формула буде зрозуміла всім учням, запропонуй­те їм спробувати самим. Застосовуйте метод «Прес» на всіх уро­ках, де потрібна аргументація учнями своєї думки.