Приклади управління активами та пасивами банку

Для того, щоб дізнатися, які процентні витрати припадають на конкретний продукт банку, необхідно визначити, які з залучених коштів формують ресурсну базу для даного продукту.

Зрозуміло, що акумульовані банком ресурси на рахунках до запитання і термінових депозитах підприємств та фізичних осіб зливаються в єдиний ресурсний фонд і при розміщенні коштів з даного фонду в активні операції невідомо, з якого джерела вони надійшли. Однак, незважаючи на безликість ресурсного фонду, напрями використання різних його джерел за визначеними категоріями вкладень повинні бути встановлені відповідно до чітких пріоритетів, виходячи з економічної сутності операцій, необхідності підтримки ліквідності і рівня ризику.

Пріоритетність розподілу різних джерел залучення коштів між видами активів наведена в таблиці 8.1.

Таблиця 8.1

Розподіл джерел залучення засобів між активами

Запропонований у даній моделі варіант пріоритетності розподілу пасивів за статтями активних операцій продиктований такими підходами:

1. Функціональні підрозділи банку здійснюють активні операції в першу чергу за рахунок власних джерел залучення ресурсів, а потім, у разі нестачі власних джерел, – за рахунок ресурсів, залучених з інших джерел. Власними джерелами формування активів будемо вважати:

Вклади до запитання Ліквідні активи

Міжбанківський кредит Міжбанківський кредит

залучений розміщений

Строкові вклади Комерційні кредити

Цінні папери Цінні папери

продані куплені

Засоби, отримані Кредити, надані

від філій філіям

Кредитори банку Дебітори банку

Власний капітал Недохідні активи

2. У найменш ліквідних активах використовуються найбільш стабільні пасиви.

3. Пасиви й активи повинні співвідноситися з погляду їх терміновості.

Так, вклади до запитання є найменш стабільним і найбільш короткостроковим джерелом ресурсів, тому в першу чергу розміщуються у вигляді ліквідних активів (готівкові і безготівкові кошти) для того щоб було можливим виконання поточних зобов'язань банку щодо даної категорії пасивів.

Міжбанківський кредит є в основному короткостроковим вкладенням, тому кошти, що залишилися після формування за рахунок вкладів до запитання ліквідних активів, направляються на покриття міжбанківських операцій (ясна річ, у випадку, якщо в банку є на даний момент негативне сальдо між залученими і розміщеними міжбанківськими кредитами). У випадку, коли після покриття ліквідних активів і МБК, залишилися вільні залишки коштів на рахунках до запитання, вони можуть бути використані в короткостроковому комерційному кредитуванні (за умови, якщо сума кредитів не покривається розміром залучених депозитів). Украй не бажане використання залишків на рахунках вкладів до запитання в інших категоріях активів, однак, якщо не вистачає інших ресурсів, залишок вкладів до запитання використовується на покриття вкладень у цінні папери, надання ресурсів філіям, покриття дебіторської заборгованості і недохідних активів (дана черговість визначена на підставі рівня прибутковості цих активів).

Капітал банку, навпаки, виступає найбільш стабільним і довгостроковим джерелом ресурсів. Крім того, у тій його частині, що не пов'язана з виплатою дивідендів акціонерам, може розглядатися як безплатний ресурс. З цього випливають і першочергові напрями використання цих коштів - для покриття не дохідних активів і найбільш ризикових вкладень.

Пріоритетність використання інших джерел в активних операціях випливає з їхньої економічної сутності і функцій банку.

Розглянемо приклад розподілу джерел залучення ресурсів за напрямами їх використання.

На першому етапі здійснюється групування статей балансу банку (табл. 7.2) за укрупненими показниками і так само, визначення різниці між джерелами залучення за пріоритетними напрямами розміщення ресурсів.

Таблиця 7.2

Групування статей балансу банку

Таблиця 7.3

Різниця між джерелами залучення і напрямками розміщення ресурсів

Негативна різниця між одними джерелами залучення і напрямами використання ресурсів, виходячи із суті балансу, повинна бути покрита за рахунок позитивної різниці за іншими. Базуючись на викладених принципах, одержуємо розподіл залучених ресурсів за напрямами вкладення коштів (рис. 7.3).

Звичайними стрілками позначений напрямок руху залишку джерела ресурсів до відповідної статті активу, стрілка курсором указує на залишок пасиву після покриття пріоритетної для даного джерела статті активу.

Рис. 7.3. Розподіл залучених ресурсів за напрямами вкладення коштів

Знаючи, за рахунок яких джерел засобів і в якому обсязі сформована кожна стаття активу, можна на підставі вартості кожного виду ресурсів визначити процентну складову витрат по кожному виду вкладень.

Таблиця 7.4

Середньозважена вартість залучення ресурсів

Вартість капіталу береться як середньозважена величина за платними (акціонерний капітал) і безплатними (власний капітал) ресурсами.

На підставі дані рисунку 7.3 і таблиці 7.4 визначаємо процентні витрати, пов'язані з вкладеннями в кожну статтю активів.

Таблиця 7.5

Процентні витрати

Оскільки дебіторська заборгованість не є дохідним активом, а витрати, пов'язані з її покриттям, у нашому прикладі складають 1% річних, ці витрати повинні бути віднесені на дохідні активні операції (наприклад, на пропорційній основі), що представлено у таблиці 7.6.

Таблиця 7.6

Розподіл витрат пов’язаних з утриманням дебіторської заборгованості

Провівши аналіз обсягів і вартості ресурсів, використаних в активних операціях, можна робити висновки про ефективність даних вкладень (отриману маржу) табл. 7.7.

Таблиця 7.7

Зведені дані про вартість залучення і прибутковості вкладення ресурсів за різними напрямами діяльності банку

Середньозважена ціна активних операцій склала:

(43786373 х 12% + 96466037 х 16,6% + 9087530 х 34,79%) / 149339940 = 16%.

Середньозважена прибутковість:

(43786373 х 23% + 96466037 х 42% + 9087530 х 38%) / 149339940 = 36%.

Середня маржа – 36% - 16% = 20%.

СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ.У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами (УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов’язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обгрунтований, оскі­льки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов’язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризиковості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Але таке розуміння взаємозв’язку активів і пасивів не завжди було характерне для банкірів. З огляду на історичний розвиток методів управління комерційним банком розрізняють три основні підходи до вирішення даної проблеми:

· стратегія управління активами;

· стратегія управління пасивами;

· стратегія збалансованого управління активами і пасивами (УАП).

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ.Ця стратегія переважала в міжнародній банківській практиці до 60-х років нашого століття. За такого підходу банкіри сприймали джерела формування ресурсів — зобов’язання і капітал — як такі, що не залежать від банківської діяльності, а визначаються, в основному, можливостями та потребами клієнтів і акціонерів банку.

Припускалося, що розмір, види та структура зобов’язань, які міг залучити банк, зумовлювались населенням. Останнє ніби само визначало кількісне співвідношення між депозитами, вкладами та поточними рахунками, які мало намір відкрити в банку. Ключова сфера прийняття рішень керівництвом банку була пов’язана не із залученням коштів, а з розміщенням активів. Управлінські рішення здебільшого, стосувалися того, кому надавати обмежені обсяги наявних кредитних ресурсів і якими мають бути умови позики.

Потреби ліквідності за такого підходу задовольнялися за рахунок підтримання значної частини активів у високоліквідній формі, придбання достатньої кількості державних цінних паперів, а також завдяки розумному управлінню кредитами. Більшість банківських позик у такому разі мають бути короткостроковими або виданими на строки, що відповідають сезонним потребам клієнтів, з рівномірним погашенням протягом усього ділового циклу. Але на практиці банківський актив номер один — позики — не завжди відповідає цим вимогам, особливо коли економіка перебуває у стадії занепаду. За цих умов необхідна реструктуризація деяких видів кредитів (наприклад, пролонгація), а отже, потрібні пошуки нових джерел коштів для підтримання цих кредитів.

Переваги стратегії управління активами полягають у відносній простоті застосування, оскільки рішення приймаються лише щодо одного аспекту банківської діяльності — розміщення активів, а для управління ліквідністю застосовуються найпростіші методи, які не потребують значних ресурсних витрат. Банк не має потреби залучати висококваліфікований персонал, завдяки чому вдається скорочувати витрати на підготовку та оплату праці фахівців.

Такий підхід не максимізує прибуток банку. Адже, з одного боку, банк відмовляється від управління залученими коштами, а отже, і від впливу на їх вартість. З іншого боку, значна частина банківських активів має знаходитись у високоліквідній формі для підтримання достатнього рівня ліквідності, що призводить до зменшення доходів.

Стратегія управління активами має свою логіку і в деяких випадках, наприклад в умовах жорсткого регулювання видів депозитних та недепозитних джерел коштів і відсоткових ставок за ними, цілком виправдана. В Україні частина банків використовує зазначений підхід до управління частіше, ніж інші методи, що зумовлено рядом причин. До об’єктивних причин можна віднести те, що доходи значної частини населення України істотно нижчі порівняно з багатьма іншими країнами світу. Це не сприяє заощадженню грошей, а отже, звужує можливості банків щодо залучення коштів. Банки змушені працювати в умовах обмеженого обсягу кредитних ресурсів і, як наслідок, керувати банком через розміщення активів. Для багатьох банків такий підхід є простим, зрозумілим і звичним, а невисокий рівень кваліфікації банківських менеджерів не дозволяє застосовувати на практиці підходи до управління складніші, ніж управління активами.

У сучасних умовах дедалі більше вітчизняних банків досягають тієї стадії розвитку, за якої саме концепція УАП стає однією з найактуальніших проблем управління.

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ПАСИВАМИ.Стратегія управління пасивами набула розвитку в міжнародній банківській справі протягом 60 — 70-х років нашого століття. У цей період банки зіткнулися зі швидким ростом відсоткових ставок та інтенсивною конкуренцією у сфері залучення коштів. Банкіри почали приділяти значну увагу пошукам нових джерел фінансування, а також контролю за структурою та вартістю депозитних і недепозитних зобов’язань, що й дало поштовх до формування стратегії управління банком через управління пасивами.

Ішлося, по суті, про встановлення контролю над джерелами коштів банку за аналогією до контролю над активами. З цією метою банки почали реструктуризувати пасиви в напрямку мінімізації витрат за залученими коштами, що дало змогу збільшити прибуток і капітал. Вибір оптимальних співвідношень між розмірами різних видів депозитних джерел та капіталом, які забезпечували бажаний рівень стабільності фондів, дозволяв банкам надавати довгострокові кредити, які є високодохідними, але більш ризиковими і потребують довгострокових інвестицій. Для забезпечення бажаного обсягу, структури та рівня витрат за пасивами банки застосовували як цінові, так і нецінові методи управління залученими коштами.

Стратегія управління пасивами банку не виключає паралельного управління активами, але проблема полягає у розмежуванні та автономному застосуванні кожного із цих підходів. У такому разі структурні підрозділи банку, які відповідають за залучення коштів, організаційно відокремлені від кредитних та інвестиційних відділів і не мають інформації про можливі напрямки використання ресурсів.

Головним недоліком стратегії управління пасивами є те, що здебільшого вона застосовується за принципом «чим більше, тим краще», причому кошти залучаються без урахування ефективних напрямків їх розміщення. У період економічних підйомів, коли попит на кредитні ресурси зростає, такий підхід може бути виправданим і корисним. Але під час спадів, коли попит на кредити обмежений, незбалансований підхід до управління активами і пасивами банку може призвести до значного скорочення прибутків і навіть завдати збитків. Перевагою такого підходу до управління банком є можливість збільшити прибутки, контролюючи операційні витрати та точно прогнозуючи потреби банку в ліквідних засобах.

В Україні широко застосовується стратегія управління банками через пасиви, насамперед регулюванням рівня депозитної ставки, який відбиває потреби банку в ресурсах.

Практика роботи деяких українських банків повною мірою відображає недоліки автономного підходу до управління активами і пасивами, коли дедалі частіше виникають проблемні ситуації з розміщенням надмірної кількості кредитних ресурсів. За умов значного спаду виробництва попит на кредитні ресурси зменшується, і банки, залучивши кошти, стикаються з проблемою їх ефективного розміщення.

У цілому стратегія управління пасивами в міжнародній банківській практиці переважала недовго (протягом 10 – 15 років), проте стимулювала розвиток технологій та методів управління залученими коштами, ставши перехідним етапом до застосування ефективніших підходів збалансованого управління активами та пасивами банку.

СТРАТЕГІЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ.Головною особливістю міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала мінливість відсоткових ставок, а отже, збільшення відсоткового ризику банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з 80-х років ризиком номер один у банківській сфері став ризик зміни відсоткової ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у світовій банківській практиці.

Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту — координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи — кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто переш­коджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або ALKO).

Комітети з управління активами та пасивами — це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підроз­ділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у ліквідних засобах;

3) оцінювання розмірів та достатності капіталу;

4) прогнозування та аналіз коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у доходах і витратах;

7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного портфелів;

8) калькулювання цін на банківські послуги;

9) додаткові питання з управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків діяльності.

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов’язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої ліквідності.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім оперативного компонента, процес управління активами і пасивами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення довгострокових цілей. З погляду стратегічного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізується на практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та методів управління ризиками. Найпоширеніші серед них метод управління розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого строку погашення (дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.