РОЛЬ НАУКИ І ТЕХНІКИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА. НЕОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ.

За загальноприйнятим визначенням наука - це сфера людської діяльності, функція якої - вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості. Вона включає як діяльність з отримання нового знання, так і її результат - суму знань, що лежать в основі наукової картини світу, позначення окремих галузей наукового знання. Безпосередні цілі науки - опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що становлять предмет вивчення науки, на основі законів, що відкриваються нею.

Система наук умовно поділяється на природничі, суспільні і технічні науки. Наука неминуче пов'язана з філософією, ідеологією і політикою того суспільного устрою, в якому вона розвивається, що зумовлює важливу світоглядну роль природничих наук. Наука, яка зародилася ще у стародавньому світі в зв'язку з потребами суспільства, практики, почала ґрунтовно закладатися з XIV - XVII ст. і в ході історичного розвитку перетворилася на продуктивну силу і найважливіший соціальний інститут, який виявив значний вплив на усі сфери суспільства.

Об'єм наукової діяльності з XVII ст. подвоюється приблизно кожні 10-15 років (ріст відкриттів, наукової інформації, числа науковців). У розвитку науки чергуються екстенсивні (від лат. extensivus – той, що розширяє, подовжує; на противагу інтенсивному позначає кількісну, але не якісну зміну, розширення якої-небудь галузі господарства або виробництва, яке засноване на порівняно невеликих капіталовкладеннях і примітивній техніці) і революційні періоди - наукові революції, що призводять до зміни її структури, принципів пізнання, категорій і методів, а також форм її організації. Для науки характерно діалектичне поєднання процесів її диференціації і інтеграції, розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

В умовах науково-технічної революції склалася єдина система «Наука - техніка - виробництво», в якій науці належить провідна роль. У сучасному світі сформувався термін «інформаційний бум», що свідчить про лавиноподібний ріст інформації. У різних галузях науки і техніки об'єм інформації, що поступає, зрозуміло, коливається в широкому діапазоні. Поліграфія, наприклад, в цьому відношенні представляє наочний приклад структурного і ідеологічного перетворення виробництва, пов'язаний з впровадженням комп'ютерних технологій, лазерної і мікропроцесорної техніки.

Поняття «техніка» (від грець. techne - мистецтво, майстерність), що історично склалося, визначається як сукупність засобів, що створюються для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Основне призначення - повна або часткова заміна виробничих функцій людини з метою полегшення праці і підвищення її продуктивності. Нерідко термін «техніка» використовують також для сукупної характеристики навичок і прийомів, використовуваних в якій-небудь справі або в мистецтві (наприклад, техніка діловодства, техніка гри на фортепіано).

Розрізняють техніку виробничу, в т. ч. енергетичні машини, механізми, інструменти, апаратуру управління машинами і технологічними процесами, виробничі будівлі і споруди, засоби транспорту, зв'язку і т. д., і невиробничу (техніка побутова, комунальна, наукових досліджень, освіти і культури, військова, медична, спортивна та ін.). Сучасна техніка. характеризується: прискоренням темпів її модернізації, створенням нових техн. засобів, стандартизацією і уніфікацією, інтенсивним розвитком енергетики (у т. ч. ядерною), радіоелектроніки, широким використанням засобів автоматики, телемеханіки, ЕОМ (комп’ютерів) та ін.

Філософське розуміння терміну «історія» (від грець. historia - розповідь про минуле, про те, що дізналися) трактується як процес вивчення розвитку природи і суспільства в цілому і в приватних застосуваннях. Наприклад, історія розвитку науки і техніки, дозволяє створити загальну картину розвитку сучасної технічної цивілізації, усвідомити масштаби перетворень в розвитку суспільних і виробничих стосунків, оцінити внесок попередніх поколінь в створення сучасної науки і техніки.

Опис минулого і сучасного стану науки і техніки дозволяє усвідомити культуру історичного розвитку людства. Історичний характер розвитку сучасної цивілізації показує, що досвід минулих поколінь у пошуках філософської, наукової або технічної істини безумовно відбивається на досягненнях нащадків практично в усіх сферах діяльності.

Історичним відомостям про населення Землі, витокам пізнання в області природознавства, етики і естетики, початку геометрії, і спробам зрозуміти природу речей, сучасний науковий світ зобов'язаний працям древніх філософів. Нехай наївні, з нашої сучасної точки зору, описи природи речей, але вони стали поштовхом для розуміння вищого рівня наукового світогляду.

Протягом вивчення курсу ми здійснимо екскурс в історію найвидатніших наукових відкриттів і великих винаходів; згадаємо, що забули, дізнаємося, що не знали, а заразом поміркуємо, чому усе відбувалося саме так, як воно відбувалося.

Цікавість - найкорисніша людська якість. З цікавості люди намагалися осягнути таємниці всесвіту і побудувати дивовижні машини. З цікавості вони занурювалися на дно моря і злітали в небо. З цікавості дивилися через телескоп на зірки і розглядали в мікроскоп комашок. Цікавість потрібно в собі поважати, потрібно виховувати її і пестити. Так от, одними з найголовніших рис природознавця, які його відрізняють від інших людей, це – цікавість і сумнів.

Для людей нашого часу очевидно, що наука і техніка грають в сучасному суспільстві головну, вирішальну роль. Проте так було далеко не завжди.

Древні греки, при усій своїй любові до філософії, дивилися на ремесло механіка, як на заняття простолюдинів, не гідне істинного вченого. Світові релігії, що з'явилися пізніше, спочатку взагалі відкидали науку. Один з батьків християнської церкви, Тертулліан (1) (Квінт Септи́мій Флоренс Тертулліа́н (лат. Quintus Septimius Florens Tertullianus, 155/165, Карфаген — 220/240, там же) — один з найбільш видатних ранньохристиянських письменників і теологів, автор 40 трактатів, з яких зберігся 31. У теології, що зароджувалася, Тертулліан уперше виразив концепцію Трійці. Поклав початок латинській патристиці і церковній латині — мові середньовічної західної думки), стверджував, що після Євангелія ні в якому іншому знанні немає необхідності.

Так само міркували і мусульмани. Коли араби захопили Олександрію, вони спалили знамениту Олександрійську бібліотеку - халіф Омар заявив, що раз є Коран, то немає потреби в інших книгах: "Якщо в цих книгах те ж, що в Корані, - вони некорисні; якщо не те ж - вони шкідливі". 641 р., халіф Омар ібн Хаттаб. (Умар ібн аль-Хаттаб, Омар ібн Хаттаб (581-3 листопада 644) — другий халіф (з 634). Повне ім'я Умар ібн Хаттаб ібн Нуфайль ібн Абдулузза ібн Кусай ібн Кілаб ібн Мурра ібн Кааб. Народився в Мецці. Халіф (араб. خليفة‎‎, намісник, заступник) — назва найвищого титулу у мусульман (2).)

Ця догма панувала аж до початку Нового часу (чи нової історії) — період в історії людства, що знаходиться між Середньовіччям і Новітнім часом. Поняття «Нова історія» з'явилося в європейській історико-філософській думці в епоху відродження як елемент запропонованого гуманістами тричленного розподілу історії на древню, середню і нову.

У XVII столітті, в епоху відродження знань, інквізиція переслідувала Галілея (3) і спалила на вогнищі Джордано Бруно (4). Галіле́о Галіле́й (італ. Galileo Galilei; 15 лютого 1564, Піза — 8 січня 1642, Арчетрі) — італійський фізик, механік, астроном, філософ і математик, який зробив значний вплив на науку свого часу. Він першим використав телескоп для спостереження небесних тіл і зробив ряд видатних астрономічних відкриттів. Галілей — засновник експериментальної фізики. Своїми експериментами він переконливо спростував умоглядну метафізику Аристотеля і заклав фундамент класичної механіки. За життя був відомий як активний прибічник геліоцентричної системи світу, що привело Галілея до серйозного конфлікту з католицькою церквою. Джорда́но Бру́но (італ. Giordano Bruno; справжнє ім'я Філіппо, прізвисько — Бруно Ноланець; 1548, Нола біля Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський чернець-домініканець, філософ і поет, представник пантеїзму. Будучи католицьким ченцем, Джордано Бруно розвивав неоплатонізм у дусі натуралізму епохи Відродження, намагався дати в цьому ключі філософську інтерпретацію вчення Коперника. Бруно висловлював ряд припущень, які випереджали його епоху і обґрунтованих лише наступними астрономічними відкриттями: про те, що зірки — це далекі сонця, про існування невідомих в його час планет в межах нашої Сонячної системи, про те, що у Всесвіті існує незліченна кількість тіл, подібних до нашого Сонця. Бруно не перший замислювався про множинність світів і нескінченність Всесвіту: до нього такі ідеї належали античним атомістам, епікурейцям, Миколі Кузанському. Був засуджений католицькою церквою як єретик і засуджений світською судовою владою Риму до страти через спалювання. У 1889 році, після майже трьох століть, на місці страти Джордано Бруно був споруджений пам'ятник на його честь. Нікола́й Копе́рник (5) (19 лютого 1473, Торунь — 24 травня 1543, Фромборк) — польський і прусський астроном, математик, економіст, канонік епохи Ренесансу. Найбільш відомий як автор геліоцентричної системи світу, що поклала початок першої наукової революції.

Винахідники нових механізмів теж піддавалися гонінням; приміром, в 1579 році в Данцигу (Гданьск, в 1308—1466 и 1793—1945 роках носив назву Да́нциг) — місто в північній Польщі) був страчений механік, що створив стрічкоткацький верстат. Причиною розправи було побоювання муніципалітету, що цей винахід викличе безробіття серед ткачів. Розуміння ролі науки прийшло лише в епоху Просвітництва, коли Жан-Батист Кольбер (6) (29 серпня 1619, Реймс — 6 вересня 1683, Париж) — французький державний діяч, видатний міністр Людовіка XIV, створив першу Академію. З цієї миті наука стала отримувати організаційну і фінансову підтримку держави.

Першим досягненням нової науки було відкриття законів механіки - у тому числі закону всесвітнього тяжіння. Ці досягнення викликали захват в суспільстві; Вольтер написав книгу про Ньютона і присвятив поему «героям-фізикам», «новим аргонавтам» науки. Філософи XVIII століття - Э. б. Кондильяк, А. В. Тюрго, Же. А. Кондорсе - оспівували культ Розуму і створили «теорію прогресу»; донині ніхто не знав, що таке «прогрес». На початку XIX століття «теорія прогресу» породила позитивізм - філософію науки; ця філософія стверджувала, що усі явища і процеси підкоряються законам, подібним законам механіки, що ці закони ось-ось будуть відкриті, що прогрес науки вирішить усі проблеми людства. Дійсно, промислова революція різко змінила життя людей, на зміну традиційному сільському життєвому устрою прийшло нове промислове суспільство; дивовижні відкриття і винаходи йшли одно за іншим, і світ нестримно мінявся на очах одного покоління. Услід за «індустріальним суспільством» народилося «постіндустріальне», а потім «технотронное» суспільство - і тепер важко навіть уявити, куди заведе людство технічний прогрес і що нас чекає в осяжному майбутньому.

Таким чином, історія людства ділиться на два нерівні періоди, перший період - це суспільство до промислової революції, «традиційне суспільство». Другий період - це період після промислової революції, «індустріальне суспільство». У «індустріальному суспільстві» роль науки і техніки очевидніша, ніж в традиційному, проте насправді розвиток традиційного суспільства, кінець кінцем, також визначався розвитком техніки.