Поняття та ознаки банкрутства

Перехід України до ринкової економіки супроводжується кризисом неплатежів, господарською взаємозаборгованістю, накопиченням боргів. Одним із механізмів правового захисту інтересів кредиторів та держави є процедура банкрутства. З одного боку, банкрутство дозволяє «відсіювати» неефективні підприємства, а з іншого – сприяє оздоровленню суб¢єктів господарювання, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. Банкрутство є невід¢ємним елементом ринкової економіки [1].

Саме розповсюдження ринкових відносин викликає підвищений інтерес до інституту банкрутства, вдосконалення його нормативного регулювання, а судова практика свідчить про необхідність подальшого розвитку норм цього інституту.

В літературі є дискусійним питання щодо належності інституту банкрутства до певної галузі права, а саме до господарського права або до господарського процесуального права. З одного боку, справа про банкрутство розглядається господарськими судами і хоча норми про банкрутство в Господарському процесуальному кодексі України (надалі – ГПК України) відсутні, в окремих випадках має місце застосування саме норм ГПК України, наприклад, у разі повернення заяви про порушення справи про банкрутство з підстав, передбачених статтею 63 ГПК України; у разі оскарження в апеляційному порядку ухвал місцевого господарського суду тощо. З іншого боку, наявність окремого Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та глави 23 в Господарському кодексі України дозволяє говорити про належність інституту банкрутства до господарського права України. Так, Г.Джумагєльдієва зазначає, що інститут банкрутства відноситься до сфери регулювання господарського права [2].

Одночасно слід враховувати, що матеріально-правові відносини, на підставі яких виникає банкрутство регламентуються правовими нормами матеріального права. Сама процедура провадження в справі про банкрутство передбачена нормами процесуального права. Отже, точка зору щодо двоїстої природи банкрутства (господарське право та господарське процесуальне право) є найбільш виправданою.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – Закон) банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, як бачимо, банкрутство є правовим засобом економічних інтересів кредиторів у зв¢язку із таким станом боржника, коли він не може виконати свої грошові зобов¢язання. Такий стан боржника визнається неплатоспроможністю. Неплатоспроможність – неспроможність суб¢єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх оплати грошові зобов¢язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов¢язання щодо сплати податків і зборів (обов¢язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

В свою чергу виділяється два види неплатоспроможності:

Абсолютна неплатоспроможність – неможливість боржника у зв¢язку з повним розвалом фінансового стану оплатити борги кредиторам, минуючи судові процедури банкрутства.

Відносна неплатоспроможність полягає у неможливості погашення боргів перед кредиторами у зв¢язку із тимчасовими фінансовими труднощами та наявності майнових активів, вартість яких перевищує розмір кредиторської заборгованості. Погашення боргів відбувається шляхом реалізації цих активів в процесі виконавчого провадження.

Закон встановлює критерії абсолютної неплатоспроможністі, а саме: розмір заборгованості та строк неоплати. Так, безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно мають складати не менш трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому, до складу грошових зобов¢язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), яка визначена на момент подання заяви до господарського суду, а також зобов¢язання, які виникли в результаті заподіяння шкоди життю та здоров¢ю громадян, зобов¢язання щодо виплати авторської винагороди, зобов¢язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, які виникли в результаті такої участі. Безпосередньо склад та розмір грошових зобов¢язань визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено законом.

Іншим критерієм абсолютної неплатоспроможності є те, що безспірні вимоги кредиторів не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом.

При цьому, вимоги кредиторів мають бути безспірними. Безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Іншими словами безспірні вимоги кредиторів мають бути підтверджені документами на примусове списання коштів з рахунку боржника.

Вищенаведені критерії дають підстави кредитору звернутися до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Абсолютна неплатоспроможність поділяється на обратиму та необратиму. При обратимій неплатоспроможності є можливість відновлення платоспроможності боржника завдяки процедури санації як системи заходів, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Необратима неплатоспроможність передбачає можливе відновлення платоспроможності боржника виключно шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Визнання боржника банкрутом означає ліквідацію боржника, реалізацію майнових активів боржника з метою задоволення вимог кредиторів. При цьому, лише господарський суд може визнати боржника банкрутом.