Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів ЗЕД і їхніх іноземних контр­агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у сфері ЗЕД (ст. 1 Закону «Про ЗЕД»).

Основними актами законодавства України, що регулюють форму, порядок укладання і виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є: ГК України, ЦК України, закови України «Про ЗЕД», « Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоеконо­мічних відносинах» у редакції від 04.10.2001 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98 р., Положення про форму зовнішньоеконо­мічних договорів (контрактів) від 06.09.2001 р. № 201; Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоеко­номічного договору (контракту), затверджена Наказом Міністерства економіки «Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з метало­брухтом» від 15.12.2005 р.

Серед основних міжнародних джерел, що регулюють питання укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів (контр­актів), можна виділити Віденську конвенцію 1980 року про між­народну купівлю-продаж товарів, Нью-Йоркську конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а також Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року тощо.

Практика міжнародної торгівлі передбачає чимало видів зовніш­ньоекономічних контрактів. Серед них основними є:

— контракти купівлі-продажу товарів;

— зовнішньоторговельні агентські угоди і їхні підвиди (контр­акти комісії й доручення);

— контракти, що оформляють операції зустрічної торгівлі:

— операції натурального обміну (бартеру);

— операції, що передбачають участь продавця в реалізації това­ру, запропонованого покупцем (зустрічні закупівлі, авансові закупівлі, угоди типу «свитч», рамкові угоди, угоди типу «офсет», угоди позитивної зустрічної торгівлі й ін.);

— операції промислового співробітництва (виробниче кооперу­вання, співробітництво на компенсаційній основі, операції з давальницькою сировиною);

— контракти міжнародного перевезення вантажів (пасажирів) та інші види.

Уся зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовніш­ньоекономічними договорами (контрактами).

Стаття 6 Закону України «Про ЗЕД» встановлює порядок їх укладання. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.

Міжнародні акти про зовнішньоекономічні договори не перед­бачають обов'язкові вимоги щодо письмової форми укладання до­говорів. Так, ст.11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. закріплює загальний принцип, відповідно до якого не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у писемній формі. Однак Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження, відповідно до якого для угод, підписаних суб'єктами підприємницької діяль­ності з місцем розташування в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їхнього здійснення.

На відміну від колишньої редакції ст. 6 Закону «Про ЗЕД» (яка була предметом тлумачення Конституційним Судом України¹) нова редакція цієї статті передбачає, що підписувати договір від імені суб'єкта ЗЕД України — юридичної особи (замість двох осіб, як це було передбачено раніше) тепер може одна особа, повноваження якої на укладання договору повинні виходити з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав, які не суперечать Закону.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам за­конів України або міжнародних договорів України.

Право, що підлягає застосуванню до контракту в сфері ЗЕД, ви­значається за згодою сторін контракту. При відсутності в контракті умови про застосовне право, сторони можуть погодити вибір права надалі. Якщо така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право».

Зміст зовнішньоекономічного договору визначається відповідно до вимог ГК України про істотні умови договорів. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р. № 201, є свого роду примірним догово­ром, тому що визначає обов'язкові для суб'єктів ЗЙД України умови ЗЕД договорів — сторони можуть передбачити інші умови, якщо тільки така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта та інших істотних умов.

Це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі- продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт) і товарообмінних договорів, але не застосовується до концесійних та деяких інших договорів.

До примірних умов зовнішньоекономічного договору належать:

— Назва, номер договору, дата й місце його укладання.

— Преамбула.

— Предмет договору. У додатку до договору на переробку даваль­ницької сировини вказується, крім того, відповідна технологічна схема переробки.

— Кількість і якість товару.

б. Базисні умови поставки товарів (відповідно до правил «Інко- ¹ Рішення Конституційного Суду України від 26.11.1998 р.

термс») або порядок прийому-передачі виконаних робіт або зробле­них послуг.

— Ціна й загальна вартість договору (контракту).

Цінові показники можуть бути також зазначені в додатках (спе­цифікації), на які робиться посилання в тексті договору.

У договорі на переробку давальницької сировини визначається також його заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) до­говорі заставна вартість експортованих товарів виражається в іно­земній валюті, яка віднесена НБУ до І групи Класифікатора валют.

— Умови платежу, що вказують на спосіб, порядок і строки фі­нансових розрахунків і гарантій виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

— Умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг), що передбача­ють строки й місце фактичної передачі товарів, перелік товаросу- проводжувальних документів.

—Умови про упакування й маркування товару.

— Форс-мажорні обставини.

— Порядок застосування санкцій, відшкодування збитків і пред'явлення рекламацій (претензій) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань.

— Урегулювання спорів у судовому порядку. Тут визначаються умови й порядок розгляду спорів щодо тлумачення договору (кон­тракту) з визначенням назви суду, а також матеріального й проце­суального права, що буде застосовуватися цим судом.

У договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних і інших контрактах, що укладаються українськими суб'єктами госпо­дарювання, найчастіше обмовляється, що суперечки, які виникають за даним контрактом або в зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд і остаточне рішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж* від 24.02.94р., Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, за­твердженого рішенням Президії ТПП України від 25.08.94 р.).

— Місцезнаходження й платіжні реквізити сторін.

— Додаткові умови: страхування, гарантії якості, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, порядок сплати податків, митних зборів, можливість і порядок внесення змін до договору.

З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічного до­говору законодавству України окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають обов'язковій реєстрації згідно зі ст. 383 ГК України. Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні контракти на здійснення експортних операцій з металобрухтом на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р.; товари,

які ввозяться на митну територію України відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.

§ 4. Базисні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу (поставки)

Світовою економічною системою, у яку інтегрується наша держава, вироблені норми й правила, що регулюють міжнародні торговельні відносини.

При укладанні й виконанні зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу значну роль грає особливий вид звичаїв, що скла­лися в міжнародній торгівлі, — так звані базисні умови поставки.

Базисними умовами в експортно-імпортному контракті на­зивають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця й покупця щодо доставки товару й встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або ушкодження товару із продавця на покупця. Це сформований комплекс типових звичаїв, найбільшою мірою відповідних до характеру даного виду угод. Базисні умови визначають, хто несе витрати, пов'язані із транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера.

С метою уникнути розбіжностей і спорів щодо тлумачення ба­зисних умов поставки вони були позначені певними торговельними термінами, що найбільш часто зустрічаються і які згодом були си­стематизовані в уніфікованому документі — Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів (скорочена назва ІНКОТЕРМС) Міжнародною торговельною палатою в 1936 р.

Розвиток міжнародної торгівлі, поява нових видів товарів і способів їхнього упакування, транспортування, нових видів страхування вантажів, обміну даними, проведення фінансових розрахунків привели до необхідності внесення доповнень і змін у правила ІНКОТЕРМС. Нові редакції правил були прийняті в 1953, 1967,1976,1980,1990 і 2000 роках.

У світовій торгівлі правила ІНКОТЕРМС мають рекомендацій­ний характер. Однак деякі країни, у тому числі й Україна, своїм внутрішнім законодавством встановлюють обов'язкове викорис­тання правил ІНКОТЕРМС національними суб'єктами в їхніх зовнішньоторговельних операціях. Так, відповідно до Указу Пре­зидента від 04.10.94 р. «Про застосування Міжнародних правил

інтерпретації комерційних термінів» при укладанні суб'єктами Підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, базисні умови поставки визначаються відповідно до правил ІНКОТЕРМС. Ці правила діють у редакції 2000 року, оскільки відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. № 567/94 опубліковані ІНКОТЕРМС-2000 у газеті «Урядовий кур'єр» ІІ63 від 03.04.2002 р, і № 68 від 10.04.2002 р.

Прийнявши тлумачення термінів ІНКОТЕРМС за основу контр­акту, сторонам доцільно не відтворювати текст ІНКОТЕРМС, а зро­бити відсилання до нього в усьому, що не передбачено контрактом. (Разом з тим вони можуть внести до нього зміни або доповнення, що відповідають умовам, які є прийнятими у даній галузі торгівлі, або обставинам, що склалися при укладанні контракту. Зміст цих змін повинен бути детально обговорений у контракті, оскільки вони можуть істотно вплинути на рівень ціни товару.

В ІНКОТЕРМС-2000 є 13 торговельних термінів, розділених на чотири групи, розташованих у міру нарощування контрактних зобов'язань продавця стосовно покупця. Перша група починається з терміна, відповідно до якого продавець несе один лише обов'язок: надати товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві («Е» -термін — ЕХW). Далі йде друга група, відповідно до якої про­давець зобов'язаний поставити товар перевізникові, призначеному покупцем («Р» -терміни — FCA, FAS і FOB). Третю групу станов­лять «С»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не приймає на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати, що виникли після від­правлення товару (CFR, CIF, СРТ і СІР). Нарешті, у четверту групу входять «Б»-терміни, при яких продавець несе всі витрати й ризики, необхідні для доставки товару в певне місце в країну призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP).

Посилання на конкретну базисну умову ІНКОТЕРМС виключає невизначеність у виборі права країни, застосовуваного до контракту, а також недостатність інформації і розвитку в тлумаченні термінів.

Із всіх розглянутих вище базисних умов найбільше поширення в практиці міжнародної торгівлі одержали умови СІР (стандартна імпортна ціна) і РОВ (стандартна експортна ціна).

Вибір умови поставки, що найбільшою мірою підходить і про­давцеві. і покупцеві, залежить від конкретної ситуації. Найменш вигідним для покупця є умова ЕХW, при якій продавець надає товар у розпорядження покупця на своєму складі. Одночасно на покупц_я переходять ризик випадкової загибелі товару, всі витрати щодо завантаження, перевезення й страхування товару, оплати митних платежів, тобто для продавця передбачається мінімум обов'язків для покупця — максимум. Найменш вигідним для продавця й найбільш зручним для покупця є умова DDP, що передбачає, що продавець несе всі витрати й ризики з доставки товару на склад покупця. Водночас, користь і незручність тут досить умовні, адже вони прямо відображаються на ціні товару. Тому першорядними тут виступають організаційні питання, а не економічні.

Зрідка економічний фактор превалює. Наприклад, при викорис­танні умови DDP витрати, які несе продавець, доставляючи товар покупцеві, включають платежі в іноземній валюті. При наявності її у продавця в достатній кількості, йому вигідніше всього умова DDP; при недостачі іноземної валюти більш вигідним для нього виявляється EXW (наприклад, він може організувати доставку товару на своєму власному транспорті й т.п.)

Іноді в практиці зустрічається помилкове сприйняття умов ІНКОТЕРМС як договору перевезення і невірне уявлення про те, що правила ІНКОТЕРМС охоплюють всі обов'язки сторін.

По-перше, правила ІНКОТЕРМС мають справу тільки з дого­ворами купівлі-продажу (поставки). При цьому на одну із сторін такого договору покладаються обов'язки щодо укладання з третіми особами договорів перевезення, страхування й митного оформлення товару. Причому, іноді сторона обмежена у визначенні умов таких суміжних договорів. Так, за умовами СЕН або СІР продавець не може доставити товар іншим видом транспорту, крім морського, тому що за цими умовами він повинен надати покупцеві коносамент або інший морський транспортний документ.

Зокрема, між іноземною компанією «К» (продавець ) і українською компанією «Л» (покупець) був укладений зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу устаткування. Відповідно до умов даного договору, продавець зобов'язався продати покупцеві на умовах СІР Іллічівськ, а покупець — прийняти й оплатити устаткування вар­тістю 342£ тисячі євро. Продавець зобов'язаний був доставити товар протягом 45 днів. При цьому устаткування підлягало перевезенню залізничним транспортом. Однак продавець здійснив перевезення морським транспортом, тим самим, виконавши умови перевезення СІР. Під час перевезення устаткування було ушкоджено й доставле­не в місце призначення із запізненням. Покупець зажадав повернення перерахованих коштів і відшкодування збитків.

Суд, розглядаючи дану суперечку, дійшов висновку, що продавець порушив умови договору, змінивши в односторонньому порядку вид

транспортування товару, що спричинило більш тривалий час перевзення і, як наслідок, порушення строку поставки. Суд у своєму рішенні ухвалив розірвати договір і стягнути з продавця на користь покупці суму коштів, що була перерахована на користь продавця. По-друге, велика кількість проблем, які можуть виникнути в такому договорі купівлі-продажу, взагалі не розглядаються в пра­вилах ІНКОТЕРМС, наприклад, передача права володіння й прав власності, порядку визначення якості товару, порядку звільненая від відповідальності й т.п. Варто підкреслити, що ІНКОТЕРМС не призначено для заміни умов договору, необхідних для повного до­говору купівлі-продажу або за допомогою включення нормативних умов, або індивідуально обговорених умов. Ці питання повинні бути розв'язаними іншими умовами договору купівлі-продажу (поставки).

Правила ІНКОТЕРМС призначені для поставки через національні кордони. Однак ІНКОТЕРМС на практиці найчастіше включають­ся в договори для продажу товарів винятково в межах внутрішніх ринків. Зокрема, ГК України в ст. 265 закріпив, що будь-які до­говори поставки повинні викладатися відповідно до вимог правил ІНКОТЕРМС. У цих випадках положення правил ІНКОТЕРМС, що стосуються митних процедур, не застосовуються.