Кооператив як підприємство колективної власності
Кооперація — де система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Обов'язковими умовами створення кооперативу є об'єднання майна, трудової діяльності і загальної господарської мети, тобто для створення кооперативу завжди необхідні всі три ознаки, тоді як їхня наявність у господарського товариства є лише окремим випадком.
Вперше термін « кооперація » ввів в обіг представник англійського утопічного соціалізму (розподільчої рівності) Роберт Оуен.
Правовий статус кооперативів визначається ст.ст, 94-111 ГК України, § 2 глави 8 ЦК України, Законом України «Про кооперацію» від 10.07.2003 p., Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 p., Законом «Про споживчу кооперацію» від 10.04.92 р. При цьому слід враховувати, що вказаний Закон від 10.07.2003 р. поширюється на будь-які види кооперативів, в той час, як положення ГК і ЦК України більшою частиною стосуються виробничих кооперативів (ст. 111 ГК України розповсюджується й на споживчу кооперацію), інші закони мають також спеціальну спрямованість.
У ст. 94 ГК України надано загальне визначення кооперативів (лат. cooperativus — той, що співпрацює) як добровільних об'єднань громадян з метою спільного вирішення ними соціально-економічних, побутових та інших питань.
Стаття 2 Закону «Про кооперацію» дає більш розгорнену характеристику: кооператив — юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Згідно з ГК України кооперативи належать до підприємств колективної власності. При цьому слід погодитися з думкою про те, що в кооперативі, як і в інших колективних підприємствах, жоден з членів не володіє завідомо визначеними в статуті перевагами перед іншими членами в праві на управління підприємством.
Існує декілька класифікацій кооперативів. Відповідно до завдань і характеру діяльності законодавством України кооперативи підрозділяються на виробничі кооперативи, зокрема сільськогосподарські, а також обслуговуючі і споживчі. Виробничі кооперативи
є суб'єктами комерційної господарської діяльності, а обслуговуючі І споживчі кооперативи — як правило, неприбутковими організаціями.
Виробничий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності при їх обов'язковій трудовій участі і об'єднанні його членами майнових пайових внесків з метою отримання прибутків (ст. 163 ЦК України). Згідно зі ст. 95 ГК України найменування такого підприємства повинне містити слова «виробничий кооператив» або «кооперативне підприємство».
Частина 1 ст. 163 ЦК України закріплює, що засновниками виробничого кооперативу є громадяни. Ч. 1 ст. 97 ГК України уточнює це положення, відносячи до членів кооперативу громадян України, іноземців і осіб без громадянства. Водночас, Закон «Про кооперацію» дозволяє також юридичним особам бути членами кооперативів. Дану колізію слід тлумачити таким чином, що у споживчих і обслуговуючих кооперативах допускається участь юридичних осіб — членів кооперативу, а у виробничих — не допускається. Цей висновок знаходить підтримку в спеціальній літературі1.
Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, обслуговуючих і т.ін.).
Обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу. До обслуговуючих кооперативів належать житлові, гаражні та деякі інші кооперативи.
Споживчий кооператив (споживче товариство) — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення потреб його членів (ст. 2 Закону «Про кооперацію»).
Кооперативи за галузевою ознакою можуть бути розділені на промислові сільськогосподарські, будівельні, побутові, житлово- будівельні, садово городні, гаражні, торговельно-закупівельні, транспортні, туристичні та ін. Зокрема, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 р. встановлюються особливості створення і діяльності сільськогосподарського кооперативу, що є юридичною особою, утвореною фізичними та/або Юридичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства і об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві і обслуговування переважно членів кооперативу.
Кооперативи мають наступні відмітні особливості:
-=безпосередня участь членів кооперативної організації в її діяльності;
-=у кооперативі не може бути менше трьох членів. Членами кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу і відповідають його вимогам, беруть участь майном і працею в його діяльності;
-=вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина і підлягає затвердженню загальними зборами. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу;
-=метою його створення є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу, тобто не завжди метою є отримання прибутку;
-=існує два види членства учасників кооперативу: повне і асоційоване. На відміну від повного, асоційоване членство надає його володареві право дорадчого голосу, а також право на отримання частини доходу на свій пай;
-=член кооперативу зобов'язаний внести на день державної реєстрації не менше 10 % пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року, якщо інший термін не встановлений статутом кооперативу;
-=до органів управління кооперативу належать загальні збори членів кооперативу, правління (голова) кооперативу і ревізійна комісія (ревізор), може бути створена наглядова рада;
-=у разі смерті члена кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті до кооперативу, якщо інше не встановлене статутом. При відмові прийняти спадкоємців в члени кооперативу останній виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу;
-=члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах і порядку, встановлених статутом і законом (ч. 2 ст. 163 ЦК України, ст. 108 ГК України), але не менше розміру їхнього пайового внеску (ст. 108 ГК).
До специфічних рис господарської правосуб'єктності кооперативу багато дослідників відносять правовий режим його майна. Так, для забезпечення статутної діяльності кооператив формує такі фонди:
— неподільний фонд, який є обов'язковим і формується за рахунок вступних внесків і відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками навіть у разі виходу з кооперативу (може бути виплачена компенсація тільки з інших фондів), окрім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу;
пайовий фонд, який є обов'язковим і формується з пайових внесків членів кооперативу і асоційованих членів кооперативу при створенні кооперативу і є одним з джерел формування майна кооперативу;
резервний фонд, який формується за рахунок не заборонених законодавством надходжень, використовується для покриття збитків від надзвичайних ситуацій (покриття можливих втрат (збитків);
спеціальний фонд, який створюється за рахунок цільових внесків та інших надходжень для забезпечення статутної діяльності кооперативу і рішень його органів управління.
Відповідно до ст. 2 Закону «Про кооперацію» пай — майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу для створення та розвитку кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються в грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї є персоніфікованими і в сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу в майні кооперативу.
Слід погодитися з деякими дослідниками, що на відміну від інших фондів кооперативу, пайовий і неподільний фонди існують протягом всього часу функціонування даного суб'єкта. Вони формуються при його створенні і ліквідуються з припиненням його діяльності. Розмір таких фондів є рухомим, змінним, що обумовлене різними чинниками. Так, розмір неподільного фонду збільшується при вступі нових членів до кооперативу і внесенні ними вступних внесків, а також у разі отримання кооперативом прибутків, а зменшується — при збитковій його діяльності. 3 іншого боку, вірним є і звернення уваги В деякими авторами на можливість нерівномірного розподілу пайового капіталу між членами кооперативу «відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу» (ст. 96 ГК України). Критерієм нерівномірності є очікувана трудова участь члена кооперативу, що за чинним законодавством не піддається суто об'єктивній оцінці.
В цілому слід зазначити, що кооперативи як підприємства колективної власності володіють великим потенціалом у розвитку тих галузей народного господарства, особливо в сільському господарстві, де особиста участь членів у виробництві продукції є необхідною умовою розвитку підприємств.
§ 8. Історія виникнення господарських товариств
Історія спроб правового регулювання підприємництва на основі кооперації (об'єднання) починається із середньовіччя, коли купці стали першими підприємцями. Як відзначав В.Н. Шретер, «товариське об'єднання кількох осіб для спільного досягнення певної господарської мети зустрічається вже в найглибшій старовині. Ідея товариської угоди там, де сил одного не вистачить для вирішення якого-небудь господарського завдання, сама по собі настільки проста і природна, що усюди, де ми зустрічаємо співіснування людей, ми зустрічаємо і договір товариства».
Та все ж, спочатку розвивалося унітарне підприємництво, тобто діяльність однієї фізичної особи для отримання прибутків з необмеженими повноваженнями щодо керівництва своїми справами і своєю працею.
Згодом стало виникати родинне підприємництво, яке було викликане необхідністю організувати діяльність з отримання прибутків і підтримки власного господарства під керівництвом глави сімейства і при підпорядкуванні йому решти всіх членів сім'ї. Умови життя в середні віки змушували сім'ю вести спільне господарство навіть після смерті голови сімейства. Замість нього обирали іншого, найбільш авторитетного, сильного і впливового. Подібна форма колективного господарювання є прообразом сучасних повних товариств, які набули остаточну організаційну форму лише у XIV-XV століттях.
Надалі, для збереження або збільшення обсягів виробництва і реалізації товарів, до товариства почали приймати інших осіб. Одні з учасників таких товариств могли брати участь у діяльності своєю працею, інші — своїм майном (грошовими коштами), треті давати ділові поради або передавати відомості технічного, комерційного або іншого характеру. Але, беручи таким чином участь у спільній справі, вони розраховували на отримання дивідендів від своїх вкладів і вимагали відповідних юридичних гарантій реалізації своїх інтересів. Подібні правові зв'язки є аналогом стосунків, що існують сьогодні в командитному товаристві.
Потім зароджується найважливіша форма корпорацій —- аналог сучасного акціонерного товариства. Виникнення акціонерного товариства було викликане необхідністю створення вельми значного капіталу для здійснення крупних торговельних, а потім і промислових підприємств, таких як морська торгівля з колоніями, будівництво залізниць, видобуток корисних копалин та ін.
Після появи в XVI — на початку XVII століття таких акціонерних товариств, як Англійські компанія для торгівлі з Росією (1554 рік), знаменита Ост-Індійська компанія (1600 рік), Голландська Ост-Індійська компанія (1602 рік) та ін., підприємництво набуває корпоративного устрою.
Подальший розвиток колективних форм здійснення підприємницької діяльності йде шляхом зближення правових ознак і властивостей повного товариства і акціонерних товариств.
З'являються їхні проміжні (гібридні) форми (товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, командитні товариства, акціонерні командити та інші). У результаті, на початок XX століття формується спільне поняття корпорації (англосаксонська правова система) і господарського товариства (континентальна правова система). Отже, корпорація, розглядається віднині як єдине ціле і може виступати учасником у господарському обороті.
Господарські товариства, як взаємовигідний для його членів вид підприємницької кооперації і форма диверсифікації приватного капіталу, отримали загальне поширення, а різноманітність їх конкретних видів дозволяє учасникам обирати собі правове положення.
Як показує досвід розвинених зарубіжних країн, основна частка виготовленої і реалізованої продукції, виконаних робіт або наданих послуг припадає на господарські суспільства. Наприклад, за даними бюро статистики США в 1984 році приблизно 87% спільного доходу від підприємницької діяльності припадало на частку корпорацій. У Росії, ще з часів Київської Русі, підприємництво існувало у вигляді промислів. При царюванні Петра розвиток отримали мануфактурне виробництво і торгівля. Акціонерна діяльність різко активізується із скасуванням кріпацтва, внаслідок чого до 90-х років XIX століття (в основному) формується індустріальна база підприємництва.
У Цивільному кодексі УРСР1922 року господарські товариства були поділені на: просте товариство (ст.ст. 276-294); повне товариство (ст.ст. 295-311), товариство на вірі (ст.ст. 312-317), товариство з обмеженою відповідальністю (ст.ст. 318-321) і акціонерні компанії — пайові товариства (ст.ст. 322-366).
Проте згодом, по мірі концентрації власності на засоби виробництва «в руках» держави і здійснення тиску на приватний сектор, господарські товариства були скасовані. Природно, були скасовані відповідні положення статей ЦК УРСР 1922 року. Пануючою формою здійснення господарської діяльності стало державне підприємство.
Виникнення і розвиток господарських товариств в Україні в сучасний період пов'язані з економічними перетвореннями і ініціативами громадян України, які бажали організувати «свою справу", але мали обмежені фінансові можливості і не хотіли ризикувати всім своїм майном. Як результат найбільш популярними є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. З іншого боку, завдяки господарським товариствам збільшилися можливості для залучення в економіку України інвестицій і відбулося залучення до підприємництва широких верств населення.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 624;