Кооператив як підприємство колективної власності

Кооперація — де система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. Обов'язковими умовами створення кооперативу є об'єднання майна, трудової діяльності і загальної господарської мети, тобто для створення кооперативу завжди необхідні всі три ознаки, тоді як їхня наявність у господарського товариства є лише окремим випадком.

Вперше термін « кооперація » ввів в обіг представник англійського утопічного соціалізму (розподільчої рівності) Роберт Оуен.

Правовий статус кооперативів визначається ст.ст, 94-111 ГК України, § 2 глави 8 ЦК України, Законом України «Про коопе­рацію» від 10.07.2003 p., Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 p., Законом «Про споживчу кооперацію» від 10.04.92 р. При цьому слід враховувати, що вказаний Закон від 10.07.2003 р. поширюється на будь-які види кооперативів, в той час, як положення ГК і ЦК України більшою частиною стосуються виробничих кооперативів (ст. 111 ГК України розповсюджується й на споживчу кооперацію), інші закони мають також спеціальну спрямованість.

У ст. 94 ГК України надано загальне визначення кооперати­вів (лат. cooperativus — той, що співпрацює) як добровільних об'єднань громадян з метою спільного вирішення ними соціально-економічних, побутових та інших питань.

Стаття 2 Закону «Про кооперацію» дає більш розгорнену харак­теристику: кооператив — юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно з ГК України кооперативи належать до підприємств ко­лективної власності. При цьому слід погодитися з думкою про те, що в кооперативі, як і в інших колективних підприємствах, жоден з членів не володіє завідомо визначеними в статуті перевагами перед іншими членами в праві на управління підприємством.

Існує декілька класифікацій кооперативів. Відповідно до за­вдань і характеру діяльності законодавством України кооперативи підрозділяються на виробничі кооперативи, зокрема сільськогоспо­дарські, а також обслуговуючі і споживчі. Виробничі кооперативи

є суб'єктами комерційної господарської діяльності, а обслуговуючі І споживчі кооперативи — як правило, неприбутковими організа­ціями.

Виробничий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності при їх обов'язковій трудовій участі і об'єднанні його членами майнових пайових вне­сків з метою отримання прибутків (ст. 163 ЦК України). Згідно зі ст. 95 ГК України найменування такого підприємства повинне містити слова «виробничий кооператив» або «кооперативне під­приємство».

Частина 1 ст. 163 ЦК України закріплює, що засновниками ви­робничого кооперативу є громадяни. Ч. 1 ст. 97 ГК України уточнює це положення, відносячи до членів кооперативу громадян України, іноземців і осіб без громадянства. Водночас, Закон «Про кооперацію» дозволяє також юридичним особам бути членами кооперативів. Дану колізію слід тлумачити таким чином, що у споживчих і обслугову­ючих кооперативах допускається участь юридичних осіб — членів кооперативу, а у виробничих — не допускається. Цей висновок зна­ходить підтримку в спеціальній літературі¹.

Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих коопе­ративів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, обслуговуючих і т.ін.).

Обслуговуючий кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення їх господарської діяльності. Обслуговуючі коо­перативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не переви­щують 20 % загального обороту кооперативу. До обслуговуючих кооперативів належать житлові, гаражні та деякі інші кооперативи.

Споживчий кооператив (споживче товариство) — коопе­ратив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, за­готівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення потреб його членів (ст. 2 Закону «Про кооперацію»).

Кооперативи за галузевою ознакою можуть бути розділені на промислові сільськогосподарські, будівельні, побутові, житлово- будівельні, садово городні, гаражні, торговельно-закупівельні, транспортні, туристичні та ін. Зокрема, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 р. встановлюються особливості створення і діяльності сільськогосподарського коопе­ративу, що є юридичною особою, утвореною фізичними та/або Юридичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства і об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві і обслуговування переважно членів кооперативу.

Кооперативи мають наступні відмітні особливості:

-=безпосередня участь членів кооперативної організації в її ді­яльності;

-=у кооперативі не може бути менше трьох членів. Членами кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу і відповідають його вимогам, беруть участь майном і працею в його діяльності;

-=вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви громадянина і підлягає затвердженню загальними зборами. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визна­ченому статутом кооперативу;

-=метою його створення є задоволення економічних, соціаль­них та інших потреб членів кооперативу, тобто не завжди метою є отримання прибутку;

-=існує два види членства учасників кооперативу: повне і асо­ційоване. На відміну від повного, асоційоване членство надає його володареві право дорадчого голосу, а також право на отримання частини доходу на свій пай;

-=член кооперативу зобов'язаний внести на день державної реєстрації не менше 10 % пайового внеску, а частину, що зали­шилася, — протягом року, якщо інший термін не встановлений статутом кооперативу;

-=до органів управління кооперативу належать загальні збори членів кооперативу, правління (голова) кооперативу і ревізійна комісія (ревізор), може бути створена наглядова рада;

-=у разі смерті члена кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті до кооперативу, якщо інше не встановлене статутом. При відмові прийняти спадкоємців в члени кооперативу останній ви­плачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу;

-=члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відпо­відальність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах і порядку, встановлених статутом і законом (ч. 2 ст. 163 ЦК України, ст. 108 ГК України), але не менше розміру їхнього пайового внеску (ст. 108 ГК).

До специфічних рис господарської правосуб'єктності коопера­тиву багато дослідників відносять правовий режим його майна. Так, для забезпечення статутної діяльності кооператив формує такі фонди:

— неподільний фонд, який є обов'язковим і формується за раху­нок вступних внесків і відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками навіть у разі виходу з кооперативу (може бути виплачена компенсація тільки з інших фондів), окрім випадків, передбачених законом. По­рядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу;

пайовий фонд, який є обов'язковим і формується з пайових внесків членів кооперативу і асоційованих членів кооперативу при створенні кооперативу і є одним з джерел формування майна кооперативу;

резервний фонд, який формується за рахунок не заборонених законодавством надходжень, використовується для покрит­тя збитків від надзвичайних ситуацій (покриття можливих втрат (збитків);

спеціальний фонд, який створюється за рахунок цільових внесків та інших надходжень для забезпечення статутної ді­яльності кооперативу і рішень його органів управління.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про кооперацію» пай — майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу для створення та розвитку кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Пай кожного члена кооперативу фор­мується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються в грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї є персоніфікованими і в сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу в майні кооперативу.

Слід погодитися з деякими дослідниками, що на відміну від інших фондів кооперативу, пайовий і неподільний фонди існують протягом всього часу функціонування даного суб'єкта. Вони формуються при його створенні і ліквідуються з припиненням його діяльності. Розмір таких фондів є рухомим, змінним, що обумовлене різними чинника­ми. Так, розмір неподільного фонду збільшується при вступі нових членів до кооперативу і внесенні ними вступних внесків, а також у разі отримання кооперативом прибутків, а зменшується — при збитковій його діяльності. 3 іншого боку, вірним є і звернення уваги В деякими авторами на можливість нерівномірного розподілу пайового капіталу між членами кооперативу «відповідно до їх трудової та май­нової участі в діяльності кооперативу» (ст. 96 ГК України). Критерієм нерівномірності є очікувана трудова участь члена кооперативу, що за чинним законодавством не піддається суто об'єктивній оцінці.

В цілому слід зазначити, що кооперативи як підприємства ко­лективної власності володіють великим потенціалом у розвитку тих галузей народного господарства, особливо в сільському господарстві, де особиста участь членів у виробництві продукції є необхідною умовою розвитку підприємств.

§ 8. Історія виникнення господарських товариств

Історія спроб правового регулювання підприємництва на основі кооперації (об'єднання) починається із середньовіччя, коли купці стали першими підприємцями. Як відзначав В.Н. Шретер, «това­риське об'єднання кількох осіб для спільного досягнення певної господарської мети зустрічається вже в найглибшій старовині. Ідея товариської угоди там, де сил одного не вистачить для вирішення якого-небудь господарського завдання, сама по собі настільки про­ста і природна, що усюди, де ми зустрічаємо співіснування людей, ми зустрічаємо і договір товариства».

Та все ж, спочатку розвивалося унітарне підприємництво, тобто діяльність однієї фізичної особи для отримання прибутків з необ­меженими повноваженнями щодо керівництва своїми справами і своєю працею.

Згодом стало виникати родинне підприємництво, яке було викли­кане необхідністю організувати діяльність з отримання прибутків і підтримки власного господарства під керівництвом глави сімейства і при підпорядкуванні йому решти всіх членів сім'ї. Умови життя в середні віки змушували сім'ю вести спільне господарство навіть піс­ля смерті голови сімейства. Замість нього обирали іншого, найбільш авторитетного, сильного і впливового. Подібна форма колективного господарювання є прообразом сучасних повних товариств, які на­були остаточну організаційну форму лише у XIV-XV століттях.

Надалі, для збереження або збільшення обсягів виробництва і реалізації товарів, до товариства почали приймати інших осіб. Одні з учасників таких товариств могли брати участь у діяльності своєю працею, інші — своїм майном (грошовими коштами), треті давати ділові поради або передавати відомості технічного, комерційного або іншого характеру. Але, беручи таким чином участь у спільній справі, вони розраховували на отримання дивідендів від своїх вкла­дів і вимагали відповідних юридичних гарантій реалізації своїх інтересів. Подібні правові зв'язки є аналогом стосунків, що існують сьогодні в командитному товаристві.

Потім зароджується найважливіша форма корпорацій —- аналог сучасного акціонерного товариства. Виникнення акціонерного това­риства було викликане необхідністю створення вельми значного ка­піталу для здійснення крупних торговельних, а потім і промислових підприємств, таких як морська торгівля з колоніями, будівництво залізниць, видобуток корисних копалин та ін.

Після появи в XVI — на початку XVII століття таких акціонер­них товариств, як Англійські компанія для торгівлі з Росією (1554 рік), знаменита Ост-Індійська компанія (1600 рік), Голландська Ост-Індійська компанія (1602 рік) та ін., підприємництво набуває корпоративного устрою.

Подальший розвиток колективних форм здійснення підприєм­ницької діяльності йде шляхом зближення правових ознак і влас­тивостей повного товариства і акціонерних товариств.

З'являються їхні проміжні (гібридні) форми (товариства з об­меженою і додатковою відповідальністю, командитні товариства, акціонерні командити та інші). У результаті, на початок XX століття формується спільне поняття корпорації (англосаксонська право­ва система) і господарського товариства (континентальна правова система). Отже, корпорація, розглядається віднині як єдине ціле і може виступати учасником у господарському обороті.

Господарські товариства, як взаємовигідний для його членів вид підприємницької кооперації і форма диверсифікації приватного капіталу, отримали загальне поширення, а різноманітність їх кон­кретних видів дозволяє учасникам обирати собі правове положення.

Як показує досвід розвинених зарубіжних країн, основна частка виготовленої і реалізованої продукції, виконаних робіт або наданих послуг припадає на господарські суспільства. Наприклад, за даними бюро статистики США в 1984 році приблизно 87% спільного доходу від підприємницької діяльності припадало на частку корпорацій. У Росії, ще з часів Київської Русі, підприємництво існувало у ви­гляді промислів. При царюванні Петра розвиток отримали ма­нуфактурне виробництво і торгівля. Акціонерна діяльність різко активізується із скасуванням кріпацтва, внаслідок чого до 90-х років XIX століття (в основному) формується індустріальна база підприємництва.

У Цивільному кодексі УРСР1922 року господарські товариства були поділені на: просте товариство (ст.ст. 276-294); повне това­риство (ст.ст. 295-311), товариство на вірі (ст.ст. 312-317), това­риство з обмеженою відповідальністю (ст.ст. 318-321) і акціонерні компанії — пайові товариства (ст.ст. 322-366).

Проте згодом, по мірі концентрації власності на засоби ви­робництва «в руках» держави і здійснення тиску на приватний сектор, господарські товариства були скасовані. Природно, були скасовані відповідні положення статей ЦК УРСР 1922 року. Пануючою формою здійснення господарської діяльності стало державне підприємство.

Виникнення і розвиток господарських товариств в Україні в сучасний період пов'язані з економічними перетвореннями і ініціа­тивами громадян України, які бажали організувати «свою справу", але мали обмежені фінансові можливості і не хотіли ризикувати всім своїм майном. Як результат найбільш популярними є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. З іншого боку, завдяки господарським товариствам збільшилися можливості для залучення в економіку України інвестицій і відбулося залучення до підприємництва широких верств населення.