Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Питання визначення кримінальної відповідальності є найскладнішими в науці кримінального права. Це пов’язано з тим, що законодавчого визначення кримінальної відповідальності немає. Кримінальна відповідальність – це найбільш суворий вид юридичної відповідальності, який уявляє собою обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнати певних обмежень особистого або майнового характеру, що забезпечується примусовою силою держави.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею та державою виникають певні юридичні відносини, які врегульовані нормами кримінального права, і тому називаються кримінально-правовими відносинами. Ці відносини, як й будь-які інші правові відносини, мають власну структуру, тобто складаються з певних елементів: об’єкт, суб’єкти та зміст відносин. Об’єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові чи інші блага особи, обмеження яких передбачається в санкції кримінально-правової норми, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину. Суб’єктами таких відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а з другого – держава в особі уповноважених органів. Зміст кримінальних правовідносин утворюють права та обов’язки суб’єктів цих правовідносин. З моменту вчинення злочину у держави з’являються владні повноваження щодо особи, яка його вчинила, а в останньої – обов’язок підкоритися законному обмеженню державою її певних прав і свобод. При цьому така особа має право вимагати від держави, щоб її дії були правильно кваліфіковані, щоб покарання було призначено лише в рамках санкції тієї статті КК, яка передбачає вчинений нею злочин, щоб були належним чином враховані та застосовані інші кримінально-правові заходи.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК (ч. 1 ст. 2 КК). Законодавчий (нормативний) опис ознак конкретного складу злочину, що міститься в статті Особливої частини КК, у своїй сукупності закріплює той мінімум ознак, який дозволяє відмежувати злочинне діяння від незлочинного. Наявність цієї сукупності ознак злочинного діяння в поведінці винного є єдиною і достатньою підставою для вирішення питання про можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного діяння.

Під складом злочину розуміється сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, установлених законом, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. У кожному складі виділяють його елементи. Ними є об'єкт і об'єктивна сторона злочину (об'єктивні ознаки складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки складу). У своїй єдності вони й утворюють склад злочину.

Об'єктом злочину є те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. У кримінально-правовій літературі об'єктом злочину визнаються певні суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом. Загальний перелік таких відносин наданий в ч. 1 ст. 1 КК, ними є суспільні відносини з охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України тощо. В межах об’єкту злочину виокремлюють предмет злочину – це визначена нормою кримінального закону річ матеріального світу, які зазнають злочинного впливу або з приводу яких вчиняється злочин. Так, об’єктом легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК), є відносини у сфері належної господарської діяльності, а предметом – кошти або інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння. Об’єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину, предмет – факультативним, тобто підлягає встановленню тільки якщо прямо передбачений статтею КК.

Об'єктивна сторона – зовнішня сторона злочину, яка виражається у вчинені передбаченого кримінальним законом діяння (дії або бездіяльності), що заподіює або створює погрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. Ознаками об'єктивної сторони, як елемента складу злочину, є діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок, місце, час, спосіб, засоби та знаряддя, обстановка вчинення злочину. Так, контрабанда (ст. 201 КК) з об’єктивної сторони полягає в переміщенні (діяння у формі дії) через митний кордон України (місце) поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (спосіб) культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладко ствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (предмети злочину). Суспільно небезпечне діяння є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, його відсутність виключає наявність складу злочину, а, як наслідок, й складу злочину. Всі інші ознаки є факультативними, тобто їх наявність залежить від конкретного складу злочину.

Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Суб’єктом злочину може бути тільки людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації й т.ін.) не можуть бути суб'єктами злочинів, хоча Законом України №314 від 23.05.2013 р. Загальна частина КК була доповнена Розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». Неузгодженність положень цього розділу з іншими нормами кримінального закону викликає питання щодо їх практичного застосування. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину була здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними. Кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку, за вичерпний перелік злочинів, встановлений в ч. 2 ст. 22 КК, – з 14-річного віку (вбивство, згалтування, крадіжка, грабіж, розбій, хуліганство тощо). В деяких злочинах суб’єкт, крім віку та осудності, має володіти ще додатковими ознаками (спеціальний суб’єкт). Наприклад, суб’єктом доведення до банкрутства (ст. 219 КК) може бути громадянин – засновник (учасник) або службова особа суб’єкта господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, тому що вона містить у собі ті психічні процеси, які характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони визнаються вина, мотив і ціль злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи, що може бути виражена у формі умислу або необережності. При відсутності вини особи немає й складу злочину, навіть якщо в результаті його дії (бездіяльності) настали передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні наслідки. Наприклад, маніпулювання на фондовому ринку (ст. 222-1 КК) характеризується умисною формою вини, відповідальність за виготовлення підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК) настає тільки за умови вчинення цього діяння з метою збуту цих підроблених паперів, а відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК) тільки якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів.