Стадії укладення договорів.

Порядок укладання договорів регулюється стат­тями 638—650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона (оферент) робить іншій (акцептанту).

Пропози­ція, яка виражається у проекті договору, називається офертою. Ініціатором оферти (оферентом), як правило є продавцем, постачальником, підрядником.

Особа якій направлена пропозиція є акцептантом. Ним може бути лише особа, якій адресована пропозиція.

Для укладення договору акцептант повинен прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт.

Акцепт має бути повним і безумовним, якщо сторона згодна з усіма умовами договору (ціною, строком, зобов’язаннями сторін тощо).

Якщо акцептант не відповів на оферту, договір вважається неукладеним.

Основними видами цивільно-правових договорів є:

Договір купівлі-продажу – двосторонній, консенсуальний, відплатний договір, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, продавець зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього пев­ну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (при­дбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Форма договору: усна або письмова.

Обов’язки продавця: передати товар у власність покупця; попередити покупця про всі права інших осіб щодо проданого майна: такою особою може бути, наприклад, наймач речі; зберігати товар до передачі його покупцю; якість товару, який продається, має бути належна, відпо­відати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі – ви­могам, що звичайно ставляться.

Обов’язки покупця: сплатити за куплений товар установлену ціну; прийняти куплений товар; відшкодувати продавцю витрати щодо збереження товару.

Покупець, якому був проданий товар неналежної якості, має право вимагати (на вибір): заміни речі, зменшення покупної ціни, усунення недоліків речі, розірвання договору і відшкодування збитків.

Різновидом договору купівлі-продажу є договір роздрібної купівлі-продажу, поставки, міни, контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу.

Договір дарування – односторонній, безвідплатний, реальний або консенсуальний договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України).

Форма договору: усна або письмова.

Дарунком можуть бути рухомі та нерухомі речі, а також майно­ві права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, майнові права суб’єкта інтелек­туальної власності).

Сторонами в договорі дарування можуть бути фізичні й юридич­ні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Обов’язок дарувальника полягає у передачі обдаровуваному дарунка. Якщо дарувальникові відомо про недоліки або особливі властивості речі, що є дарунком, які можуть бути небезпечними для обдаровуваного, він зобов’язаний повідомити про них обдаровува­ного.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Різновидом договору дарування є пожертва – дарування майна для досягнення певної мети. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встанов­леної договором про пожертву.

Договір найму (оренди) – взаємний, консенсуальний або реальний, відплатний договір, за яким наймодавець передає або зобов’язується пе­редати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Форма договору: усна або письмова.

Предметом договору найму може бути будь-яка інди­відуальна неспоживна річ (приміщення, ділянка землі, побутова техніка, автомобіль тощо) або майнові права.

Обов’язки наймодавця: надати наймачу річ у придатному для користування стані в обумовлений договором строк; передати річ у комплекті та у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню; повідомити наймача про права третіх осіб на річ; попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі; за свій рахунок робити капітальний ремонт зданої в найм речі.

Обов’язки наймача: вчасно вносити орендну плату; користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; підтримувати майно в належному стані, здійснювати його по­точний ремонт; при припиненні договору повернути майно в такому ж стані, и якому воно було отримано.

Різновидами договору найму (оренди) є договір прокату, договір (найму) оренди земельної ділянки, будівлі або іншої капітальної споруди, транспортного засобу, житла.

Договір позики – односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (пози­чальникові) грошові кошти або інші родові речі, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Предметом договору позики найчастіше є гроші, але можуть бути й інші речі, що мають родові ознаки (борошно, цукор тощо).

У договорі позики тільки одна зобов’язана особа – позичальник. Він зобов’язаний у встановлений строк повернути позикодавцю предмет договору. Позикодавець є уповноваженою особою, йому належить право вимагати повернення отриманих позичальником речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника про­центів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Договір вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б од­нією із сторін або якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договір про надання послуг – двосторонній, консенсуальний договір, згідно з яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а за­мовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу (ст. 901 ЦК України).

Виконавець повинен надати послугу особисто, однак має право покласти виконання договору про надання послуг і на третю особу. При цьому він залишається відповідальним перед замовником про порушення договору в повному обсязі.

За договором про сплатне надання послуг, замовник повинен оплатити надану йому послугу в строк та в порядку, що визначені договором. У разі неможливості виконати договір, що виникла не з вини виконавця, замовник повинен виплатити виконавцеві розумну винагороду. За неможливості виконання договору з вини замовника винагорода підлягає виплаті у повному обсязі. При безоплатному наданні послуг замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі фактично понесені ним витрати.

Договір доручення – взаємний, консенсуальний договір згідно з яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК України). Договір, як правило, оплатний, але за домовленістю сторін може бути і безоплатним.

Повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридич­ні особи. Фізичні особи, які виступають повіреними чи довірителями, мають бути дієздатними.

Предметом до­говору доручення є юридично значуща поведінка повіреного (укла­дення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому така поведінка повинна бути правомірною, конкрет­ною та здійсненою. Слід відмітити, що повірений виконує як юридич­но значущі так і фактичні дії.

Обов’язки повіреного: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк чинності якої не закінчився, і надати звіт із залученням ви­правдних документів, якщо це вимагається умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з ви­конанням договору.

Обов’язки довірителя: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення; негайно прийняти від повіреного усе виконане ним згідно з договором; виплатити повіреному винагороду, якщо вона йому належить.

Договір комісії – взаємний, консенсуальний та відплатний договір, згідно із яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Предметом договору комісії є правочин, який комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента з приводу продажу чи купівлі майна. Тобто предметом договору є юридичні акти (правочини), а не фактичні дії.

Комісіонер зобов’язується вчиняти угоди від свого імені, але за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії з догово­ром доручення. Комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії.

Комісіонер вчиняє угоди за винагороду. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визна­чений, вона виплачується після виконання договору комісії, ви­ходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо ж договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.