Роль знань у розвитку сучасної організації
Термін «управління знаннями» був введений|запроваджувати| Карлом Віїгом -американським| ученим і консультантом по управлінню і вперше|уперше| використаний в 1987 р. в його виступі|вирушанні| на конференції в Швейцарії, Міжнародною організацією праці, що проводилася, під егідою ООН. З того часу цей термін, що позначав|значив| систематичне формування, оновлення і застосування|вживання| знань з метою максимізації| ефективності підприємств, обійшов весь світ, став предметом різносторонніх досліджень і обговорень, увійшов до практики багатьох підприємств як нового вигляду управлінської діяльності| і нова функція управління. Значущість управління знаннями| з|із| кожним роком зростає, відображаючи|відбивати| об'єктивні вимоги розвитку наукоємкого|наукоємного| виробництва, інформатизації суспільства|товариства| і підвищення ролі людського потенціалу.
У сучасних умовах інтелектуальний капітал стає головним джерелом створення|створіння| стійких конкурентних переваг підприємств, посилення їх потенційної цінності і задоволення споживчого попиту, що динамічно розвивається. Спочатку управління знаннями розглядалося|розглядувало| як феномен, що має відношення лише до тих галузей і виробництв, для яких характерні|вдача| так звані високі технології, виготовлення нових зразків|взірців| продукції безпосередньо на базі конкретних наукових досліджень| і технічних розробок, технологічні новації. Однак практика спростувала такий вузький підхід до ефективного управління|, довівши, що не може бути галузей, виробництв і підприємств, які не використовують інтелектуальний капітал у виготовленні продукції, наданні|виявленні| послуг і самих методах управління|. Інноваційні процеси - це неодмінна умова розвитку всіх сфер діяльності в епоху технологічної і інформаційної революцій.
В даний час|нині| цінність роботи, що виконується людьми, і вартість продукції і послуг, що продаються компаніями всіх галузей, багато в чому визначаються знаннями і інформацією, закладеною в них. Підприємства повинні навчитися управляти знаннями|, тому що|бо| знання, з одного боку, перетворилися на найбільш важливий|поважний| продукт і, з іншого боку, ефективне використання знань є|з'являється| ключовим|джерельним| чинником|фактором| у вивченні потреб ринку і їх задоволенні найбільш інноваційним способом. Все більша кількість підприємств стають організаціями|, що навчаються|виучують|, розвивають свої інтелектуальні активи і наймають вищих посадових осіб по управлінню знаннями. Загально визнано, що знання є|з'являються| джерелом продуктивності, інновацій і конкурентних переваг. Багато менеджерів розуміють|, що на відміну від витрат|затрат| фінансового капіталу використання знань веде до їх примноження і на відміну від натуральної сировини знання не втрачаються (чим більше вони розподіляються, тим більше| виробляється|виробляє| продукції).
Поворотне значення в економічній теорії і практиці, в орієнтації управлінських методів і оцінці ефективності має| те, що знання стають активами організації, що вимагають систематичної оцінки, дбайливого відношення|ставлення|, розповсюдження|поширення| і використання.
Оскільки коріння знань закладене в досвіді|досліді| і інтелектуальних| можливостях|спроможностях| людини, в його соціальному контексті, успішне управління ними можливо тільки|лише| при уважному відношенні|ставленні| до людини, до культури і організаційної структури.
В останні десятиліття в структурі загального|спільного| фонду|фундації| розвитку підприємств, що складається з інвестицій у фізичний капітал (основні фонди|фундації|), а також вкладень в так званий людський капітал (витрати на освіту|утворення|, підготовку і перепідготовку кадрів, охорону здоров'я і НІОКР), стала стрімко| збільшуватися частка|доля| останніх компонентів, пов'язаних із зростанням ролі людського чинника|фактору|. Якщо на початку XX століття в індустріально розвинених країнах основні фонди|фундації| за вартістю більш ніж удвічі|вдвічі| перевищували розміри накопичених інвестицій в людину, то в теперішній| час співвідношення відмічених компонентів сукупного капіталу є якісно іншим.
Сучасні господарські системи все більш трансформуються| в економіку знань. Використання знань примножує|множить| результати господарської діяльності набагато ефективніше, ніж застосування|вживання| будь-якого іншого виробничого чинника|фактору|. На постіндустріальному просторі, найважливішим ресурсом виявляється|опиняється| не традиційний географічний простір|простір-час| із|із| закріпленними| на ньому виробничими потужностями, а інтелект і фінанси, що не знають матеріальних меж|кордонів| і вільно переміщуються| шляхом використання інформаційних технологій.
Перехід від індустріального суспільства|товариства| до постіндустріального і інтенсивний розвиток інформаційних технологій скорочують значення чинників|факторів| природного і соціального середовища|середи|, але|та| підсилюють|посилюють| роль творчих сил особи|особистості|, що бере участь у виробничій діяльності. З цієї причини ефективність сучасної економіки|, включаючи прогрес матеріального виробництва, все большою| мірою визначається інтелектуально-творчим потенціалом і інформаційними ресурсами, ніж традиційними чинниками|факторами| економічного розвитку індустріального суспільства|товариства|.
Глобалізація ринків і швидке розповсюдження|поширення| інформаційних| технологій трансформують економіку. По оцінках, основу більше половини валового внутрішнього продукту країн з|із| розвиненою ринковою економікою складають інтелектуальні знання|. Сюди відносяться такі галузі, як телекомунікаційна, виробництво обчислювальної техніки, розробки програмного забезпечення, фармацевтика, виробництво медичної техніки, освіта|утворення|, розробка біотехнології, генна інженерія і цілий ряд|лава| інших. За останні два десятиліття високотехнологічні галузі| майже подвоїли обсяг|обсяг| вироблюваної продукції, а власне наукоємкі|наукоємні| галузі розвиваються ще швидше. Причому найбільший потенціал розвитку мають інноваційно керовані галузі, де впровадження нововведень|новин| і адаптивність до ринку є|з'являються| новими джерелами конкурентних переваг. У цих умовах відбуваються докорінні зміни в критеріях оцінки ефективності управління|. Ними тепер стають вимірники стану|достатку| ресурсів:
• інтелектуального капіталу;
• інвестиційній активності;
• задоволеності запитів споживача;
• повноти і комплексності використання інформаційних технологій;
• впливи ефективних комунікацій;
• розвитку людських ресурсів;
• можливостей|спроможностей| адаптації до змінного середовища|середи|.
В даний час|нині| на частку нових технологій в країнах з|із| розвиненою ринковою економікою доводиться|припадає| до 85% приросту валового| внутрішнього продукту.
Джерелом економічного підйому можуть бути |передусім|знання, інтелектуальна творчість і інновації, які| повинні переважати не тільки|не лише| у виробництві, але і в управлінні|. Про те, за якими напрями|направленнях| відбуваються|походять| зміни в управлінні під впливом розробки і використання нових технологий|, свідчать|засвідчують| дані табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Вплив нових технологій на організацію
| Організаційне вимірювання | Зміни в управлінні |
| Накопичення і розподіл знань | Нові форми умінь і знань використовуються для розробки нових технологій; працівники критичніше відносяться до оцінки результатів впровадження нових технологій; нові форми інтелектуальної діяльності распространяются в організації |
| Управлінські стосунки | Організаційна поведінка змінюється в напрямі посилення співпраці і взаємної відповідальності; менеджери і працівники розривають традиційні функціональні і ієрархічні стосунки і створюють нові ролі, які стирають лінії влади і ухвалення рішень |
| Методи координації | Технології стають багатим ресурсом, який дозволяє використовувати інноваційні методи розповсюдження і обміну інформацією, співробітництва; широкий доступ до інформації створює клімат колективної відповідальності, загальної власності і групового вирішення проблем |
Завдяки різноманітним|різноманітним| інформаційним потокам кожне підприємство має можливість|спроможність| миттєво дізнаватися про стан|достаток| попиту і пропозиції|речення|, орієнтуватися на ринках сировини, праці, інновацій і тому подібне
5.2. Поняття знань і їх класифікація |
Для розкриття сутності терміну „знання” необхідно розглянути три поняття: данні, інформація та базпосередньо – знання.
Дані – це неструктуровані цифри і факти поза будь-якого контексту.
Інформація – це структурований потік даних у контексті.
Знання – це здатність застосовувати інформацію у конкретній сфері діяльності.
Отже, дані та інформація є так званими „запасами сировини” для формування знань (рис. 5.1).
Аналіз змісту|вмісту|, особливостей і характеру|вдачі| використання знань дозволяє виділити їх різновиди (табл. 5.3). Так, розрізняють процедурні, декларативні, епізодичні, евристичні і мета-знання|.
Рис. 5.1. Логіка утворення знань
5.3. Сучасні підходи| до управління| знаннями|
Як вже було сказано, Термін «управління знаннями» був введений|запроваджувати| Карлом Віїгом - американским| ученим і консультантом по управлінню і вперше|уперше| використаний в 1987 р. в його виступі|вирушанні| на конференції в Швейцарії, Міжнародною організацією праці, що проводилася, під егідою ООН.
Термін управління знаннями (УЗ) прийшов до України з заходу (КМ. — „Ноледж менеджмент”) в середині 90-х рр. У крупних корпораціях, де проблеми обробки інформації набули особливої гостроти і стали критичними стало очевидним, що основним вузьким местомом є обробка знань, накопичених фахівцями підприємства, оскільки саме знання забезпечують перевагу перед конкурентами. Світовий бюджет систем управління знаннями (СУЗИ) оцінюється останніми роками в 2 млрд дол. і продовжує зростати. Такі гіганти, як Вот& і ІаВ, активно застосовують технології управління знаннями як основну складову менеджменту.
Управління знаннями — це сукупність процесів, які управляють створенням, розповсюдженням, обробкою і використанням інформації усередині підприємства ( за визначенням Джанетто – Уїлера).
Ресурси знань розрізняються залежно від галузей індустрії і додатків|застосувань|, але|та|, як правило, включають технології|, бренди, бізнес-процеси, рецептури, керівництво, новини, інформацію про замовників, відомості про конкурентах| і дані, що накопичилися в процесі розробки. Программная і технологічна організація процесів управління знаннями реалізується через системи управління знаннями (СУЗ). СУЗ використовують і інтегрують різні інформаційні технології:
♦ бази і сховища даних
♦ електронна пошта
♦ системи групової роботи і її підтримки;
♦ браузери| і системи пошуку;
♦ портали, корпоративні мережі|сіті| і Інтернет;
♦ бази знань і експертні системи (інакше интеллектуальні| системи).
Системи управління знаннями з'явилися в середині 90-х рр. в корпораціях, де проблеми обробки інформації придбали особливу гостроту і стали критичними. При цьому стало очевидним, що основним вузьким местомом є обробка знань, накопичених фахівцями підприємства, оскільки саме знання забезпечують перевагу перед конкурентами.
Нова концепція управління знаннями дійсно допомагає поміняти погляд на автоматизацію корпорації, оскільки|тому що| акцент в ній робиться|чинить| на цінність информації|. Новизна|новинка| концепції управління знаннями полягає в принципово новому завданні|задачі| — накопичувати не розрізнену інформацію, а знання, тобто закономірності і принципи, що дозволяють розв’язувати виробничі і бізнес-завдання|задачі|. При цьому в розрахунок берутся| і «невидимі» знання, які зберігаються в пам'яті спеціалистів|, а не на матеріальних носіях.
Управління знаннями можна розглядати і як новий напрям в менеджменті, і як напрям в інформатиці для підтримки процесів створення, розповсюдження, обробки і використання знань усередині підприємств, організацій і навіть держав (рис. 5.2).
Рис. 5.2. Дуалізм поняття „управління знанями”
Зміст внутрішньофірмового управління знаннями чітко розкриває у своїх дослідженнях Б. Мільнер. Він виділяє 3 блоки або функції внутрішньо фірмового управління знаннями: виробництво знань, їх розподіл та використання (рис. 5.3).
Дата добавления: 2016-11-02; просмотров: 778;