Словосполучення як синтаксична одиниця
Значну роль у розробці теорії словосполучення відіграв рос. дослідник П. Ф. Фортунатов. Він вважав словосполучення основною синтаксичною jдиницею, яка може бути частиною речення чи цілим реченням. «Словосполученням у мові,— писав П. Ф. Фортунатов,— я називаю те ціле за значениям, яке утворюється сполученням одного повного слова (не частки) з іншим повним словом, чи буде це вираження цілого психологічного судження, чи вираження його частини» . У зв’язку з цим словосполучення він поділяв на два типи — закінчені, тобто речення, і незакінчені. За формою словосполучення можуть бути граматичні, якщо слова пов’язуються за допомогою флексій, напр. птах летить, і неграматичні за відсутності флективного зв’язку, напр. поет Пушкін.
Такого ж погляду на словосполучення дотримувався М. М. Петерсон. Намагаючись бути більш послідовним, ніж П. Ф. Фортунатов, він взагалі відмовився від поняття про речення.
О. М. Пешковський також дотримувався поглядів П. Ф. Фортунатова, тільки він не відмовився від поняття про речення. Визначення словосполучення у нього ще ширше, ніж у П. Ф. Фортунатова: «Словосполученням є два слова або ряд слів, об’єднаних у мові і в думці» [135, 35]. Під таке визначення словосполучення підпадають не тільки багатослівні, а й однослівні речення типу Зима. Морозить тощо.
Погляди О. М. Пешковського значно вплинули на авторів українських граматичних праць 30—50-х років. У більшості посібників з української мови для вищої школи словосполучення визначається майже так, як у О. М. Пешковського. Наприклад, у «Курсі сучасної української літературної мови» за ред. Л.А. Булаховського 1951 р.: «...мінімальним словосполученням є таке, яке складається з двох членів речення, об’єднаних у свідомості і в мові. Щоправда, далі йде уточнения про те, що словосполучення — це граматично організоване об’єднання слів.
О. О. Шахматов також досить широко тлумачить поняття словосполучення, бо називає і речення «закінченим словосполученням».
Розвиваючи деякі ідеї 0. О. Шахматова, В. В. Виноградов побудував нову теорію словосполучення, відмежувавши його від речення. Речення призначене для потреб комунікації, отже, це комунікативна одиниця. Словосполучення призначене для називання певних понять, отже, це одиниця не комунікативна. Словосполучення є будівельним матеріалом для речення, але воно не тотожне з ним.
Виноградов наголосив такі ознаки словосполучення:
1) це поєднання не будь-яких слів, а повнозначних;
2) це поєднання слів за законами даної мови;
3) таке поєднання слів виражає єдине, але розчленоване поняття.
Крім того, у поясненні до визначення вказується на відмінність словосполучення від речення: «...словосполучення і речення — якісно відмінні категорії синтаксису. Словосполучення, на відміну від речення, зовсім не є цільною одиницею мовного спілкування і повідомлення. Для структури словосполучення не характерні і не типові ті своєрідні так звані суб’єктивно-об’єктивні синтаксичні категорії (на зразок категорії особи, часу і модальності), які зумовлюють відносну закінченість повідомленої думки в мові»
Визначення словосполучення В. В. Виноградова справило значний вплив на багатьох російських і українських мовознавців. Зокрема, в українському мовознавстві подібне визначення подає Г. М. Удовиченко: «Під словоспо- лученням розуміємо такі синтаксично-семантичні єдності, утворені за нормами і правилами національної мови з двох чи більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення» та ін.
Однак відразу ж деякі мовознавці звернули увагу и на певні неточності у визначенні В. В. Виноградова. Найбільше непорозумінь викликало те місце визначення, у якому йшлося про значення словосполучення. Якщо словосполучення виражає тільки поняття, то поза таким визначенням лишається численна кількість дієслівних, прикметникових, прислівникових словосполучень, які позначають не поняття, а дію і предмет, ознаку ознаки тощо. Зауваження про те, що слова в словосполученні поєднуються за законами даної мови, теж не зовсім конкретні. Ось чому послідовники В. В. Виноградова почали вдосконалювати його визначення.
Зокрема, Н. Ю. Шведова підкреслює, що, по-перше, словосполучення — це поєднання не тільки слів, а й словоформ; по-друге, це таке поєднання, яке ба-зується тільки на підрядному зв’язку і, по-третє, зміст словосполучення — це ті відношення, які породжуються підрядними зв’язками. Звідси у неї таке визначення:
«Словосполучення — це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів (слова і словоформи) на основі підрядного граматичного зв’язку — узгодження, керування або прилягання — і тих відношень, які породжуються цим зв’язком» .
В. А. Бєлошапкова. вважає, що словосполучення не повинно розглядатися як поширення слова. Словосполучення — будь-яке поєднання слів, зокрема й сурядне, аби тільки воно було непредикативне.
В українському мовознавсті дослідники теж дотримуються розмежування сурядних і підрядних словосполучень на тій підставі, що ті й ті відтворюють загальну схему відношень між компонентами відтворюваної ситуації (О.С.Мельничук, І.Р.Вихованець).
Отже, Словосполучення — поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним.
Дата добавления: 2016-10-17; просмотров: 1123;