Митна політика держави: підходи до її трактування та форми реалізації

Правові засади регулювання митної справи в Україні.

Законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, пов’язані з реалізацією державної митної політики, з міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання Митного Кодексу та інших законодавчих актів.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Митним Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

В чинному Митному кодексі України від 13.03.2012, який вступив в дію з 1 червня 2012 року державну митну справу становлять

- встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України,

- їх митний контроль та митне оформлення,

- застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності,

- справляння митних платежів,

- ведення митної статистики,

- обмін митною інформацією,

- ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності,

- здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України,

- запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил,

- організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

Митна політика держави: підходи до її трактування та форми реалізації

Основною економічною функцією держави є захист своїх економічних інтересів та економічної безпеки. Виходячи з цих двох потреб формується економічна політика держави, яка включає внутрішню та зовнішню складові.

Основою внутрішньої економічної політики є податкова політика, а зовнішньоекономічної – митна політика.

Основною метою митної політики, є захист інтересів держави, який реалізується як через внутрішню так і через зовнішню політику, тому зовнішня політика не може розглядатися у відриві від внутрішньої політики. Зовнішня політика спрямовується на створення сприятливих умов для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Визначаючи взаємозв’язок митної справи та митної політики, зазначимо очевидність того, що митна політика виходить за рамки митної справи що обґрунтовується цілями митної політики, значну частину яких неможливо досягти лише через митну справу. Зокрема такими цілями митної політики вважаються

o регулювання товарообігу,

o стимулювання розвитку національної економіки,

o сприяння проведенню структурної перебудови економіки держави

o та інші не менш значні цілі.

Тому не правильно ототожнювати понять „митна політика” та „митна справа”. Митна політика є більш широким поняттям, ніж митна справа, оскільки митна справа є тільки засобом реалізації державної митної політики, і саме митна політика визначає основні цілі, завдання та функції митної справи.

При визначенні митної політики необхідно враховувати такі основні підходи до трактування митної політики: владно-правовий, організаційно-інституціональний, економічний і психоетичний. Усі чотири складові митної політики взаємопов'язані і взаємозалежні.

Владно-правовий підхіддо трактування митної політики орієнтується на розкриття її основних положень через дії, спрямовані на отримання, утримання і використання державної влади у сфері регулювання міжнародних економічних відносин. За даним підходом, митна політика - це система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, передусім, адміністративно-владного характеру, що впорядковується і регулюється за допомогою нормативно-законодавчої бази і т.д.

Організаційно-інституціональний, який зосереджує увагу на законодавчих та виконавчих органах, причетних до розробки та реалізації митної політики.

У цьому підході митна політика формується через державні організації й інститути, в яких вона розробляється, визначається і реалізовується. Це, передусім, виконавчі і законодавчі органи влади, різні компетентні організації й відповідні міністерства і відомства, що розробляють заборонно-дозвільні або обмежувальні системи щодо переміщення товарів і фізичних осіб через митний кордон України та організують їх конт­роль.

Економічний підхіддомитної політики пов'язаний в основному з впровадженням у життя зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни, яка грунтується на виборі оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання: протекціонізм, вільна торгівля або гармонійне їх поєднання. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його впливу (наприклад, протекціонізм може бути селективним, галузевим, колективним, прихованим, монопольним, помірним, жорстким) на практиці застосовуються різні інструменти економічної політики, в тому числі й митно-тарифні регулятори..

Психоетичний. За психоетичним підходом, митна політика сприймається як своєрідна характеристика психологічних відносин, які склалися в процесі її розробки та прийняття. Одне з важливих призначень митної політики розкривається через її ключову мету - поєднання загальнодержавних, колективних та індивідуальних економічних інтересів через митно-тарифні відносини.

Сьогодні митна політика з психоетичних позицій - це площина продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, угод, поступок, натисків і бар'єрів. Моральність і бажання до коригувань або зміни напряму митної політики є найважливішою характеристикою відносин, що виникають у митній діяльності.

Отже, митна політика – це складова внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Державна митна політика (Митний кодекс України, ст.5) - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки.

Державна митна політика реалізується через:

1) законодавство України з питань державної митної справи;

2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;

3) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики. Основою зовнішньоекономічної політики держави є митна політика, яка реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі (політику вільної торгівлі).

Протекціонізм і політика вільної торгівлі – це основні форми реалізації зовнішньоторгівельної політики держави, які об'єднують законодавче забезпечення національної зовнішньої торгівлі і напрацьовану світову практику з уніфікації торгівельного досвіду.

Вільна торгівля – це відсутність встановлених державою обмежень у вигляді штучних бар’єрів в торгівлі між окремими особами, і фірмами різних країн.

Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Політика вільної торгівлі як форма державної політики проявляється у відміні обмежень в сфері зовнішньоекономічної діяльності, зниження ставок експортного/імпортного мита, безперешкодній міграції капіталу і робочої сили. Однак, на практиці більшість із держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної економічної політики використовують різного роду обмеження, які мають протекціоністський характер. Протекціонізм виступає як політика держави, спрямована на захист внутрішнього ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки. Тобто, незважаючи на утвердження принципів лібералізації у зовнішній торгівлі, країни не можуть не застосовувати обмежуючі заходи, для перешкоди здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Протекціонізм (з латинської, покровительство, захист) – це економічна політика держави протилежна політиці вільної торгівлі і спрямована на захист від іноземної конкуренції стратегічних галузей національної економіки; на тимчасовий захист відносно нових галузей економіки; на розширення зовнішнього ринку і як захід у відповідь при проведенні політики протекціонізму торгових партнерів.

Митний протекціоналізм – митна політика яка передбачає високий рівень митного оподаткування іноземних товарів, які ввозяться на внутрішній ринок країни. Митний протекціоналізм застосовується з метою захисту вітчизняних галузей промисловості від конкуренції з іноземними товаровиробниками.

Отже, протекціонізм, передусім, направлений на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання відповідних переваг національним товаровиробникам і виробництва певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Головне завдання протекціонізму – стимулювання і підтримка вітчизняного експорту.

Виділяють декілька форм протекціонізму, наприклад:

• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.