РІВНІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

ЗАГАЛЬНОСОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ (МАКРО– ТА МІКРОСОЦІОЛОГІЧНІ) Розкривають універсальні закономірності та принципи становлення та розвитку різноманітних соціальних систем	Вищій рівень
ТЕОРІЇ СЕРЕДНЬОГО РІВНЯ (СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ) Виходячи з положень загальносоціологічних теорій, а також з узагальнення емпіричної інформації, досліджують окремі соціальні спільноти та сфери людської життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія освіти, соціологія права, соціологія менеджменту, економічна соціологія, політична соціологія та ін.)	Середній рівень
ЕМПІРИЧНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ За допомогою спеціальних методів (кількісних та якісних) встановлюють та узагальнюють соціальні факти, фіксують різноманітні дії, поведінку, погляди, потреби, інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації людей, соціальних спільнот і груп	Нижчий рівень

Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною мірою узагальнення одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра узагальнення притаманна загальносоціологічним теоріям, які розкривають соцієтальні особливості соціального розвитку, закономірності та механізми функціонування суспільства в його глобальному та локальному вимірах, взаємозв’язок між окремими частинами соціального цілого, формулюють методологічні підходи до соціологічного аналізу суспільства.

До загальносоціологічних теорій належать названі вище та інші макро- та мікросоціологічні теорії. Тобто вищий рівень системи соціологічного знання складається із багатьох теорій. Немає жодної загальносоціологічної теорії, яка б пояснила чи допомогла б зрозуміти соціальний світ в усьому його розмаїтті, у безлічі проявів та перетворень.

"Багато соціологій для одного світу" ‑ так визначає відомий польський соціолог Петер Штомпка поліпарадигмальність сучасного соціологічного знання. Щоб з’ясувати, що це означає, звернемось до поняття "наукова парадигма", яке запропоновано Томасом Куном (1922-1996) та означає модель, взірець постановки та вирішення проблем, а також систему певних висхідних положень, що конституюють наукову картину світу. Отже, коли говорять про поліпарадигмальність соціології (чи будь-якої іншої науки), мають на увазі існування багатьох таких моделей. Зазначимо, що поліпарадигмальність притаманна не тільки сучасній соціології. Сьогодні, мабуть, жодна галузь наукового знання (природничого, суспільного чи гуманітарного) не має єдиної, цільної теорії, яка б всебічно пояснювала світ природи, світ суспільства чи світ людини. Навіть фізика, яку визнають найбільш розвинутою з природничих наук, не має такої теорії. Отже, поліпарадигмальність – це "нормальний" стан будь-якої сучасної науки.

Розглядаючи питання поліпарадигмальності в соціології, В. Ядов підкреслює, що парадигмою "в соціології є таке системне уявлення про взаємозв’язки між різними теоріями, яке включає: а) прийняття певної загальної для даних теорій філософської ("метафізичної") ідеї про соціальний світ з відповіддю на критеріальне питання: що є "соціальне"?, б) визнання деяких загальних принципів, критеріїв обґрунтованості та вірогідності знання відносно соціальних процесів та явищ та, нарешті, в) прийняття певного загального кола проблем, які підлягають або, навпаки, не підлягають дослідженню в межах даної парадигми".

Існує багато класифікацій соціологічних парадигм. Джордж Рітцер (1940) виокремлює три соціологічних парадигми: 1) парадигму соціальних фактів, 2) парадигму соціальних конструкцій, 3) парадигму соціальної поведінки. Кожна з цих парадигм стверджує своє бачення соціального світу. В першій акцентується обумовленість соціального світу понадіндивідуальними соціальними структурами (як, наприклад, у теорії Е. Дюркгейма, про яку більш докладно піде нижче); в межах другої суспільство сприймається як сукупність соціальних суб’єктів, що інтенціонально діють ("розуміюча" соціологія М. Вебера з її теорією соціальної дії (нижче див. про це докладніше)); третя парадигма фокусує увагу на поведінці цих суб’єктів (біхевіоризм[1]).

На думку В. Ядова, принципові відмінності між соціологічними парадигмами визначаються відповідями на такі ключові питання: суспільства змінюються а) за об’єктивними закономірностями, що не залежать від людей, б) зміни продукують соціальні суб’єкти (колективні або індивідуальні), в) чи має місце і те, і інше. На сучасному етапі розвитку науки загальний парадигмальний зсув, підкреслює російський дослідник, обумовлен черговим переосмисленням наукової картини світу, ствердженням його мінливості, процесуальності.

У соціології цей зсув детермінований різким зростанням динамізму соціальних змін: глобалізацією, розпадом системи соціалістичних країн, суттєвим підвищенням рівня природних, техногенних і соціальних ризиків. Отже, якщо змінюється світ, то чи може залишатися незмінною соціальна теорія, що претендує на його пояснення та розуміння, чи може не змінюватися її предмет та критерії обґрунтованості соціального (в тому числі соціологічного) знання? Множинність пояснення досліджуваних соціальних феноменів та процесів як критерій обґрунтованості соціального знання обумовлює поліпарадигмальність сучасної соціології[2], існування численних загальносоціологічних теорій, тобто теорій найвищого рівня узагальнення.

Іншою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня або спеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, різноманітні соціальні феноменита соціальні процеси, відтворення та розвиток окремих соціальних спільнот та соціальних інститутів тощо.

Поняття "теорії середнього рівня" було запропоновано американським соціологом Р. Мертоном. Головним призначенням цих теорій, на його думку, є "посередництво" між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями.

Існує безліч спеціальних соціологічних теорій. Жоден соціологічний словник не містить переліку всіх цих теорій, оскільки зробити це надзвичайно важко (якщо взагалі можливо). Справа в тому, що розвиток суспільства, зміни, що відбуваються в ньому, зникнення старих та поява нових соціальних феноменів та процесів обумовлюють появу нових і нових галузей соціологічного знання (теорій середнього рівня). Так, сучасні трансформаційні процеси в Україні, що кардинально перетворюють усі сфери життя нашого суспільства – від економіки і політики до побуту людей, призвели до становлення таких спеціальних соціологічних теорій, як електоральна соціологія, соціологія підприємництва, соціологія бідності, інформаційна соціологія, соціологія реклами, соціологія менеджменту, соціологія туризму, соціологія соціальної безпеки, соціологія свободи тощо.

Стрімкий розвиток інтеграційних процесів на мегасоціальному рівні, тобто на рівні людства в цілому, в економічній, політичній, культурній тощо сферах викликав до життя численні наукові, в тому числі соціологічні, пояснення цих процесів, зокрема появу такої галузі науки, як соціологія глобалізації.

Натомість уявляється необхідним докладніше зупинитися на питаннях, що стосуються емпіричних соціологічних досліджень, які представляють нижчий (але не менш значущий, ніж вищий та середній) рівень соціологічного знання, чому присвячений наступний підрозділ цього посібника.

Завершуючи цей підрозділ, лише зазначимо, що всі рівні соціологічного знання тісно пов’язані між собою. Емпірична база соціології – згруповані та узагальнені соціальні факти, які розглядаються під кутом зору різноманітних теоретичних підходів, в свою чергу, стають необхідним підґрунтям для побудови та розвитку як теорій середнього рівня, так і загальносоціологічних теорій. Отже, подальший розвиток соціології як цілісної системи наукового знання пов’язаний, у тому числі, з розвитком теоретичної та методичної бази соціологічних досліджень, що має позначитися на розвитку і загальносоціологічних, і спеціальних соціологічних теорій.