Надзвичайні ситуації в Україні та їх вражаючі

фактори (НС техногенного характеру)

Вступ

Тривалий час безпека розумілася лише як захист територій від зовнішнього вторгнення і як захист національних інтересів засобами зовнішньої і внутрішньої політики, як глобальна безпека від загрози ядерного самознищення людства.

В нинішньому баченні безпека людини виявляється в захисті від випадкового травмуючого порушення життєвого процесу в побуті, на роботі чи в суспільстві загалом і свободі від загроз голоду, хвороб, репресій.

Усупереч розповсюдженій думці про те, що технічна цивілізація знизила ризик, який пов'язаний з впливом на людину несприятливих природних процесів та явищ, аналіз сучасного світу доводить, що він залишається вразливим до надзвичайних ситуацій, які дестабілізують соціальні та економічні системи.

Головними факторами, що призвели до кризи техногенно-екологічної безпеки є: демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства.

2.1.1. Стан техногенно-екологічної безпеки в Україні

Спричинений економічними та серйозними екологічними прорахунками теперішній стан природного середовища України оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення і самоочищення.

В Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне та Азовське моря, спотворений водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів, еродована більш як половина хлібної ниви, задихаються від промислових і автомобільних викидів усі великі міста й обласні центри. Майже 20% міського населення країни проживає в зонах, де гранична допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі перевищує встановлену у 15 разів.

Трагедією для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС з її непередбаченими наслідками для нині живучих і майбутніх поколінь. Радіоактивний викид, що трапився в ніч на 26 квітня 1986 року, викликав явища і події які мають довготривалий характер.

Основні потенційно- небезпечні об’єкти в Україні:

1. Атомні електричні станції (АЕС).

В Україні діє чотири атомних електростанції: Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька та Рівненська з реакторами типу ВВЕР-440 і ВВЕР-1000.

Атомні електростанції – особливо небезпечні об’єкти з потенційно важкими наслідками для життя й здоров’я людей, тварин, рослин у випадку виникнення аварійних ситуацій на них.

2. Водосховища.

В Україні створено понад 800 водосховищ. Вони екологічно небезпечні, що пояснюється об’ємом води, яка в разі прориву гребель може спричинити – затоплення земель, населених пунктів, економічні збитки, загибель людей і сільськогосподарських тварин.

Так, тільки Дніпровський каскад має шість водосховищ, найбільшим з яких є Каховське водосxовище з об’ємом води 18200 млн. м ³.

Водосховища України поступово перетворюються на нагромаджувачі забруднень найрізноманітнішого характеру від радіонуклідів і важких металів до нафтопродуктів і пестицидів.

3. Трубопровідний транспорт (нафтопроводи, газопроводи, аміакопроводи, хлоропроводи, хлоросховища).

Більшість нафто- і газопроводів України прокладено 15-20 років тому. Труби й обладнання застарілі, спрацьовані і часто призводять до забруднення природного середовища сотнями й тисячами тонн нафти, бензину, мазуту.

Найбільші нафтопроводи України: Лисичанськ-Нижнєдніпровськ (399,5 км.); Лисичанськ-Донецьк-Маріуполь (391,9 км); Лубни-Київ /262,5 км./; Кременчук-Кіровоград (286,5 км). Діаметр труб – 300-400 мм, тиск 45-55 атмосфер.

Найбільші газопроводи: Дашава-Київ (420 км); Київ-Брянськ (367 км); «Союз» (376, 4 км.); Таганрог-Маріуполь (312,3 км.) та ін. Діаметр труб 520-1420 мм, робочий тиск 35-55 атм.

Екологічно небезпечним об’єктом є аміакопровід Тольятті-Одеса (працює з 1985 р.). Довжина його 810 км, діаметр труби 400 мм, робочий тиск 60 атм.

На території Чугуївського району Харківської області небезпечним об’єктом є хлоропровід – три нитки (довжина 1500,100 і 900 м) діаметр труб 57 мм, робочий тиск 12-16 атм. В містах Першотравневе, Дніпродзержинськ розташовані хлоросховища – ємкості місткістю 138-600 тонн.

4. Підприємства металургійної промисловості.

Основними видами забруднень атмосфери і водойм від таких підприємств є: окиси азоту, вуглецю, сірки, пил, нафтопродукти, сульфати, хлориди, феноли, вуглеводневі сполуки, аміак та ін.

Найбільш небезпечними забруднювачами є: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча; Маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь»; металургійний комбінат «Криворіжсталь» / 83 млн. м³ і 126,8 тис. тонн/; Дніпропетровський металургійний комбінат. Крім того небезпечними забруднювачами є також Єнакіївський, Ясницький, Авдіївський, Дніпропетровський, Криворізький коксохімічний заводи.

5. Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості.

Найбільшими забруднювачами довкілля серед 30 підприємств є Калуський концерн «Оріана»; Лисичанський содовий завод; Сєверодонецьке ВО «Азот»; Кременчуцький і Надвірнянський нафтопереробні заводи, ВО «Придніпрянський хімічний завод».

6. Підприємства теплової енергетики.

Сюди відносяться всі ТЕС, ТЕЦ, ДРЕС, які інтенсивно забруднюють повітря теплом, сірчаним ангідридом, окисами вуглецю й азоту, сажею, пилом, а їхні стічні води забруднені нафтопродуктами, солями, завислими речовинами. Екологічно небезпечні також нагромаджувачі золи і шлаків цих підприємств.

Найбільшими ДРЕС в Україні є: Криворізька, Бурштинська, Придніпровська, Луганська, Ладижинська, Запорізька, Слов’янська, Добротвірська, Миронівська та ін. Вони викидають в атмосферу щорічно до 100-450 тисяч тонн забруднювачів кожна.

Найбільшими ТЕЦ є: Чернігівська, Калуська, Камиш-Бурунська, Черкаська та ін. Ці об’єкти викидають в атмосферу щорічно від 10 до 20 тисяч тонн забруднювачів.

7. Гірничо-збагачувальні підприємства.

Екологічну небезпеку становлять нагромаджувачі шламів, так звані «хвостосховища» або шламосховища цих об’єктів. В них роками накопичуються величезні маси шламів, у ряді випадків насичених водою. Пошкодження захисних дамб шламосховищ, які як правило, розташовані в ярах, балках, вузьких сухих долинах, або ж переповнення сховищ, в тому числі за рахунок сильних злив, може спричинити прорив дамб і утворення руйнівних селеподібних потоків, які завдають великої шкоди природі й людям.

Але маси шламів цих сховищах нерідко становлять десятки й сотні мільйонів тонн і, крім механічних руйнувань, можуть зашкодити довкіллю, оскільки в їх складі багато шкідливих сполук заліза, марганцю урану, титану та інших речовин.

Найбільшими шламонагромаджувачами з високим вмістом солей заліза є гірничо-збагачувальні комбінати: Ново-Криворізький (635 млн. м³); Південний (близько 500 млн. м³); Північний (437 млн. м³); Центральний (437 млн. м³); Полтавський (271 млн. м³); Камиш-Бурунський залізорудний комбінат (72 млн. м³); Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат з рідкоземельними елементами (71 млн. м³) та ін. підприємства.

Забруднюють довкілля підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. Сюди відносяться очисні сполуки великих міст, де накопичується велика кількість таких забруднювачів, як органічні речовини, нафтопродукти, азот, амоній, фосфор, нітрати ін. небезпечні для здоров’я людини речовини.

Небезпеку становлять підприємства вугледобувної промисловості: безпосередньо шахти з їх штольнями, штреками, галереями з високою потенційною небезпекою обвалів, вибухів газу, підтоплення, розтріскування масивів гірських порід, просіданням земної поверхні, дренуванням і забрудненням підземних та поверхневих вод, териконами відвальних порід. Основними районами розташування згаданих об’єктів є Донецький і Львівсько-Волинський кам’яновугільні басейни, а в них практично всі шахти.

Забруднюють навколишнє середовище і підприємства інших галузей промисловості.

Крім цього в Україні діє значна кількість потенційно небезпечних об'єктів.

Потенційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Особливості техногенно-екологічної безпеки Львівщини.

Львівщина, як і вся Західна Україна вважається «фоновою точкою», тобто екологічно чистою місцевістю, хоча на її території (3,6% загальної площі України) розташовані 6 із 100 найбільших забруднювачів природного середовища України. І тільки спад виробництва ще втримує екологічну ситуацію в місцях їх розташування від надкритичних антропогенних навантажень.

Зростання кількості викидів шкідливих речовин пов’язано із зростанням викидів на підприємствах – найбільших забруднювачів атмосферного повітря області. Так, на Добротвірській ДРЕС викиди зросли в 1,2 рази або на 12 тис. тонн у зв’язку з переорієнтацією на використання вугілля замість газу.

На території Львівської області розміщено більше 100 підприємств установ та організацій, які використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючого випромінювання і кваліфікуються як ядерні об’єкти:

- інститути Національної Академії Наук України, Міністерства освіти і науки України;

- установи: онкологічний диспансер та медичний університет Міністерства охорони здоров’я;

- підприємства, установи, організації хімічної, енергетичної, машинобудівної, гірничорудної, вугільної та інших галузей промисловості.

На даний час стан радіаційної безпеки об’єктів ядерної енергії задовільний, але майже на всіх зафіксовано порушення діючих правил та норм радіаційної безпеки. Не виключена також можливість виникнення радіаційних аварій внаслідок недостатнього контролю за експлуатацією, зберіганням та транспортуванням радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання.

Природний радіаційний фон на території Львівської області становить 10-15 мкР/год, і за останні роки не змінився.

В промисловості, сільському господарстві, медицині Львівської області використовуються радіоактивні речовини та джерела іонізуючого випромінювання: радіоізотопні прилади, рентгенівські та гамма-дефектоскопи, рентгенівські аналітичні установки, гамма-терапевтичні установки медичного призначення, відкриті та закриті джерела іонізуючого випромінювання (кобальт-60, цезій-137, іридій-12 та ін.).

Особливої уваги в плані радіаційної безпеки вимагають такі об'єкти:

- Львівський онкологічний диспансер, який використовує джерело випромінювання кобальт-60 та радіофармпрепарати;

- Шахтоспецмонтаж - налагоджувальне управління в м. Сокаль, яке використовує джерело випромінювання цезій-137;

- Львівський міжобласний спецкомбінат.

Львівський міжобласний спецкомбінат на договірній основі проводить захоронення радіоактивних відходів підприємств, установ і організацій на пункті захоронення радіоактивних відходів в селі Буда Львівської області.

Технічний стан ємкостей для захоронення радіоактивних відходів відповідає вимогам стандартів. Система контролю забезпечує радіаційну безпеку персоналу, населення та навколишнього природного середовища. За результатами перевірок стану радіаційної безпеки львівський міжобласний спецкомбінат отримав спеціальний дозвіл – ліцензію на право захоронення радіоактивних відходів.

2.1.2 Класифікація надзвичайних ситуацій

Надзвичайною ситуацією (НС) називається порушення нормальних умов життя людей на об'єкті або території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епіфітотією, епізоотією, великими пожежами, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських втрат і матеріальних збитків.

Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, а також під впливом можливих надзвичайних умов.

Таким чином, надзвичайна ситуація є наслідком надзвичайної події і можливих надзвичайних умов.

Надзвичайна подія – зональна (об'єктова, місцева, регіональна або загальнодержавна) подія техногенного, природного, антропогенного та воєнного характеру, яка полягає в різкому відхиленні від норм процесів та явищ, що відбуваються, і має значний негативний вплив на життєдіяльність людини, функціонування економіки, соціальну сферу і природне середовище.

Надзвичайні умови – характерні риси загальної обстановки, що склалася у відповідній зоні (на об'єкті, у регіоні й ін.) у результаті надзвичайної події й інших одночасно діючих посилюючих та стабілізуючих факторів, у тому числі місцевих особливостей.

Надзвичайні ситуації у своєму розвитку проходять п'ять, умовних етапних фаз:

Перша — нагромадження відхилень від нормального стану або процесу.

Друга — ініціювання надзвичайної події (аварії чи стихійного лиха).

Третя — процес надзвичайної події, під час якого відбуває ся вплив на людей, об'єкти і природне середовище. Практично ця фаза є наслідком і розвитком другої.

Четверта — дії вторинних вражаючих факторів під впливом можливих надзвичайних умов.

П'ята — ліквідація наслідків надзвичайної ситуації. П'ята фаза може за часом починатися ще до завершення третьої фази та поєднуватися з четвертою.

Однією із важливих властивостей НС є несподіваність та раптовість. Але це лише форма їх реалізації, проявлення. По суті вони виникають як закономірний результат дії багатьох факторів, що утворюють причинно-наслідковий ланцюг подій, які призводять до екстремальних ситуацій. НС не можна сприймати як одномоментний акт – катастрофу, а треба розглядати в динаміці, як процес, в якому одні події є наслідком інших. Звідси випливає, що суспільство не повинно дотримуватись пасивної очікувальної стратегії, концентрувати сили і засоби виключно на захист населення безпосередньо в умовах екстремальних ситуацій і ліквідації їх наслідків. Треба максимум зусиль направляти на зменшення ризику виникнення НС.

Великі аварії і катастрофи на об'єктах можуть виникнути внаслідок стихійного лиха, а також порушень технології виробництва, правил експлуатації різних машин, обладнання і встановлених норм безпеки.

Під аварією слід розуміти раптову зупинку роботи або порушення процесу виробництва на промисловому підприємстві, транспорті, інших об'єктах, що призводять до пошкодження або знищення матеріальних цінностей.

Під катастрофою розуміють раптову біду, подію, яка обумовлює трагічні наслідки. Найбільш небезпечними є вибухи і пожежі. Аварії і катастрофи на підприємствах нафтохімічної та газової промисловості приводять до загазованість атмосфери, розтікання нафтопродуктів, агресивних рідин і сильнодіючих отруйних речовин. Аварії і катастрофи можуть відбуватися на залізничному, повітряному, водному і автомобільному транспорті, а також в будівництві і при виконанні монтажних робіт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. №1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" встановлені загальні ознаки надзвичайних ситуацій та їх розподіл відповідно до проходження аварійних подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України розрізняються:

• надзвичайні ситуації техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидами (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, на дамбах;

• надзвичайні ситуації природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

• надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного характеру: здійснення реальних загроз терористичного акту, збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна, викрадення чи спроба викрадення або знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

• надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівок тощо. Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними і мобілізаційними планами і тому їх конкретні та спеціальні ознаки не ввійшли до класифікатору.

Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:

1. Наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності;

2. Заподіяння економічних збитків;

3. Істотне погіршення стану довкілля.

Людина повинна, перш за все, сама турбуватися і приймати рішення по захисту від небезпеки, вміти захищати своє життя. Для прийняття рішення щодо заходів захисту необхідно знати фактори ураження даного типу НС і характеристики осередку ураження.

Осередком ураження називається територія, на яку впливають негативні фактори надзвичайної ситуації (стихійного лиха, техногенної аварії та ін.), викликаючи масові ураження людей, пошкодження (руйнування) будівель і споруд, пожежі, зараження місцевості. Осередки ураження бувають прості і складні (комбіновані).

Простим осередком ураження називається осередок, який виникає під дією одного вражаючого фактору.

Складний осередок ураження виникає в результаті дії декількох вражаючих факторів.

Для ліквідації наслідків, викликаних стихійним лихом, аварією чи катастрофою, можуть бути використані як формування загального призначення, так і формування служб цивільної оборони. В окремих випадках, крім названих формувань, можуть використовуватись військові частини. Головне їх завдання - рятування людей і матеріальних цінностей. Характер і порядок дій формувань при цьому залежить від виду стихійного лиха, аварії чи катастрофи, обставин, що склалися, кількості і рівня підготовки задіяних сил, пори року і доби, кліматичних умов тощо. Успіх дії залежить від рівня розвідки і врахування конкретних умов, обставин.

Класифікатор надзвичайних ситуацій.

Принципи побудови класифікатора надзвичайних ситуацій (рис. 2.1.). Надзвичайні ситуації поділяються в залежності від характеру з наданням відповідного коду. Тому кожну НС визначає оригінальний код, який складається з 5 цифр та однієї літери.

Головний склад НС: ОООООД

Код класу НС 10000-20000, 30000

Код групи НС 0100-9900 (через 100)

Код виду НС 01-99

Код рівня НС 0 (М, Р, Д)

У кожній кваліфікаційній картці у стовпчику “Код” ознаки наводиться додатково цифроволітерний код конкретної ознаки віднесення аварійної події до НС, який обов'язково має 3 цифри, а для уточнення ознак може мати ще додаткову малу літеру.

Користування класифікатором НС є обов'язковим. У класифікації НС, як правило не дублюються ознаки, що визначають людські втрати чи економічні збитки.

Класифікатор НС використовується при вирішенні двох завдань:

1. Встановлення факту віднесення аварійної події до рангу НС, визначення виду та рівня цієї НС.

2. Визначення коду характеру та досягнутої межі НС, ведення статистичної обробки інформації та інформаційно-аналітичної роботи.

Визначення НС відповідно до територіального поширення та обсягів технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації НС (рис.2.2.).

Рисунок 2.1. Структура класифікатора НС.

Рисунок 2.2. Класифікація НС за рівнями

З моменту введення Класифікатора НС всі оперативно-чергові служби Управління з надзвичайних ситуацій передають до органів державної влади 5-значний цифровий код та характеристику рівня НС

З метою інформаційно-аналітичної обробки одночасно з вказаним кодом НС передає органам державного управління та органам статистики передаються коди і досягнуті параметри всіх визначених класифікаційних ознак.

Введенням Класифікатора НС чіткої системи кодування класів, груп, видів, ознак НС дозволяє проводити швидкісне комп'ютерне узагальнення по всіх необхідних параметрах.

Приклад: До органів влади надійшло повідомлення: У місті N НС код 20105-М, ознаки: 220-поодинокі об'єкти, 201-27 осіб. Це розшифровується:

У місті N має місце осідання чи провал земної поверхні (код 20105), безпосередньо поруч з поодинокими об'єктами економіки (код ознаки 220) і це створило загрозу життю 27 осіб (код ознаки 201), НС є місцевого рівня і її ліквідація контролюється органом повсякденного управління НС (код рівня М).

Відповідно до названої постанови Кабінету Міністрів доповнення і періодичне (не рідше 1 разу на 2 роки) коригування Класифікатора покладено на міністерство з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

2.1.3. Характер впливу вражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину і навколишнє середовище

2.1.3.1. Аварії на радіаційно-небезпечних об’єктах

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно-небезпечних виробництвах і об’єктах, особливе місце серед яких займають радіаційно-небезпечні об’єкти (РНО).

До типових РНО відносяться: об’єкти, що використовують ядерні енергетичні установки, підприємства з виготовлення, переробки і захоронення джерел іонізуючого випромінювання, ядерного палива, а також наукові, проектні, виробничі, транспортні і медичні організації та установи, які безпосередньо і опосередковано працюють з джерелами іонізуючого випромінювання.

На всіх типах РНО можливі аварії, які становлять загрозу для людей і навколишнього середовища. Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (РР) (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації РНО, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації.

Радіаційні аварії на РНО можуть бути 2-ох видів:

– коли вихід радіонуклідів у навколишнє середовище відбувається внаслідок аварії або теплового вибуху та руйнування РНО;

– коли аварія відбувається внаслідок вибухової ядерної реакції. Причинами цих викидів можуть бути: дія непереборної сили, халатність персоналу, злочинні наміри.

Наслідки аварій і руйнування об’єктів із ядерними компонентами характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення.

Найнебезпечнішими зі всіх аварій на РНО, є аварії на АЕС. В ядерних реакторах на теплових нейтронах, як паливо, використовується ізотопи урану-235 і урану-238. При аварії на АЕС відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює ураження біосфери. Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС залежить від характеру вибуху (тепловий чи ядерний), типу реактора, кількості викинутих РР, ступеня його руйнування, метеоумов і рельєфу місцевості.

Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1.

Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на РНО за щільністю забруднення радіонуклідами

За дозами опромінення заражену територію поділяють на наступні зони: надзвичайно-небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) і зону радіаційної небезпеки (зона М) (табл. 2.2.). Їх зображують на картах і на схемах у вигляді правильних еліпсів (рис 2.3.).

Таблиця 2.2.

Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС

Рис.2.3. Зображення прогнозованих зон радіоактивного забруднення місцевості.

При ліквідації наслідків повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарна обробка людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А при виконанні рятувальних і інших робіт переміщення людей потрібно проводити з використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.

Висновки з оцінки радіаційної обстановки дозволяють завчасно вжити заходи, спрямовані на захист людей від радіаційного ураження, включно до евакуації (відселення) населення з районів можливого небезпечного радіоактивного забруднення.

Такими основними заходами повинні бути:

– оповіщення населення про можливу загрозу радіоактивного забруднення місцевості;

– перевід об‘єктів господарства на режим роботи в умовах радіоактивного забруднення;

– підготовка протирадіаційних укриттів (сховищ) до розміщення в них людей;

– розгортання пунктів видачі засобів індивідуального захисту;

– захист продуктів харчування, води, фуражу, вододжерел від можливого радіоактивного забруднення;

– герметизація житлових і службових приміщень та інші заходи.

2.1.3.2. Аварії з викидом небезпечних хімічних речовин (НХР)

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин небезпечними хімічними речовинами.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують НХР;

- підприємства з переробки нафтопродуктів;

- підприємства інших галузей промисловості, які використовують НХР;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах розміщення СДОР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;

- склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезактивації, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

В зонах можливого хімічного зараження в Україні проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення.

Небезпечні хімічні речовини (НХР) – це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

За своїми вражаючими властивостями НХР поділяються на групи:

- речовини з переважно задушливої дії (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

- речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);

- речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

- речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу;

- нейротропні отрути (сірковуглець, тетра- етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

- речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);

- метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).

За ступенем токсичності НХР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп (табл.. 2.3.).

До надзвичайно і високотоксичних НХР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію,талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсичних для людей і тварин сполук використовують поняття токсодози.

Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу (мг/л·хв.). Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтер­вал часу.

Території, які потрапили під вплив НХР у результаті на аварії ХНО, поділяють на зони:

Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) – зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження.

Зона вражаючих токсодоз (небезпечного зараження) – на зовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатність або їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.

Дискомфортна (гранична) зона – зона, на зовнішні межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.

Таблиця 2.3.

Групи токсичності НХР

Масштаби і тривалість зараження НХР при аварії на ХНО обумовлюються:

-фізико-хімічними властивостями НХР;

-кількістю НХР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;

-метеорологічними умовами;

-оперативністю оповіщення і вживання заходів;

-підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу НХР;

-характеристиками об'єктів зараження:

для повітря – наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря;

для води площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів;

для населення – ступенем захищеності від ураження НХР, характером діяльності;

для матеріальних об’єктів, характеристикою матеріалів, які потрапили під зараження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофарбових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парами і тонкодисперсними аерозолями НХР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від кількох десятків хвилин до декількох діб.

Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріальних об’єктів НХР у грубодисперсному аерозольному, краплинному, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання зараженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверхнями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (орально) у результаті вживання заражених продуктів харчування і води.

Масштаб, тривалість та небезпека — основні характеристики хімічного ураження. Масштаб хімічного ураження характеризує просторові межі виявлених наслідків.

Тривалість дії хімічного ураження — елемент, що характеризує межі виявлених вражаючих факторів отруйних речовин; зумовлюється тривалістю зараження НХР на різних поверхнях і зберігає свої вражаючі дії на незахищене населення. Тривалість дії OP на місцевості залежить від типу ОР, швидкості вітру, температури, вологості, структури ґрунту та наявності на ньому рослинності.

2.1.3.3. Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах

Пожежа — неконтрольований процес горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи і витоки отруйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище; крім того, великих збитків приміщенням і предметам, яких не торкнувся вогонь, може завдати вода, яка застосовується для гасіння пожежі.

За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.

Окрема пожежа — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окремими пожежами можливе без засобів захисту від теплового впливу.

Суцільна пожежа — одночасне інтенсивне горіння переважної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пересування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі неможливе без засобів захисту від теплового випромінювання.

Масова пожежа — сукупність окремих і суцільних пожеж, вогняний шторм — особлива форма суцільної пожежі, що поширюється, характерними ознаками якої є: наявність висхідного потоку продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого повітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год, у напрямку до межі вогняного шторму.

Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестійкості об'єктів та їх складових частин, а також від пожежної безпеки технологічних процесів виробництва в місці її виникнення.

Вогнестійкість будинку — здатність чинити опір впливу високих температур при збереженні своїх експлуатаційних властивостей. Вогнестійкість будинків залежить від меж вогнестійкості і основних конструктивних частин.

Межа вогнестійкості конструкції— це час у годинах, протягом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі ( тобто не згоряє, не тріскається, не деформується або поки температура на протилежній загорянню стороні не стане понад 140 °С), залежить від поперечного перерізу, товщини захисного шару, займистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бувають неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати свої властивості при впливі високих температур.

За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють 5 груп:

І і II група — неспалимі (будівлі І групи мають підвищену вогнестійкість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині будинку він охоплюється вогнем не раніше, ніж через 3-4 год;

III – група — неспалимі будинки зі спалимими перекриттями і перебірками; охоплюються вогнем через 2-3 год.;

IV – група — дерев'яні, оштукатурені будинки; охоплюються вогнем через 1,5 год.;

V – група — дерев'яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем через 0,5 год.

Особливу небезпеку з погляду можливих втрат і збитків становлять вибухи.

Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об'єкт, на якому виробляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набувають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т.п.) здатність до загоряння.

До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопекарської промисловості та ін.

Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утворення сильно нагрітого газу (плазми) з високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Основними вражаючими факторами вибуху є:

– повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових перетвореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуарів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;

– осколкові поля, створювані уламками різного роду предметів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому зберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопродуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забиття, кон­тузії, комбіновані ураження.

Згідно зі стандартами, у залежності від характеристики використовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кількості, виробничі будівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.

Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включає ви­робництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною ме­жею загоряння в повітрі 10% (об'ємних) і менше, рідини з темпера­турою спалаху парів 28 °С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, який перевищує 5% об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10% до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ 65 г/м³ і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С, установки з аміаком тощо.

Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов’язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м³; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з о, твердих горючих речовин і матеріалів. До даної категорії відносяться виробництва з обробки деревини, торфу, вугілля і гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.

Категорія «Г» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, яка супроводжується виділенням променистого полум'я, твердих, рідких і газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи з горячої обробки металу, склозаводи, газогенераторні станції, котельні.

Категорія «Д» — виробництва, пов'язані з обробкою негорючих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів і т.п.

Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об'ємом, що перевищує 5% об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без наступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря.

Пожежі і вибухи призводять до значних матеріальних втрат, часто викликають тяжкі травми, а іноді навіть смерть людей. Тому в усіх розвинутих країнах існує система державних заходів боротьби з вогнем, яка здійснюється на стадії проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд. При розробці генеральних планів промислових підприємств поряд із забезпеченням найбільш сприятливих умов для виробничого процесу на підприємстві, раціонального використання земельних ділянок і найбільшої ефективності капіталовкладень необхідно:

–витримати безпечні відстані від промислових підприємств до житлових і громадських будівель;

–витримати розриви між будівлями і спорудами, які передбачені протипожежними нормами;

–об'єднати в окремі комплекси (зони) споріднені за функціональним призначенням або ознакою пожежної небезпеки виробничі будівлі і споруди;

–розташувати будівлі з урахуванням рельєфу місцевості і напрямку вітрів;

–забезпечити територію підприємства дорогами і необхідною кількістю в’їздів.

Розробляючи генеральні плани населених пунктів, поряд із створенням сприятливих умов для праці і побуту людей, необхідно передбачити:

–забезпечення санітарних і протипожежних розривів від промислових підприємств і великих складів;

–дотримання мінімально допустимих відстаней між житловими і громадськими будівлями;

–забезпечення проїздів і під'їздів для пожежних автомобілів до будівель і споруд, до водосховищ та гідрантів;

–розміщення депо, виходячи з умов своєчасного прибуття пожежних частин для гасіння пожеж до всіх будівель і споруд.

Контрольні питання :

1. Основні техногенно-екологічно небезпечні об’єкти в Україні.

2. Особливості техногенно-екологічної безпеки на Львівщині.

3. Характеристика і загальні ознаки надзвичайних ситуацій (НС).

4. Класифікація НС відповідно до причин походження.

5. Класифікація НС відповідно до територіального поширення та обсягів технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації.

6. Класифікатор надзвичайних ситуацій.

7. Осередки ураження НС.

8. Радіаційно-небезпечні об’єкти.

9. Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на РНО.

10. Заходи, спрямовані на захист людей від радіаційного ураження.

11. Аварії з викидом небезпечних хімічних речовин (НХР): зони, масштаби і тривалість зараження.

12. Небезпечні хімічні речовини (класифікація, властивості, токсичність).

13. Аварії на пожежо-вибухонебезпечних об'єктах (види пожеж і вибухів, основні вражаючі фактори).

14. Вогнестійкість будівель і конструкцій.

15. Категорії виробничих будівель і складів за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою.