Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ... разі повинна бути згода наймодавця на продовження договору най­му житла на тих самих чи інших умовах.

разі повинна бути згода наймодавця на продовження договору най­му житла на тих самих чи інших умовах.

Незалежно від того, хто стає наймачем (усі чи один із тих, які проживають з наймачем), договір найму житла залишається чин­ним на попередніх умовах.

Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Тому порядок та підстави розірвання договору най­му встановлюються законом, а саме ст. 825 ЦК України. На відміну від регулювання договору найму майна, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом із ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. При цьому згода наймодавця на припинення договору найму не вимагається. Умовою для достроко­вого розірвання договору найму є те, що всі особи, які проживають разом із наймачем, у тому числі тимчасові мешканці, звільняють наймане житлове приміщення. У разі, якщо хтось із зазначених осіб продовжує проживати в найманому приміщенні, договір не можна вважати розірваним.

Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймода-вець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на тих самих умовах з іншою особою.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Це пов'язано з технічним і санітарним станом житла. Непридатним, наприклад, є аварійне житло. На сьогодні порядок визнання житла непридатним регулюється тільки для об'єктів державного та кому­нального житлового фонду. Постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 затверджене Положення про порядок об­стеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відпо­відності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових бу­динків і житлових приміщень непридатними для проживання.

Договір найму житла на вимогу наймодавця може бути розірва­ний тільки за рішенням суду у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при коротко­строковому наймі — понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особа­ми, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Застосування такого заходу су-

Глава 9. Договір найму (оренди) житла

дом є його правом, а не обов'язком. При цьому рішення про ро­зірвання договору найму житла не виноситься, а в тому разі, коли протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, наймодавець повинен пред'явити повторний позов про розірвання договору.

На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік. Відстрочка виконання рішення суду можлива тільки після того, як буде винесене рішення про ро­зірвання договору. Порядок відстрочки виконання рішення прова­диться відповідно до вимог ст. 351 ЦПК України. Відстрочка вико­нання рішення можлива лише за наявності обставин, що усклад­нюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони, тобто найма­ча. Суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може від­строчити. На ухвалу суду про відстрочку виконання рішення може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кім­нати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхіднос­ті використання житла для проживання самого наймодавця та чле­нів його сім'ї. При цьому наймодавець повинен у судовому засіданні навести докази того, що така необхідність виникла вже після укла­дення договору найму житла і потреба у житлі є реальною.

У кожному випадку суд вирішує цей спір індивідуально залежно від загальної площі, яка належить наймачу, кількості житлової площі, яка припадає на одну особу, а також реальної необхідності у проживанні членів сім'ї наймача саме на цій житловій площі та ін­ших обставин.

Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання дого­вору не пізніше ніж за два місяці. У разі недодержання цього стро­ку суд може відмовити наймодавцю у позові про розірвання дого­вору.

Договір найму може бути розірваний також у разі, коли наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси су­сідів. Тоді наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла, але тільки у випадку, коли він попередив про усунен­ня цих порушень. ЦК України не встановлює форми попередження наймодавцем наймача, але найбільш доцільним є письмове попере­дження, оскільки надалі при розгляді справи у суді про розірвання договору це буде доказом про попередження наймача.

6*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. Рішення суду про виселення приймається одночасно з прийняттям рішення про розірвання договору.

Рекомендована література:

Бондар В. Я. Цивільно-правові питання користування житловими при­міщеннями у гуртожитках // Держава і право: 36. наук, праць. — Вип. 10. — К.: ІДП НАНУ, 2001. — С. 296-302.

Бондар В. Правове регулювання договору найму житла у державному та комунальному фонді соціального використання // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — С. 45-48.

Мічурін Є. О., Сліпченко С. О., Соболєв О. В. Житлове право України: Науково-практичний посібник. — Харків: Еспада, 2001. — 318 с. Кецмен І. Поняття та ознаки договору піднайму житлового приміщення // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1999. — № 6. — С. 176-182. Крашенинников П. В. Жилищное право. — М.: Статут, 2000. — С. 237.

Глава 10 Договір позички

Поняття договору позички. Інститут позички у цивільному за­конодавстві України виник, як і договір позики («тиіиит»), внас­лідок рецепції римського права і ґрунтується на римському догово­рі «соїшпосіаілші», який визначався римськими юристами як дого­вір, за яким одна сторона (позичкодавець) надає іншій стороні (позичкоотримувачу) індивідуально визначену річ у строкове без­оплатне користування із зобов'язанням іншої сторони повернути після закінчення її користування ту саму річ у повній цілості¹. У свою чергу, ЦК України визначає договір позички як договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'я­зується передати другій стороні (користувачеві) річ для користуван­ня протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Каузою (ціллю) договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування. Договір позич­ки суттєво відрізняється від зовнішньо схожого на нього договору позики, за яким речі також можуть бути передані безвідплатно. Зазначені договори відрізняються таким: по-перше, право власнос­ті на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за

¹ Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права: Учебник для вузов: Лек-ции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 168-169.

Глава 10. Договір позички

її власником (позичкодавцем), а річ передається користувачу у тим­часове користування, водночас як за договором позики річ перехо­дить у власність позичальника; по-друге, предметом договору пози­чки може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предме­том договору позики — річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти; по-третє, за договором позички має бу­ти повернута та сама річ, а за договором позики повертається річ та­кого самого роду; по-четверте, договір позички може бути реальним або консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним; по-п'яте, до договору позички можуть застосовуватися норми, що регулюють майновий найм (оренду), а до договору позики — ні; по-шосте, договір позички завжди є безвідплатним, а договір пози­ки може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Як випливає з визначення договору позички, за домовленістю сторін він може бути сконструйований як реальний договір (якщо передача речі збігається з моментом його укладення) або як консен-суальний договір (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після його укладення). Договір позички, на відміну від договору майнового найму (оренди), є безвідплатним, відповідно користуван­ня річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це у договорі або якщо це, хоча б і не зазначено у договорі, ви­пливає із суті відносин між ними. Залежно від того, яким буде дого­вір позички (реальним або консенсуальним), він може бути односто­роннім або двостороннім. Так, якщо договір позички буде реаль­ним, він буде одностороннім, оскільки за умови його реальності позичкодавець має право лише вимагати повернення предмета по­зички, а в користувача є лише обов'язок повернути позичкодавцю все отримане за договором. І навпаки, якщо договір позички буде консенсуальним, він буде двостороннім, оскільки обидві його сторо­ни матимуть за ним права та обов'язки.

Беручи до уваги, що найближчим за своєю правовою природою до договору позички є договір майнового найму (оренди), закон ви­значає, що до договору позички застосовуються положення ЦК України, які регулюють договір майнового найму (оренди) (ст. 827). Згідно з цим відносини договору позички, не врегульовані безпосе­редньо нормами глави 60 ЦК України, регулюються нормами глави 58 ЦК України та загальними норми зобов'язального права. Як і в договорі майнового найму (оренди), у разі зміни власника речі, пе­реданої у позичку, має місце правонаступництво, тобто до нового власника переходять права та обов'язки позичкодавця (ст. 770 ЦК України). Перехід права власності на річ, передану у позичку, не є підставою для зміни або розірвання договору позички (ст. 769 ЦК

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

України). Винятком із цього правила є договори позички, укладені без визначення строку (ч. З ст. 834 ЦК України), коли в особи, яка стала власником речі, переданої у користування, виникає право ви­магати розірвання договору. Водночас при переході права власності на предмет позички до іншого власника без правонаступництва, на­приклад при конфіскації, реквізиції, до нового власника права та обов'язки колишнього власника не переходять, а договір позички припиняє свою дію.

Договір позички широко використовується у цивільних відноси­нах фізичних осіб, які часто надають одна одній предмети особисто­го користування у тимчасове користування, не отримуючи за це ніякої винагороди. Значно менше цей договір поширений у право­відносинах за участю юридичних осіб.

Правовідносини з безоплатного користування речами поширені у бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотеч­ну справу»)¹, у майнових відносинах між роботодавцями та професій­ними спілками (ст. 43 Закону України «Про професійні спілки, їх пра­ва та гарантії діяльності»)², у майнових відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користуван­ня культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про сво­боду совісті та релігійні організації»)³, у благодійництві (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»)⁴ та в інших випадках, визначених актами цивільного законодавства України.

Сторони договору позички. Сторонами за договором позички є позичкодавець та користувач. Позичкодавцем можуть бути юридич­ні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або їх установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо укладення такого договору відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи (ст. 829 ЦК України).

Позичкодавцем може бути як власник майна, що передається ко­ристувачеві у позичку, так і, за згодою власника, особа, яка здійс­нює управління цим майном.

Оскільки договір позички за своєю природою є безоплатним, зако­ном встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна у позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є засновником, учасником, керівником, чле­ном її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

¹ ВВР. — 1995. — № 7. — Ст. 45.

² ВВР. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

³ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

⁴ ВВР. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

Глава 10. Договір позички

Форма договору позички. Форма договору позички визначається ст. 828 ЦК України, згідно з якою вимоги закону до форми договору позички залежать від сторін та предмета договору. Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами — фізичні особи, договір позички може укладатися сторонами в усній формі, а за вимогою будь-якої зі сторін договору і в письмовій формі (про­стій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юриди­чною та фізичною особою укладається у письмовій формі, а за вимо­гою будь-якої зі сторін договору може бути укладений і в письмовій нотаріальній формі. У разі, якщо предметом договору позички є бу­дівля або інша капітальна споруда (їх окремі частини), договір по­зички укладається у формі, визначеній ст. 793 ЦК України, тобто у письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і біль­ше, — у письмовій нотаріальній формі.

Відповідно до ст. 794 ЦК України договір позички будівлі або ін­шої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації, а передання та повернення наймачем вказаних речей оформляється відповідним документом (актом) (ст. 795 ЦК України).

Якщо предметом договору позички є транспортний засіб, а од­нією зі сторін — фізична особа, договір позички укладається сторо­нами у письмовій нотаріальній формі.

Предмет договору позички. Предметом договору позички мо­жуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України), що є споживними, неспоживними (ст. 185 ЦК України) та оборотоздатними (ст. 178 ЦК України).

Зміст договору позички. За загальним правилом змістом ци­вільного договору є умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

До істотних умов договору позички слід віднести предмет догово­ру, оскільки у разі, якщо ідентифікувати майно, що є предметом позички, неможливо, умова щодо предмета договору позички буде вважатися неузгодженою, а договір позички таким, що не укладе­ний.

Іншою істотною умовою договору позички є його безоплатність у разі, якщо ця умова прямо не визначена договором або не випливає із суті відносин між сторонами, користування майном може бути визнано і таким, що ґрунтується на договорі найму (оренди), за яким розмір плати за користування майном може бути визначений п. 1 ст. 762 ЦК України.

о і тому, коли він вдповідно до мети

Глава 10. Договір позички

говір є укладеним з моменту передання речі користувачеві, окремо­го обов'язку позичкодавця у цьому випадку не виникає.

Як і в договорі майнового найму (оренди), користувач повинен у присутності позичкодавця перевірити справність речі при її пере­дачі. У разі, якщо в момент передання речі у володіння користува­ча він не переконається в її справності, річ вважається такою, що передана йому у належному стані (ст. 767 ЦК України).

Як зазначалося вище, передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави, але позич-кодавець зобов'язаний повідомити користувача про наявність таких прав (ст. 769 ЦК України).

Незважаючи на реальну чи консенсуальну конструкцію догово­ру позички, користувач за цим договором має певні обов'язки, ви­значені ст. 833 ЦК України та нормами глави 58 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану
речі, переданої йому в користування. До поняття «звичайні витра­
ти» слід відносити лише витрати, потрібні для забезпечення нор­
мального стану та збереження майна.

До складу останніх слід віднести і витрати, пов'язані з проведен­ням поточного ремонту предмета позички, оскільки витрати на його проведення покладаються законом на користувача, якщо законом або договором не встановлено інше. Що ж до витрат на здійснення капітального ремонту предмета позички, то вони покладаються за­коном на позичкодавця, якщо законом або договором не встановле­но інше (ст. 776 ЦК України);

2) користуватися річчю відповідно до мети, визначеної у догово­рі, а якщо така мета у договорі сторонами не визначена, — за при­значенням речі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором. Із зазначеної диспозитивної норми закону випливає, що у разі, коли це буде встановлено договором позички, користувач мо­же передати предмет позички в користування іншій особі;

4) повернути річ після закінчення строку договору у такому
самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користу­вання, у будь-який час до спливу строку договору в порядку, вста­новленому ст. 834 ЦК України.

У разі, коли позичкодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, користувач має право відремонтувати річ та вимага­ти від позичкодавця відшкодування вартості ремонту (ст. 776 ЦК України).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуван­ням річчю, переданою у позичку. Як і в договорі майнового найму (оренди), за договором позички шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку, відшкодову­ється користувачем на загальних підставах.

Відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з користуванням предметом позички, може бути покладена і на позичкодавця за умо­ви, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих вла­стивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати.

При цьому будь-які умови договору щодо звільнення позичкодав­ця від вказаної відповідальності є нікчемними (ст. 780 ЦК України).

Одностороннє розірвання договору позички. Договір позички, укладений за консенсуальною конструкцією, може бути розірваний за вимогою користувача у випадку, якщо позичкодавець не виконає обов'язку передати річ у користування, в цьому разі користувач та­кож має право на відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК України).

Незважаючи на конструкцію договору позички, він може бути у будь-який час до спливу строку договору розірваний користувачем через повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніше ніж за сім днів до повер­нення речі (ст. 834 ЦК України).

Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повер­нення речі у разі, якщо:

1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана користувачем у користування іншій особі;

4) внаслідок недбалого поводження з річчю вона може бути зни­щена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначен­ня строку. Про розірвання договору користувач має бути повідом­лений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички (ст. 834 ЦК України).

Договором позички можуть бути встановлені й інші підстави для розірвання договору позички (ст. 651 ЦК України).

Глава 11.Договір підряду

Припинення договору позички. На відміну від правових наслід­ків зміни суб'єктного складу з боку позичкодавця, договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встано­влено договором (ст. 835 ЦК України).

Правові наслідки неповернення речі після закінчення стро­ку користування нею. Якщо після припинення договору позички користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збит­ків (ст. 836 ЦК України).

Рекомендована література:

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут,

2000.

Зинчук 9. А. Договор имущественного найма и безвозмездного пользова-

ния имуществом. Аренда нежилих помещений в торговле и обществен-

ном питаний. — М., 1969.

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Иоффе О. С. Договора в социалистическом хозяйстве. — М., 1964.

Гражданское право: Учебник // Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толсто-

го. — М.: Проспект, 1997.— Т. 2.

Глава 11 Договір підряду