Процесуальний порядок звернення судових рішень до виконання

Виконанням рішення суду завершується процес захисту прав, свобод чи інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад та держави шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України.

Звернення судового рішення до виконання визначається наукою цивільного процесуального права як завершальна стадія цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду. Примусове виконання рішень судів гарантує здійснення прав сторін, визнаних судом, і підтверджених ним обов’язків.

Рішення та ухвали суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, а також такі, щодо яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби України, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ (у редакції вiд 4 листопада 2010 р.).

У примусовому порядку виконуються рішення суду в цивільних справах, якими задоволені вимоги заявника про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін житла тощо.

Рішення про відмову в задоволенні позовів про присудження, за позовами про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебування громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов’язковості (ст. 14 ЦПК) і є підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (Бюро технічної інвентаризації – видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів цивільного стану – свідоцтво про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема про забезпечення позову (ч. 9 ст. 153 ЦПК), про привід свідка (ч. 3 ст. 94 ЦПК), про поворот виконання (ст. 380 ЦПК) та ін.

У цивільному процесі вирізняються такі види виконання:

· виконання за загальними правилами;

· негайне виконання.

Виконання за загальними правиламизастосовується у разі відсутності підстав для застосування негайного виконання.

ВИСНОВОК З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Виконанням рішення суду завершується процес захисту прав, свобод чи інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України. Звернення судового рішення до виконання є завершальною стадією цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду.