Формування інвестиційного портфеля банку.

Інвестиційний портфель банку — це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

— агресивний (ризиковий) — націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;

— поміркований (ринковий) — дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;

— консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:

1. За метою інвестування розрізняють портфелі:

— одержання прибутку;

— збереження капіталу;

— забезпечення резервів;

— забезпечення ліквідності;

— розширення сфери впливу;

— спекулятивні.

2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:

— інвестиційний портфель прибутковості;

— інвестиційний портфель зростання;

— венчурний інвестиційний портфель;

— збалансований інвестиційний портфель;

— гарантійний інвестиційний портфель;

— незбалансований інвестиційний портфель;

— інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.

3. За видом інструментів інвестування розрізняють:

— портфель цінних паперів;

— портфель реальних інвестицій;

— депозитарний портфель;

— іпотечний портфель;

— позичковий портфель;

— валютний портфель;

— комбінований портфель.

4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:

— неризиковий;

— з мінімальним ризиком;

— з середнім ризиком;

— високоризиковий;

— спекулятивний.

5. За стратегією формування інвестиційний портфель може бути:

— короткостроковий;

— середньостроковий;

— довгостроковий.

6. За рівнем управління розрізняють портфель:

— фіксований;

— з пасивним управлінням;

— середній за рівнем контролю;

— що вимагає щоденного контролю.

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, дохідності та ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності та пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані. Відповідно до цього інвестиційна політика банку має передбачати визначення:

а) пріоритетних напрямів інвестування з урахуванням очікуваних доходів і ризику й на цій основі відбір відповідних інвестиційних проектів;

б) загального обсягу довгострокових інвестицій щодо всіх активів банку;

в) граничної величини кредиту або іншого виду інвестицій на одного позичальника;

г) механізму реалізації (здійснення) інвестицій, у тому числі можливостей об'єднання коштів і системи участі у фінансово-промислових групах;

ґ) способів контролю за реалізацією інвестицій і санкцій до них.

Для реалізації ефективної інвестиційної політики необхідна розробка механізму управління інвестиціями в умовах високої інфляції, несприятливого інвестиційного режиму і недостатньо розвиненого фінансового ривку.

Методологія управління інвестиційною діяльністю банку включає низку етапів і процедур.

По-перше, розробку правил прийняття рішень за інвестиційними проектами, які захищають від елементів випадковості та суб'єктивізму.

По-друге, визначення чинників, які дозволяють обрати об'єкт фінансування. До таких чинників потрібно віднести:

— пріоритети політики реалізації структурної перебудови економіки регіону;

— концентрацію коштів на обмеженому колі об'єктів;

— можливість використання пільгової політики оподаткування;

— порівняно швидкі строки окупності вкладів;

— наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційних проектів.

По-третє, обов'язкову економічну експертизу проектів із дотриманням вимог міжнародних стандартів. Нині існує розвинений методичний апарат (методика оцінки інвестиційних проектів ЮНІДО, методика Всесвітнього банку тощо), який підкріплений, як правило, програмними продуктами. На вітчизняному ринку за останні роки з'явилося багато комп'ютерних програм оцінки інвестиційних проектів, адаптованих до українських умов.

По-четверте, участь банків у статутному капіталі позичальника часткою, яка дає право на входження у Раду директорів.

По-п'яте, визначення періоду кредитування, при цьому строк погашення і сплата процентів за кредит повинні пов'язуватись із ходом реалізації інвестиційних проектів, реалізацією продукції та інфляційними процесами.

Контрольні питання:

1. Перерахуйте операції з цінними паперами, які мають право виконувати банківські установи.

2. Охарактеризуйте основні цілі банків у процесі діяльності на фондовому ринку.

3. В чому полягає емісійна діяльність комерційних банків?

4. Дайте характеристику банка як емітента власних цінних паперів.

5. Розкрийте сутність банківського портфеля цінних паперів.

6. Поясніть поняття акція та яким чином здійснюється емісія акцій?

7. Дайте характеристику облігації та облігації корпорацій.

8. Розкрийте сутність ощадного та депозитного сертифікатів.

9. Поясніть поняття інвестиції та яким чином вони поділяються.

10. Розкрити основне поняття "векселя" та його види.

11. Поясніть сутність комерційного, фінансового, банківського, дружнього та бронзового векселів.

12. Перерахуйте види кредитних операцій з участю векселів.

Тестові завдання:

1. Емісійна діяльність комерційних банків полягає:

а) у випуску власних цінних паперів;

б) у емісії цінних паперів суб’єктів господарської діяльності;

в) у організації розміщення цінних паперів небанківських установ на первинному ринку.

2 Банківський портфель цінних паперів – це:

а) це цінні папери, до яких не належать торгові цінні папери та цінні папери, що утримуються до погашення;

б) це сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів;

в) це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення.

3. Торговий портфель цінних паперів – це:

а) це сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів;

б) це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення;

в) це лише високоліквідні цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ринкової ціни.

4. Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно::

а) привілейованих;

б) простих.

5. Конвертовані префакції – це:

а) такі прості акції які можна перетворювати на привілейовані за бажанням їх власників;

б) такі привілейовані акції можна перетворювати на звичайні за бажанням їх власників;

6. Облігація – це:

а) це цінний папір, який свідчить про надання власником облігації зазначеної суми коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики;

б) це зареєстроване право володіння частиною майна корпорації, акціонерного товариства, підприємства й одержання частини прибутку.

7. Інвестиції поділяються на :

а) капітальні та фінансові;

б) капітальні, фінансові та інвестиції під реінвестиції;

в) капітальні та інвестиції під реінвестиції.

8. Методи мінімізації інвестиційного ризику:

а) диверсифікованість, методи «сходів» та «накопичення резервів»;

б) диверсифікованість, методи «сходів», «штанги» та формування резервів;

в) диверсифікованість, методи «сходів» та «штанги».

9. Проектне фінансування – це:

а) це таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих коштів є сам проект, тобто доходи, які в майбутньому отримає підприємство, що здійснює будівництво чи реконструкцію.

б) це таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих коштів є облігації, тобто доходи, які в майбутньому отримає підприємство, що здійснює будівництво чи реконструкцію.

10. Членом фондової біржі може стати:

а) будь-яка фізична особа посередник;

б) будь-яка юридична особа;

в) будь-який посередник на фондовому ринку.

11. Вексель – це:

а) це короткострокове боргове зобов’язання, що надає його власникові право одержати вказану суму після збігу терміну платежу.

б) це цінний папір, що засвідчує, що підприємство чи інший клієнт вніс до банку суму, а банк зобов’язується погасити його у зазначений строк.

в) це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів пред’явнику векселя;

12. Тратта – це:

а) простий вексель;

б) переказний вексель;

в) комерційний вексель.

13. Банківський вексель – це:

а) доручення оплатити в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження особи, що зазначена як платник за векселем;

б) короткострокове боргове зобов’язання, що надає його власникові право одержати вказану у векселі суму після збігу терміну платежу.

в) гарантія, внаслідок якої особа, що вчинила цю гарантію бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язаннями якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб.

14. Ремітентом банківського векселя є::

а)банк;

б)НБУ;

в)юридична та фізична особа.

15. Дружній (приятельський) вексель передбачає:

а) реальну кредитну операцію;

б) отримання кредиту під вексель неплатоспроможній особі;

в) отримання кредиту під вексель фізичній особі.

16. Векселі, що використовуються в зовнішньоекономічних відносинах:

а) платіжні та забезпечувальні;

б)власні тратти та готові векселі;

в) соло-векселі.

17. Врахування векселів – це::

а) виконання комерційним банком доручення своїх клієнтів та взяття на себе відповідальності за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів;

б) доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження особи, що зазначена як платник за векселем;

в) операція кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання терміну платежу за ним з дисконтом (зі знижкою) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

18. До операцій з оформлення векселями кредиторської заборгованості банку належать:

а) акцепт переказних векселів банком та видача простих векселів банком кредитору.

б) видача банком переказних векселів на боржника банку і акцепт векселів боржником;

в) видача боржником банку простих векселів на користь банку

19. Аваль – це::

а) пред’явлення векселя до оплати;

б) оплата векселя у спеціальному місці платежу;

в) вексельна гарантія;

20.Доміциляція векселя – це::

а) доручення оплатити вексель в особливому місці платежу;

б) передача векселя третій особі.